Постанова 4855 № 640/17138/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/17138/19 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Шурка О.І., Кузьменка В.В., за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 26.04.2019 № 3159386-1305-2615. Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2019 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 26.04.2019 № 3159386-1305-2615. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору. Крім того, до Шостого апеляційного адміністративного суду від апелянта надійшло клопотання про заміну сторони правонаступником, а саме, Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві на Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, посилаючись на постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, від 19.06.2019 № 537, розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 682-р, наказ Державної податкової служби України від 12.07.2019 №

14. Розглянувши таке клопотання, колегією суддів встановлено, що згідно постанови Кабінету Міністрів № 537 від 19.06.2019 утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи ДПС за переліком згідно з додатком. Тобто, фактично функції з реалізації державної податкової політики на разі виконуються Державною податковою службою України, в той час, згідно вищезазначених положень здійснення функцій Державної фіскальної служби припинено. Відповідно до Переліку територіальних органів Державної податкової служби, що утворюються, утворено Головне управління ДПС у м. Києві. Отже, в порядку ст. 52 КАС України, необхідно допустити заміну відповідача правонаступником. У судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу, просила її задовольнити. Позивач у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату та час розгляду апеляційної скарги. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, у відповідності до положень ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 , відповідно до копії свідоцтва платника єдиного податку, є фізичною особою-підприємцем та перебуває на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності (платник єдиного податку третьої групи від 01.01.2012), одним із видів господарської діяльності є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Згідно копії договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 10.12.2003, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мироненко О.Ф., позивачу належить нежитлове приміщення № 37а, 37 (в літ А) в АДРЕСА_1 а, про що зроблено реєстраційний запис № 2806-П від 18.12.2003. Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.04.2019 № 3159386-1305-2615, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у сумі 14449,35 грн. за 2018 рік. Позивач не погоджуючись з вказаним податковим повідомлення-рішенням, вважаючи таке рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся до суду за захистом своїх прав. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного: - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно; - спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою; - умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов не встановлена; - позивач не підлягає звільненню від сплати земельного податку відповідно до п. п. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України, як платник єдиного податку, оскільки земельна ділянка, яка є об`єктом оподаткування, не використовується позивачем для провадження господарської діяльності. - разом з тим, відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами Податкового кодексу України та прямо впливає на достовірність та правильність його обрахунку. Зважаючи на вищевказане, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями п. п. 14.1.72 та п. п. 14.1.73 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що земельний податок - це обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу); землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Плата за землю - це обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. (п. п. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 ПК України) Положеннями статей 269 та 270 ПК України, визначено, що платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності. Згідно з п. 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Відповідно до п. 286.1 статті 286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. За змістом п. 287.7 статті 287 ПК України, у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин). Згідно з ч. ч. 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. За змістом ст. ст. 125 і 126 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення ст. 377 Цивільного кодексу України. Відсутність здійснення реєстрації прав на земельну ділянку, в даному випадку, не може бути підставою для звільнення від сплати земельного податку. Отже, власник нежилого приміщення сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Відповідно до п. 291.3 статті 291 ПК України, юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Згідно з п. 291.2 статті 291 ПК України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності - це особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Особливості справляння податку суб`єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу (п. 269.2 ст. 269 ПК України). За правилами п. п. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. У значенні наведених норм права, спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у п. 297.1 частини 297 ПК України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов не встановлена. Виходячи з системного аналізу наведених правових норм, колегія суддів зазначає, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи-власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правомочностей, як-от набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого. Колегія суддів вважає, що спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою, на що, цілком обгрунтовано звернув увагу суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов, наприклад, коли окремо надається в найм будівля, її частина чи нежиле приміщення без земельної ділянки, на якій розміщена перелічена нерухомість, не встановлена. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Аналогічну позицію викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 826/27202/15 (№ К/9901/19638/18), від 25.10.2019 у справі № 815/6459/16 та, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов`язковим для врахування колегією суддів при розгляді цієї справи. Таким чином, здача в оренду нежилого приміщення, тобто, використання такого приміщення у господарській діяльності, не свідчить про використання у такій діяльності також і земельної ділянки, на якій розташоване таке приміщення. Тому, позивач не підлягає звільненню від сплати земельного податку, відповідно до п. п. 4 п. 297.1 статті 297 ПК України, оскільки земельна ділянка, яка є об`єктом оподаткування, не використовується нею для провадження господарської діяльності. Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов`язань із земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку. Для належної реалізації контролюючим органом повноважень щодо нарахування земельного податку фізичним особам, законодавством встановлено порядок та способи отримання необхідних відомостей для здійснення відповідних розрахунків, зокрема щодо площі земельної ділянки, нормативно-грошової оцінки, коефіцієнтів. Як вказав відповідач у апеляційній скарзі, згідно даних податкового органу, сума податкового зобов`язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб відносно земельної ділянки, розташованої за адресою: вул. Івана Кудрі, 35-а, м. Київ, площею 0,007827, була розрахована наступним чином: 14444935,07 грн. = 2162,35 * 78,27 * 3 * 1,5* 1,249 * 1,433 * 1,06, де: 78,27 кв.м - площа земельної ділянки; 2162,35 - грошова оцінка в грн./кв.м; 3 - коефіцієнт на функціональне використання землі; 1,5 - локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки; 1,249 - коефіцієнт індексації грошової оцінки; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки; 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки. Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом. (п. 271.1 статті 271 ПК України) Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. (п. 286.1 статті 286 ПК України). Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з ч. 1 статті 193 ЗК України, Державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Відповідно до положень ст. 194 ЗК України, призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Користування відомостями Державного земельного кадастру може також здійснюватися у формі надання доступу до нього в режимі читання. Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, органам і підрозділам Служби безпеки України, що здійснюють контррозвідувальну діяльність та боротьбу з тероризмом, банкам та особам, які в установленому законом порядку включені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування. Згідно з п. п. 14 п. 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, нормативна грошова оцінка це значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку. Обов`язок з нарахування сум земельного податку фізичним особам покладено саме на органи державної фіскальної служби, яким для визначення розміру вказаного податку необхідно встановити базу оподаткування, наявність грошової оцінки землі, інші відомості для визначення суми податкового зобов`язання. Слід звернути увагу на те, що під час розгляду даного спору по суті, відповідач доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно, не надав. Також, здійснюючи посилання на ті чи інші обставини, що підтверджують правильність нарахування та обрахунку земельного податку позивачу, стороною податкового органу не було надано жодного доказу на підтвердження вказаних обставин, а також, обрахунку податку виходячи з площі земельної ділянки - 0,007827 га. Так, в апеляційній скарзі представник фіскального органу вказує на дані, що містяться в у внутрішній системі податкового органу, проте, колегія суддів наголошує, що вказана інформація є неналежним джерелом даних про земельну ділянку, оскільки така не є даними державного земельного кадастру у розумінні ПК України та Закону України «Про Державний земельний кадастр», не розкриває та не дає змогу перевірити правомірність здійсненого обрахунку земельного податку. Отже, відповідачем не виконаний свій обов`язок щодо надання належних доказів в підтвердження наявності підстав для визначення податкового зобов`язання. Слід вказати, що подаючи до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, відповідач не надавав жодних доказів на підтвердження обгрунтованості розрахунку земельного податку та формування податкового повідомлення-рішення за них. Аналогічно, до апеляційної скарги не було додано зазначених доказів, хоча на дані обставини звернуто увагу суду. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Висновки суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи прийшов до вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову з підстав недоведення контролюючим органом використання даних з офіційних джерел про характеристики земельної ділянки, що прямо впливає на обгрунтованість та правильність розрахунку податкового зобов`язання. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, та не дають підстав для його скасування. Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 22.11.2019 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді О.І. Шурко В.В. Кузьменко Повний текст постанови складено 05.02.2020.