Постанова Чернігівський апеляційний суд № 748/921/20

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 25 вересня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 748/921/20 Головуючий у першій інстанції Хоменко Л. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/898/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бечка Є.М. суддів: Губар В.С., Євстафіїва О.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2020 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, дата складання повного тексту рішення, місце його ухвалення 25 травня 2020 року м. Чернігів, В С Т А Н О В И В: В квітні 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 14 лютого 2012 року у розмірі 21916 грн 34 коп., станом на 24 березня 2020 року та судові витрати. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 звернувся до позивача з метою отримання банківських послуг та підписав заяву №б/н від 14 лютого 2012 року. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його підписом у заяві. Заявою відповідача підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в АТ «ПриватБанк», які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі. Одночасно дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використанням кредитних коштів, що повністю узгоджується з ч.2 ст.642 ЦК України. Виконання відповідачем договору підтверджується також випискою по рахунку та розрахунком заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування. Позивач зазначає, що відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну кредитного ліміту. В подальшому кредитний ліміт збільшився до 7500 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п.2.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору. Порядок внесення змін до умову догвоору визначено в п.1.1.3.2.3договору. Представник банку зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі та надало відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач, в порушення умов кредитного договору, ст.ст.509, 526, 1054 ЦК України, зобов`язання за вказаним договором не виконав та не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, у зв`язку з чим, станом на 24 березня 2020 року утворилась заборгованість в сумі 21916 грн 34 коп., яка складається з наступного: 9960 грн 71 коп. заборгованість за тілом кредиту, 9960 грн 71 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту, 4144 грн 20 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит, 6291 грн 60 коп. заборгованість за пенею, штрафи: 500 грн фіксована частина, 1019 грн 83 коп. процентна складова. Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2020 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволені частково та стягнуто з ОСОБА_1 9960 грн 71 коп. заборгованості, яка виникла за кредитним договором №б/н від 14 лютого 2012 року. Суд першої інстанції виходив з того, що фактично отримані та використані відповідачем грошові кошти в добровільному порядку не повернуті, тому слід стягнути тіло кредиту. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за процентами та штрафами, суд першої інстанції, послався на правову позицію, сформульовану Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (справа №342/180/17). Суд зазначив, що, матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з наданими позивачем разом з позовом Витягом з Тарифів та Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, який при цьому погодився з ними, підписуючи Заяву, а тому без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутності у Заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Не погоджуючись з вказаним рішенням представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення процентів нарахованих згідно ст.625 ЦК України та неустойки і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що підписуючи анкету-заяву відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, щодо умов кредитування, отже відсутність підпису на відповідних Тарифах та Умовах не свідчить про неукладеність договору, оскільки суть договору приєднання і полягає в тому, що його умови визначаються однією стороною одноособово та викладаються у певних формулярах або інших стандартах, а інша сторона може лише приєднатися до таких умов, висловивши певним чином згоду на них. Відповідач поставив підпис саме в заяві позичальника, яким засвідчив, що він ознайомлений з відповідними документами, а отже, повністю згодний з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах. На думку представника позивача банківська виписка має статус первинного документу, яка фіксує факт виконання касоперацій та підтверджує факт невиконання ОСОБА_1 умов договору. Вказує, що суд першої інстанції, посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17, не звернув увагу на те, що в цій постанові зверталася увага також на можливість Банку заявити вимоги у відповідності до ст.625 ЦК України. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні відсотків за ст.625 ЦК України, порушив вищевказані норми матеріального права та безпідставно звільнив відповідача від відповідальності з одних лише формальних міркувань. Відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст.263 ЦПК України передбачено, що рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Даним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 14 лютого 2012 року ОСОБА_1 було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку (а.с.21). Підписуючи заяву ОСОБА_1 виявив бажання оформити платіжку картку Кредитка «Універсальна» з кредитним лімітом 1000 грн. У тексті вказаної заяви зазначено, що її підписанням ОСОБА_1 погодився із тим, що дана заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком Договір про надання банківських послуг. Також зазначено, що він погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, які були йому надані для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку. Зі змінами Умов та правил надання банківських послуг зобов`язався знайомитися самостійно на офіційному сайті банку privatbank.ua. Банком додано до позовної заяви Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.22) і Витяг з Умов та правил надання банківських послуг без зазначення дат, які відповідачем не підписані (а.с.23-46). На підтвердження заявленої Банком у позові заборгованості відповідача до позову додано розрахунок заборгованості ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2019 року до 24 березня 2020 року, згідно якого розмір заборгованості становить 21916 грн 34 коп., яка складається з наступного: 9960 грн 71 коп. заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 9960 грн 71 коп. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 4144 грн 20 коп. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України; 6291 грн 60 коп. заборгованість за пенею; штрафи: 500 грн фіксована частина, 1019 грн 83 коп. процентна складова (а.с.14). З виписки за договором №б/н станом на 26 березня 2020 року по боржнику ОСОБА_1 вбачається, що відповідач користувався банківською карткою, частково погашав заборгованість (а.с.15-18). Також вбачається, що ОСОБА_1 по заяві б/н було видано три картки: НОМЕР_1 , відкритої 14 лютого 2012 року строком дії до 09/15; НОМЕР_2 , відкритої 26 травня 2017 року строком дії до 05/21; НОМЕР_2 , відкритої 25 липня 2017 року строком дії до 05/21 (а.с.20). Старт карткового рахунку по карті НОМЕР_1 відбувся 14 лютого 2012 року та в подальшому змінювався кредитний ліміт. 20 липня 2018 року кредитний ліміт збільшено до 7500 грн (а.с.19). Матеріали справи також містять розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 31 травня 2015 року (а.с.10-13), копію паспорту (а.с.49-50). Рішення суду в частині задоволення позовних вимог АТКБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 9960 грн 71 коп. заборгованості за кредитом не оскаржується, тому, відповідно до положень ст.367 ЦПК України, апеляційним судом в цій частині не переглядається. Таким чином, апеляційний суд переглядає рішення суду у даній справі лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог Банку про стягнення з відповідача заборгованості за процентами та штрафом. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Банк, пред`являючи вимоги про стягнення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками за кредитом, за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, та штрафи. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» («Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD») та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на банківському сайті privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентні ставки, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також інші положення та умови. Як вірно зазначив суд першої інстанції, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Враховуючи вищевикладене, висновки районного суду про те, що матеріали справи не містять підтверджень того, що саме з наданими позивачем разом з позовом Витягом з Умов було ознайомлено відповідача, який при цьому погодився з ними, підписуючи Заяву та, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, наданий банком Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин, є обґрунтованими. Висновок суду першої інстанції про те, що сторонами не було узгоджено належним чином розмір відсотків, а тому в задоволенні вимог банку про їх стягнення належить відмовити, є обґрунтованим, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» заявлено позовну вимогу про стягнення відсотків, нарахованих по ст. 625 ЦК України, тобто відсотків встановлених законом, а не договором. Щодо вимог Банку про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625 ЦК України, апеляційний суд виходить з наступного. За змістом положень статей 526, 530, 599, 610 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Згідно ст.611 ЦК України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Самою ст.625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Тобто, ст.625 ЦК України передбачає компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3% річних не є неустойкою у розумінні положень ст.549 цього Кодексу. Нараховані на суму боргу проценти входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, якщо банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред`явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вбачається, що ОСОБА_1 належним чином не виконував своїх зобов`язань за кредитним договором, термін якого визначений терміном дії кредитної картки до 05/21 (а.с.20), матеріали справи не містять жодних доказів про те, що банк використав своє право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту до подання даного позову, тому подання позову 25 квітня 2020 (а.с.57) розцінюється судом як зміна умов основного зобов`язання щодо строку дії договору і з цієї дати у позивача виникло право на отримання сум, передбачених ст.625 ЦПК України. Згідно з розрахунком позивача (а.с.14) проценти за користування кредитом, згідно із ст.625 ЦК України нараховані за період з 01 жовтня 2019 року по 24 березня 2020 року, тобто ще до виникнення у позивача права на отримання відповідних сум, тому колегія суддів приходить до висновку про безпідставність заявлених вимог банку в цій частині. Вирішуючи вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 пені в сумі 4144 грн 20 коп. та штрафів на загальну суму 1519 грн 83 коп., слід зазначити, що матеріали справи містять витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», який містить різні умови надання послуг банком, зокрема вбачається, що позивачем оформлялись карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» однак, встановити, яку саме картку Кредитка «Універсальна» було видано відповідачу, її номер, термін дії, встановити неможливо за відсутністю будь-яких даних про це (а.с.22), тому не приймається судом як доказ. З вищенаведених підстав відхиляються доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні відсотків за ст.625 ЦК України та безпідставно звільнив відповідача від відповідальності з одних лише формальних міркувань. Доводи апеляційної скарги, що підписуючи анкету-заяву відповідач ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами Банку, щодо умов кредитування, отже відсутність підпису на відповідних Тарифах та Умовах не свідчить про неукладеність договору, не заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції не виходи з неукладеності договору, а зазначив, що позивачем не доведено на яких саме умовах було укладено договір. Крім того, сама анкета-заява містить посилання, що саме ця заява, разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами, Тарифами складає між сторонами договір. Проте позивачем не надано даних складових договору для можливості встановити його умови. Інші доводи апеляційних скарг не спростовують вірного по суті рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Апеляційний суд констатує, що рішення суду першої інстанції належним чином обґрунтоване. Оцінивши всі зібрані у справі докази, правильно встановивши характер правовідносин та вірно застосувавши норми матеріального права, суд першої інстанції із урахуванням встановлених обставин справи обґрунтовано дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення тіла кредиту. За таких обставин, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Постановляючи рішення, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, та дійшов правильного висновку про відмову у позові. Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість оскаржуваного рішення, тому, відповідно до положень ст.375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 367, 374, 375, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 травня 2020 року без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючи: Судді: