Постанова 4855 № 640/24632/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/24632/19 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства юстиції України (Департаменту державної виконавчої служби України) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України (Департаменту державної виконавчої служби України) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,- В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (Департаменту державної виконавчої служби України), в якому просила, з урахуванням уточнених позовних вимог, зобов`язати відповідача на підставі ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» винести постанову про накладення штрафу на боржника - Міністерство юстиції України та встановити новий строк виконання, а в разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин - накласти на нього штраф у подвійному розмірі та звернутись до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Мазура Г.І. відносно невжиття ним заходів, передбачених ст.62 та 75 Закону України «Про виконавче провадження», щодо примусового виконання Міністерством юстиції України вимог постанови державного виконавця від 22.07.2019 про відкриття виконавчого провадження №59604739, зобов`язано ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Мазура Г.І. вжити заходи, передбачені ст.63 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» щодо перевірки виконання Міністерством юстиції України вимог постанови від 22.07.2019 про відкриття виконавчого провадження №59604739 та вжиття заходів відповідальності до боржника - Міністерства юстиції України. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судове рішення у справі №2а-1957/12/2670 не виконано боржником за наявності поважних причин, а тому у державного виконавця не було підстав для застосування до нього визначених ст.62 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» заходів. Позивач відзив на апеляційну скаргу не подавала. В суді першої інстанції її позиція обґрунтовувалась тим, що державним виконавцем не вживаються передбачені законодавством заходи з метою спонукання боржника виконати судове рішення у справі №2а-1957/12/2670, будь які відомості щодо вжиття відповідних заходів державним виконавцем в автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутні. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). В силу вимог ч.1 ст.311 КАС України, оскільки в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку письмового провадження та враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, беручи до уваги встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» карантину на всій території України, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.05.2012 (а.с.31), залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 11.10.2012 та Вищого адміністративного суду України від 22.05.2013, позов ОСОБА_1 задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Голови комісії з проведення ліквідації Державного департаменту з питань банкрутства Завадяка О.П. від 27.12.2011 № 238-к, поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нормативно-методологічного забезпечення у Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України, допущено негайне виконання постанови суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нормативно-методологічного забезпечення у Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України та стягнуто з Комісії з проведення ліквідації Державного департаменту з питань банкрутства на користь ОСОБА_1 середній заробіток на час прогулу з 30.12.2011 до дня поновлення на роботі. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за місяць звернуто до негайного виконання. 26.12.2013 Окружним адміністративним судом м. Києва видано виконавчий лист у справі №2а-1957/12/2670 (а.с.49) щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нормативно-методологічного забезпечення у Державному департаменті з питань банкрутства Міністерства економіки України. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.08.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.07.2016 поновлено строк пред`явлення до виконання виконавчих листів Окружного адміністративного суду м. Києва від у справі №2а-1957/12/2670. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2018 (а.с.37), залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 (а.с.40) та постановою Верховного Суду від 25.04.2019 (а.с.42), заяву ОСОБА_1 задоволено частково, замінено сторону виконавчого провадження, а саме: боржника по справі №2а-1957/12/2670 Державний департамент з питань банкрутства змінено на Міністерство юстиції України, оскільки повноваження Держдепартаменту банкрутства як суб`єкта владних повноважень було передано Міністерству юстиції України, а Державний департамент з питань банкрутства ліквідовано без визначення особи - правонаступника. 22.07.2019 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Мазуром Г.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №59604739 з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.12.2013 по справі № 2а-1957/12/2670, в якій зобов`язано боржника - Міністерство юстиції України негайно виконати рішення суду та поновити ОСОБА_1 на посаді. За наслідком здійснення перевірки в автоматизованій системі виконавчого провадження перебіг примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва у справі №2а-1957/12/2670 позивачем було встановлено відсутність будь-яких процесуальних документів після відкриття виконавчого провадження ВП №59604739. Бездіяльність державного виконавця щодо не вжиття передбачених ст.62 та 75 Закону України «Про виконавче провадження» заходів з метою виконання судового рішення стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 59604739 допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття ним заходів примусового виконання боржником вимог виконавчого документу та вимог постанови від 22.07.2019 про відкриття виконавчого провадження, при цьому накладенню штрафу має передувати вжиття державним виконавцем певних заходів, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» відносно перевірки виконання боржником вимог виконавчого документу. За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків. Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження», який визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України. Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає на виконання приписів закону відповідне рішення та вчиняє дії. Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У ч.1 ст.5 наведеного Закону зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до ч.1, 2 ст.18 вказаного Закону виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Частинами 1, 5, 6 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною). Згідно з ч.1-3 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. Відповідно до ч.1 ст.75 цього Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що на державного виконавця покладено обов`язок перевіряти виконання рішення протягом 10 днів після відкриття виконавчого провадження, а у випадку, якщо рішення підлягає негайному виконанню, така перевірка здійснюється ним на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження і у випадку невиконання боржником рішення без поважних причин виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу. Судом встановлено, що в постанові державного виконавця від 22.07.2019 ВП №59604739 (а.с.51) про відкриття виконавчого провадження чітко визначено обов`язок боржника - Міністерства юстиції України негайно виконати рішення суду, тобто на державного виконавця було покладено обов`язок здійснити перевірку виконання вказаного рішення боржником на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. Натомість, жодної інформації, щодо вчинення відповідних дій у визначений законодавством строк матеріали справи не містять, що свідчить про наявність протиправної бездіяльності з боку головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Мазура Г.І., на виконанні у якого перебуває виконавче провадження ВП №59604739 з примусового виконання виконавчого листа від 26.12.2019 №2а-1957/12/2670 про поновлення позивача на роботі. Частиною 1 ст.308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Отже, лише у винятковому випадку суд апеляційної інстанції може прийняти подані учасником справи нові докази, що не були подані ним під час розгляду справи в суді першої інстанції, при цьому такий учасник має навести обґрунтування та подати докази неможливості їх подання під час розгляду справи судом першої інстанції. З матеріалів справи вбачається, що ухвала суду першої інстанції від 15.01.2020 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками було направлено на електронну поштову адресу відповідача засобами електронного поштового зв`язку 17.01.2020 (а.с.68), про що секретарем судового засідання складено відповідну довідку від 20.01.2020 (а.с.70). Одночасно копію ухвали суду першої інстанції від 15.01.2020 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі та копію позовної заяви з додатками було направлено відповідачу засобами поштового зв`язку та отримано останнім 22.01.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.73). В ухвалі Окружного адміністративного суду м.Києва від 15.01.2020 було зазначено, що розгляд справи призначений на 05.02.2020 о 08:50 і запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву не пізніше 21.01.2020. Разом з тим, жодних заяв, клопотань, відзивів чи доказів з метою заперечення щодо задоволення позовних вимог відповідачем до суду першої інстанції надано не було. Натомість до суду апеляційної інстанції разом з апеляційною скаргою відповідачем було подано копію вимоги Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 29.10.2019 №59604739/14-1/9 до Департаменту персоналу, в якому державний виконавець просив повідомити його про вжиті заходи з метою виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника відповідно до ст.65 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому провадженні ВП №59604739 з примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.12.2013 №2а-1957/12/2670. Також апелянтом подано до суду апеляційної інстанції службову записку від 16.12.2016 Директора Департаменту персоналу, адресовану Департаменту державної виконавчої служби, в якій зазначено, що у структурі та штатному розписі апарату Міністерства юстиції України відсутня посада, на яку має бути поновлена ОСОБА_1 на підставі постанови Окружного адміністративного суду м.Києва від 16.05.2012 у справі №2а-1957/12/2670 та постанови про відкриття виконавчого провадження від 22.07.2019. В той же час, наведеними доказами жодним чином не спростовано факт відсутності будь-яких виконавчих дій при здійсненні примусового виконання виконавчого листа Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.12.2013 №2а-1957/12/2670, оскільки виконавче провадження відкрито постановою державного виконавця від 22.07.2019, а доказів перевірки виконання рішення, яке підлягало негайному виконанню, ні на третій робочий день, ні протягом 10 днів с моменту відкриття виконавчого провадження матеріали справи не містять, а вимога державного виконавця датована лише 29.10.2019 року, тобто винесена зі сплином більше ніж 3 місяці з моменту відкриття виконавчого провадження ВП №59604739, тобто перевірка виконання рішення була здійснена з порушенням строків, встановлених ст.26, 63 Закону України «Про виконавче провадження, при цьому відповідь на вказану вимогу була надана із пропуском визначеного в ній десятиденного строку, а саме 16.12.2019, тобто більше ніж через місяць. В той же час, відповідачем не надано жодних доказів та не наведено будь-яких обґрунтувань щодо неможливості подання таких доказів, як вимога державного виконавця від 29.10.2019 №59604739/14-1/9 та службова записка Директора Департаменту персоналу від 16.12.2016 до суду першої інстанції під час розгляду справи по суті, незважаючи на те, що відповідач був завчасно та належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи і при цьому він був обізнаний зі змістом позовної заяви та доданими до неї документами, а тому, у відповідності до ч.4 ст.308 КАС України, колегія суддів не може прийняти вказані докази до уваги при перегляді в апеляційному порядку рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року. З огляду на визначені обставини, та враховуючи наведені норми матеріального права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності з боку головного державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Мазура Г.І. протиправної бездіяльності щодо невжиття передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів з метою виконання постанови державного виконавця від 22.07.2019 про відкриття виконавчого провадження ВП №59604739 у передбачений законодавством строк та наявності підстав для зобов`язання вжити заходи щодо перевірки виконання Міністерством юстиції України вимог постанови від 22.07.2019 про відкриття виконавчого провадження ВП №59604739. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо зобов`язати відповідача винести постанову про накладення штрафу на боржника та звернутись до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції. Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20 травня 2013 року №7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення. На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Міністерства юстиції України (Департаменту державної виконавчої служби України) - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Текст постанови виготовлено 22 червня 2020 року. Головуючий суддя Н.В.Безименна Судді Л.В.Бєлова А.Ю.Кучма