Постанова 4823 № 747/103/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 21 вересня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 747/103/20 Головуючий у першій інстанції - Тіщенко Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/902/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого судді - Губар В.С., суддів - Бечка Є.М., Євстафіїва О.К. Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» Відповідач - ОСОБА_1 розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, місце ухвалення судового рішення - смт Талалаївка Чернігівської області дата складання повного тексту судового рішення - не зазначена УСТАНОВИВ: У березні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 132586,63 грн. за кредитним договором № б/н від 26.01.2018 року. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг та підписав заяву б/н від 26.01.2018 року, згідно якої отримав кредит у розмірі 25000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 отриманий кредит не погашав, внаслідок чого станом на 23.12.2019 року утворилась заборгованість у сумі 132586,63 грн. Позивач просить стягнути з відповідача зазначену заборгованість, яка складається із заборгованості: за тілом кредиту - 94322,19, за простроченими відсотками - 6728,62 грн., заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України - 24745,98 грн., а також відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг штрафу (фіксована частина) - 500 грн., штрафу (процентна складова) - 6289,84 грн. Заочним рішенням Талалаївського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2020 року в задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що підписана відповідачем Довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» засвідчує, що при укладенні кредитного договору відповідач був повідомлений про умови кредитування, у тому числі щодо сплати відсотків, пені та комісії. Апелянт зазначає, що на підставі анкети-заяви відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку «Універсальна» за № НОМЕР_1 зі встановленим кредитним лімітом, а відповідач активував картку та користувався карткою, отримував кредитні кошти з власної ініціативи та було здійснено перевипуск картки, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами - випискою по карткових рахунках, що є первинним бухгалтерським документом, та розрахунком заборгованості. За доводами апеляційної скарги, суд першої інстанції в порушення приписів ч.4 ст. 263 ЦПК України не враховував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 356/1635/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 428/2873/17-ц, від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 666/388/16-ц, де визначено, що само по собі посилання позичальника на неознайомлення з Умовами та Правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання відсутності кредитних правовідносин. Встановивши, що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернув, місцевий суд не мав підстав відмовляти у стягненні фактично отриманих коштів (тіла кредиту) та відсотків по кредиту. Апелянт посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 23 грудня 2019 року у справі № 572/1169/17 та висновок Великої палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі 342/180/17, з яких убачається, що з позичальника підлягає стягненню на користь банку суми фактично отриманих кредитних коштів у повному обсязі. У встановлений судом строк ОСОБА_1 відзив на апеляційну скаргу не подавав. Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Відповідно до ч.1,2 ст. 367 ЦК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Пунктом 3 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду відповідних доказів, що підтверджують факт отримання відповідачем кредитної картки, не надано будь-яких відомостей про номер карткового рахунку, тип картки, дату вручення картки відповідачеві, повідомлення йому пін-коду, строку дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості. За висновком суду, позивачем не надано суду доказів відкриття на ім`я відповідача рахунку, виписки по даному рахунку, який мав би підтвердити рух грошових коштів, наявність або відсутність заборгованості. Розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом її наявності та розміру, а також не доводить укладення кредитного договору, оскільки нічим іншим не підтверджується. Судом зазначено, що під час судового розгляду не була встановлена та обставина, що відповідач ОСОБА_1 взагалі отримував будь-яку кредитні кошти від позивача. В анкеті-заяві не зазначено, яка сума кредиту фактично отримана відповідачем, тому суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не підтверджені позовні вимоги, оскільки відповідачем фактично кредит не отримувався, його сума сторонами не обумовлена згідно доказів, поданих позивачем, а тому відсутні підстави для задоволення позову про стягнення заборгованості. З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, враховуючи наступне. В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 25000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок саме на підставі вказаної анкети-заяви від 26 січня 2018 року, зобов`язання за яким не виконав, у зв`язку із чим виникла заборгованість. Апеляційним судом встановлено, що в матеріалах справи міститься анкета-заява, без номера і без дати, про приєднання ОСОБА_1 до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Також вказано, що підписанням цієї анкети-заяви відповідач відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», які розміщено на офіційному сайті банку в мережі інтернет за адресою privatbank.ua, та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, примірник якого він отримав шляхом самостійного роздрукування. Разом з тим ця анкета-заява не містить ніякої інформації про розмір виданого і отриманого відповідачем кредиту, не містить умов і строків повернення кредиту, не містить інформації про встановлений кредитний ліміт, про розмір відсотків за користування кредитом, розміру пені та штрафів, які б були погоджені сторонами. Не вказано також, коли конкретно відповідачем кредит був отриманий і у якому розмірі. (а.с. 10). Отже, АТ КБ «ПриватБанк» не надано суду першої інстанції і не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів на підтвердження підписання ОСОБА_1 саме 26.01.2018 року анкети-заяви з банком, яка складає кредитний договір. Згідно наявного у матеріалах справи паспорту споживчого кредиту (а.с. 11-12) наявна у ньому інформація про умови кредитування, щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, про порядок повернення кредиту тощо актуальна лише з 26 січня 2018 року до 10 лютого .2018 року. Тобто, з 11 лютого 2018 року вказані у цьому паспорті умови кредитування, річна процентна ставка, загальна вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови є недійсними. Одночасно, матеріали справи не містять інших належних і допустимих доказів, які б достовірно і безспірно підтвердили, на яких умовах і коли саме відповідач отримував кредит, у якому розмірі та які брав на себе зобов`язання щодо повернення кредиту. Зазначені обставини позивачем у суді першої інстанції не спростовані. Згідно наведеного банком у позові та доданого до позовної заяви розрахунку розмір заборгованості ОСОБА_1 за договором станом на 23 грудня 2019 року складається з: 94322,19 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 94322,19 грн - заборгованості за простроченим тілом кредиту; 6728,62 грн. - заборгованості за простроченими відсотками; 24745,98 грн - заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625 ЦК України; 500 грн - штрафу (фіксована частина); 6289,84 грн - штрафу (процентна складова), а всього сума заборгованості складає 226908,82 грн.(а.с. 7-9). В той час як позивач зазначає наявність заборгованості у сумі 132586,63 грн. та не вказує конкретні складові цієї заборгованості. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Як передбачено ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно вимог чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України). Статтею 525 ЦК України встановлено заборону односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до його виконання. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У п. 14.8, 14.9 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» зазначено, що Банк та користувач укладають договір щодо порядку та умов використання електронного платіжного засобу. Банк перед укладенням договору зобов`язаний ознайомити користувача з умовами договору про використання електронного платіжного засобу (далі у цій статті - договір), ознайомити з тарифами на обслуговування електронного платіжного засобу та правилами користування електронним платіжним засобом. Банк зобов`язаний забезпечити викладення цієї інформації в доступній формі й розмістити її в доступному для користувача місці, а також надати на його вимогу в письмовій або електронній формі. Банк зобов`язаний під час видачі електронного платіжного засобу надати користувачеві примірник договору, правил користування електронним платіжним засобом та тарифів банку на обслуговування електронного платіжного засобу. Окрім того, відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг (а.с. 14-24), ці Умови використання кредитних карт ПАТ КБ «ПриватБанк», Пам`ятка клієнта/Довідка про умови кредитування, Тарифи на випуск і обслуговування кредитних карт, а також заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, встановлюють правила випуску, обслуговування і використання кредитних карт Банку. Дані Умови регулюють відносини між банком і клієнтом по випуску і обслуговуванню карт. Банк випускає клієнту карту на підставі заяви, належним чином заповненої і підписаної клієнтом. Для надання послуг банк видає клієнту карту, її вид визначено в Пам`ятці клієнта/Довідці про умови кредитування і Заяві, підписанням якої клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Банк зобов`язаний обслуговувати картрахунок в порядку і на умовах, передбачених цим договором, правилами Міжнародних платіжних систем та чинним законодавством. Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п. 3 ч. 1). У ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 12 цього Кодексу. Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17). Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року). Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Приписами ч. 2 ст. 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України). Згідно приписів ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Як наголошувалось вище, анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанк без зазначення дати її підписання, надана АТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження своїх вимог про стягнення кредитної заборгованості, викликає у апеляційного суду обґрунтовані сумніви як така, що достовірно і безспірно не підтверджує наміру та волевиявлення відповідача ОСОБА_1 на отримання кредиту і не підтверджує отримання відповідачем кредитної картки, не містить визначеного розміру кредитного ліміту та процентної ставки, умов про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Отже, за таких обставин відсутні підстави вважати, що сторони уклали кредитний договір, у процесі чого обумовили у письмовому вигляді його істотні умови, та між ними, як результат виникли кредитні відносини і, зокрема, обов`язок відповідача повернути кредитні кошти, відсотки за їх користування, пеню, штрафи тощо. Перевіряючи аргументи скарги, апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять належних і допустимих документальних доказів того, чи взагалі отримував ОСОБА_1 саме кредитну карту «Універсальна», та який її вид - «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD», перелік яких наведений у наданому Банком витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с. 13). Також, наданий позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не містить підпису ОСОБА_1 (а.с. 13). Належних та допустимих доказів того, що зазначені у довідці ПАТ КБ «ПриватБанк» та видані 26 січня 2018 року, 19 липня 2018 року, 23 липня 2018 року, 24 липня 2018 року банківські карти є кредитними та видані ОСОБА_1 саме на підставі вищевказаної анкети-заяви, матеріали справи також не містять, як і доказів фактичного отримання кредитних коштів та користування ними. Зазаначена довідка не містить і дати підписання або укладення кредитного договору з ОСОБА_1 (а.с. 76). Хоча анкета-заява містить запис про те, що підписанням анкети-заяви відповідач відповідно до ст. 634 ЦК України у повному обсязі приєднується до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк», та які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування, проте, зазначене, на перконання апеляційного суду, не свідчить про автоматичне виникнення кредитних відносин між ОСОБА_1 та банком. Апеляційним судом встановлено, що матеріали справи не містять вказаного позивачем у позовній заяві кредитного договору б/н від 26 січня 2018 року та на підставі якого просить стягнути заборгованість, і який би достовірно і безсумнівно підтвердив волевиявлення ОСОБА_1 отримати кредитні кошти та отримав їх на умовах дії або кредитної картки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», або «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», або «Універсальна CONTRACT» чи «Універсальна GOLD», а також відповідних доказів про отримання відповідачем кредитних коштів саме за цим договором. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Отже, з огляду на те, що ОСОБА_1 є споживачем послуг, саме на банк покладається обов`язок дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні правочину з певним обмеженням дії принципу свободи цивільного договору зі сторони кредитора. Посилання банку на те, що на підтвердження позовних вимог банком додається виписка по рахунку, з якої вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувався коштами, отримував кошти через банкомат, та фото з картками, чим підтверджується отримання кредитної картки, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вказане не свідчить про наявність між сторонами кредитних правовідносин за відсутності доказів укладення саме кредитного договору та не свідчить про достеменну обізнаність відповідача, як це передбачено діючим законодавством, про суму кредитного ліміту, умови зміни розміру такого ліміту, порядку та розміру нарахування відсотків тощо. Окрім того, апеляційний суд враховує, що наявна у матеріалах справи виписка по рахунку ОСОБА_1 (а.с. 77-78) надана за період з 01.01.1999 року по 31.05.2020 року, а банк стверджує про виникнення правовідносин між ним та відповідачем з січня 2018 року і позовні вимоги зводяться до стягнення заборгованості за кредитом за період з 26 січня 2018 року по 23.12.2019 року, що також викликає сумніви у обґрунтованості позову (а.с. 2-6). Враховуючи викладене, апеляційний суд знаходить, що довідки банку з інформацією щодо отриманих відповідачем карток та встановлення на них кредитного ліміту, виписка по рахунку та фото клієнта з картками, не можуть вважатись належними та достовірними доказами в розумінні ст. 77, 79 ЦПК України. Доводи скарги про те, що судом не була винесена ухвала про витребування додаткових доказів від АТ КБ «ПРИВАТБАНК», апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки згідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках. Як убачається з матеріалів справи, клопотання про витребування доказів позивачем не заявлялось. Разом з тим, апеляційний суд процесуальним законом не наділений повноваженнями збирати докази самостійно. Аргументи скарги про фактичне звільнення боржника від сплати заборгованості судовим рішенням є безпідставним, оскільки належних та допустимих доказів про визнання відповідачем позовних вимог матеріали справи не містять. У справі було проведено заочний розгляд, за відсутності сторін та ухвалено заочне рішення. Зважаючи на сукупність досліджених обставин справи, апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже, апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду не впливають, рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 21 травня 2020 року. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: