Постанова 4823 № 748/915/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 23 грудня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 748/915/20 Головуючий у першій інстанції Кухта В. О. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1295/20 ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі: головуючого судді Губар В.С., суддів Бечка Є.М., Скрипки А.А. Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» Відповідач Злочевська Наталія Олександрівна розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 вересня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, місце ухвалення судового рішення м. Чернігів дата складання повного тексту судового рішення 30 вересня 2020 року УСТАНОВИВ: У квітні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 01 серпня 2012 року у розмірі 46888,93 грн. Посилається, що ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк» підписала анкету-заяву та отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. ОСОБА_1 заборгованості за кредитом не сплачувала, внаслідок чого станом на 09 квітня 2020 року утворилась заборгованість у сумі 46888,93 грн., яка складається із заборгованості: за простроченим тілом кредиту 19714,54 грн., за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625ЦК України 6889,04 грн., пені 17576,35 грн., штрафу (фіксована частина)- 500 грн., штрафу (процентна складова) 2209 грн. Проте, зазначає, що оскільки законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості, тому просить стягнути 46888,93 грн. заборгованості. Заочним рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 вересня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 19714,54 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих за ст. 625 ЦК України, штрафу та пені скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити зазначені позовні вимоги у повному обсязі, залишивши в іншій частині судове рішення без змін, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповноту дослідження всіх фактичних обставин справи та доказів. Апелянт зазначає, що на підставі анкети-заяви від 01 серпня 2012 року відповідачу було відкрито картковий рахунок та видано кредитну картку № НОМЕР_1 зі встановленим кредитним лімітом, а відповідач користувалась карткою розраховуючись нею у магазинах, отримувала кредитні кошти з власної ініціативи та було здійснено перевипуск картки, що свідчить про укладення сторонами кредитного договору. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами - випискою по карткових рахунках. Апелянт не погоджується з посиланням суду першої інстанції як на підставу своїх висновків на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки відповідачем не надано заперечень про не ознайомлення з Тарифами, Умовами та правилами надання банківських послуг. Вважає, що підписанням анкети-заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідач погодилася з умовами та правилами надання банком послуг, які разом із заявою, зразками підписів складають змішаний договір банківського рахунку і кредитного договору. Відповідачем не заявлялись вимоги про визнання недійсним або нікчемним кредитного договору. Посилається, що висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків на підставі ст. 625 України є неправильним, оскільки надання безпроцентних кредитів забороняється, тому 01 березня 2019 року Банком внесені зміни до Умов та правил надання банківських послуг щодо сплати таких відсотків. Апелянт не погоджується з відмовою суду першої інстанції у стягненні пені та штрафів, оскільки порядок нарахування пені та штрафів сторони погодили в тарифах та Умовах та правилах надання банківських послуг. ОСОБА_1 не доведено суду, що надані позивачем Умови та Правила надання банківських послуг і Тарифи, викладені не в тій редакції, яка діяла на час підписання нею анкети-заяви. У встановлений судом строк відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 не подавала. Згідно із частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється. Датою постановлення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, є дата складення повного судового рішення. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. Згідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту сторонами не оскаржується, а тому не може бути предметом перегляду апеляційним судом. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані позивачем грошові кошти (тіло кредиту) в добровільному порядку відповідачем не повернуті, а тому прийшов до висновку, що на підставі ч. 2 ст. 530 ЦК України позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. За висновком суду, в матеріалах справи відсутні докази того, що саме ці умови кредитування з використанням платіжної картки «Кредитка універсальна» та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. У зазначеній заяві позичальника від 01 серпня 2012 року процентна ставка не зазначена, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Враховуючи правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення заборгованості за відсотками. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків на підставі ст. 625 ЦК України, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив. З таким висновком суду першої інстанції погоджується апеляційний суд, з огляду на таке. В обґрунтування позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на те, що 01 серпня 2012 року ОСОБА_1 підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, в якій відповідачкою заповнено розділи щодо її паспортних даних, сімейного стану та роду занять (а.с. 33). У тексті вказаної заяви зазначено, що її підписанням ОСОБА_1 погодилася із тим, що дана заява разом із Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розташованими в рекламному буклеті, складають між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Зазначено, що вона ознайомилась з договором про надання банківських послуг до його укладення і згодна з його умовами, примірник договору про надання банківських послуг згодна отримати шляхом самостійної роздруківки з офіційного сайту www.privatbank.ua. У розділі «Відмітки Банку» зазначено, що правильність і достовірність відомостей перевірені посадовою особою банку, ідентифікація клієнта проведена згідно з Порядком ідентифікації клієнта під час відкриття рахунків і випуску платіжних карт, зазначено посаду працівника Банку та проставлено підпис. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 до банку із заявою про закриття карткового рахунку не зверталась. Користування боржником кредитними коштами підтверджується банківською випискою по рахунку, однак свої зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту ОСОБА_1 не виконувала (а.с. 20-30). Як встановлено апеляційним судом, за довідкою АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 згідно кредитного договору отримала кредитні картки: 01 серпня 2012 року - № НОМЕР_2 зі строком дії 03/16, 06 травня 2017 року - № НОМЕР_3 зі строком дії 05/21, 29 травня 2017 року - № НОМЕР_3 зі строком дії 05/21, 21 червня 2017 року НОМЕР_4 зі строком дії 05/21, 04 січня 2018 року НОМЕР_5 зі строком дії 05/21, 19 січня 2018 року - № НОМЕР_6 зі строком дії 12/21, 19 червня 2018 року - № НОМЕР_7 зі строком дії 03/22 (а.с. 32). Отримання цих кредитних карток та користування кредитними коштами відповідачем не спростовано. Отже, між сторонами існували цивільно-правові договірні правовідносини і користування відповідачем кредитними коштами документально підтверджено. Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , були встановлені наступні кредитні ліміти: 01 серпня 2012 року - 300 грн., 05 червня 2015 року - зменшення кредитного ліміту до 150 грн., 14 липня 2015 року зменшення кредитного ліміту до 60 грн., 21 липня 2015 року зменшення кредитного ліміту до 0 грн., 09 листопада 2017 року збільшення кредитного ліміту до 15000 грн., 04 січня 2018 року збільшення кредитного ліміту до 17000 грн., 26 липня 2018 року зменшення кредитного ліміту до 0 грн. (а.с. 31). За розрахунком АТ КБ «ПриватБанк», станом на 09 квітня 2020 року заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором складається із заборгованості: за простроченим тілом кредиту 19714,54 грн., за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625ЦК України 6889,04 грн., пені 17576,35 грн., штрафу (фіксована частина)- 500 грн., штрафу (процентна складова) 2209 грн. (а.с. 19). До позову Банком додано виписку по рахунку ОСОБА_1 , з якого вбачається, що 01 серпня 2012 року їй було встановлено кредитний ліміт в сумі 300 грн, яким вона активно і систематично користувалася коштами та частково погашала заборгованість (а.с. 20-30). В обґрунтування своїх вимог банк надав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна 55 днів пільгового періоду», «Універсальна СОNTRAKT, Універсальна «GOLD та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку - повна версія Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua (а.с. 34, 35-59). Зважаючи на обставини справи, апеляційний суд ураховує наступне. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Як передбачено ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно вимог чинного законодавства України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та у встановлений у зобов`язанні строк (термін) його виконання (ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України). Статтею 525 ЦК України встановлено заборону односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим до його виконання. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Банк, пред`являючи вимоги про стягнення кредиту, окрім простроченого тіла кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками за кредитом, за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, та штрафи. Позивач, обґрунтовуючи позов в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 01 серпня 2012 року, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Оцінюючи доводи позивача про те, що з моменту підписання відповідачкою заяви між ним та Банком був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого Банком договору, колегія суддів вважає за необхідне дотриматися правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17. Зокрема, Верховний Суд вказує, що роздруківка Умов та Правил із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) визначено, що неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. Отже, кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу, що наданий позивачем витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» ОСОБА_1 не підписувала (а.с. 34). Як вірно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла ОСОБА_1 та ознайомився і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку. Позивачем також не доведено, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів за користування кредитом та сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. На переконання апеляційного суду, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді цієї справи. Враховуючи вищевикладене, висновок суду першої інстанції про відсутність у справі доказів, які б достовірно підвердили, що ОСОБА_1 підписуючи Заяву № б/н від 01.08.2012 року дійсно була ознайомлена і погодилась з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами, витяги з яких надані банком до позовної заяви, є обґрунтованим і правильним. Висновок суду першої інстанції про те, що сторонами не було узгоджено належним чином розмір відсотків є обґрунтованим, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» заявлено позовну вимогу про стягнення відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України, тобто відсотків встановлених законом, а не договором. Щодо вимог Банку про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, апеляційний суд виходить з наступного. За змістом положень статей 526, 530, 599, 610 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Самою ст.625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, ст.625 ЦК України передбачає компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст.549 цього Кодексу. Нараховані на суму боргу проценти входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Судом встановлено, що ОСОБА_1 не виконувала своїх зобов`язань за кредитним договором, термін якого визначений терміном дії останньої перевипущеної кредитної картки - до 03/22 (а.с. 32). Разом з тим, матеріали справи не містять належних доказів про те, що банк використав своє право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту до подання даного позову, тому подання позову 27 квітня 2020 розцінюється судом як зміна умов основного зобов`язання щодо строку дії договору і з цієї дати у позивача виникло право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦПК України. Згідно із розрахунком позивача (а.с. 19 зворот) проценти за користування кредитом, згідно із ст.625 ЦК України нараховані за період з 01 серпня 2012 року по 09 квітня 2020 року, тобто ще до виникнення у позивача права на отримання відповідних сум, тому колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог банку в цій частині. Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в сумі 17576,35 грн. та штрафів на загальну суму 2709 грн., необхідно зазначити, що у справі відсутні належні і допустимі документальні докази, які б достовірно підтвердили наявність між сторонами умов кредитування, які б чітко і зрозуміло передбачали умови, порядок і розміри стягнення з боржника пені та штрафів. Матеріали справи містять витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», де визначені різні умови надання послуг банком. Зокрема, позивач вказує, що оформлялись карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold». Однак, встановити, яку саме картку Кредитка «Універсальна» було видано відповідачці, її номер, термін дії, встановити неможливо, а відтак підстави для стягнення пені та штрафів відсутні. З вищенаведених підстав відхиляються доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні відсотків за ст.625 ЦК України та безпідставно звільнив відповідача від відповідальності з одних лише формальних міркувань. Посилання банку на те, що вимоги Банку підтверджуються наявними в матеріалах справи розрахунком заборгованості, довідкою про видані картки за договором, довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, а також випискою по рахунку відповідача, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки вказані документи не містять визначення та погодження сторонами умов щодо базової процентної ставки, процентної ставки на прострочений кредит, пені чи неустойки, а також визначення їх розміру. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Апеляційний суд констатує, що рішення суду першої інстанції належним чином обґрунтоване. Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 19714,54 грн. Зважаючи на сукупність досліджених обставин справи, апеляційний суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Отже, апеляційний суд приходить до переконання, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність рішення суду не впливають, рішення суду ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до приписів ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 07 вересня 2020 року залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий: Судді: