Постанова 4857 № 500/459/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2020 рокуЛьвівСправа № 500/459/20 пров. № А/857/6021/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р. В., Іщук Л. П.; за участю секретаря судового засідання Смолинця А. В.; розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року у справі № 500/459/20 (головуючий суддя Баранюк А. З., м. Тернопіль) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги, стягнення коштів,- ВСТАНОВИВ: 12 лютого 2020 року Тернопільським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про визнання протиправною та скасування вимоги відповідача про сплату боргу (недоїмки) №Ф-53119-17У від 01.12.2015 та стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 5071,55 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що позивачем добровільно виконано вимогу №Ф-53119-17У від 01.12.2015 про сплату боргу (недоїмки) за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на загальну суму 5071,55 грн. Проте, позивач вважає дану вимогу протиправною, а сплату боргу в розмірі 5071,55 грн помилковою, оскільки він звільнений від сплати єдиного соціального внеску як інвалід другої групи. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року, яке прийняте у письмовому провадженні, позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Тернопільській області від 01.12.2015 № Ф-53119-17У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 5071,55 грн. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідачем Головним управлінням ДПС у Тернопільській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та винести постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що позивач самостійно визначив базу нарахування ЄСВ та подав відповідний звіт до контролюючого органу. Сума самостійно визначеного ФОПом ЄСВ підлягає сплаті на загальних підставах, навіть за умови якщо ФОП є інвалідом. Позивачем не подано відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду по суті. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи відповідно до ч. 2 ст. 313 КАС України, тому відповідно до ч.4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не знаходить підстав для її задоволення. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлено, що ОСОБА_1 є інвалідам другої групи та знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання з 13.04.2009 по теперішній час (а.с. 8, 9, 10). 01.12.2015 Головним управління ДФС у Тернопільській області прийнято щодо позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-53119-17 У в розмірі 5071,55 грн та направлено її для виконання до тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області. 27.11.2019 головним державним виконавцем тернопільського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №60721487 з виконання вимоги №Ф-53119-17 від 01.12.2015. Згідно квитанції №0.0.1542999960.1 від 04.12.2019 позивачем було виконано вимогу №Ф-53119-17 від 01.12.2015 та сплачено 5071,55 грн заборгованості. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ, який набрав чинності з 01.01.2011 (далі - Закон № 2464-VІ), Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (далі - Порядок № 435). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом 31 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи. Стаття 3 Закону № 2464-VІ визначає, що збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з пунктами 1 та 4 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 435 фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова». Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. За змістом частини 1 статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом 1 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Таким чином, фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати з цього приводу до органу доходів і зборів за основним місцем обліку до 10 лютого року, що настає за звітним періодом, звітність. У свою чергу орган доходів і зборів здійснює державний нагляд за збором та веденням обліку єдиного внеску, а у випадку виявлення у платника цього внеску недоїмки, надсилає вимогу про її сплату. Судом встановлено, що позивач є інвалідом 2 групи, у зв`язку з чим отримує пенсію по інвалідності. Частиною 4 статті 4 Закону № 2464-VІ встановлено, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана норма кореспондує з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 435, згідно з яким фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається. Отже, звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов: 1) особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда; 2) особа повинна отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Враховуючи те, що позивач є інвалідом 2 групи та отримує пенсію по інвалідності, він звільнений від сплати за себе єдиного внеску та не мав обов`язку подавати відповідний звіт. Разом з тим, позивач може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до частини 1 статті 10 Закону № 2464-VІ платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню; особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4, та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Частиною 3 статті 10 Закону № 2464-VІ визначено, що особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Положення розділу V Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449, аналогічно регулюють порядок укладення договорів про добровільну участь при добровільній сплаті єдиного внеску з більш детальним прописуванням норм щодо порядку подання відповідної заяви та укладення договору. Крім того, пункт 6 розділу ІІІ Порядку № 435 визначає, що особи, які досягли 16-річного віку, не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4 Закону, не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5, 5-1 частини першої статті 4 Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та уклали договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, а також члени особистого селянського господарства, які уклали договір на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, формують та подають самі за себе Звіт протягом 30 календарних днів після закінчення строків дії договору. Звітним періодом є термін дії договору, а якщо договором про добровільну участь передбачено одноразову сплату особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, період, за який одноразово сплачено єдиний внесок за попередні періоди. З огляду на встановлені обставини позивач мав право на добровільну сплату єдиного внеску, однак для цього йому необхідно було подати до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву за встановленою формою. Після чого орган доходів і зборів, отримавши таку заяву, мав право перевірити викладені в ній відомості та вимагати від позивача документи, що підтверджують зазначені відомості і у випадку її погодження в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання такої заяви укласти з позивачем договір про добровільну участь. Однак відповідачем не надано і судом не здобуто доказів існування договору на добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. За таких обставин є підстави вважати, що звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску форми № Д5 подано позивачем помилково. Такі доводи позивача нічим у справі не спростовано. Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу, що чинним законодавством України не передбачено можливості відкликання звіту форми № Д5, а лише виправлення в ньому помилок, що врегульовано розділом V Порядку № 435, і тільки у разі виявлення страхувальником у звіті після закінчення строку подання такого звіту помилки в реквізитах (крім сум), що стосується страхувальника або застрахованої особи. Тому відсутність у Порядку № 435 механізму відкликання помилково поданого звіту, не може бути підставою для стягнення з позивача сум єдиного внеску, від сплати якого він звільнений відповідно до положень Закону № 2464-VІ та Порядку №

435. Протилежне суперечитиме принципу верховенства права, яким керується суд при вирішенні даного спору. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про скасування вимоги №Ф-53119-17У від 01.12.2015, оскільки така, з огляду на встановлені обставини справи, є незаконною. Вказана позиція узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 у справі № 805/2195/17-а, від 04.09.2019 у справі 806/1503/16. Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача помилково сплаченої суми в розмірі 5071,55 грн, слід зазначити наступне. Процедура повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначена Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 03.09.2013 № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 р. за № 1650/24182 (далі - Порядок). Відповідно до пункту 3 розділу І Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства) з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями), відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення платежів у національній валюті здійснюється на рахунки одержувачів коштів, відкриті в банках або органах Казначейства, вказані у заяві платника. Повернення платежів фізичним особам, які не мають рахунків у банках, може здійснюватись шляхом повернення у готівковій формі коштів за чеком органу Казначейства з відповідних рахунків, відкритих у банках на ім`я органу Казначейства, або поштовим переказом через підприємства поштового зв`язку, вказані у поданні або заяві платника (його довіреної особи). Пунктом 5 розділу І Положення передбачено, що у разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС, органи Держмитслужби, до Казначейства подається висновок, погоджений з відповідним місцевим фінансовим органом, у випадках повернення податків, зборів, пені, платежів, що зараховані до місцевих бюджетів або підлягають розподілу між державним та місцевими бюджетами. Надання та погодження висновку здійснюється відповідно до Порядку інформаційної взаємодії Державної фіскальної служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 11 лютого 2019 року № 60, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08 квітня 2019 року за № 370/33341, та Порядку повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 липня 2017 року № 643, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 серпня 2017 року за № 976/30844. Подання подається платником разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету. Заява про повернення коштів з бюджету складається платником у довільній формі з обов`язковим зазначенням такої інформації: причина повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб`єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи у готівковій формі. У заяві платник може визначити довірену особу для отримання коштів, що мають бути повернені йому з бюджету. У такому разі до заяви про повернення коштів з бюджету додаються довіреність на отримання коштів довіреною особою, засвідчена згідно з вимогами Цивільного кодексу України, та копія паспорта довіреної особи. Як вірно зазначено судом першої інстанції, обов`язковою умовою для здійснення повернення коштів, помилково зарахованих до бюджету є наявність факту надмірної сплати коштів та подання платником податків заяви про таке повернення контролюючого органу. В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до контролюючого органу із заявою про повернення коштів з бюджету та того, що контролюючий орган відмовив йому в ухваленні подання (висновку) про таке повернення. З наведеного вище, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в розмірі 5071,55 грн є передчасною, а тому відсутні підстави для її задоволення. Згідно з ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції немає. Керуючись статтями 241, 250, 308, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2020 року у справі № 500/459/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей Л. П. Іщук Повне судове рішення складено 08.09.2020