Постанова 4857 № 460/296/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06 жовтня 2020 рокуЛьвівСправа № 460/296/20 пров. № А/857/7635/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Шавеля Р.М., суддів Улицького В.З. та Кузьмича С.М., з участю секретаря судового засідання - Омеляновської Л.В., а також сторін (їх представників): від позивача - ОСОБА_1, Мотрич Є.Р.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.05.2020р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській обл. про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення зі служби в поліції, поновлення на публічній службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (суддя суду І інстанції: Недашківська К.М.; час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 12 год. 30 хв. 12.05.2020р., м.Рівне; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: 12.05.2020р.),- В С Т А Н О В И В: 21.01.2020р. позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління /ГУ/ Національної поліції /НП/ в Рівненській обл. № 311 о/с від 18.12.2019р.; поновити позивача на посаді начальника відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУ НП в Рівненській обл.; стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на публічній службі та стягнення належних сум заробітку за один місяць (а.с.1-5). Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12.05.2020р. в задоволенні заявленого позову відмовлено (а.с.128-133). Не погодившись з винесеним судовим рішенням, його оскаржив позивач ОСОБА_1 , який покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, що в своїй сукупності призвело до невірного вирішення справи, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, якою заявлений позов задовольнити (а.с.141-145). Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що відповідачем не було погоджено та узгоджено з позивачем конкретну дату його звільнення, зазначену в рапорті від 20.11.2019р., до спливу тримісячного строку згідно заяви від 06.12.2019р. Позивача звільнено відповідачем на власний розсуд 18.12.2019р. на дату, щодо якої він згоди не надавав, що в свою чергу свідчить про те, що домовленість сторін щодо його звільнення не досягнута, а за змістом вказаних нормативно-правових актів до закінчення встановленого у законодавстві строку він мав право відкликати поданий рапорт. Вважає, що в ГУ НП в Рівненській обл. були відсутні підстави для його звільнення зі служби з поліції, враховуючи неузгодження із ним дати звільнення 18.12.2019р., тому наказ про звільнення № 311 о/с від 18.12.2019р. є протиправним. Окрім того зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що зміст листа відповідача № 6753/116/05/12-2019 від 05.12.2019р. не містить посилання на непогодження дати звільнення; такий лист не вважається відмовою у погодженні дати звільнення позивача, адже фактично 06.12.2019р. звільнення позивача відповідно до поданого рапорту не відбулося і зазначена в рапорті дата звільнення не була погоджена. Відповідачем ГУ НП в Рівненській обл. скеровано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її безпідставною, необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального законодавства, ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.159-160). Заслухавши суддю-доповідача, позивача та його представника на підтримання поданої скарги, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, з наступних підстав. Як достовірно встановлено судом першої інстанції, наказом начальника ГУ НП в Рівненській обл. №173 о/с від 17.08.2018р. «По особовому складу» прийнято на службу до поліції та призначено переможцями конкурсу, зокрема, ОСОБА_1 - дільничним офіцером поліції Вараського відділу поліції ГУ НП в Рівненській обл., присвоївши йому спеціальне звання «рядовий поліції», закріпивши спеціальний жетон, з 17.08.2018р. (а.с.46). Починаючи з 22.10.2019р., позивача ОСОБА_1 було призначено на посаду начальника відділення забезпечення роботи спеціальних майданчиків центру забезпечення ГУ НП в Рівненській обл. відповідно до наказу № 259 о/с від 22.10.2019р. (а.с.45). 20.11.2019р. ОСОБА_1 звернувся до начальника ГУ НП в Рівненській обл. із рапортом про його звільнення зі служби в Національній поліції за власним бажанням у зв`язку з особистими обставинами (а.с.38). За наслідками розгляду цього рапорту ГУ НП в Рівненській обл. листом № 6753/116/09/12-2019 від 05.12.2019р. повідомило позивача про те, що керівництво ГУ НП в Рівненській обл. розглянуто рапорт від 20.11.2019р. щодо звільнення зі служби в Національній поліції. Відповідно до п.п.64 та 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи, які виявили бажання звільнитися за особистим бажанням, попереджають прямого начальника про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків. Враховуючи наведене, позивачу слід надати до Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Рівненській обл. підтверджуючі документи для звільнення (а.с.37). 06.12.2019р. позивач звернувся до ГУ НП в Рівненській обл. із заявою від 06.12.2019р. (вх. від 11.12.2019р. - Відділ документального забезпечення, 12.12.2019р. - Управління кадрового забезпечення), в якій вказав, що з 06.11.2019р. по 10.11.2019р. та з 11.11.2019р. по 15.11.2019р. знаходився на лікуванні в ДУ «ТМО МВС України по Рівненській області» (довідка № 1215 від 06.11.2019р.); з 15.11.2019р. по 03.12.2019р. включно знаходився на лікуванні в КЗ «Рівненська обласна клінічна лікарня» Рівненської обласної ради (довідка № 209 від 03.12.2019р.); на даний час продовжує лікуватися; на звільненні зі служби в Національній поліції згідно рапорта від 20.11.2019р. наполягає за особистими обставинами, що унеможливлюють подальше її проходження; просив узгодити дату звільнення до спливу тримісячного строку (а.с.36). Наказом начальника ГУ НП в Рівненській обл. № 311 о/с від 18.12.2019р. «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за п.7 ч.1 ст.77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.44). 08.01.2020р. позивач звернувся до ГУ НП в Рівненській обл. із заявою від 08.01.2020р., в якій зазначив про те, що відповідач порушив процедуру звільнення, оскільки не узгодив з ним дату звільнення; наказ № 311 о/с від 18.12.2019р. є протиправним; заявив про відкликання рапорта від 20.11.2019р. (а.с.31). Приймаючи рішення по справі та відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що винесення відповідачем оскаржуваного наказу № 311о/с є правомірним, оскільки рапорт позивача від 20.11.2019р. містить бажану дату звільнення зі служби, яку позивач самостійно зазначив - з 05.12.2019р. При цьому вказав, що зазначення у рапорті про звільнення конкретної дати, з якої особа бажає припинити службу, за своєю суттю є узгодженням дати звільнення. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірних та обґрунтованих висновків, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України «Про Національну поліцію». Згідно ст.60 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до ст.6 цього Закону поліція у своїй діяльності керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Принцип верховенства права застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Згідно п.7 ч.1 ст.77 наведеного Закону поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється за власним бажанням. Частинами 2-3 ст. 77 зазначеного Закону встановлено, що днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби. Пунктом 4 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно Порядку підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, затв. наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1235 від 23.11.2016р., до переліку документів з питань проходження служби відноситься рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі. Постановою КМ України №114 від 29.07.1991р. затверджено Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, яке визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки. Згідно п.68 вказаного Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що у межах передбаченого п.68 зазначеного Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони можуть домовитися про звільнення зі служби у більш короткий строк; у цей же строк заявник може відкликати поданий ним рапорт. З матеріалів справи слідує, що позивач подав 20.11.2019р. до ГУ ПН в Рівненській обл. рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням, в якому самостійно зазначив про його звільнення з 05.12.2019р., тобто зазначений рапорт містив прохання про звільнення позивача за власним бажанням з конкретної дати. Таким чином, відповідач правомірно видав наказ про звільнення працівника поліції зі служби до закінчення передбаченого п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затв. постановою КМ України №114 від 29.07.1991р., строку, адже таке прохання містилося у рапорті. Зазначення у рапорті про звільнення конкретної дати, з якої особа бажає припинити службу, за своєю суттю є узгодженням дати звільнення. Аналогічна правова позиція, висловлена Верховним Судом в постановах від 05.09.2019р. у справі № 820/5844/16 та від 05.02.2020р. у справі № 819/744/16, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. Щодо посилання апелянта на лист відповідача № 6753/116/05/12-2019 від 05.12.2019р., згідно якого, як вважає апелянт, позивача не було звільнено зі служби за власним бажанням й фактично відмовлено в погодженні дати звільнення, колегія суддів зазначає таке. Відповідач ГУ НП в Рівненській обл. листом № 6753/116/09/12-2019 від 05.12.2019р. повідомив ОСОБА_1 , що керівництвом ГУ НП в Рівненській обл. розглянуто рапорт від 20.11.2019р. щодо звільнення зі служби в Національній поліції; відповідно до п.п.64 та 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, особи, які виявили бажання звільнитися за особистим бажанням, попереджають прямого начальника про прийняте ними рішення не пізніше як за три місяці до дня звільнення при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків; враховуючи наведене позивачу слід надати до Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Рівненській обл. підтверджуючі документи для звільнення. З огляду на наведене, зміст зазначеного листа не містить посилання на непогодження дати звільнення, оскільки відповідач лише запропонував позивачу надати додаткові документи щодо причин звільнення за власним бажанням. Таким чином, лист ГУ НП в Рівненській обл. не є відмовою у погодженні дати звільнення позивача. Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, ГУ НП в Рівненській обл. скеровано на адресу позивача лист № 4399/116/12/01-2019 від 18.12.2019р., в якому зазначено, що за результатами розгляду рапорту від 20.11.2019р. ГУ НП в Рівненській обл. погоджено дату звільнення - 18.12.2019р. та запропоновано позивачу прибути до Управління кадрового забезпечення ГУ НП в Рівненській обл. для ознайомлення з наказом № 311 о/с від 18.12.2019р., отримання трудової книжки та проведення розрахунку (а.с.35). З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що погодження дати звільнення - 18.12.2019р. було правомірним, оскільки відповідачем враховано дати перебування позивача на лікуванні, про які останній повідомив ГУ НП в Рівненській обл. листом від 06.12.2019р. (вх. від 11.12.2019р. - Відділ документального забезпечення, 12.12.2019р. - Управління кадрового забезпечення), а поданий позивачем рапорт від 20.11.2019р. містив бажану дату звільнення. Таким чином доводи позивача про те, що дата звільнення не була погоджена, а звільнення відбулося на власний розсуд відповідача, є необгрутованими. Щодо заяви ОСОБА_1 від 08.01.2020р. (а.с.31) про відкликання рапорта від 20.11.2019р., то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для її розгляду та прийняття відповідного рішення за наслідками такого розгляду, оскільки заява подана позивачем вже після погодження дати звільнення та винесення оскаржуваного наказу №311 о/с від 18.12.2019р. Позовні вимоги про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку також не підлягають до задоволення, оскільки такі вимоги є похідними від вищенаведених вимог. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов послідового та обґрунтованого висновку про те, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем з дотримання вимог чинного законодавства. Оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи позивача, наведені в позовній заяві, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі, якими доводи позивача відхилено. Із урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до переконливого висновку про те, що заявлений позов є безпідставним та необґрунтованим, а тому не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів. За правилами ст.139 КАС України підстав для розподілу судових витрат у цій справі немає. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування останнього колегія суддів не вбачає. Керуючись ст.139, ч.3 ст.243, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12.05.2020р. в адміністративній справі № 460/296/20 залишити без задоволення, а вказане рішення суду - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку лише у випадках, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення; у випадку оголошення судом апеляційної інстанції лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. М. Шавель судді В. З. Улицький С. М. Кузьмич Дата складення повного тексту судового рішення: 07.10.2020р.