Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/18071/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18071/18 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 березня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Лічевецького І.О., Мельничука В.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просила: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.04.2018 №2401201-1305-2659. Позов обґрунтовано тим, що вона як фізична особа-підприємець, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, та використовує у межах своєї підприємницької діяльності нежитлове приміщення, розташоване на спірній земельній ділянці, тому звільняється від сплати земельного податку на підставі п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 13.04.2018 №2401201-1305-2659. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що власник нежитлового приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Не зважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду. Таким чином, на думку апелянта, позивач, будучи власником нежитлових приміщень, та не оформивши у встановленому законом порядку право власності чи користування земельною ділянкою, на якій розташована будівля, не позбавлений обов`язку сплачувати податок на землю. Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи, згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 29.08.2013 №8632869 та реєстраційного посвідчення від 27.03.2008 №002428, виданого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення (літера "а"), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 115,10 кв.м. На цій підставі, Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 13.04.2018 №2401201-1305-2659, яким ОСОБА_1 повідомлено про визначення останній суми податкового зобов`язання за платежем "земельний податок з фізичних осіб" за 2018 рік у розмірі 11 506,68 грн. Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся з цим позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, як фізична особа-підприємець, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування та надає спірне нежитлове приміщенні в оренду третій особі, тому у силу пп. 4 п. 297.1 ст. 297 Податкового кодексу України, не звільнена від сплати земельного податку. Однак, враховуючи, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про обґрунтованість здійсненого розрахунку земельного податку, нарахованого позивачу, згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, вказане свідчить про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 13.04.2018 №2401201-1305-2659 та, як наслідок, скасування останнього. Колегія суддів не погоджується в повній мірі з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Згідно п. п. 14.1.72, 14.1.73 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу), землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі. Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України об`єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. За правилами пункту 287.6 статті 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України). Згідно частин першої та другої ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно до статей 125, 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01.07.2004. Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України, згідно з якими до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Аналіз зазначених норм права дає можливість визначити, хто саме є платником земельного податку, що є об`єктом оподаткування, з якого моменту виникає (набувається, переходить) обов`язок сплати цього податку, подію (явище), з якою припиняється його сплата, умови та підстави сплати цього платежу у разі вчинення правочинів із земельною ділянкою чи будівлею (її частиною), які на ній розташовані. Так, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду. Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16), від 27 січня 2020 року (справа №804/886/18). Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 є власницею нежитлового приміщення в багатоквартирному житловому будинку: АДРЕСА_1 , загальною площею 115,40 кв.м. згідно з договором купівлі-продажу від 11.03.2008. Відтак, позивач як власник нежилих приміщень у багатоквартирному жилому будинку згідно з п. 287.8 ст. 287 ПК України несе обов`язок із сплати до бюджету податку за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. У той же час, з матеріалів справи вбачається, що позивач з 01.07.2016 перебуває на спрощеній системі оподаткування 3 групи платника єдиного податку, та одним із видів економічної діяльності такого суб`єкта господарювання є надання в оренду власного чи орендованого нерухомого майна (код 68.20). У пункті 269.2 статті 269 Податкового кодексу України передбачено, що суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, сплачують земельний податок в особливому порядку, передбаченому главою 1 розділу XIV цього Кодексу (за спрощеною системою оподаткування, обліку та звітності). Згідно з підпунктом 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів: податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва. У значенні наведених норм права спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у пункті 297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. Умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Вказане узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 802/966/15-а. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Отже, обрання позивачем спрощеної системи оподаткування і сплата єдиного податку не звільняє позивача від сплати земельного податку за земельну ділянку під нежилими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території. У той же час, надаючи оцінку правильності розрахунку земельного податку ОСОБА_1 , колегія суддів звертає увагу на наступні обставини. У силу вимог п. 271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі не більше 3 відсотків від їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування - не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, а для сільськогосподарських угідь - не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки (пункт 274.1 статті 274 Податкового кодексу України). У силу вимог пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 286.5 статті 286 цього Кодексу встановлено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - юридичної або фізичної особи до іншого протягом календарного року податок сплачується попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому припинилося право власності на зазначену земельну ділянку, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від одного власника - фізичної особи до іншого протягом календарного року контролюючий орган надсилає (вручає) податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності. Якщо такий перехід відбувається після 1 липня поточного року, то контролюючий орган надсилає (вручає) попередньому власнику нове податкове повідомлення-рішення. Попереднє податкове повідомлення-рішення вважається скасованим (відкликаним). Аналіз вищезазначених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що контролюючий орган уповноважений здійснювати нарахування фізичним особам податкових зобов`язань із земельного податку на підставі даних державного земельного кадастру щодо площі земельної ділянки, її нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, а також рішення сільських, селищних, міських рад та рад об`єднаних територіальних громад щодо ставок земельного податку. Так, підпунктом 14.1.42 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оцінку земель» нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. У силу вимог частин першої і другої ст. 20 Закону України «Про оцінку земель» за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Статтею 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр» передбачено, що відомості про нормативну оцінку земельної ділянки включаються до Державного земельного кадастру. Відповідно до частини першої статті 38 вказаного Закону відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Відповідно до пункту 4 Порядку подання інформації про платників податків, об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, для забезпечення ведення їх обліку, а також обчислення та справляння податків і зборів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2011 № 1386, Держгеокадастр та Мін`юст подають щомісяця до 10 числа, а також на запит територіального органу ДФС за місцезнаходженням земельної ділянки або ДФС інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю та єдиного податку, в тому числі: Держгеокадастр - про земельні ділянки, зокрема про кадастровий номер земельної ділянки, дату реєстрації у Державному земельному кадастрі, дату державної реєстрації земельної ділянки (відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку або на право постійного користування земельною ділянкою чи договору оренди), площу відповідно до правовстановлюючих документів, цільове призначення та місце розташування земельної ділянки, дату та значення нормативної грошової оцінки, частку кожного із співвласників земельної ділянки (у разі коли земельна ділянка перебуває у спільній частковій власності), а також про землевласників або землекористувачів, зокрема найменування та місцезнаходження або прізвище, ім`я, по батькові та місце проживання землевласника або землекористувача. Таким чином, належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або відомості з Державного земельного кадастру. З матеріалів справи вбачається, що підставою нарахування відповідачем земельного податку за 2018 року у сумі 11506,68 грн став розрахунок земельного податку до податкового повідомлення-рішення від 13.04.2018 №2401201-1305-2659, виходячи з наступних даних: 75,13 кв.м. - площа земельної ділянки, яка встановлена відповідно за даними технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування, 2690,92 грн./кв.м. - грошова оцінка 1 кв.м. землі, 2,00 - коефіцієнт на функціональне використання землі, 1,5 - узагальнюючий локальний коефіцієнт, 1,249, 1,443 та 1,06 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (а.с. 79). Втім, відомостей із Державного земельного кадастру, на підставі яких було здійснено вказаний розрахунок суми земельного податку, матеріали справи не містять. У той же час, відповідач при обчисленні земельного податку посилається на витяг з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 13 грудня 2010 року за №1551, виданий Комунальним підприємством «Київський міський центр земельного кадастру та приватизації землі», де зазначено, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 становить 587524,83 грн, вказана земельна ділянка відноситься до 49 економіко-планувальної зони, та має наступні характеристики: функціональне використання - землі комерційного призначення; 75,13 кв.м. - площа земельної ділянки, яка встановлена відповідно за даними технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування, 1662,80 грн./кв.м. - грошова оцінка 1 кв.м. землі, 2,50 - коефіцієнт на функціональне використання землі, 1,20; 1,20; 1,15; 1,20 - локальні коефіцієнти на місцезнаходження земельної ділянки; 1,99 - узагальнюючий локальний коефіцієнт, 1,028; 1,152 та 1,059 - коефіцієнт індексації грошової оцінки (а.с.80). Враховуючи, що позивачем іншої довідки (витягу) із даними державного земельного кадастру надано не було, відтак, підстав вважати дані, зазначені у витязі з технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки від 13 грудня 2010 року за №1551, недостовірними, у колегії суддів відсутні. Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що дані довідки (витягу) з державного земельного кадастру від 13 грудня 2010 року за №1551, відрізняються від даних, використаних відповідачем у своєму розрахунку земельного податку до податкового повідомлення-рішення від 13.04.2018 №2401201-1305-2659. Перевіряючи правильність обчислення відповідачем земельного податку за 2018 рік, колегія суддів зазначає, що у даному випадку нарахування земельного податку здійснюється відповідно до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», яким затверджено технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель м.Києва у складі, зокрема, нормативної грошової оцінки земель м.Києва, відповідно до якого вартість 1 кв.м. території економіко-планувальної зони №49 з коефіцієнтом 1 становить 2690,92 грн./кв.м., з коефіцієнтом 2,5 - 6727,31 грн./кв.м. Згідно Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №489 від 25.11.2016 у разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0. Окрім того, листами Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14 січня 2015 року №6-28-0.22-215/2-15, від 11 січня 2016 року №6-28-0.22-201/2-16, від 12 січня 2017 року №22-28-0.22-443/2-17, від 11 січня 2018 року №6-28-0.22-244/2-18 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель» повідомлено, що за інформацією Державної служби статистики України, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення, розрахований відповідно до пункту 289.2 статті 289 Податкового кодексу України, становить 1,249, 1, 433, 1,06 та 1,0 відповідно. Відповідно до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва», локальні коефіцієнти на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони визначено таким чином: - в зоні пішохідної доступності громадських центрів - 1,04; - у зоні магістралей підвищеного містоформувального значення - 1,05; - у зоні пішохідної доступності до національних, зоологічних та дендрологічних парків, парків - пам`яток садово-паркового мистецтва, ботанічних садів, заказників, заповідних урочищ, пам`яток природи, курортів, парків, лісопарків, лісів, зелених зон, пляжів - 1,04; - в межах заповідної території - 1,08. Таким чином, узагальнюючий локальний коефіцієнт у даному випадку становить 1,04х1,05х1,04х1,08 = 1,23. Враховуючи викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем помилково обраховано земельний податок, виходячи з узагальнюючого локального коефіцієнту у розмірі 1,5, замість вірного - 1,23. Тобто, розмір земельного податку ГУ ДФС у м. Києві розраховано самостійно, не на підставі рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23. Відповідно до положень частини другої та четвертої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов`язку суд витребовує названі документи та матеріали. Оскільки відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правильність обчислення (розрахунку) податкових зобов`язань під час прийняття спірного рішення, та не надано даних з державного земельного кадастру, на підставі яких здійснено такий розрахунок розміру земельного податку, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 13.04.2018 №2401201-1305-2659, тобто з інших підстав, викладених у рішенні суду першої інстанції. За змістом частини першої ст. 317 КАС України підставами для зміни судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Згідно з частиною четвертою вказаної статті зміна судового рішення може полягати у доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Враховуючи, що судом першої інстанції помилково визначено обставини, якими обґрунтовано протиправність податкового повідомлення-рішення від 13.04.2018 №2401201-1305-2659, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, змінивши рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року в мотивувальній частині щодо підстав для задоволення позову. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - задовольнити частково. Змінити рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року в мотивувальній частині щодо підстав для задоволення позову. В іншій частині - рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 329-331 КАС України. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді І.О. Лічевецький В.П. Мельничук