Постанова 4857 № 460/8416/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 грудня 2021 рокуЛьвівСправа № 460/8416/20 пров. № А/857/18035/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Носа С.П., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові у режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі за його позовом до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суддя у І інстанції Зозуля Д.П., час ухвалення судового рішення 12 год 14 хв, місце ухвалення судового рішення м. Рівне, дата складення повного тексту рішення 16 серпня 2021 року, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог просив: - визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Головного управління Національної поліції в Рівненській області (далі ГУНП) від 23 жовтня 2020 року № 873 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності»; - визнати протиправним та скасувати наказ ГУНП № 171 о/с від 30 жовтня 2020 року «По особовому складу»; - поновити старшого сержанта поліції ОСОБА_1 на посаді поліцейського СППП № 4 Радивилівського відділення поліції Дубенського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Рівненській області з 23 жовтня 2020 року; - стягнути з ГУНП на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 жовтня 2020 року по день прийняття рішення. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 460/8416/20 у задоволенні позову було відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 допустив порушення службової дисципліни, яка базується на високій свідомості та зобов`язує поліцейського дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів Національної поліції, дотримуватися норм професійної та службової етики, що виразилося у проходженні служби у стані алкогольного сп`яніння. Службове розслідування відповідачем проведено на підставі, у межах повноважень та відповідно до норм законодавства. Спірні накази прийнято на підставі та з дотриманням вимог Закону України «Про Національну поліцію» (далі Закон №580-VIII) і Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» (далі Дисциплінарний статут), і правові підстави для їх скасування відсутні. У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити його позов у повному обсязі. Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що накази ГУНП від 23 жовтня 2020 року №1655 «Про призначення службового розслідування», від 23 жовтня 2020 року №873 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», від 30 жовтня 2020 року №171 о/с «По особовому складу» підписані т.в.о. начальника ГУНП Р.Стрельбіцьким, який не мав права підпису цих документів від імені юридичної особи, а отже повноважень по застосуванню до позивача дисциплінарного стягнення, оскільки його дані не були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Вважає, що оскільки наказ про призначення службового розслідування та про притягнення до дисциплінарної відповідальності прийняті у один день 23 жовтня 2020 року, то службове розслідування було проведено поза встановленими законом межами. Окрім того, оскаржуваний наказ ГУНП «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 23 жовтня 2020 року № 873 виданий до того, як факт вчинення дисциплінарного проступку ОСОБА_1 був виявлений за результатами службового розслідування. Накази ГУНП від 23 жовтня 2020 року №1655 «Про призначення службового розслідування» та № 873 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» не містить посилань на підстави їх прийняття. Висновок службового розслідування, затверджений т.в.о. начальника ГУНП Р.Стрельбіцьким 23 жовтня 2020 року, не містить посилання на підставу для призначення службового розслідування; пояснення поліцейського щодо обставин справи чи документально зафіксований факт відмови поліцейського віддачі пояснення; документів та матеріалів, що підтверджують та/або спростовують факт вчинення дисциплінарного проступку. У порушення вимог частини 4 статті 15 Дисциплінарного статуту особи, які здійснювали перевірку та готували щодо цього відповідні матеріали у складі мобільної групи ГУ НП, у той же день у складі дисциплінарної комісії розглядали свої ж матеріали перевірки щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності працівника поліції. Відеозапис (ВК 03001_ВК300120201022212252_0001) не може вважатися належним доказом факту скоєння позивачем дисциплінарного проступку, оскільки висновок службового розслідування та оскаржуваний наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності не містять посилань ні на технічний засіб, за допомогою якого було здійснено відеозапис, ні на сам відеозапис. Відтак, на думку скаржника, це вказує на те, що такий відеозапис змонтований із різних частин та вставок, робився прихованою камерою без відома керівника ГУ НП та дозволу на те ОСОБА_1 . Окрім того, матеріли справи не містять відомостей про те, що працівники мобільної групи ГУНП були уповноважені на використовувати спецтехніки та що така була за ними закріплена у встановленому порядку. Доповідні записки свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не можуть вважатися належними доказами, так як висновок службового розслідування та оскаржуваний наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 не містять посилань на ці документи, як на підставу для призначення службової перевірки; такі доповідні записки не зареєстровані у встановленому законом порядку і у роботі правоохоронних органів інформацію доповідного характеру виконують не в формі доповідної записки, а рапортом. Результати проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння пристроєм «Drager Alkotest» не можуть вважатися належними доказами, так як висновок службового розслідування та оскаржуваний наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 не містять посилань ні на марку спеціального технічного засобу, за допомогою якого здійснено огляд на стан сп`яніння ОСОБА_1 , ні на акт огляду на стан алкогольного сп`янінні з використанням спеціальних технічних засобів. З урахуванням факту неналежного проведення процедури встановлення у позивача стану алкогольного сп`яніння та проведення службового розслідування є неправомірним притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності. Тому позивач підлягає поновленню на займаній посаді з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням коригуючого коефіцієнта у сумі 208 282,52 грн, а також стягнення на його користь компенсації витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн. У відзиві на апеляційну скаргу ГУНП підтримало доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечило обґрунтованість апеляційних вимог та просило залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому звертає увагу апеляційного суду на те, що твердження позивача про відсутність у т.в.о. начальника ГУНП Стрельбіцького Р.П. повноважень на прийняття наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення позивача не відповідають дійсності, оскільки він тимчасово виконував обов`язки начальника ГУНП на час перебування полковника поліції ОСОБА_4 із 16 вересня 2020 року на лікуванні. Відтак, на виконання пункту 5 розділу V Положення про Головне управління Національної поліції в Рівненській області у редакції наказу Національної поліції України від 10 червня 2020 року № 443, яке долучалося до відзиву на позов, на полковника поліції ОСОБА_5 наказом Національної поліції України від 16 вересня 2020 року № 1037 о/с було покладене тимчасове виконання обов`язків начальника ГУНП із 16 вересня 2020 року, які він виконував по 02 листопада 2020 року до виходу ОСОБА_4 із лікарняного. Щодо невідповідності номеру наказу про призначення службового розслідування номеру наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то накази про призначення службових розслідувань реєструються у «Журналі реєстрації наказів ГУНП в Рівненській області із основної діяльності», а накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності у «Журналі реєстрації наказів ГУНП в Рівненській області з адміністративно - господарських питань». Твердження позивача про те, що висновок службового розслідування був затверджений без письмового пояснення ОСОБА_1 не відповідає дійсності, оскільки позивач власноручно на бланку пояснення вчинив запис про відмову від дачі пояснень згідно із статтею 63 Конституції України. У особовій справі ОСОБА_1 наявна копія наказу «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 23 жовтня 2020 року № 873, на останній сторінці якого ОСОБА_6 вчинено запис про ознайомлення та проставлено дату 26 жовтня 2020 року. Працівники ВІОС УКЗ ГУНП ОСОБА_7 та ОСОБА_8 жодним чином не були зацікавленими особами у ході службового розслідування і були відсутні будь-які обставини, які б перешкоджали їм бути членами дисциплінарної комісії. Щодо технічного пристрою, на який було здійснено відеозапис перевірки несення служби ОСОБА_1 на виборчій дільниці, то зафіксована на верхньому одязі інспектора ВІОС УКЗ ГУНП ОСОБА_8 боді камера була видана матеріально відповідальній особі підрозділу ВІОС УКЗ ГУНП ОСОБА_7 для використання у службовій діяльності на підставі накладної № 18ЦОП-04/376 від 14 березня 2018 року, що було підтверджено показаннями свідків у судовому засіданні. Відсутність у висновку службового розслідування посилань на номер відео файлу чи технічний засіб жодним чином не свідчить про те, що дисциплінарною комісією такий доказ не був досліджений чи не врахований. Щодо