Постанова 4854 № 400/5082/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 400/5082/25 Перша інстанція: суддя Брагар В. С., П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Шляхтицького О.І., суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі № 400/5082/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13.03.2025 №14476-2410-1408, №14477-2410-1408, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог. У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом у якому просив: - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.03.2025 №14476-2410-1408, №14477-2410-1408-UA48080130000028458. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач був власником нерухомого майна - комплексу нежитлових будівель (киснево-наповнювальної станції), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Вказане майно належало йому на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідченого нотаріусом 27.06.2006 за реєстровим номером №1559. Дана нерухомість знаходилася на земельній ділянці державної власності, площею 0,4863га з кадастровим номером 4825480800:01:000:0004, яка перебувала в користуванні відповідача на підставі договору оренди, укладеного з Миколаївською обласною державною адміністрацією від 24.07.2013. Дане майно використовувалося відповідачем в його підприємницькій діяльності. 26.12.2018 було зареєстроване припинення статусу відповідача як фізичної особи-підприємця, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який було долучено до позовної заяви. Відповідно до Договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель кисневонаповнювальної станції від 23.05.2019. ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 зазначений комплекс будівель, і право власності на нього перейшло до ОСОБА_2 . Воно було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі вказаного договору 23.05.2019. З огляду на зазначене позивач вважає, що підстав для нарахування податкового зобов`язання згідно податкових повідомлень-рішень від 13.03.2025 №14476-2410-1408, №14477-2410-1408, оскільки станом на 2020 рік та на 2021 рік ОСОБА_1 не був користувачем будь-якого майна, в тому числі і земельних ділянок, на які могла нараховуватися орендна плата. Представник відповідача надав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позову. В обґрунтування відзиву зазначено, що до Первомайської ДПІ ГУ ДПС у Миколаївській області Городецьким В.М. була подана заява для проведення звірки від 29.07.2024 (вх. №44921/6). Позивач зазначив, що згідно наданих до заяви документів встановлено, що до договору оренди внесено зміни, а саме: враховуючи договір купівлі-продажу від 23.05.2019 №2099, на підставі рішення міської ради від 27.06.2024 №35 «Про заміну сторони договору оренди землі та заміну його істотних умов», сторони уклали додаткову угоду від 15.07.2024 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки (кадастровий номер 4825480800:01:000:0004) площею 0,4863 га для обслуговування комплексу нежитлових будівель кисновонаповнювальної станції по АДРЕСА_1 , укладений між Первомайською районною державною адміністрацією Миколаївської області та фізичною особою ОСОБА_1 . Договір викладено в новій редакції орендар фізична особа ОСОБА_2 . Угода набуває чинності з моменту підписання, з 15.07.2024. Таким чином, враховуючи що зміни орендаря відбулися з 15.07.2024, а договір оренди землі від 24.07.2013, номер запису про інше речове право 1873470 є актуальним, контролюючий орган посилався на те, що не має підстав для скасування податкових повідомлень-рішень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Миколаївський окружний адміністративний суд рішенням від 23.06.2025 у справі № 400/5082/25 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Миколаївській області задовольнив. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Миколаївській області від 13.03.2025 №14476-2410-1408, №14477-2410-1408-UA48080130000028458. Стягнув на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Миколаївській області. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погоджуючись з даним рішенням суду Головне управління ДПС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову. Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення: - суд першої інстанції не врахував, що підставою для нарахування орендної плати за землю є дані державного земельного кадастру, а також дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за якими власником спірної земельної ділянки за спірний період був позивач. Представник позивача надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними та допустимими доказами та не спростовують висновків суду першої інстанції. Обставини справи. Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 був власником нерухомого майна комплексу нежитлових будівель (киснево-наповнювальної станції), розташованого за адресою: в АДРЕСА_1 . Вказане майно належало йому на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідченого нотаріусом 27.06.2006 за реєстровим номером №1559. Дана нерухомість знаходилася на земельній ділянці державної власності, площею 0,4863га з кадастровим номером 4825480800:01:000:0004, яка перебувала в користуванні відповідача на підставі договору оренди, укладеного з Миколаївською обласною державною адміністрацією від 24.07.2013. Дане майно використовувалося відповідачем в його підприємницькій діяльності. 