Постанова 4823 № 750/2055/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 25 вересня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 750/2055/20 Головуючий у першій інстанції - Требух Н. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1060/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого-судді Висоцької Н.В. суддів: Бобрової І.О., Мамонової О.Є., із секретарями - Шкарупою Ю.В., Зіньковець О.О., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчий комітет Чернігівської міської ради, державний реєстратор Симоненко Олена Анатоліївна, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 липня 2020 року (місце ухвалення - м. Чернігів, дата складання повного рішення 16.07.2020) у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, державного реєстратора Симоненко Олени Анатоліївни про визнання протиправними і скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації права власності, В С Т А Н О В И В : У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Виконавчого комітету Чернігівської міської ради, державного реєстратора Симоненко О.А. про визнання протиправними і скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації права власності. В обґрунтування позову посилався на те, що 14.09.2017 заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова було повністю задоволено позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання особи, такою, що втратила право користування житловим приміщенням. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 було визнано таким, що втратив право на користування квартирою та як наслідок знято з реєстрації в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На час зняття з реєстрації позивача в спірній квартирі остання була не приватизована, та як наслідок право користування мали ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Постановою Чернігівського апеляційного суду від 26.02.2019 заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.09.2017 було скасовано, а в задоволенні позову відмовлено повністю. Позивач зазначає, що після винесення заочного рішення від 14.09.2017 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до органу приватизації Чернігівської міської ради із заявою про передачу квартири в приватну їх власність, на підставі чого 25.07.2018 органом приватизації ухвалено рішення та видано свідоцтво про право власності від 26.07.2018, та 08.08.2018 право власності відповідачів на квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 посилається, що його було незаконно визнано втратившим право користування квартирою, він не надавав письмової згоди на приватизацію квартири, ухвалене органом приватизації рішення є незаконним, а свідоцтво про право власності недійсним. У позові ОСОБА_1 просить визнати протиправним і скасувати рішення органу приватизації Чернігівської міської ради від 25.07.2018 № 232 про задоволення заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо приватизації квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним Свідоцтво про право власності на вказану квартиру, видане виконавчим комітетом Чернігівської міської ради від 26.07.2018; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частину спірної квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620537374101, номер запису про право власності 27459783 та державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 часину квартири, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620537374101, номер запису про право власності 27459816. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.07.2020 позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано рішення органу приватизації №232 від 25.07.2018 щодо приватизації квартири АДРЕСА_1 . Визнано недійсним Свідоцтво про право власності на житло НОМЕР_1 , на квартиру АДРЕСА_1 , видане 26.07.2018 виконавчим комітетом Чернігівської міської ради на ім`я ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620537374101, номер запису про право власності 27459783 та державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620537374101, номер запису про право власності 27459816. Додатковим рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 31.07.2020 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 560, 53 грн. у відшкодування сплаченого судового збору, а всього 2560, 53 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 2000,00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 560,53 грн у відшкодування сплаченого судового збору, а всього 2560, 53 грн. Стягнуто з виконавчого комітету Чернігівської міської ради на користь ОСОБА_1 2000, 00 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката та 560, 53 грн у відшкодування сплаченого судового збору, а всього 2560, 53 грн. Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.07.2020 та додаткове рішення цього ж суду від 31.07.2020, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. За доводами апеляційної скарги рішення суду першої інстанції від 07.07.2020 ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У скарзі заявники посилаються, що при зверненні до суду позовну заяву ОСОБА_1 необхідно було залишити без руху у зв`язку з недоплатою судового збору, а саме за 4 вимоги немайнового характеру в розмірі 3 363, 20 грн, проте 24.03.2020 місцевим судом було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, що є грубим порушенням норм процесуального права. Позивач всупереч вимогам ч. 4 ст. 177 ЦПК України не долучив до позовної заяви документи, що підтверджують сплату ним судового збору у встановленому порядку та розмірі, або документи, що підтверджують підстави його звільнення від сплати судового збору. В апеляційній скарзі заявники посилаються, що в оскаржуваному рішенні судом взагалі не вказано, які саме права позивача було порушено при приватизації спірної квартири. Факт приватизації житла відповідачами жодним чином не вплинув на обсяг права користування житлом. Зазначає, що в даному випадку позивач мав би звернутись з іншим позовом, про усунення перешкод у здійсненні права користування жилим приміщенням. В оскаржуваному рішенні судом не викладено змісту заперечень відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо позовної заяви. В обґрунтування незаконності оскаржуваного рішення суду заявники посилаються на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 21.06.2006 у справі № 2-о-135/2006 та від 16.04.2007 у справі № 2-1595/07, з яких вбачається, що у якості свого місця проживання ОСОБА_1 зазначав кімнату АДРЕСА_2 , у якості зареєстрованого місця проживання - квартиру АДРЕСА_3 . Позивач жодним чином не мотивував необхідність захисту власних порушених, невизнаних або оспорюваних прав наявним, на думку позивача, фактичним проживанням у квартирі АДРЕСА_1 у якості члена сім`ї ОСОБА_5 , адже він проживав у цей час за абсолютно іншою адресою. Судом не з`ясовано питання у якому саме обсязі за станом на дату приватизації спірної квартири відповідачами та позивачем було реалізовано право на безоплатну приватизацію державного житлового фонду, стороною позивача не було надано жодного належного, достовірного та допустимого доказу щодо такого права станом на 25.07.2018. Позивач ОСОБА_1 не перебував у сімейних відносинах з відповідачами, ніколи не проживав з ними спільно однією сім`єю, не був членом сім`ї наймача квартири АДРЕСА_1 на час приватизації. У відзиві на апеляційну скаргу в частині оскарження судового рішення представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_6 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 07.07.2020 без змін. В обґрунтування посилається на те, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, таким, що відповідає фактичним обставинам справи та прийняте відповідно до норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Вислухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення враховуючи наступне. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом встановлено, що заочним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.09.2017 справа №750/5412/17 було задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 . У вказаній справі виконавчий комітет Чернігівської міської ради був залучений як третя особа яка не заявляє самостійних вимог (а.с. 7-8 т. 1). На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 було знято з реєстрації в у вказаній квартирі. На час винесення рішення судом та зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання в спірній квартирі остання не була приватизована. Після винесення 14.09.2017 заочного рішення Деснянським районним судом м. Чернігова відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до органу приватизації Чернігівської міської ради із заявою про передачу квартири в їх приватну власність (а.с. 42-48 т. 1). 25.07.2018 орган приватизації Чернігівської міської ради ухвалив рішення № 232 про задоволення заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про передачу квартири АДРЕСА_1 в їх приватну власність тобто про приватизацію квартири (а.с. 49 т. 1). 26.07.2018 року відповідачам було видано Свідоцтво про право власності на житло НОМЕР_1 , на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 50 т. 1). 08.08.2018 державним реєстратором Симоненко О.А. було здійснено реєстрацію права власності відповідачів на спірну квартиру, а саме зареєстровано право власності ОСОБА_3 на ? частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620537374101, номер запису про право власності 27459783 та права власності ОСОБА_2 на ? частку квартири АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1620537374101, номер запису про право власності 27459816 (а.с. 16 т. 1). 26.02.2019 постановою Чернігівського апеляційного суду заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.09.2017 щодо визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1 скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. Реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 відновлено (а.с. 9-11 т. 1). Задовольняючи позовні вимоги з посиланням на ч. 1 ст. 1, ч. 2 та 5 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки приватизація спірної квартири відбулась з порушення прав позивача. З таким висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд, оскільки судом першої інстанції обставини справи з`ясовані в обсягу, необхідному для правильного вирішення спору, відповідно до встановлених обставин, правильно визначено суть і характер правовідносин сторін та норми матеріального права, що їх регулюють. Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19 червня 1992 року № 2482 XII зазначено, що приватизація державного житлового фонду (далі приватизація) це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. Згідно ч.1 ст. 2 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Відповідно до ч.1 ст. 3 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю. Частиною п`ятою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз. Згідно з частиною 10 статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та з метою приведення у відповідність до законодавства нормативно-правових актів наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396 було затверджено Положення, яке встановлює процедуру передачі квартир у приватну власність громадян та зразки документів, які оформляються згідно з процедурою, визначеною цим Положення, в тому числі й рішення органу приватизації. Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду» і Положення № 396 встановлюють порядок передачі квартир у приватну власність, згідно з яким наймач та члени його сім`ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов`язаний в місячний термін з дня одержання заяви прийняти рішення про передачу житла у власність, після чого оформити відповідне свідоцтво. Отже, Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» та «Положенням про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого Наказом МЖКГ № 396 від 16 грудня 2009 року, встановлено чіткий порядок передачі квартир в приватну власність. Так, зокрема, наймач та члени його сім`ї повинні звернутися до органу приватизації з відповідною заявою, орган приватизації зобов`язаний в місячний термін з дня одержання заяви прийняти рішення про передачу житла у власність, після чого, оформити відповідне свідоцтво. Згідно ч.1 ст. 8 ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду» та п.13 Наказу Міністерства з питань житлово-комунального господарства України №396 від 16.12.2009 року, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. З матеріалів справи вбачається, що 26.02.2019 постановою Чернігівського апеляційного суду заочне рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 14.09.2017 щодо визнання ОСОБА_1 таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_1 скасовано і в задоволенні позову ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відмовлено. Реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 в квартирі АДРЕСА_1 відновлено (а.с. 9-11 т. 1). На підставі викладеного позивач правомірно звернувся до суду з позовом з вимогами про визнання протиправними і скасування рішення органу приватизації, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру та скасування державної реєстрації права власності, що є захистом порушеного його права. Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приватизація спірної квартири відповідачами проведена з порушенням вимог ст. 8 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду". Слід зазначити, що наслідком порушення вимог ч. 2 ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" може бути визнання приватизації недійсною. При цьому законодавством не передбачено визнання приватизації частково недійсною, а разом із цим свідоцтва про право власності частково недійсним. Крім того, вимога про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житлове приміщення без вимоги скасування розпорядження органу приватизації про передачу житла у приватну власність не вирішує спір по суті. Право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує санітарну норму і відповідно номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком. Фактом реалізації один раз права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого п. 5 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є повне використання житлових чеків. При цьому слід ураховувати рішення Конституційного Суду України №15-рп/2010 від 10 червня 2010 року (справа про безоплатну приватизацію житла), у якому розтлумачено наступне: В аспекті конституційного звернення положення пункту 5 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 року № 2482-XII , згідно з яким кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз, необхідно розуміти так, що право громадян України на безоплатну приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз, якщо: -громадянин України повністю використав житловий чек для приватизації житла у державному житловому фонді, і у його власність безоплатно передано в одній чи кількох квартирах (будинках) загальну площу з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; - у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу однієї квартири (будинку), що перевищує встановлену санітарну норму, з оплатою вартості надлишкової загальної площі приватизованого житла; - у власність наймача і кожного члена його сім`ї передано загальну площу житла, меншу ніж встановлена санітарна норма, а залишок житлового чека використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду; - весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Приватизація загальної площі в кількох квартирах (будинках) державного житлового фонду в межах встановленої санітарної норми та номінальної вартості житлового чека не є повторною. Враховуючи викладене вище, спростовуються матеріалами справи доводи апеляційної скарги про те, що в оскаржуваному рішенні судом взагалі не зазначено, які саме права позивача було порушено при приватизації спірної квартири. Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Способи захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 16 ЦК України, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту у спосіб передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України або у спосіб, не передбачений законом, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Не спростовують висновків суду першої інстанції доводи апеляційної скарги про зазначення ОСОБА_1 у справах № 2-о-135/2006 та № 2-1595/07 місцем свого проживання кімнату АДРЕСА_2 , а у якості зареєстрованого місця проживання - квартиру АДРЕСА_3 . Оскільки, місце проживання чи місце реєстрації особи за іншою адресою не позбавляє її права на приватизацію своєї частки за іншою адресою. Процедура приватизації житла визначена нормами ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду». Як вбачається з відповіді Виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 24.09.2020, яка була надана на запит апеляційного суду, ОСОБА_1 брав участь у приватизації житла по АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 приватизував 16,75 кв.м. загальної площі при нормі 23,5 кв.м. на кожного (а.с. 12 т. 2), отже ОСОБА_1 не в повному обсязі використав своє право на приватизацію житла, а використав лише частину в розмірі 16,75 кв.м. Доводи апеляційної скарги про те, що при зверненні до суду позовну заяву ОСОБА_1 необхідно було залишити без руху у зв`язку з недоплатою судового збору не можуть бути підставою для скасування правильного по суті рішення, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом позивачем було сплачено судовий збір як за дві вимоги немайнового характеру, при цьому судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимоги містять чотири вимоги немайнового характеру. Разом з тим, суд першої інстанції мав право залишити позовну заяву без руху, та надати час для виконання вимог в частині доплати судового збору, проте недоплата судового збору позивачем під час звернення з позовом до суду не може бути підставою для скасування рішення місцевого суду, яке оскаржується у даній справі, оскільки остаточне вирішення розрахунку судового збору має місце при ухваленні рішення. Вбачається, що судом першої інстанції було ухвалено додаткове рішення, яким розподілено судові витрати між сторонами, та яке було оскаржено в апеляційному порядку стороною відповідачів. Судом прийнято рішення про визнання незаконною приватизації квартири та скасовано свідоцтво про право власності на житло на підставі якого була здійснена державна реєстрація спірної квартири та видано реєстраційне посвідчення про це, тому рішення про державну реєстрацію права власності відповідачів на спірну квартиру слід скасувати. Отже, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і посилання учасників справи щодо не врахування обставин недоплати судового збору у суді першої інстанції, а також посилання щодо залучення саме державного реєстратора Симоненко О.А., як співвідповідача, яка вже на час розгляду справи була звільнена. Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачена певна процедура реєстрації права власності чи права постійного користування на нерухомість. Пунктом 5 ст. 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачено, що державна реєстрація таких прав проводиться на підставі рішень судів, що набрали законної сили. Згідно ст. 26 цього Закону записи до Державного реєстру вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Таким чином, вимога про скасування державної реєстрації кожного з відповідачів не може бути звернена до державного реєстратора, оскільки державний реєстратор зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був залучений, оскільки дії державного реєстратора за наявності судового рішення регламентовано нормами ст. 31-1 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у якій закріплені особливості проведення реєстраційних дій на підставі рішень судів. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Суд правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини, вирішив спір з урахуванням меж заявлених позовних вимог та конкретних обставин справи на підставі наданих сторонами доказів з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не містять передбачених законом підстав для скасування судового рішення. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, рішення суду - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 07 липня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту. Повний текст судового рішення складено 29.09.2020. Головуючий Судді: