Постанова 4855 № 640/8303/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8303/19 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Файдюка В.В. суддів: Земляної Г.В. Мєзєнцева Є.І. При секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби в місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в місті Києві, в якому просила суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 року за №135626-1305-2655, №135625-1305-2655 і №135624-1305-2655. Позов обґрунтовано тим, що відповідно до пп.4 п.297.1 статті 297 Податкового кодексу України позивач як фізична особа-підприємець - платник єдиного податку звільняється від сплати земельного податку за частину земельної ділянки, що розташована під належним їй нежилим приміщенням та використовується для здійснення підприємницької діяльності. Позивач також зазначила, що при отриманні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вона не виявила серед них розрахунків нарахованих контролюючим органом сум земельного податку. За наведених мотивів позивач вважає, що нарахування контролюючим органом податкових зобов`язань за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року із земельного податку згідно зазначених вище податкових повідомлень-рішень є протиправним. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року даний адміністративний позов - задоволено. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що у контролюючого органу наявні підстави для нарахування позивачу сум земельного податку за 2016 - 2018 роки, оскільки здійснювані нею види господарської діяльності не є такими, що безпосередньо пов?язані з використанням земельної ділянки. Разом з тим, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не надано суду належних та достатніх доказів, які б свідчили про обґрунтованість здійснених розрахунків сум земельного податку, нарахованих позивачу, згідно з оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями, у відповідності до наведених законодавчих положень, тому суд дійшов до висновку про протиправність відповідних податкових повідомлень-рішень. Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та порушення норм матеріального права. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що в силу п.287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщенням (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. При цьому, фізичні особи-підприємці, що перебувають на спрощеній системі оподаткування, не є платниками земельного податку лише за земельні ділянки, які використовуються ними для провадження підприємницької діяльності. В даному випадку серед видів здійснюваної ОСОБА_1 господарської діяльності відсутні ті, які пов`язані із використанням земельної ділянки. Таким чином, позивач не звільняється від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності із земельного податку. Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому він підтримав вимогу позову, заперечував проти задоволення скарги, наполягав на законності оскаржуваного рішення. У відповідності до статті 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідачем у скарзі заявлено клопотання про допущення процесуального правонаступництва шляхом заміни неналежного відповідача - ГУ ДФС у м. Києві на належного - ГУ ДПС у ум. Києві. Ознайомившись із заявленим клопотанням, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи із наступного. Згідно статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Згідно Постанови Кабінету Міністрів України №1200 від 18 грудня 2018 року утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу. Постановою Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 "Про утворення територіальних органів Державної податкової служби" реорганізовано Головне управління ДФС у м. Києві шляхом його приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. Таким чином, суд вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво відповідача у справі, допустивши заміну Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на Головне управління Державної податкової служби у місті Києві. Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін з наступних підстав. Судовою колегією встановлено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку 3 групи, що підтверджується витягом з Реєстру платників єдиного податку вих. №1726533402912 від 29 червня 2017 року та копіями податкових декларацій ОСОБА_1 як платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за звітні періоди 2016 - 2018 років. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №1005111766 від 13 березня 2019 року, сформованого станом на 22 грудня 2018 року, основним видом економічної діяльності фізичної особи-підприємця є оптова торгівля іншими товарами господарського призначення (46.49). Поряд з цим, ОСОБА_1 також здійснює такі види діяльності, як: складське господарство (52.10), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20). 07 липня 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 59 кв.м., вбудоване у житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . За поясненнями ОСОБА_1 зазначене нежитлове приміщення використовується нею як фізичною особою-підприємцем в її господарській діяльності, починаючи з моменту отримання такого у власність. Впродовж 2016 - 2018 років нежитлове приміщення використовувалося позивачем для надання третім особам платних послуг зі зберігання майна, та для здійснення інших видів господарської діяльності. На підтвердження наведених обставин позивач подала до суду копію договору дарування нежитлових приміщення від 07 липня 2015 року, копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 40213361 від 07 липня 2015 року; копії договорів відповідального зберігання, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (як зберігачем) і суб?єктами господарської діяльності (юридичними особами) (як поклажодавцями), актів приймання-передачі майна та актів наданих послуг за такими договорами; копії договорів про надання послуг з дизайнерського оформлення інтер?єру приміщення, укладених між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (як виконавцем) і суб?єктами господарської діяльності (юридичними особами) (як замовниками), первинних документів за такими договорами. 22 грудня 2018 року ГУ ДФС у м. Києві згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до п. 286.5 ст. 286 цього ж Кодексу, прийнято податкові повідомлення-рішення форми «Ф»: - №135626-1305-2655, яким визначило позивачу суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 48 241,55 грн.; - №135625-1305-2655, яким визначило позивачу суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік у розмірі 13 643,78 грн.; - №135624-1305-2655, яким визначило позивачу суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік у розмірі 13 643,78 грн. Вважаючи вказані податкові повідомлення - рішення протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулася із вказаним позовом до суду. Обговорюючи правомірність рішення відповідача щодо нарахування позивачу податкового зобов`язання із земельного податку, судова колегія зважає на таке. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Згідно п. 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку (плати за землю) є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), та землекористувачі. Приписи статті 270 ПК України закріплюють, що об`єктами оподаткування земельним податком є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності. При цьому положеннями п. 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено. Пунктом 287.1 статті 287 ПК України передбачено, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (п. 287.8 статті 287 Податкового кодексу України). Згідно ч.