Постанова Чернігівський апеляційний суд № 733/329/21

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 06 серпня 2021 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 733/329/21 Головуючий у першій інстанції Вовченко А. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/974/21 Чернігівський апеляційний суд у складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої судді - Бобрової І.О., суддів Висоцької Н.В., Мамонової О.Є. сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої ДТП, місце ухвалення судом першої інстанції рішення м. Ічня, дата складання судом першої інстанції повного тексту рішення - 14.05.2021, У С Т А Н О В И В: У березні 2021 року ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Копила А.М. звернулась з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 19840,64 грн, 908 грн судового збору, 1000 грн витрат на професійну правничу допомогу, судові витрати, що будуть понесені позивачкою у зв`язку із розглядом справи. В обґрунтування своїх вимог зазначала, що 21.07.2020 сталась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «BMW» моделі «318D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , під керуванням позивачки та автомобіля марки «Ford» моделі «Orion», реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким керував відповідач. Внаслідок ДТП було пошкоджено обидва транспортні засоби. Постановою Оболонського районного суду м. Києва від 18.08.2020 ОСОБА_2 визнано винним за ст. 124 КУпАП України. На момент скоєння ДТП поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності у відповідача був відсутній. 05.08.2020 позивачка звернулась до офіційного дилера BMW «АВТ Баварія Київ» для проведення оцінки збитків внаслідок ДТП та вартості необхідного ремонту. Подальші дії стосовно автомобіля вчиняв цивільний чоловік позивачки ОСОБА_3 , що є третьою особою по справі, використовуючи спільні кошти родини. Проведеним дефектуванням пошкоджень автомобіля визначено попередню вартість ремонтних робіт для його відновлення до стану, що був до ДТП, в сумі 41841,74 грн. Після завершення робіт з відновлення автомобіля 13.09.2020 третій особі було надано акт з детальним остаточним переліком виконаних робіт та використаних матеріалів на суму 33965,76 грн. Таким чином станом на 13.09.2020 майнова шкода, завдана позивачці внаслідок ДТП склала 36961,71 грн. 25.11.2020 відповідно до рішення по справі № 69313 МТСБУ відшкодувало позивачці шкоду в розмірі 17121,07 грн, отже різниця між регламентною виплатою МТСБУ та фактичним розміром шкоди складає 19840,64 грн, яку ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача відповідно до положень статей 1166, 1187, 1192 ЦК України, з урахуванням висновків Верховного Суду викладених в постанові від 17.10.2019 у справі № 760/9336/16-ц. Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06.05.2021 у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Копила А.М. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, а саме: стягнути з відповідача на користь позивачки майнову шкоду, завдану внаслідок ДТП в сумі 19840,64 грн, 908 грн судового збору, 1000 грн витрат на професійну правничу допомогу, а також стягнути з відповідача судові витрати, пов`язані з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, що складаються з: 1362 грн судового збору та витрат на професійну правничу допомогу, повний розмір яких буде встановлений по факту надання професійної правничої допомоги по справі та понесених представником витрат. Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що було винесене з неправильним застосуванням норм матеріального права, грубим порушенням норм процесуального права та загальних принципів цивільного судочинства, зокрема із повним ігноруванням усталеної судової практики, встановленої Верховним Судом. Вказує на численні технічні помилки в судовому рішенні, що свідчать про поверхневе дослідження доказів. Позивачка вважає помилковим твердження районного суду про те, що єдиним доказом розміру майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП, є автотоварознавча експертиза. На підтвердження позовних вимог нею було надано копії наряду замовлення від 05.08.2020, копія акту виконаних робіт від 05.08.2020, квитанції про сплату послуг від 05.08.2020, рахунку від 05.08.2020, квитанції про здійснення передплати за послуги з відновлення автомобіля від 21.08.2020, акту виконаних робіт від 13.09.2020, квитанції про сплату залишку за послуги з відновлення автомобіля від 13.09.2020, що на думку позивачки є належними та допустимими доказами, відповідають вимогам ЦПК України та містять повну та вичерпну інформацію щодо предмету доказування. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним в постановах від 25.03.2019 по справі № 591/3152/16-ц, від 30.10.2019 по справі № 753/19288/14-ц. Свої зобов`язання перед позивачкою страховик (в даному випадку МТСБУ) виконав. Позовні вимоги стосуються різниці між фактично витраченими коштами на відновлювання автомобіля після ДТП та регламентною виплатою МТСБУ, тобто збитків, які відповідач завдав позивачці своєю протиправною поведінкою. Посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15, висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 14.02.2018 у справі № 754/1114/15-ц, від 13.06.2019 у справі № 587/1080/16-ц, від 17.10.2019 у справі № 370/2787/18, від 30.10.2019 у справі № 753/4696/16-ц, від 21.02.2020 у справі № 755/5374/18, від 22.04.2020 у справі № 756/2632/17, скаржниця стверджує, що суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що позивачка мала надати докази реальних збитків, визначених із врахуванням амортизаційного зносу автомобіля, і помилково застосував положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» до деліктних зобов`язань відповідача перед позивачем. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу, що районний суд неправильно вказав автомобіль позивачки як «Ford» моделі «Orion», оскільки їй належить автомобіль марки «BMW» моделі «318D», на відновлення якого після ДТП позивачкою були понесені витрати. Зауваження суду про те, що автомобіль цивільного подружжя має бути у спільній сумісній власності для того, щоб третя особа мала можливість вчиняти стосовно нього певні дії, використовуючи кошти родини, на думку скаржниці не має жодних законних та правових підстав. Натомість, суд першої інстанції в порушення положень частини 4 статті 181 ЦПК України в своїй ухвалі від 14.04.2021 не встановив строк третій особі для надання пояснень. Маючи сумнів щодо коштів родини, які були витрачені на ремонт автомобіля, суд мав би отримати такі пояснення та дослідити їх. Суд не розглянув доводи позивачки, а прийняв до уваги пояснення відповідача, викладені в його заяві про розгляд справи за його відсутності, яка не є заявою по суті справи та не може бути доказом, при цьому відзив на позовну заяву відповідачем не подано. Вказане, на думку скаржниці, свідчить про упередженість суду першої інстанції. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін як законне, обґрунтоване та таке, що прийняте без порушення чинного законодавства. Вважає, що позов побудований на припущеннях. Позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження понесених нею витрат на відновлення автомобіля після ДТП 21.07.2020. Не зрозуміло коли та у якому стані вказаний автомобіль був переданий третій особі, не надано доказів щодо того, хто є його власником, факт родинних відносин між позивачкою та третьою особою ОСОБА_3 не доведений. Зазначає, що надана позивачкою довідка про ДТП від 04.09.2020 не містить опису пошкоджень автомобіля, вказаної інформації не міститься й у постанові Оболонського районного суду м. Києва від 18.08.2020. Позивачкою не надано суду акту огляду транспортного засобу після ДТП чи акту дефектування, не надано висновку експерта щодо пошкоджень автомобіля та вартості відновлювального ремонту чи вартості матеріального збитку. Вказане позбавляє суд можливості встановити розмір майнової шкоди, завданої внаслідок ДТП 21.07.2020. Додатки, на які посилається позивачка, не свідчать про те, що витрати, понесені ОСОБА_3 мають відношення до пошкоджень автомобіля позивачки, що були утворені саме 21.07.2020 під час контактування з автомобілем відповідача. У вказаних документах йдеться про поточний ремонт та надання авто послуг. Отже вимоги позивачки про стягнення витрат на суму 19840,64 грн, понесених внаслідок ДТП 21.07.2020, є недоведеними. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 з доводами та вимогами скарги погоджується, просить скаргу задовольнити. Підтверджує, що повністю займався відновленням автомобіля цивільної дружини ОСОБА_1 використовуючи спільні кошти. Родина має двох малолітніх дітей, у зв`язку з чим позивачка не мала змоги особисто займатись відновленням автомобіля. Зауваження суду про те, що вказаний автомобіль має бути у спільній сумісній власності для того, щоб третя особа мала змогу вчиняти стосовно нього певні дії, в даному випадку не мають жодних законних та правових підстав. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин 1,2 та 5 статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Суд першої інстанції встановив, що відповідно до наданих позивачкою документів на підтвердження понесених витрат, призначенням платежів є «оплата за автопослуги», які були сплачені не позивачкою, а третьою особою. Крім того, зазначені витрати розраховані та складені ТОВ «АВТ Баварія Київ», яке здійснює роботи по обслуговуванню та ремонту автомобілів та не є особою, що має право здійснювати оцінку вартості відновлювального ремонту транспортного засобу, витрати вказані без врахування амортизаційного зносу автомобіля, а відтак не можуть бути прийняті судом як належні та допустимі докази. Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 не надано суду доказів на підтвердження вартості понесених збитків та розрахунку величини втрати товарної вартості належного останній автомобіля внаслідок ДТП, а також не використано надане цивільно-процесуальним законодавством право заявити клопотання про призначення судової експертизи, суд дійшов до висновку, що підстави для задоволення позову про відшкодування матеріальної шкоди відсутні. Апеляційним судом встановлено наступні обставини та факти. З наявної в матеріалах справи копії довідки Управління патрульної поліції в м. Києві № 3020210471062968 від 04.09.2020 вбачається, що 21.07.2020 о 21:25 в м. Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю двох легкових автомобілів «Ford Orion» д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 та «BMW 318D» д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП було пошкоджено обидва транспортні засоби, зокрема, автомобіль позивачки отримав механічні пошкодження задньої центральної частини, потерпілих осіб немає (А.С. 6-7). ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху, вина останнього підтверджена постановою Оболонського районного суду м. Києва від 18.08.2020 у справі № 756/9592/20 (а.с. 5). У вказаній довідці Управління патрульної поліції в м. Києві від 04.09.2020 міститься відмітка, що у ОСОБА_2 поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або страховий сертифікат «Зелена картка» відсутні. Вказану обставину сторони не заперечують. Моторне (транспортне) страхове бюро України за результатами розгляду справи про відшкодування шкоди, заподіяної ОСОБА_1 в результаті ДТП, яка мала місце 21.07.2020 о 21:30, прийняло рішення про виплату позивачці 17121,07 грн, що були їй перераховані 25.11.2020 (а.с. 17, 18). Матеріали справи не містять інформації з яких міркувань виходило Моторне (транспортне) страхове бюро України, визначаючи регламентну виплату (страхове відшкодування) позивачці в розмірі 17121,07 грн, зокрема складові цієї суми. Звертаючись з позовом, ОСОБА_1 зазначала, що виплаченої МТСБУ суми недостатньо для покриття всіх витрат, понесених нею на ремонт автомобіля після ДТП в сумі 36961,71 грн. На підтвердження вказаних витрат позивачкою надано копію наряду-замовлення від 05.08.2020 на суму 2137,50 грн., виданого ТОВ «АВТ Баварія Київ» (а.с.8-9), копію акту виконаних робіт № DIN00001007 від 05.08.2020 на суму 2995,95 грн., виданого ТОВ «АВТ Баварія Київ» (а.с.10), копію рахунку ТОВ «АВТ Баварія Київ» № DBL00001346 від 05.08.2020 на суму 41841,74 грн. (а.с.12), копію акту виконаних робіт № DIN00001224 від 13.09.2020 на суму 33965,76 грн (а.с.14-15), а також квитанції про сплату на рахунок ТОВ «АВТ Баварія Київ» коштів «за автопослуги» на суму 20000 грн та 13966,20 грн від 21.08.2020 та 13.09.2020 відповідно. Інформації про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, акту дефектування пошкоджень автомобіля після ДТП або інших даних на підтвердження того, які саме ушкодження були завдані автомобілю та який фактичний розмір збитків, завданих позивачці відповідачем внаслідок ДТП, матеріали справи не містять. Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною першою статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Згідно із статтею 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , чинного на момент скоєння ДТП, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи. Відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну. Згідно з пунктом 41.1 статті 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі; б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу; в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи; г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону; ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності; д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством. Регламентні виплати, зазначені у підпунктах "а"-"д" цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ. Як встановлено судом та не заперечується сторонами, МТСБУ відшкодувало ОСОБА_1 шкоду, заподіяну внаслідок ДТП на умовах, визначених цим Законом. Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Розглядаючи аналогічні правовідносини між сторонами, Верховний Суд у постанові від 22.04.2021 у справі № 759/7787/18 зазначив, що відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування. Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов`язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою. Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому такі витрати мають бути необхідними для відновлення порушеного права та перебувати у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з порушенням. У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Отже твердження районного суду про те, що реальні збитки мають бути визначені із врахуванням амортизаційного зносу автомобіля помилкові. Доводи скаржниці в цій частині є слушними, проте це не тягне за собою зміни чи скасування правильного по суті рішення. У пункті 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» судам роз`яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження понесених саме позивачкою витрат, розміру завданої шкоди та вартості понесених збитків. Колегія суддів з таким висновком районного суду погоджується. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Згідно з приписами ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1 ст. 89 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 02.10.2019 у справі № 337/1411/16-ц. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд не надав належної правової оцінки наданим позивачкою доказам понесених витрат. Аналіз матеріалів справи свідчить, що третя особа по справі ОСОБА_3 дійсно звертався до ТОВ «АВТ Баварія Київ». Відповідно до копії наряду-замовлення № DRO00001683 від 05.08.2020, метою звернення було здійснення поточного ремонту автомобіля марки «BMW» моделі «318D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , власником якого зазначена ОСОБА_1 . Зі слів замовника ОСОБА_3 , суттю звернення є дефектовка після ДТП, зняття заднього бампера (а.с. 8). За змістом копії акта проведених робіт № DIN0001007 від 05.08.2020 за вказаним вище нарядом-замовленням, ТОВ «АВТ Баварія Київ» здійснило «поточний ремонт», а саме: ремонт джгута заднього бампера, дефектування пошкоджень автомобіля після ДТП, демонтування і вмонтування задньої обшивки бампера, додаткову роботу системи контролю дистанції під час паркування (а.с. 10). Сума до сплати за послуги визначена в розмірі 2995,95 грн, яка була сплачена замовником ОСОБА_3 05.08.2020 (а.с. 11). Відповідно до копії акта виконаних робіт № DIN00001224 від 13.09.2020 за нарядом-замовленням № DRO00001774 від 09.09.2020 ТОВ «АВТ Баварія Київ» здійснило поточний ремонт автомобіля марки «BMW» моделі «318D», реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , на суму 33965,76 грн (а.с. 14-15). За здійснену роботу ОСОБА_3 сплатив на рахунок ТОВ «АВТ Баварія Київ» 20000 грн «передоплати за авто послуги» (а.с. 13) та 13966,20 грн «оплати за автопослуги» (а.с. 16). З наданих документів дійсно прослідковується, що підставою звернення до ТОВ «АВТ Баварія Київ» було, зокрема, пошкодження автомобіля внаслідок ДТП. Однак, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, які саме пошкодження завдано транспортному засобу та те, що витрати, понесені на здійснення ремонту автомобіля, дійсно стосуються завданої шкоди під час ДТП, є необхідними для відновлення порушеного права позивачки та перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку з діями відповідача ОСОБА_2 під час вчинення ним ДТП 21.07.2020 за участю автомобіля ОСОБА_1 . Право на звернення із клопотанням про проведення судової автотехнічної експертизи з метою встановлення фактичного розміру завданої шкоди під час розгляду справи судом першої інстанції позивачкою не реалізовано. Таким чином, ОСОБА_1 не довела належними і допустимими доказами тих обставин, на які посилалася, як на підставу своїх вимог. Посилання позивачки на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 25.03.2019 по справі № 591/3152/16-ц, від 30.10.2019 по справі № 753/19288/14-ц апеляційним судом відхиляються, оскільки обставини, встановлені в даних справах, не є тотожними обставинам справи, що розглядається. Враховуючи викладене, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому технічні помилки в судовому рішенні та неправильне зазначення в мотивувальній частині рішення автомобіля позивачки як «Ford» моделі «Orion» (що насправді є автомобілем відповідача) можуть бути усунуті за наявності підстав в порядку статті 269 ЦПК України і не є підставами для скасування по суті правильного судового рішення. Не є самостійною підставою і доводи скаржниці про ненадання судом третій особі строку для надання пояснень. Свої міркування та заперечення третя особа мала змогу висловити у відзиві на апеляційну скаргу, що й зробила 21.06.2021 (а.с.65). Оскільки третьою особою апеляційна скарга не подавалася, підстави для застосування ст. 376 ч.3 п.3 ЦПК України відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Розглядаючи справу відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України, тобто в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до незгоди позивачки з рішенням суду, власного тлумачення норм законодавства, обґрунтованості судових висновків не спростовують, тому підстави для її задоволення відсутні. Суд першої інстанції встановив всі обставини справи, належним чином надав оцінку доказам, зробив законний і обґрунтований висновок по суті спору під час ухвалення рішення у справі. Підстави для скасування рішення відсутні. Керуючись ст.367, 374, ст. 375, 381-384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 06 травня 2021 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст. 389 ЦПК України. Судді Чернігівського апеляційного суду І.О.Боброва Н.В. Висоцька О.Є. Мамонова Повний текст постанови складений 06.08.2021.