26.12.2018 було зареєстроване припинення статусу відповідача як фізичної особи підприємця, що підтверджується Витягом з Єдиногодержавногореєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який було долучено позивачем до позовної заяви (міститься в матеріалах справи). Відповідно до Договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель киснево наповнювальної станції від 23.05.2019 ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 зазначений комплекс будівель, і право власності на нього перейшло до ОСОБА_2 . Воно було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі вказаного договору 23.05.2019. Так, станом на 2020 та 2021 рік ОСОБА_1 не був користувачем будь-якого майна, в тому числі і земельних ділянок, на які могла нараховуватися орендна плата. В тому числі він не був користувачем земельної ділянки під комплексом будівель по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4825480800:01:000:0004, так як він продав комплекс будівель 23.05.2019 ОСОБА_3 . Позивач вважає прийняте відповідачем податкове повідомлення-рішення протиправним, у зв`язку з тим, що наявний договір купівлі-продажу, тому звернувся до суду із позовом про його скасування. Вказані обставини сторонами не заперечуються, а отже є встановленими. Висновок суду першої інстанції. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. За наведеного суд першої інстанції виснував, що з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно у ОСОБА_2 , як його власника, виник обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані відповідні об`єкти нерухомості. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Джерела права й акти їх застосування та оцінка суду. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Пунктом 14.1 статті 14 ПК України визначено, що земельний податок обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу) (підпункт 14.1.72); землекористувачі юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (підпункт 14.1.73); земельна ділянка частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами (підпункт 14.1.74); плата за землю обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147). Згідно з пунктом 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) (підпункт 269.1.1); землекористувачі (підпункт 269.1.2). Відповідно до підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. Пунктом 286.1 статті 286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. За правилами абзацу 1 пункту 286.5 статті 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться органами державної податкової служби, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статті 58 цього Кодексу. Згідно з пунктом 287.1 статті 287 ПК України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Згідно з частинами першою і другою статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Таким чином, платником земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, які зобов`язані сплачувати земельний податок за земельні ділянки, що перебувають у їх власності або користуванні. Обов`язок сплачувати земельний податок виникає у власників земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачів з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У власника будівлі, споруди (їх частини) обов`язок зі сплати земельного податку за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), виникає з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку. Водночас у разі набуття права власності на нерухоме майно - нежитлові приміщення (нежитлові будівлі), що розміщені на землі, та не оформлення права власності або права користування на таку земельну ділянку обов`язок зі сплати податку за землю виникає з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно - нежитлове приміщення, що розміщено на цій землі, адже якщо фізична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Користувач має сплачувати земельний податок за фактичне використання землі. Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Як визначено статтею 126 Земельного кодексу України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Відтак, платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 був власником нерухомого майна комплексу нежитлових будівель (киснево-наповнювальної станції), розташованого за адресою: в АДРЕСА_1 . Вказане майно належало йому на підставі Договору купівлі-продажу нежитлових будівель, посвідченого нотаріусом 27.06.2006 за реєстровим номером №1559. Дана нерухомість знаходилася на земельній ділянці державної власності, площею 0,4863га з кадастровим номером 4825480800:01:000:0004, яка перебувала в користуванні відповідача на підставі договору оренди, укладеного з Миколаївською обласною державною адміністрацією від 24.07.2013. Дане майно використовувалося відповідачем в його підприємницькій діяльності. 26.12.2018 було зареєстроване припинення статусу відповідача як фізичної особи підприємця, що підтверджується Витягом з Єдиногодержавногореєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, який було долучено позивачем до позовної заяви (міститься в матеріалах справи). Відповідно до Договору купівлі-продажу комплексу нежитлових будівель киснево наповнювальної станції від 23.05.2019 ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 зазначений комплекс будівель, і право власності на нього перейшло до ОСОБА_2 . Воно було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі вказаного договору 23.05.2019. З огляду на вищевикладене, незважаючи на те, що ОСОБА_2 не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов`язок зі сплати земельного податку виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.05.2024 у справі № 1640/2402/18. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач не зобов`язаний сплачувати земельний податок. За наведених обставин, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги. Викладені в цій постанові мотиви та аргументи дають відповідь на всі суттєві доводи апеляційної скарги. Апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (див. п. п. 29 - 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), заява № 18390/91, від 09.12.1994. При цьому, право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх ( див. пункт 30 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), заява № 49684/99, від 27.09.2001) З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 309, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Миколаївській області залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 у справі № 400/5082/25 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький Судді А.Г. Федусик Г.В. Семенюк