застосування працівниками ВІОС УКЗ ГУНП спеціального пристрою «Драгер», то у матеріалах службового розслідування наявні свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки від 11 серпня 2020 року, декларація про відповідність вимогам Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки № СДІ-І194-ЗВТ. Використання такого пристрою здійснюється на підставі наказу Національної поліції України № 305 від 11 квітня 2016 року «Про організацію діяльності постійно діючих мобільних груп з контролю за станом дотримання поліцейськими службової дисципліни та законності, запобігання надзвичайних подій за їх участю», наказу ГУ НП № 302 від 11 лютого 2020 року «Про організацію діяльності мобільної групи з контролю за дотримання службової дисципліни і законності працівниками територіальних підрозділів поліції області», Положення про постійно діючу мобільну групу ГУНП в Рівненській області, затвердженого наказом ГУНП № 211 від 01 лютого 2017 року. Вказаний технічний засіб «Драгер», мобільний принтер та мундштуки до нього було видано матеріально - відповідальній особі підрозділу ВІОС УКЗ ГУНП ОСОБА_7 для використання у службовій діяльності на підставі накладних № 81403 від 19 серпня 2020 року, № 2020-3305 від 11 вересня 2020 року, № 90104 від 10 вересня 2020 року, які наявні у матеріалах справи. На пропозицію працівників ВІОС УКЗ ГУНП пройти тест за допомогою алкотестеру «Драгер» ОСОБА_1 погодився без будь-якого примусу, що не оспорюється самим позивачем. Із результатом у 1,25 проміле ОСОБА_1 також погодився, що підтверджено особистим підписом на квитанції (тест №і 202), без жодних зауважень чи прохання щодо проведення медичного огляду на стан сп`яніння у лікувальному закладі. Окрім того, ГУНП не погоджується із розміром грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, який наведений у апеляційній скарзі, оскільки такий розрахунок є безпідставним, а сума значно завищена. Щодо стягнення із ГУНП витрат на правничу допомогу зазначає, що матеріали справи не містять жодних підтверджуючих документів та розрахунків на заявлену суму у 12500 грн. Позивач ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні апеляційного суду підтримали подану апеляційну скаргу доводами, аналогічними до тих, що зазначені у її тексті. Просили скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позов у повному обсязі. Представник ГУНП у ході апеляційного розгляду у режимі відеоконференції заперечила обґрунтованість вимог апелянта доводами, викладеними у відзиві на апеляційну скаргу. Просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 28 квітня 2005 року по 06 листопада 2015 року, а у подальшому в органах Національної поліції України з 07 листопада 2015 року. З 29 квітня 2016 року ОСОБА_1 обіймав посаду поліцейського СРПП № 4 Радивилівського відділення поліції Дубенського ВП ГУНП. Відповідно до наказу ГУНП № 1635 від 19 жовтня 2020 року «Про забезпечення публічної безпеки і порядку на дільничних виборчих комісіях під час отримання бюлетенів для голосування із територіальних виборчих комісій» ОСОБА_1 був відряджений для несення служби на виборчу дільницю № 560638, розташовану у с. Гаї-Лев`ятинські Радивилівського району Рівненської області. У службове відрядження позивач вибув у форменому одязі з вогнепальною зброєю та спецзасобами. 22 жовтня 2020 року приблизно о 22 год 37 хв мобільною групою ГУНП з числа працівників відділу інспекції особового складу Управління кадрового забезпечення (далі ВІОС УКЗ) ГУНП та Управління превентивної діяльності (далі УПД) ГУНП на вказаній виборчій дільниці було виявлено позивача, який ніс службу по охороні виборчих бюлетенів з ознаками алкогольного сп`яніння. У результаті проведеного огляду на стан алкогольного сп`яніння пристроєм «Drager Alkotest» 6820 (прилад Arna-0664) у ОСОБА_1 було виявлено 1,25 % проміле алкоголю. З результатами тестування позивач погодився та постави на свій підпис на відповідних квитанціях за наслідками проведеного огляду. 23 жовтня 2020 року на адресу в.о. начальника ГУНП старшим інспектором ВІОС УКЗ ГУНП Романом Денекою та інспектором ВІОС УКЗ ГУНП ОСОБА_9 було подано доповідні записки з приводу зазначених обставин. 23 жовтня 2020 року ГУНП видано наказ №1655 «Про призначення службового розслідування», відповідно до якого за фактом алкогольного сп`яніння поліцейського СРПП № 4 Радивилівського відділення поліції Дубенського ВП ГУНП ОСОБА_1 призначено службове розслідування та для його проведення створено дисциплінарну комісію. Від надання пояснень у ході службового розслідування позивач 23 жовтня 2020 року відмовився, що підтверджено поясненнями позивача від 23 жовтня 2020 року (а.с. 65). Згідно із службовою характеристикою за період служби в Радивилівському відділенні поліції Дубенського відділу поліції ГУНП ОСОБА_1 зарекомендував себе посередньо. 23 жовтня 2020 року дисциплінарною комісією ГУНП складено висновок службового розслідування, згідно з яким рекомендовано звільнити ОСОБА_1 зі служби в поліції за порушення службової дисципліни, що виразилося в порушенні пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону № 580-VIII, вимог Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179, що виразилося у недотриманні нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, Присяги поліцейського, перебуванні на службі в стані алкогольного сп`яніння, а також у вчиненні дій, які не сумісні з вимогами, які пред`являються до професійних та моральних якостей поліцейського, що дискредитує звання поліцейського, підриває довіру та авторитет органів поліції. 23 жовтня 2020 року ГУНП було видано наказ № 873 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», пунктом 1 якого позивача звільнено зі служби в поліції за порушення службової дисципліни, пунктів 1, 2 частини 1 статті 18 Закону № 580-VIII, вимог Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року №1179, що виразилося у недотриманні нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, Присяги поліцейського, перебуванні на службі в стані алкогольного сп`яніння, а також у вчиненні дій, які не сумісні з вимогами, які пред`являються до професійних та моральних якостей поліцейського, що в свою чергу дискредитує звання поліцейського, підриває довіру та авторитет органів поліції. 30 жовтня 2020 року ГУ НП видано наказ №171о/с «По особовому складу», яким старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , поліцейського сектору реагування патрульної поліції № 4 Радивилівського відділення поліції Дубенського відділу поліції ГУНП відповідно до частини 1 статті 77 Закону №580-VIII звільнено зі служби в поліції за пунктом 6 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби) 30 жовтня 2020 року. ОСОБА_1 не погодився із своїм звільненням із займаної посади та зі служби у Національній поліції і звернувся до адміністративного суду з позовною заявою, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За правилами частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон №580-VIII. За правилами статті 3 Закону №580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами. Частиною 1 статті 17 Закону №580-VIII встановлено, що поліцейським є громадянин України, який склав Присягу поліцейського, проходить службу на відповідних посадах у поліції і якому присвоєно спеціальне звання поліції. Як вказано у частині 1 статті 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді. Згідно із частиною 1 статті 19 Закону № 580-VIII e разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Відповідно до частини 2 статті 19 Закону № 580-VIII підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. За правилами частини 1 статті 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави. Дисциплінарний статут Національної поліції України (далі Дисциплінарний статут) затверджений Законом України від 15 березня 2018 року № 2337-VIII Відповідно до приписів частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України. Як передбачено частиною 3 статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України «Про Національну поліцію», зобов`язує поліцейського: 1) бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; 2) знати закони, інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження поліції, а також свої посадові (функціональні) обов`язки; 3) поважати права, честь і гідність людини, надавати допомогу та запобігати вчиненню правопорушень; 4) безумовно виконувати накази керівників, віддані (видані) в межах наданих їм повноважень та відповідно до закону; 5) вживати заходів до негайного усунення причин та умов, що ускладнюють виконання обов`язків поліцейського, та негайно інформувати про це безпосереднього керівника; 6) утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; 7) утримуватися від висловлювань та дій, що порушують права людини або принижують честь і гідність людини; 8) знати і виконувати заходи безпеки під час несення служби, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку; 9) підтримувати рівень своєї підготовки (кваліфікації), необхідний для виконання службових повноважень; 10) берегти службове майно, забезпечувати належний стан зброї та спеціальних засобів; 11) поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень; 12) дотримуватися правил носіння однострою та знаків розрізнення; 13) сприяти керівникові в організації дотримання службової дисципліни, інформувати його про виявлені порушення, у тому числі вчинені іншими працівниками поліції; 14) під час несення служби поліцейському заборонено перебувати у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння. Відповідно до частини 1 статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Приписами частини 1 статті 12 Дисциплінарного статуту встановлено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції. Відповідно до частини 2 статті 13 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має індивідуальний характер та не застосовується до поліцейського, вина якого у вчиненні дисциплінарного проступку не встановлена у визначеному порядку або який діяв у стані крайньої необхідності чи необхідної оборони. Приписами частини 3 статті 13 Дисциплінарного Статуту передбачено, що до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: 1) зауваження; 2) догана; 3) сувора догана; 4) попередження про неповну службову відповідність; 5) пониження у спеціальному званні на один ступінь; 6) звільнення з посади; 7) звільнення із служби в поліції. Питання проведення службового розслідування регламентовані приписами статті 14 Дисциплінарного статуту. Службове розслідування - це діяльність із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського (частина 1 статті 14 Дисциплінарного статуту). Службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків (частина 2 статті 14 Дисциплінарного статуту). Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення (частина 3 статті 14 Дисциплінарного статуту). Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку (частина 4 статті 14 Дисциплінарного статуту). Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України (частина 10 статті 14 Дисциплінарного статуту). Відповідно до частини 1 статті 16 Дисциплінарного Статуту службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником. Згідно із частиною 4 статті 16 Дисциплінарного Статуту службове розслідування вважається завершеним у день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка його заміщує, висновку за результатами службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Як свідчать матеріали справи, службове розслідування за фактом можливого порушення службової дисципліни ОСОБА_1 було призначено наказом ГУНП від 23 жовтня 2020 року №1655 за підписом т.в.о. начальника ГУ НП Стрельбіцького Р.П., на якого було покладено тимчасове виконання обов`язків начальника ГУНП на час перебування на лікуванні з 16 вересня 2020 року начальника ГУ НП ОСОБА_4 наказом Національної поліції від 16 вересня 2020 року № 1037 о/с (а.с. 214). За наслідками проведеного службового розслідування було складено висновок від 23 жовтня 2020 року, який того ж дня затверджений т.в.о. начальника ГУ НП Стрельбіцьким Р.П.. Відповідно до висновку про результати службового розслідування ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп`яніння під час несення служби на виборчій дільниці № 560638, що розташована у с. Гаї-Лев`ятинські, Радивилівського району, Рівненської області, що дискредитує звання поліцейського, підриває довіру та авторитет органів поліції. Суд апеляційної інстанції погоджується із судом першої інстанції у тому, що викладене у висновку службового розслідування повністю підтверджується дослідженими судом доказами показаннями свідків старшого інспектора ВІОС УКЗ ГУНП Р.Денеки, інспектора ВІОС УКЗ ГУНП ОСОБА_2 , результатами тестування № 202 приладом Drager Alkotest 6820 (прилад Arna-0664), яким зафіксовано наявність у крові позивача 1,25 проміле алкоголю, відеозаписами з нагрудної камери інспектора ВІОС УКЗ ГУ НП ОСОБА_10 . При цьому суд першої інстанції слушно зауважив те, що ОСОБА_1 добровільно пройшов тестування приладом Drager Alkotest 6820 та погодився із його результатом без будь-яких зауважень, поставивши свій особистий підпис на квитанції із результатами тестування. Водночас судом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи позивача про можливість застосування приладу Drager Alkotest 6820 Arna-0664 працівниками поліції лише для забезпечення безпеки дорожнього руху з огляду на відсутність для цього нормативного обґрунтування та наявність наказів Національної поліції України № 305 від 11 квітня 2016 року «Про організацію діяльності постійно діючих мобільних груп з контролю за станом дотримання поліцейськими службової дисципліни та законності, запобігання надзвичайних подій за їх участю», наказ ГУНП № 302 від 11 лютого 2020 року «Про організацію діяльності мобільної групи з контролю за дотримання службової дисципліни і законності працівниками територіальних підрозділів поліції області», Положенням про постійно діючу мобільну групу ГУНП в Рівненській області, затверджене наказом ГУНП № 211 від 01 лютого 2017 року. Окрім того, правомірність використання працівниками ВІОС УКЗ ГУНП вказаного технічного засобу додатково підтверджується наявними у матеріалах справи копіями накладних № 2020-3305 від 11 вересня 2020 року та № 18ЦОП-04/376 від 14 березня 2018 року, свідоцтва про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювання техніки № м12-01/4675 від 11 серпня 2020 року та декларацією про відповідність вимогам Технічного регламенту законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки № мСДІ-1194-ЗВТ від 11 серпня 2020 року. Водночас суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржника про те, що полковник поліції ОСОБА_5 , який тимчасово виконував обов`язки начальника ГУНП на час хвороби начальника ГУНП полковника поліції ОСОБА_4 , був не вправі видавати оспорювані накази та затверджувати висновок службового розслідування з огляду на покладення на нього таких обов`язків наказом Національної поліції від 16 вересня 2020 року № 1037 о/с (а.с. 214). За правилами частини 4 статті 15 Дисциплінарного статуту забороняється включення до складу дисциплінарної комісії осіб, які є підлеглими поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку, та осіб, зацікавлених у результатах розслідування. У разі виникнення таких обставин член дисциплінарної комісії зобов`язаний негайно письмово повідомити про це керівнику, який призначив службове розслідування. На переконання апеляційного суду, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що підстав вважати старшого інспектора ВІОС УКЗ ГУНП Р.Денеку та інспектора ВІОС УКЗ ГУНП І.Петровського зацікавленими у результатах розслідування немає, вони не є підлеглими поліцейського, стосовно якого призначено службове розслідування, осіб, які сприяли вчиненню або приховуванню дисциплінарного проступку. Відтак вони правомірно брали участь у діяльності дисциплінарної комісії. Водночас апеляційний суд відхиляє доводи ОСОБА_1 про те, що висновок службового розслідування було затверджено без відібрання у нього письмових пояснень, оскільки позивач від надання пояснень у ході службового розслідування відмовився на підставі приписів статті 63 Конституції України (а.с. 65). Факт відмови від надання пояснень було підтверджено ОСОБА_1 і у ході апеляційного розгляду. До того ж, на переконання апеляційного суду, є надуманими доводи скаржника щодо невідповідності у нумеруванні оспорюваних наказів. При цьому суд апеляційної інстанції приймає до уваги пояснення відповідача про те, що з урахуванням вимог підпункту 31 пункту 6 розділу II наказу Національної поліції України від 20 травня 2016 року № 414 «Про затвердження Інструкції з діловодства в системі Національної поліції» та наказу Міністерства юстиції України від 12 квітня 2012 року № 578/5 «Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів», зареєстрованого у Міністерстві юстиції 17 квітня 2012 року за № 571/20884, наказ про призначення службового розслідування щодо ОСОБА_1 було зареєстровано у «Журналі реєстрації наказів ГУНП в Рівненській області із основної діяльності № 1322» за № 1655 від 23 жовтня 2020 року, а наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності у «Журналі реєстрації наказів ГУНП в Рівненській області з адміністративно - господарських питань № 1190» за № 873 від 23 жовтня 2020 року правомірно. Покликання представника ОСОБА_1 на неналежне оформлення наданих суду апеляційної інстанції витягів із вказаних журналів апеляційний суд відхиляє, оскільки такі були завірені представником відповідача у відповідності до повноважень, передбачених статтею 60 Кодексу адміністративного судочинства України. Додатково апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до частини 5 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції. Оскільки наведені підстави позову ОСОБА_1 не були заявлені при зверненні до суду першої інстанції, то відповідні доводи не можуть бути підставою скасування оскаржуваного судового рішення. При оцінці доводів скаржника щодо неналежності відеозапису з боді камери, як доказу у адміністративному процесі, з огляду на його переривання, що свідчить про монтування, апеляційний суд надає віри поясненням представника відповідача про те, що перерви у відеозйомці були викликані необхідністю ощадного використання акумулятора вказаного технічного пристрою. Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що наявні відеозаписи спілкування старшого інспектора ВІОС УКЗ ГУНП Р.Денеки та інспектора ВІОС УКЗ ГУНП ОСОБА_2 із позивачем є безперервними, не містять жодних ознак монтування та можуть бути використані у якості доказу визнання позивачем наявності у його крові алкоголю та добровільності проходження ним відповідного тесту за допомогою пристрою Drager Alkotest 6820. На переконання апеляційного суду, встановлені у ході службового розслідування та підтверджені під час розгляду справи судом першої інстанції обставини перебування старшого сержанта поліції ОСОБА_1 22 жовтня 2020 року приблизно о 22 год 37 хв під час несення служби на виборчій дільниці № 560638 у с. Гаї-Лев`ятинські Радивилівського району Рівненської області у стані алкогольного сп`яніння свідчать про грубе порушення позивачем службової дисципліни, яка базується на високій свідомості та зобов`язує поліцейського дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів Національної поліції, дотримуватися норм професійної та службової етики, що дискредитує як самого працівника поліції, так і органи поліції в цілому. Відтак, застосування до ОСОБА_1 за вчинений проступок такого дисциплінарного стягнення, як звільнення зі служби в поліції, відповідає вчиненому, оскільки позивачем вчинено діяння, несумісне з його посадою, так як скоєно проступок проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків. Додатково суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватись з його змістом, а стосуватися, наприклад, процедури його ухвалення. Саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб`єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Фундаментальне порушення таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Відтак, порушення такої процедури може бути підставою до скасування рішення суб`єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. Аналогічний вимір суттєвості порушень застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у своїх рішеннях демонструє виважений підхід до оцінки характеру допущених порушень належної процедури з точки зору їх можливого впливу на загальну справедливість судового розгляду. Метод «оцінки справедливості процесу в цілому» не передбачає дослідження правомірності будь-якої окремої процесуальної дії у відриві від інших етапів процесу. По суті, ЄСПЛ у своїх рішеннях акцентує увагу на необхідності з`ясувати, «чи перетворили допущені порушення (в контексті конкретних обставин справи) судовий розгляд у цілому на несправедливий». При цьому, як свідчить практика ЄСПЛ, навіть виявлення судом серйозних (чи вагомих), на його думку, порушень права на справедливий судовий розгляд, допущених національними судами, не завжди тягне загальну оцінку проведеного судового розгляду та ухваленого підсумкового рішення як несправедливого. Інакше кажучи, за принципами, що сповідує ЄСПЛ, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості. На думку апеляційного суду, напрацьовані ЄСПЛ положення щодо правових наслідків допущених судами порушень при розгляді справ та критерії його застосування можуть бути вжиті за аналогією й до аналізу оскаржуваних у цій справі актів відповідача. Зокрема, не може бути скасовано правильне по суті рішення та відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму. Рішення може бути скасоване лише для виправлення істотної помилки. Процесуальні норми є вторинними порівняно з матеріальними, оскільки призначення перших полягає в забезпеченні реалізації других. Тобто характер, зміст і призначення процесуальних норм підпорядковані вимогам матеріальних норм і тому зумовлені ними та є похідними від них. На переконання апеляційного суду, доводи, на які посилається скаржник, є надуманими і свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи на свою користь, довільне, невиправдано спрощене і неправильне трактування вимог діючого законодавства. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У пункті 38 рішення від 12 січня 2012 року у справі «Горовенки та Бугара проти України» (Заяви №№ 36146/05 та 42418/05) ЄСПЛ вказав, що від держав очікується встановлення високих професійних стандартів у рамках їх правоохоронних систем і забезпечення того, щоб особи, які перебувають на службі в таких системах, відповідали необхідним критеріям (див., mutatis mutandis, рішення від 17 червня 2008 року у справі «Абдулла Їлмаз проти Туреччини» (Abdullah Yilmaz v. Turkey), заява № 21899/02, пункти 56-57). Зокрема, видаючи працівникам міліції вогнепальну зброю, слід проводити не лише необхідне технічне навчання, а й особливо ретельний відбір службовців, яким дозволять носити таку вогнепальну зброю. У справі «Звежинський проти Польщі» ЄСПЛ підкреслив, що, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти конкретно і дуже послідовно (рішення у справі «Беєлер проти Італії»). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок (пункт 73). У Висновку № 11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2021 року у справі № 460/8416/20 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук С. П. Нос Постанова у повному обсязі складена 09 грудня 2021 року.