Постанова 4818 № 643/12812/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД _______________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 08 вересня 2020 року м. Харків справа №643/12812/19 провадження №22-ц/818/1158/20 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Кругової С.С., Тичкової О.Ю., за участю секретаря - Сізонової О.О. учасники справи: позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України, відповідач ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2019 року, постановлене під головуванням судді Букреєвої І.А., в залі суду в місті Харкові, - в с т а н о в и в: У серпні 2019 року Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування. Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2019 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України грошові кошти у розмірі понесених витрат на страхове відшкодування в сумі 100 000 грн. та судові витрати по справі в розмірі 1921 грн. В решті позову - відмовлено. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; зазначає, що вина відповідача у вчиненні ДТП у встановлений законом спосіб, на час здійснення позивачем виплати, встановлена не була. Позивач на власний розсуд виплатив страхове відшкодування, з сумою якого відповідач також не погоджується. Апелянт зазначає, що справа за вказаним позовом має бути розглянута в загальному позовному провадженні, тоді як оскаржуване рішення ухвалено у порядку спрощеного провадження, що позбавило відповідача права заявити клопотання про призначення експертизи з метою визначення об`єктивного розміру збитків. При ухваленні рішення суд посилався на вимоги ст. 280-281 ЦПК України, роз`яснено порядок перегляду заочного рішення, натомість справа розглянута у порядку спрощеного провадження. Крім того, при визначені розміру судового збору, який підлягає стягненню з відповідача, судом не враховано вимог пропорційності. Відзиву на апеляційну скаргу не надано. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2019 року позивачем не оскаржується та переглядається судом апеляційної інстанції лише в межах вимог апеляційної скарги відповідача. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на праві зворотної вимоги (регресу) Моторне (транспортне) страхове бюро України має право на відшкодування суми коштів страхового відшкодування, які підлягають стягненню з відповідача, як з винної особи у ДТП. Судом вирішено питання розподілу судових витрат, стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача судові витрати по справі в розмірі 1921 грн. Проте такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що 29 червня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Suzuki, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_1 та автомобіля Тоуоtа, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_3 . Постановою Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2017 року ОСОБА_1 було визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності (а.с.7). Постановою Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2017 року провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП, закрито у зв`язку з закінченням строку накладання адміністративного стягнення на підставі пункту 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. ( а.с.8-9). Сторони не заперечують, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент ДТП застрахована не була. 31 серпня 2016 року ОСОБА_3 звернувся із заявою до Моторного (транспортного) страхового бюро України про виплату страхового відшкодування (а.с.10). Відповідно до звіту вартість пошкодженого транспортного засобу складає 123 988,92 грн. ( а.с.13-22). Зазначена шкода була відшкодована МТСБУ у розмірі регламентної виплати - 100 000 грн. відповідно до наказу № 9320 від 11 жовтня 2017 року . Як на підставу позовних вимог, Моторне (транспортне) страхове бюро України посилалося на те, що ОСОБА_1 на момент настання ДТП не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а після виплати суми страхового відшкодування на користь потерпілої особи, у позивача виникло право вимоги до відповідача про відшкодування завданої шкоди (в порядку регресу). Частиною першою статті 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Згідно зі статтею 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою. Деліктне зобов`язання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоди (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобов`язання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим, правила регулювання таких зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обов`язок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. Статтею 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. Статтею 21 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено заборону експлуатації транспортного засобу на території України без чинного поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Разом з тим вказаним Законом передбачені випадки виплати відшкодування шкоди потерпілим у разі використання транспортного засобу власником, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Згідно зі статтею 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі. Відповідно до положень частини першої статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик або МТСБУ відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно з підпунктом 38.2.1. пункту 38.2. статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону. Отже, законом встановлено порядок стягнення коштів, виплачених МТСБУ на відшкодування шкоди особі потерпілій у ДТП, саме в порядку регресу, якщо така шкода спричинена власником транспортного засобу, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Матеріали справи свідчать про те, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на момент ДТП, яка сталася 29 червня 2016 року, застрахована не була. Відповідно до звіту вартість пошкодженого транспортного засобу Тоуоtа, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_3 , складає 123 988,92 грн. ( а.с.13-22). Зазначена шкода була відшкодована МТСБУ у розмірі регламентної виплати - 100 000 грн. відповідно до наказу № 9320 від 11 жовтня 2017 року. Встановивши факт настання події, передбаченої підпунктом «а» частини 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», внаслідок якої позивач здійснив виплату відшкодування потерпілій особі шкоду, заподіяну в результаті пошкодження транспортного засобу потерпілого, з урахуванням вимог статті 1191 ЦК України, суд першої інстанції дійшов, обґрунтованого висновку про наявність у позивача, після проведеної виплати потерпілій особі, права зворотної вимоги до відповідача, у зв`язку з чим з останнього на користь МТСБУ підлягає стягненню в порядку регресу виплачена сума страхового відшкодування у розмірі 100 000 грн. Посилання представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на те, що вина відповідача у вчиненні ДТП у встановлений законом спосіб, на час здійснення позивачем виплати, встановлена не була, тому відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 суми страхового відшкодування в порядку регресу, - не приймаються до уваги колегією суддів, з огляду на таке. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З матеріалів справи убачається, що 29 червня 2016 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Suzuki, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_1 та автомобіля Тоуоtа, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_3 . Постановою Київського районного суду м. Харкова від 03 березня 2017 року ОСОБА_1 було визнано винним у ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності (а.с.7). Вказаною постановою встановлено, що ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Suzuki, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , порушив вимоги п.п. 12.1, 13.1 ПДР України, не дотримався дистанції та допустив зіткнення з автомобілем Тоуоtа, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував водій ОСОБА_3 . В рамках розгляду адміністративної справи також була проведена судова авто-технічна експертиза та встановлено, що ОСОБА_1 повинен був діяти відповідно до п.13.1 ПДР України (а.с.7). Постановою Апеляційного суду Харківської області від 05 травня 2017 року провадження по справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення передбачене ст. 124 КУпАП, закрито у зв`язку з закінченням строку накладання адміністративного стягнення на підставі пункту 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП. ( а.с.8-9). Питання про винуватість ОСОБА_1 в ДТП, яка мала місце 29 червня 2016 року, судом апеляційної інстанції не вирішувалося. Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди ( частина 2 статті 1166 ЦК України) особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини. Таким чином цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Належних та допустимих доказів на спростування своєї вини у ДТП, яка сталася 29 червня 2016 року, ОСОБА_1 не надав. Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України грошових коштів у розмірі понесених витрат на страхове відшкодування в сумі 100 000 грн., - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи. Посилання апелянта на те, що при ухваленні рішення суд посилався на вимоги ст. 280-281 ЦПК України, роз`яснено порядок перегляду заочного рішення, натомість справа розглянута у порядку спрощеного провадження, - не впливає на правильність висновків суду першої інстанції про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі понесених витрат на страхове відшкодування в сумі 100 000 грн., Доводи апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача понесених витрат на страхове відшкодування не спростовують висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь МТСБУ судового збору в розмірі 1921грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Матеріали справи свідчать про те, що при подачі позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1921 грн. З урахуванням того, що позов задоволено частково, а саме: на 97% (з 101 300 грн. на 100 00 грн.), стягненню з відповідача підлягає судовий збір за подачу позову у розмірі 1896,03 грн. (97% від 1921 грн.). Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнутого судового збору. Слід зменшити суму стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України з 1921 грн. до 1896,03 грн. В іншій частині рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 задовольнити частково. Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 жовтня 2019 року змінити в частині розміру стягнутого судового збору. Зменшити суму стягнення судового збору з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України з 1921 грн. до 1896,03 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: С.С. Кругова О.Ю. Тичкова Повне судове рішення виготовлено 10.09.2020 року.