ч. 1 та 2 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, яким може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Також необхідно зазначити, що у розумінні зазначених вище норм обов`язок зі сплати земельного податку для фізичної особи - власника чи користувача земельної ділянки залишається незмінним незалежно від реалізації цією особою певних наданих їй правових можливостей, як-то набуття нею статусу суб`єкта господарювання, діяльність якого пов`язана з використанням земельної ділянки або без такого. Тобто, як вірно зазначено судом першої інстанції, власник нежилого приміщення сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями, з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території, з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Фізична особа - власник нежилого приміщення - є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Відповідно до п.291.3 статті 291 Податкового кодексу України юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою. Згідно п.291.2 статті 291 Податкового кодексу України, спрощена система оподаткування, обліку та звітності полягає в запровадженні особливого механізму справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності. Платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва (пп.4 п.297.1 статті 297 Податкового кодексу України). У підпункті 14.1.72 п. 14.1 статті 14 ПК України закріплено, що земельний податок - обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XIII цього Кодексу). А землекористувачі - юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73. п. 14.1 статті 14 ПК України). При цьому, спрощена система оподаткування не звільняє суб`єкта господарювання від виконання податкових зобов`язань зі сплати податків, встановлених у п.297.1 статті 297 Податкового кодексу України, а запроваджує інші умови, порядок та механізм їх сплати, а також встановлює можливість відновлення їх сплати на загальних підставах у разі недотримання умов оподаткування за спрощеною системою. В той же час, умовою несплати земельного податку за зазначеною системою оподаткування є те, що суб`єкт господарювання, який є власником чи користувачем земельної ділянки, використовує цю землю для проведення господарської діяльності. Можливість звільнення від сплати цього податку за інших умов діючим законодавством не встановлена. Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов`язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб`єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто, з набуттям ознак суб`єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов`язку сплати земельного податку. Наведене узгоджується з позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі №826/14703/13-а та Верховним Судом у постановах від 15 лютого 2019 року по справі №826/9948/16, від 09 квітня 2019 року по справі №826/12960/16, від 21 травня 2020 року по справі №826/10983/18. Таким чином, зважаючи на те, що за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на об?єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 59 кв.м., вбудоване у житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , позивач є фізичною особою-підприємцем та платником єдиного податку 3 групи, тобто, перебуває на спрощеній системі оподаткування, проте, як вірно зазначено судом першої інстанції, здійснювані нею види господарської діяльності не є такими, що безпосередньо пов?язані з використанням земельної ділянки, то у податкового органу були наявні підстави для нарахування їй земельного податку за 2016 - 2018 роки. Відповідно до п. 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно пп. 14.1.42 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону. Апелянт, на думку суду, залишив поза увагою, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п. 271.1 статті 271 ПК України). При цьому підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру (п. 286.1 статті 286 ПК України). Відповідні органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів за запитом відповідного органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно ч. 1 статті 193 Земельного кодексу України державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Призначенням державного земельного кадастру відповідно до статті 194 ЗК України є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оцінку земель», нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Згідно ч.2 статті 20 Закону України «Про оцінку земель», дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Відповідно до статті 23 Закону України «Про оцінку земель» технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою (зокрема, з 01 липня 2015 року рішенням Київської міської ради від 10 грудня 2014 року № 565/565 введено в дію нову нормативну грошову оцінку земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 03 липня 2014 року № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» та визнано такою, що втратила чинності: технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 26 липня 2007 року№ 43/1877). Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Згідно Закону України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VІ та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV з 01 січня 2013 року ведення державного земельного кадастру покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадстр), який здійснює свої функції, втому числі через свої територіальні органи. Відповідно до рішення Київської міської ради від 18 квітня 2013 року № 194/9251 «Про ведення міського земельного кадастру» ведення міського земельного кадастру та надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). З системного аналізу викладеного слідує, що надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок з зазначенням коефіцієнту індексації та коефіцієнту на функціональне використання землі покладено у даному випадку виключно на ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА). Разом з тим, в якості документів, на підставі яких відповідачем здійснювався спірний розрахунок земельного податку, податковим органом надано до суду першої інстанції копію листа Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» від 16 січня 2016 року №432-64 з додатком - переліком будинків із зазначенням загальних площ будинків та площ земельних ділянок, наданих для їх обслуговування. Колегія суддів не може прийняти до уваги даний лист як належний доказ, оскільки він не є витягом з державного земельного кадастру чи з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок, не виданий уповноваженим для цілей обкладання податком органом - ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) та не містить необхідної інформації. Зокрема, суд наголошує на тому, що у додатку до розглядуваного листа - переліку будинків із зазначенням загальних площ будинків та площ земельних ділянок, наданих для їх обслуговування, не міститься такої адреси як « АДРЕСА_1 , за якою знаходиться належне позивачу на праві власності нежиле приміщення, а зазначено лише адресу « АДРЕСА_1 », що до розглядуваного спору не має жодного відношення. Жодних пояснень з даного приводу відповідачем не надано. В той же час, із загальнодоступних джерел інформації суду стало відомо, що на публічній кадастровій карті ані за адресою « АДРЕСА_1 , ані за адресою «вул. Командарма Каменєва, 4» не сформовано земельні ділянки, не присвоєно їм кадастровий номер, а тому на підставі п.286.1 статті 286 ПК України у відповідача не було підстав для нарахування позивачу земельного кадастру. Таким чином, твердження скаржника про обґрунтованість розрахунку сум земельного податку з фізичних осіб за 2016-2018 роки є безпідставним. З урахуванням наведеного колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 22 грудня 2018 року за №135626-1305-2655, №135625-1305-2655 і №135624-1305-2655 винесено податковим органом протиправно, тому наявні підстави для їх скасування. Відтак, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права. Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права. Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України. Повний текст рішення виготовлено 08 грудня 2020 року. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Г.В. Земляна Є.І. Мєзєнцев