Постанова 4855 № 826/2778/14

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/2778/14 Суддя (судді) першої інстанції: Патратій О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 вересня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та компенсації, пов`язаної з участю у судових засіданнях,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України, в якому просив суд: - визнати незаконним його звільнення з роботи та недійсним внесений відповідачем запис до трудової книжки про звільнення з роботи за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України; - визнати протиправними дії відповідача щодо проведення атестації 20.01.2014 після повідомлення позивачем про припинення трудових правовідносин та під час хвороби позивача; - скасувати наказ Міністерства юстиції України від 03.02.2014 № 178/к про звільнення позивача з роботи за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України як незаконний та поновити позивача на роботі; - стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 16 січня 2014 року по день постановлення рішення у справі (на дату звернення до суду - 3219,04 грн.); - стягнути з відповідача компенсацію за відрив від звичайних занять, пов`язану з прибуттям до суду - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати з урахуванням судових засідань на час винесення рішення по справі (участь у першому судовому засіданні - 22,83 грн.); - стягнути з відповідача у рахунок відшкодування моральної шкоди - 20000 грн. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено. Постановою Верховного Суду від 23.09.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 серпня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2016 року скасовано, адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправними дії Міністерства юстиції України щодо проведення 20 січня 2014 року атестації головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України ОСОБА_2, визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03 лютого 2014 року № 178/к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України за п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України, поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України з 03 лютого 2014 року. Адміністративну справу №826/2778/14 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 січня 2014 року по день постановлення рішення у справі, моральної шкоди та компенсації, пов`язаної з участю у судових засіданнях направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. 18.11.2019 Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчий лист. 23.04.2020 ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої суб`єктом владних повноважень - Міністерством юстиції України на виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2019, в якій просив визнати протиправними дії відповідача щодо видання наказу від 27.03.2020 №1307/к "Про звільнення", на підставі якого звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 30.03.2020, яка не існує у структурі підрозділу та штатному розписі та скасувати наказ відповідача від 27.03.2020 №1307/к "Про звільнення" щодо звільнення позивача з посади з припиненнм державної служби з часу його видання. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року вказану заяву позивача повернуто. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити вимоги заяви позивача від 23.04.2020. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що оскільки фактичне поновлення позивача на роботі не відбулося, відтак, протиправні дії та бездіяльність боржника, вчинені на виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2019 про поновлення на посаді, оскаржуються у порядку ст. 383 КАС України. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що в порядку вимог ст. 383 КАС України суд вирішує питання пов`язані з виконанням рішення Верховного Суду від 23.09.2019 про скасування наказу про звільнення від 03.02.2014 № 178/к. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку письмового провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував на державній службі та з 21 листопада 2011 року обіймав посаду головного спеціаліста відділу контролю за діяльністю центрального апарату та територіальних органів Контрольно-ревізійного управління Міністерства юстиції України. З 25 січня 2012 року переведений на посаду головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України. Наказом заступника Міністра - керівника апарату Іващенка Ю.І від 03 лютого 2014 року №178/к «Про звільнення ОСОБА_1 » позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту 03 лютого 2014 року за прогул (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п. 4 ст. 40 Кодексу законів про працю України (т.1 а.с.23). Постановою Верховного Суду від 23.09.2019 адміністративну справу №826/2778/14 в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 16 січня 2014 року по день постановлення рішення у справі, моральної шкоди та компенсації, пов`язаної з участю у судових засіданнях направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Вказаною постановою також поновлено ОСОБА_1 на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України з 03 лютого 2014 року. 23.04.2020 позивач звернувся із заявою про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої суб`єктом владних повноважень - Міністерством юстиції України на виконання постанови Верховного Суду від 23.09.2019р., в якій просив суд визнати протиправними дії Міністерства юстиції України щодо видання наказу від 27.03.2020 № 1307/к «Про звільнення», на підставі якого звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 30.03.2020 року, яка не існує у структурі підрозділу та штатному розпису та касувати наказ Міністерства юстиції України від 27.03.2020 № 1307 «Про звільнення» щодо звільнення ОСОБА_1 з посади з припиненням державної службу з часу його видання. Заява обґрунтована тим, що позивачем отримано наказ Міністерства юстиції України від 14.02.2020 № 669/к «Про поновлення на роботі», яким скасовано наказ Міністерства юстиції України від 03.02.2014 № 178/к «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено його на посаді головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту з 03.02.2014. В той же час, 21.04.2020 позивачем отримано наказ Міністерства юстиції України від 27.03.2020 № 1307/к «Про звільнення», згідно з яким його звільнено з посади головного спеціаліста відділу внутрішнього аудиту діяльності апарату та територіальних органів Управління внутрішнього аудиту у зв`язку з скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису державного органу (т.4 а.