Постанова 4857 № 380/1662/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 травня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/1662/20 пров. № А/857/3011/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Шевчук С.М., Хобор Р.Б., за участі секретаря судового засідання Рибачука А.В., представник відповідача: Слиш Г.С. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року у справі №380/1662/20 (суддя Кузан Р.І., м.Львів, повний текст складено 12 травня 2020 року) у справі за його позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення вихідної допомоги,- В С Т А Н О В И В : 26 лютого 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Офісу Генерального прокурора про стягнення на його користь вихідної допомоги в зв`язку із звільненням в розмірі 37459,07 грн.. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на день звільнення Генеральна прокуратура України не виплатила йому вихідну допомогу при звільненні, передбачену ст. 44 Кодексу законів про працю України. Вказує, що законодавством, яке визначає правовий статус прокурора, передбачено окремі особливості реалізації зазначених правовідносин, водночас загальні положення законодавства про працю застосовуються до трудової діяльності прокурора тією мірою, якою вони не врегульовані спеціальними нормами. Спеціальними нормами не передбачено виплати вихідної допомоги прокурорам. Тому, позивач вважає, що в даному випадку слід керуватись загальними нормами трудового законодавства, які регулюють питання наслідків розірвання трудового договору з працівником у зв`язку з ліквідацією, реорганізацію підприємства чи скороченням штату працівників, зокрема щодо виплати вихідної допомоги. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення суду першої інстанції є таким, що винесене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить його скасувати та винести нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що Законом України «Про прокуратуру» (далі Закон №1697-VII), як і Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі Закон №113-IX) не врегульовано питання проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками, зокрема і виплати вихідної допомоги. Водночас, такі питання врегульовані відповідними положеннями Кодексу законів про працю України (далі КЗпП), що є загальними та поширюються у тому числі, на правовідносини, які виникають під час звільнення з органів прокуратури. Зазначає, що нормами вказаних Законів передбачений вичерпний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми КЗпП. Разом з тим, наведеними нормами не встановлено таких обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні. Відповідач надав суду відзив на апеляційну скаргу у якому він заперечив щодо доводів апеляційної скарги та з посиланням на законність та обгрунтованість судового рішення просив залишити його без змін. Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач з вересня 1998 року обіймав різні посади в органах прокуратури України, до 22.11.2019 перебував на посаді прокурора відділу запобігання правопорушенням в органах прокуратури управління внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України (з місцем дислокації у прокуратурі Львівської області) (далі Посада, ГПУ відповідно). Наказом Генерального прокурора України від 19.11.2019 №1621ц керуючись статтею 9 відповідно Закону№1697-VII, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, звільнено ОСОБА_1 з Посади на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII з 22.11.2019. Підставою звільнення було рішення кадрової комісії №2, прийняте за результатами проведеної атестації позивача. Вважаючи, що на день звільнення ГПУ протиправно не виплачено вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП, позивач звернувся до суду із цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Законом №113-IX та Законом №1697-VII визначені особливості звільнення прокурорів у зв`язку з проведенням реорганізації органів прокуратури чи скорочення штату. Такими особливостями, зокрема, є відсутність обов`язку в керівників органів прокуратури подавати пропозиції прокурорам про переведення на іншу посаду, у випадку неуспішного проходження атестації, проведеної в процесі реформування органів прокуратури. У зв`язку з цим Законом №1697-VII не передбачено можливості виплати прокурору вихідної допомоги при звільненні його з займаної посади з вказаних підстав. Відтак, у відповідача не було обов`язку виплачувати позивачу на день звільнення вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП. Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, не відповідають нормам матеріального права і процесуального права та фактичним обставинам справи і є неправильними, виходячи з наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Предметом спору є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом №1697-VII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Відповідно до пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII визначено, що прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Згідно з підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» за умови настання однієї із наступних підстав: рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури. Відповідно до Закону №113-IX статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частиною п`ятою, згідно з якою на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Згідно із статтею 1 КЗпП, цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників. За приписами пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до статті 44 КЗпП при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Законом №113-IX статтю 40 КЗпП доповнено частиною п`ятою, згідно якої звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус. З матеріалів справи видно, що позивача звільнено з посади на підставі Закону №1697-VII, а саме відповідно на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Натомість КЗпП встановлює обов`язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Закон №1697-VII є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв`язку із звільненням прокурорів, проте КЗпП регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом. Таким чином, трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що внесені зміни Законом №113-IX в Закон №1697-VII та в КЗпП не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII. Закон №1697-VII, як і КЗпП (редакції, Закону №113-IX) встановлює обмеження тільки щодо не поширення положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження. Водночас, обмеження щодо застосування статті 44 КЗпП не встановлено. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Законом №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні працівників, у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП, що не заборонено спеціальним законодавством. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі №823/276/16. Таким чином, оскільки позивача звільнено на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі КМУ) від 08.02.1995 №100 з врахуванням змін, що визначені у постанові Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100» (далі постанова № 1213). Пунктом 2 Порядку №100 встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно із пунктом 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних дні за цей період. Згідно з довідкою про заробіток позивача №21-333зп від 26.04.2021 та розрахункових листів, заробітна плата позивача становила 30753,77 грн (за 17 відпрацьованих робочих дні) за вересень 2019 року, за жовтень 2019 року 35341,24 грн (за 22 відпрацьованих робочих дні). Сума середньоденної заробітної плати складає 1694,74 грн, сума середньомісячної заробітної плати складає 33047,43 грн (1694,74 грн х 19,5 середня кількість планових робочих днів за вересень-жовтень 2019 року). Таким чином, оскільки відповідачем не виплачено позивачу вихідну допомогу у розмірі не менше середнього місячного заробітку, суд вважає за необхідне стягнути з ГПУ (правонаступник ОГП) на користь позивача вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 33047,43 грн.. З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими та підлягають задоволенню. Висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для виплати позивачу-апелянту вихідної допомоги при звільненні є помилковими, зроблені внаслідок неповного та неправильного тлумачення норм матеріального права, а тому відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки Законом №1697-VII (в редакції Закону №113-IX) не встановлено обмежень щодо виплати вихідної допомоги у зв`язку із звільненням з підстав ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури відповідно до статті 44 КЗпП. Статтею 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального, що призвело до неправильного вирішення справи тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову якою позовні вимоги задовольнити. Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що оскільки до матеріалів справи долучено квитанції про сплату судового збору на загальну суму 2102,00 грн., а позов задоволено повністю, з врахуванням ст. 139 КАС України судовий збір слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст.ст. 308, 310, п. 2 ч. 1 ст. 315, ст. 317, ч. 1 ст. 321, ст.ст. 322, 325, 329 КАС України , суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2020 року скасувати та прийняти постанову, якою позов задовольнити. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 33047 грн 43 коп. (тридцять три тисячі сорок сім гривень сорок три копійки). Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у вигляді судового збору за подання позову та апеляційної скарги у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) гривень. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді С. М. Шевчук Р. Б. Хобор Повне судове рішення складено 02 червня 2021 року.