Постанова 4852 № 160/16601/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 січня 2025 року м. Дніпросправа № 160/16601/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Юрко І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року в адміністративній справі №160/16601/20 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача Дніпровська міська рада, про скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИВ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, на стороні відповідача Дніпровська міська рада, в якому просив: скасувати податкове повідомлення-рішення від 21 березня 2019 року №6595-5250-0463 на суму 305 740,81 грн.; скасувати податкове повідомлення-рішення від 24 квітня 2020 року №27473-5140-0463 на суму 305 740,81 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем необґрунтовано здійснено нарахування сум податкових зобов`язань зі сплати податку на землю. Позивач зазначає, що придбане нерухоме майно має функціональне призначення - будівля ресторану та розміщене на земельній ділянці, задіяне у господарській діяльності позивача та відповідає обраним видам економічної діяльності. Отже, оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року адміністративний позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, третя особа - Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивач нехтує своїм обов`язком щодо оформлення речових прав на користування земельною ділянкою по місцю розташування нерухомого майна, що призводить до безпідставного збереження грошових коштів та недоотримання плати за землю до місцевого бюджету. Вказує, що долучені позивачем роз`яснення Мінфіну, не звільняють від необхідності внесення плати землю, оскільки використання землі в України є платним. Позивач надав суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду без змін як законне та обґрунтоване. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності 22.10.2019 року, згідно витягу з реєстру платників єдиного внеску №2034 від 28.10.2019 року є платником єдиного податку 3 групи зі ставкою 5% без ПДВ. Видами діяльності за КВЕД є: 56.10 Діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування (основний); 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 47.99 Інші види роздрібної торгівлі поза магазинами; 77.33 Надання в оренду офісних машин і устаткування, у тому числі комп`ютерів; 56.30 Обслуговування напоями; 56.21 Постачання готових страв для подій; 82.30 Організування конгресів і торговельних виставок; 96.01 Прання та хімічне чищення текстильних і хутряних виробів; 56.29 Постачання інших готових страв; 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; 55.10 Діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування. Позивач є власником нерухомого майна: - на підставі договору купівлі продажу нерухомого майна посвідченого 31.07.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстрованого в реєстрі за №599 - частина будівлі ресторану «МАЯК» літ. А-6, приміщення І поверху поз. 1-67, І-V, загальною площею 1060,4 кв.м., II поверху поз. 1-56, І-V, загальною площею 910,4 кв.м., III поверху поз. 1-23, І,II загальною площею 237,3 кв.м., рампа з навісом літ.а, сходи літ.а1, приямок літ. а2, ганок літ.а; - на підставі договору купівлі продажу нерухомого майна, посвідченого 31.07.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстрованого в реєстрі за №600 - нежиле приміщення, V поверху поз. 1-7, 9-15, І-VІ, загальною площею 322,9 кв.м., у будівлі ресторану «МАЯК», літ. А-6; - на підставі договору купівлі продажу нерухомого майна, посвідченого 31.07.2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. та зареєстрованого в реєстрі за №601 - приміщення, VI поверху поз. 1-16, І-VІ, загальною площею 330,3 кв.м., у будівлі ресторану «МАЯК», літ. А-6. 04.12.2020 року позивачем отримано податкові повідомлення-рішення №6595-5250-0463 від 21.03.2019 року та №27473-5140-0463 від 24.04.2020 року, якими податковим органом визначено зобов`язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб на наступні суми: - податкове повідомлення - рішення №6595-5250-0463 від 21.03.2019 року на суму 305 740,81 грн.; - податкове повідомлення - рішення №27473-5140-0463 від 24.04.2020 року на суму 305 740,81 грн. Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями по земельному податку з фізичних осіб, позивач звернувся до суду з цим позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає наступне. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно з пп.14.1.136 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України (надалі ПК України) орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі - орендна плата). Відповідно до п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Згідно з п.п.14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України, земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу). Підпунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Згідно з п.269.1 ст.269 ПК України платниками земельного податку є: 269.1.1. власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); 269.1.2. землекористувачі. Відповідно до п.270.1 ст.270 ПК України об`єктами оподаткування є: 270.1.1. земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; 270.1.2. земельні частки (паї), які перебувають у власності. Отже, обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою. Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». За приписами пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України визначено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються положеннями статей 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України. Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені. Відтак, на всіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов`язок із плати за землю, зокрема у вигляді земельного податку. При цьому, у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов`язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою. Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими контролюючим органом оскарженими податковими повідомленнями-рішеннями нараховано земельний податок. При цьому, право власності чи користування на земельну ділянку під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями позивачем не зареєстровано. За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права викладена Верховним Судом України у постановах від 16.06.2020 року у справі №826/11166/16, від 20.02.2023 року у справі 815/3972/16. Крім того, відповідно до пункту 291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа-підприємець можуть самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. За приписами пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Пунктом 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності). Згідно з підпунктрм 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 частини 297 Податкового кодексу, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності, а не нерухоме майно, яке розташоване на ній. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 05 листопада 2021 року (справа № 826/10983/18). Судом встановлено, що відповідна земельна ділянка не використовувалася позивачем у спірний період для провадження господарської діяльності. Доказів протилежного останнім не надано. Позивачем не спростовано, що приміщення ресторану «Маяк», упродовж 2019 - 2020 років фактично не використовувались позивачем у провадженні господарської діяльності, стан нежитлових приміщень будівлі ресторану був непридатним для здійснення будь-якої господарській діяльності з часу їх придбання позивачем, а надані позивачем декларації за 2019 -2020 роки та договори не є належними доказами, на підставі яких можливо встановити факт отримання позивачем доходу у зв`язку використання приміщень будівлі ресторану « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та здійснення ремонту будівлі. Відтак, доводи позивача щодо відсутності у нього обов`язку сплачувати земельний податок, є необґрунтованими. Разом з цим, положеннями підпунктів 271.1.1, 271.1.2, пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до статті 194 Земельного кодексу України призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. Порядок користування відомостями Державного земельного кадастру регламентований статтею 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» (у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), згідно якої відомості Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Відомості з Державного земельного кадастру, внесені або перенесені до нього з Державного реєстру земель після 1 січня 2013 року, надаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, у формах, зазначених у абзацах другому - п`ятому частини першої цієї статті, також адміністраторами центрів надання адміністративних послуг та уповноваженими посадовими особами виконавчих органів місцевого самоврядування. Відомості про обмеження у використанні земельної ділянки надаються у формі витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку може бути виданий будь-яким Державним кадастровим реєстратором, адміністратором центру надання адміністративних послуг, уповноваженою посадовою особою виконавчого органу місцевого самоврядування. Порядок доступу нотаріусів до Державного земельного кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 4 Порядку №1051 ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи. Підпунктом 14 пункту 24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року №1051 визначено, що до Державного земельного кадастру вносяться відомості про значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у цьому пункті, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з підпунктом 8 пункту 22 цього Порядку; дату проведення нормативної грошової оцінки земель. Підпункт 1 пункту 4 Порядку №1066 передбачає, що для здійснення контролю за надходженням до місцевих бюджетів коштів від сплати земельного податку та орендної плати за землю подаються щокварталу до 30 числа місяця наступного періоду відомості Держгеокадастром, головними управліннями Держгеокадастру в області, м. Києві - відповідним територіальним органам ДФС щодо, зокрема проведення нормативної грошової оцінки земель у межах населених пунктів у цілому по Україні та в розрізі регіонів з розподілом на міста обласного і районного значення, селища, села та земель несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів у цілому по Україні та в розрізі регіонів з розподілом землекористувачів за категоріями земель. Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2011 року №1386 затверджений Порядок подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів (далі - Порядок №1386), пунктом 4 якого передбачено, що Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача. Зміст пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України у взаємозв`язку з підпунктом 1 пункту 4 Порядку №1066, пунктом 4 Порядку №1386 свідчить, що нарахування земельного податку повинно здійснюватися на підставі саме актуальних даних державного земельного кадастру. Для цього законодавець відповідним чином врегулював порядок обміну необхідною для цього інформацією між, зокрема, Держгеокадастром (його територіальними органами) і податковими органами. Як встановлено судом першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 відповідно до заяви від 15.03.2019 року надав контролюючому органу інформацію щодо суб`єкта та об`єкта земельних відносин за 2017 рік від Дніпропетровської регіональної Філії ДП «Центр ДЗК». Згідно з інформацією Дніпропетровської регіональної Філії ДП «Центр ДЗК» щодо суб`єкта та об`єкта земельних відносин за 2017 рік від 05.03.2019 року №10019 визначено площу частки користування 0,1567 га (загальна площа 0,1712 га) та нормативну оцінку земельної ділянки цієї площі за період з 31.07.2017 року по 31.12.2017 року у сумі 4 299 916,45 грн. Зазначену інформацію про суб`єкта та об`єкта земельних відносин за 2017 рік від 05.03.2019 року №10019 було використано відповідачем при розрахунку земельного податку за 2019 2020 роки, що підтверджується відповідачем у заявах по суті спору та поясненнях наданих в судовому засіданні представником. Проте, інформація надана позивачем про суб`єкта та об`єкта земельних відносин за 2017 рік від 05.03.2019 року №10019 не може вважатись витягом про нормативну-грошову оцінку даної земельної ділянки. Відповідач не здійснив жодних заходів для отримання інформації з метою нарахування земельного податку у 2019-2020 роках, яке повинно здійснюватися на підставі актуальних даних державного земельного кадастру. При цьому, спірна земельна ділянка за адресою м. Дніпро, площа Шевченко, 12 не має кадастрового номеру, не сформована та дані про неї відсутні в Державному земельному кадастрі. В свою чергу, базою нарахування податку, в даному випадку є площа земельної ділянки, нормативну грошову оцінку якої не проведено. Жодних належних і допустимих доказів на підтвердження існування у Державному земельному кадастрі відомостей щодо земельної ділянки та нормативно-грошової оцінки останньої, на якій розташоване належне позивачу на праві власності нерухоме майно, відповідачем надано не було. З огляду на викладене, відповідачем як суб`єктом владних повноважень, не виконано обов`язок щодо подання доказів наявності у 2019-2020 роках підстави нарахування земельного податку, якою є актуальні дані державного земельного кадастру, що свідчить про відсутність у нього при прийнятті оскаржуваних рішень відомостей з державного земельного кадастру, які б надали підстави для нарахування податку на землю відповідно вимог частини 286.1 статті 286 Податкового кодексу України. Отже, контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень не забезпечив виконання передбаченого процесуальним законом обов`язку доказування правомірності своїх рішень у випадку заперечення проти позову. За таких обставин, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про не надання відповідачем доказів на підтвердження правильності розрахунку суми грошового зобов`язання, визначеного у податкових повідомленнях - рішеннях Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 21 березня 2019 року №6595-5250-0463 та від 24 квітня 2020 року №27473-5140-0463, що свідчить про їх протиправність. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи повно дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив правильне рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні. Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року в адміністративній справі №160/16601/20 - залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року в адміністративній справі №160/16601/20 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дати складання повного тексту постанови. Головуючий - суддя С.В. Білак суддя С.В. Чабаненко суддя І.В. Юрко