с.86). Зазначені дії позивач вважає протиправними, що стало підставою для звернення до суду із заявою про визнання протиправною бездіяльності, вчиненої суб`єктом владних повноважень. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Законом України «Про виконавче провадження». Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до п.9 ч.2 ст.129 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією із основних засад судочинства. Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Частинами 2, 4 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Аналогічні положення містить КАС України, зокрема, нормами ст.370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Відповідно до ч.ч.2, 4 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом. Згідно зі ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Таким чином, вирішення спору в судовому порядку завершується винесенням судового рішення у справі, яке після набрання ним законної сили є обов`язковим для учасників справи та в подальшому має бути виконано стороною у справі самостійно, або у примусовому порядку, визначеному нормами Закону України «Про виконавче провадження». Колегія суддів зазначає, що визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду врегульовано ст.383 КАС України. Так, відповідно до ст.383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. У такій заяві зазначаються: 1) найменування адміністративного суду, до якого подається заява; 2) ім`я (найменування) позивача, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 3) ім`я (найменування) відповідача, посада і місце служби посадової чи службової особи, поштова адреса, а також номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 4) ім`я (найменування) третіх осіб, які брали участь у розгляді справи, поштова адреса, номер засобу зв`язку, адреса електронної пошти, якщо вони відомі; 5) номер адміністративної справи; 6) відомості про набрання рішенням законної сили та про наявність відкритого касаційного провадження; 7) інформація про день пред`явлення виконавчого листа до виконання; 8) інформація про хід виконавчого провадження; 9) документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати за подання відповідної заяви; 10) перелік документів та інших матеріалів, що додаються. На підтвердження обставин, якими обґрунтовуються вимоги, позивач зазначає докази, про які йому відомо і які можуть бути використані судом. До заяви додаються докази її надсилання іншим учасникам справи. Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред`явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду. У разі відповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання. Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду такої заяви. У разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам вона ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена. За відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому ст. 249 цього Кодексу. Отже, нормами процесуального законодавство передбачено можливість впливу на відповідача - суб`єкта владних повноважень, у випадку наявності бездіяльності щодо виконання судового рішення, яке набрало законної сили, шляхом визнання такої бездіяльності протиправною та постановлення окремої ухвали, передбаченої ст.249 КАС України, в порядку, визначеному ст.383 КАС України, на підставі відповідної заяви особи-позивача. Водночас, позивач 23.04.2020 звернувся із заявою про визнання протиправними дії Міністерства юстиції України щодо видання наказу від 27.03.2020 № 1307/к «Про звільнення ОСОБА_2 » та його скасування, в той час, як предметом позову є правомірність саме наказу Міністерства юстиції України від 03.02.2014 № 178/к про звільнення ОСОБА_2 . Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в порядку ст. 383 КАС України суд вирішує питання пов`язані з виконанням рішення Верховного Суду від 23.09.2019 про скасування саме наказу від 03.02.2014 № 178/к та поновлення позивача на роботі, а не нового наказу відповідача від 27.03.2020 № 1307/к про звільнення позивача із займаної посади. При цьому, питання скасування наказу про звільнення від 27.03.2020 № 1307/к може вирішуватися шляхом пред`явлення окремого позову. З огляду на викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що питання правомірності прийняття Міністерством юстиції України наказу від 27.03.2020 № 1307/к про звільнення позивача, після його поновлення на підставі рішення Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 826/2778/14, повинно досліджуватись в іншій окремій справі на підставі відповідного позову. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв оскаржувану ухвалу з додержанням норм матеріального і процесуального права, ухвала суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, а тому колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 квітня 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Текст постанови складено 16 вересня 2020 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма