Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1662/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 вересня 2020 рокуСправа № 380/1662/20 пров. № А/857/6786/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача - Качмара В.Я., суддів - Большакової О.О., Кушнерика М.П., при секретарі судового засідання - Пильо І.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року (суддя Кузан Р.І., м.Львів, повний текст складено 12 травня 2020 року) у справі за його позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги, - ВСТАНОВИВ: У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - ОГП) в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 37459,07 грн. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. В доводах апеляційної скарги з покликанням на норми матеріального права вказує, що Законом України «Про прокуратуру» (далі - Закон №1697-VII), як і Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX) не врегульовано питання проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками, зокрема і виплати вихідної допомоги. Водночас, такі питання врегульовані відповідними положеннями Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), що є загальними та поширюються у тому числі, на правовідносини, які виникають під час звільнення з органів прокуратури. Зазначає, що нормами вказаних Законів передбачений вичерпний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми КЗпП. Разом з тим, наведеними нормами не встановлено таких обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні. Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Законом №113-IX та Законом №1697-VII визначені особливості звільнення прокурорів у зв`язку з проведенням реорганізації органів прокуратури чи скорочення штату. Такими особливостями, зокрема, є відсутність обов`язку в керівників органів прокуратури подавати пропозиції прокурорам про переведення на іншу посаду, у випадку неуспішного проходження атестації, проведеної в процесі реформування органів прокуратури. У зв`язку з цим Законом №1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні його з займаної посади з вказаних підстав. Відтак, у відповідача не було обов`язку виплачувати позивачу на день звільнення вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП. Такі висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з неправильним тлумаченням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, з таких міркувань. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач з вересня 1998 року обіймав різні посади в органах прокуратури України, до 22.11.2019 перебував на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) (далі - Посада, ГПУ відповідно). Наказом Генерального прокурора України від 19.11.2019 №1621ц керуючись статтею 9 відповідно Закону№1697-VII, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, звільнено ОСОБА_1 з Посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII з 22.11.2019. Підставою звільнення було рішення кадрової комісії №2, прийняте за результатами проведеної атестації позивача. Вважаючи, що на день звільнення ГПУ протиправно не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП, позивач звернувся до суду із цим позовом. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом №1697-VII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Відповідно до Закону №113-IX статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Згідно із статтею 1 КЗпП, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. За приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до статті 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом №113-IX статтю 40 КЗпП доповнено частиною п`ятою, згідно якої звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. З матеріалів справи видно, що позивача звільнено з посади на підставі Закону №1697-VII, а саме відповідно на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Натомість КЗпП встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Закон №1697-VII є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом. Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що внесені зміни Законом №113-IX в Закон №1697-VII та в КЗпП не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. Закон №1697-VII, як і КЗпП (редакції, Закону №113-IX) встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Водночас, обмеження щодо застосування статті 44 КЗпП не встановлено. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП, що не заборонено спеціальним законодавством. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16. Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 08.02.1995 №100. Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно із пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період. Згідно з довідкою про заробіток позивача за період з січня 2019 року по листопад 2019 року заробітна плата позивача становила 39576,71 грн (за 21 відпрацьованих робочих дні) за вересень 2019 року, за жовтень 2019 року 35341,24 грн (за 22 відпрацьованих робочих дні). Сума середньоденної заробітної плати складає 1742,28 грн, сума середньомісячної заробітної плати складає 37459,02 грн (1742,28 грн х 21,5 середня кількість планових робочих днів за вересень-жовтень 2019 року). Таким чином, оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне стягнути з ГПУ (правонаступник ОГП) на користь позивача вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 37459,02 грн. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими та підлягають задоволенню. Висновки суду першої інстанції та доводи відповідача щодо відсутності підстав для виплати позивачу-апелянту вихідної допомоги при звільнені, так як такий звільнений на підставі норм Закону №1697-VII, а не статті 40 КЗпП є помилковими, зроблені внаслідок неповного та неправильного тлумачення норм матеріального права, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки Законом №1697-VII (в редакції Закону №113-IX) не встановлено обмежень щодо виплати вихідної допомоги у зв`язку із звільненням з підстав ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури відповідно до статті 44 КЗпП. Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Згідно наявних у матеріалах справи квитанцій від 26.02.2020 №12, від 22.06.2020 №0.0.1744944304.1 позивачем за час розгляду справи понесено судові витрати у вигляді витрат на сплату судового збору у розмірі 2102 грн, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Відповідно до статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення), що призвело до безпідставної відмови у задоволенні позову, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню. Керуючись статтями 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити. Стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 37459,02 грн (тридцять сім тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять гривень дві копійки). Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривень. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС. Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова М. П. Кушнерик Повне судове рішення складено 22 вересня 2020 року.