Постанова 4854 № 420/14609/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 травня 2021 р.м.ОдесаСправа № 420/14609/20 Головуючий в 1 інстанції: Юхтенко Л.Р. Дата і місце ухвалення: 09.03.2021р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- В С Т А Н О В И Л А : В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2020р. №1843-0418-1502/2019 та №1843-0418-1502, якими позивачу визначено суми податкових зобов`язань за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2019 та 2020 роки. Позов обґрунтовувала тим, що Головне управління ДПС в Одеській області необґрунтовано визначило ОСОБА_1 до сплати земельний податок з фізичних осіб за 2019 та 2020 роки за земельну ділянку, на якій розміщено належне позивачу нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 . Стверджувала, що їй не належить на праві власності земля, на якій знаходиться вказане приміщення, а також ОСОБА_1 не оформляла договорів користування відповідною земельною ділянкою. Згідно відомостей Кадастрової карти України земельна ділянка під будинком АДРЕСА_1 взагалі не сформована, а тому, за відсутності даних про земельну ділянку в державному земельному кадастрі, підстави для нарахування земельного податку відсутні, як і відсутні вихідні дані для його розрахунку. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення від 09.03.2021р. з прийняттям у справі нового судового рішення про задоволення позову. В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не надано правової оцінки доводам позивача щодо відсутності даних про земельну ділянку, за яку стягується податок, в державному земельному кадастрі. Головне управління ДПС в Одеській області здійснило нарахування земельного податку невідомо звідки взявши дві основні складові формули оцінку землі та її площу. Земельна ділянка, на якій розміщено належне позивачу нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , не сформована, на неї відсутня технічна документація, у тому числі і щодо її нормативно-грошової оцінки, така ділянка не має площі, що в сукупності виключає можливість нарахування земельного податку за користування нею. Також, апелянт посилається на те, що судом не враховано порушення відповідачем порядку надіслання (вручення) спірних податкових повідомлень-рішень ОСОБА_1 . Крім того, до податкових повідомлень-рішень Головним управлінням ДПС в Одеській області не було долучено жодних розрахунків. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати наявну в матеріалах справи інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 17.12.2020р., згідно якої ОСОБА_1 не належить на праві приватної власності чи користування жодна земельна ділянка. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Предметом спору є законність прийнятих 08.10.2020р. Головним управлінням ДПС в Одеській області податкових повідомлень-рішень: - №1843-0418-1502/2019, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік в розмірі 2718,41 грн.; - №1843-0418-1502, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2020 рік в розмірі 3445,21 грн. При прийнятті вказаних податкових повідомлень-рішень відповідач виходив з того, що рішенням 37 сесії VII скликання Ізмаїльської міської ради від 31.10.2018р. №4395-VII «Про заходи щодо стимулювання оформлення прав на земельні ділянки» застосовано на території Ізмаїльської міської ради ставки земельного податку, пунктом 1.3 якого для власників вбудованих-прибудованих нежитлових приміщень, що розташовані в багатоквартирних житлових будинках та які використовуються для здійснення господарської діяльності, ставка земельного податку встановлена у розмірі 3,000 відсотків від нормативної грошової оцінки землі. Оскільки відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.03.2019р. за ОСОБА_1 зареєстровано об`єкт нерухомого майна загальною площею 60,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 , тому Головним управлінням ДПС в Одеській області здійснено нарахування ОСОБА_1 земельного податку за 2019-2020р.р. на земельну ділянку, розташовану під вказаним приміщенням. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2020р. №1843-0418-1502/2019 та №1843-0418-1502, виходив з того, що позивач, як власник нежилого приміщення у багатоквартирному жилому будинку, згідно п.287.8 ст.287 ПК України несе обов`язок із сплати до бюджету податку за площі під таким приміщенням з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Суд першої інстанції визнав необґрунтованими посилання позивача, що вона не є платником вказаного податку, оскільки земельна ділянка під будинком не сформована, зазначивши, що відповідно до п.287.8 ст.287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території саме з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно, а не сформування земельної ділянки. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Стаття 206 ЗК України визначає, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. Підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 п.14.1 ст.14 ПК України земельним податком визначено обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди. Відповідно до пп.269.1.2 п.269.1 ст. 269 ПК України платниками земельного податку є землекористувачі. Згідно пп.270.1.1 п.270.1 ст. 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні. За загальним правилом, закріпленим у ч.1 п.287.1 ст. 287 ПК України, датою виникнення податкового обов`язку із справляння плати за землю власниками землі та землекористувачами є день виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (п.287.6 ст. 287 ПК України). Окрім того, п.287.8 ст.287 ПК України встановлено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно ч.2 ст. 120 ЗК України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. У розумінні положень пп.14.1.72, пп.14.1.73 п.14.1 ст. 14, пп.269.1.1, пп.269.1.2 п.269.1, п.269.2 ст. 269, пп.270.1.1, пп.270.1.2 п.270.1 ст. 270, п.287.6 ст. 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права. Таким чином, на усіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов`язок із плати за землю, зокрема у вигляді земельного податку. При цьому у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов`язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа №804/4739/16), від 14 травня 2020 року (справа №826/13115/16), від 03 серпня 2020 року (справа №826/13307/18). Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 22.03.2019р. за ОСОБА_1 зареєстровано об`єкт нерухомого майна загальною площею 60,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 . А відтак, позивач є платником земельного податку, на якій розташоване відповідне нежитлове приміщення, незалежно від факту оформлення права власності чи користування такою земельною ділянкою. У зв`язку з цим, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 не належить на праві приватної власності чи користування жодна земельна ділянка. У постанові від 11.02.2021р. по справі №808/5653/14 Верховний Суд зазначив, що незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, що позивач має сплачувати земельний податок за площу під нежитловим приміщенням, що їй належить, з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території. Відповідно до п.271.1 ст. 271 ПК України базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (п). Пунктом 286.1 статті 286 ПК України встановлено, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Статтею 1 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами. Згідно ч.2 ст. 20 Закону України «Про оцінку земель», дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (ч.3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель»). Саме Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру (п.1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15). З наведеного відповідачем розрахунку земельного податку колегією суддів встановлено, що Головним управлінням ДПС в Одеській області для нарахування ОСОБА_1 земельного податку взято наступні показники: нормативно-грошову оцінку за 1 кв.м. 4-ї зони по м. Ізмаїл, коефіцієнт індексації, ставка земельного податку 3% та площа належного позивачу нежитлового приміщення (відповідно, земельної ділянки) - 0,00608 га. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, приміщення позивача розташовано у багатоквартирному будинку, нежитловий фонд у багатоквартирних будинках, 4-ї економіко-планувальної зони, що підтверджено листом ГУ ДПС в Одеській області від 28.12.2020р. №27321/К/15-32-04-08-05. Тобто, відповідачем під час розрахунку земельного податку позивачу не здійснено розрахування пропорційної частки прибудинкової території, яка припадає на належне ОСОБА_1 нежитлове приміщення загальною площею 60,8 кв.м. У зв`язку з цим, зазначений розрахунок в якості доказу правомірності нарахування позивачу податку на землю колегією суддів не приймається до уваги, оскільки він не містить в собі всіх складових, необхідних для визначення позивачу земельного податку. З аналізу розрахунку не можливо встановити дійсний об`єкт оподаткування податком на землю, а саме дійсну площу землі пропорційно до належного позивачу нерухомого майна та його нормативно грошову оцінку. При здійсненні розрахунку земельного податку контролюючим органом порушено вимоги Податкового кодексу України, оскільки, по перше, податковий орган не звертався до територіального органу Держземагентства за місцезнаходженням земельної ділянки і не отримав даних державного земельного кадастру у формі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, що передбачено п. 286.1 ст. 286 Податкового кодексу України, по друге, контролюючим органом також не було враховано і вимоги пропорційності, передбачені п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України. Правова позиція колегії суддів у цій частині відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 24.04.2018р. по справі №818/1027/17. З урахуванням встановлених обставин, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та, у зв`язку з цим, про наявність підстав для їх задоволення. При вирішенні спору судом першої інстанції не повно з`ясовано обставини справи, порушено норми матеріального права, що виразилось в неправильному застосуванні закону, у зв`язку з чим, відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 . Відповідно до ч.1, ч.3 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При зверненні з позовом до суду першої інстанції позивачем було сплачено 840,80 грн. судового збору (квитанція №49465 від 17.12.2020р.) та при поданні апеляційної скарги сплачено 1260,60 грн. судового збору (квитанція №N1FPM5592M від 08.04.2021р.). А відтак, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2101,40 грн. судового збору. Також, ОСОБА_1 заявила клопотання про стягнення з відповідача на її користь витрати на правову допомогу, понесені позивачем у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанцій в сумі 8400,00 грн.. Відповідно до ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу. Згідно ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. З аналізу положень ст.134 КАС України слідує, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Згідно ч.6 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , в підтвердження понесення під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій витрат на правничу допомогу, надала копію договору про надання правової (правничої) допомоги №15-12/20 від 15.12.2020р., укладеного між позивачем, як Замовником, та адвокатом Кальним Д.І., як Виконавцем; додатки до вказаного договору та додатково подала до суду апеляційної інстанції докази на підтвердження витрат на правничу допомогу за підготовку та написання апеляційної скарги. Однак, на виконання вимог ч.3, ч.4 ст.134 КАС України, ОСОБА_1 не надано суду: доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги саме в суді першої інстанції. Надані позивачем додатки до договору №15-12/20 від 15.12.2020р. про надання правової (правничої) допомоги від 15.12.2020р. та від 17.03.2021р., якими Сторони погодили перелік послуг, які Виконавець буде надавати Замовнику в рамках надання правової допомоги, та розмір гонорару Виконавця, не є доказами, надання яких вимагають положення ч.3, ч.4 ст.134 КАС України, оскільки ними визначено певні домовленості між Сторонами договору, а не фактичне їх виконання. Крім того, суду не надано доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Таким чином, оскільки матеріалами справи належним чином не підтверджено понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката за послуги в суді першої інстанції в заявленій сумі 7200,00 грн., тому колегія суддів доходить висновку про відмову у стягненні на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідних витрат на правничу допомогу. В свою чергу, колегія суддів вважає належним чином підтвердженим понесення позивачем витрат на оплату послуг адвоката за підготовку та написання апеляційної скарги сумі 1200,00 грн., тому колегія суддів доходить висновку про необхідність стягненні на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача відповідних витрат на правничу допомогу у вказаному розмірі. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2021 року скасувати. Прийняти по справі нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 08 жовтня 2020 року №1843-0418-1502/2019 та №1843-0418-1502. Стягнути з Головного управління ДПС в Одеській області (код ЄДРПОУ 43142370, вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 2101,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1200 грн.. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення. Повний текст судового рішення виготовлений 25 травня 2021 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук