Постанова 4857 № 500/409/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 500/409/19 пров. № 857/13621/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Багрія В. М., суддів Качмара В. Я., Старунського Д. М., з участю секретаря судового засідання Пильо І. І., позивачки Будзінської І. М., представника позивачки Кожевнікової О. В., розглянувши у судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року (рішення ухвалено у м. Тернополі судом у складі головуючого судді Подлісної І. М., повний текст рішення виготовлений 22 жовтня 2019 року) у справі № 500/409/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Тернопільській області про скасування вимоги, В С Т А Н О В И В: У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління ДФС у Тернопільській області (правонаступник Головне управління ДПС у Тернопільській області) про скасування вимоги. Позивачка просила скасувати вимогу відповідача про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5272-54 від 12.11.2018 в розмірі 15819,54 грн. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 17.10.2019, яке прийняте у порядку спрощеного позовного провадження, позивачці в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 , подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі зазначає, що вона з 21.01.2003 була зареєстрована як ФОП, однак, у зв`язку з закінченням підприємницької діяльності, відомості про неї як про підприємця не включено до ЄДРЮОФОП та громадських формувань. ОСОБА_1 вважає, що на неї не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію фізичних осіб підприємців та громадських формувань», а отже вона не бере участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, оскільки договору про добровільну участь в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладала. Апелянт посилається на аналогічну правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 05.11.2018 у справі № 806/2196/16 в справі з подібними правовідносинами. Крім того, зазначає, що вимогу про сплату боргу відповідач направив позивачу не в трьохденний строк, чим порушив вимоги Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного державного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Також, на думку апелянта, спірна ситуація не врегульована нормами чинного законодавства, а тому суду слід виходити з презумпції правомірності рішення платника податку, яка закріплена в підпункті 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким її позовні вимоги задовільнити. Відповідач - ГУ ДПС у Тернопільській області подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вислухавши суддю-доповідача, позивачку та її представника, які апеляційну скаргу підтримали, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка в період з 22.01.2003 по 11.12.2018 була зареєстрована як ФОП, а отже, відповідно до пункту 2 статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» була платником єдиного внеску незалежно від факту отримання прибутку, в звязку з чим оскаржувана вимога відповідача про сплату боргу є правомірною. Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції та, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, враховує таке. У справі встановлено, що 22.01.2003 ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець. Того ж дня була взята на облік у податковому органі як платник податків. Вказане підтверджується витягом з ЄДРЮОФОП та громадських формувань. В період з 01.02.2008 по даний час позивачка на умовах трудового договору працює техніком інвентаризатором у Тернопільському районному госпрозрахунковому бюро технічної інвентаризації, що підтверджується копією трудової книжки № 5642926. Головним управлінням ДФС у Тернопільській області сформовано та надіслано позивачці вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5272-54 від 12.11.2018 з єдиного соціального внеску на суму 15819,54 грн. 11.12.2018 ОСОБА_1 знято з обліку як фізичну особу-підприємця. Вказане підтверджується витягом з ЄДРЮОФОП та громадських формувань. Позивачкою подано до ДФС України скаргу на вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-5272-54 від 12.11.2018. Рішенням ДФС України № 3355/6/99-99-11-05-02-25 від 23.01.2019 скаргу позивачки залишено без задоволення у зв`язку з припиненням позивачем підприємницької діяльності з 11.12.2018. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VІ, який набрав чинності з 01.01.2011 (далі - Закон № 2464-VІ), Порядком формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 14.04.2015 № 435 (далі - Порядок № 435). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VІ єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно з пунктом 31 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи. Стаття 3 Закону № 2464-VІ визначає, що збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами: законодавчого визначення умов і порядку його сплати; обов`язковості сплати; законодавчого визначення розміру єдиного внеску; прозорості та публічності діяльності органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб; державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків. Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VІ встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно з пунктами 1 та 4 частини 2 статті 6 Закону № 2464-VІ платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю. Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку № 435 фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, формують та подають до органів доходів і зборів звіт самі за себе один раз на рік до 10 лютого року, що настає за звітним періодом. Звітним періодом є календарний рік. Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску подається за формою № Д5 згідно з додатком 5 до цього Порядку із зазначенням типу форми «початкова». Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. За змістом частини 1 статті 25 Закону № 2464-VI рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. Згідно з абзацом 1 частини 4 статті 25 Закону № 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Відповідно до частин 5,7,8 статті 9 Закону № 2464, сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування; єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку; платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. Відповідно до пункту 16 статті 25 Закону № 2464 строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується. Таким чином, фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, зобов`язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, подавати з цього приводу до органу доходів і зборів за основним місцем обліку до 10 лютого року, що настає за звітним періодом, звітність. У свою чергу орган доходів і зборів здійснює державний нагляд за збором та веденням обліку єдиного внеску, а у випадку виявлення у платника цього внеску недоїмки, надсилає вимогу про її сплату. Частина 4 статті 4 Закону № 2464-VІ передбачає, що особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана норма кореспондує з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 435, згідно з яким фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається. Отже, звільнення фізичної особи-підприємця від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов: 1) особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда; 2) особа повинна отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. В матеріалах справи відсутні дані про те, що позивачка є інвалідом або пенсіонером за віком та отримує пенсію або соціальну допомогу, а отже вона не звільнена від обов`язку сплачувати єдиний соціальний внесок. Згідно частини 4 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою. Відповідно до частини 8 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою. Як видно з витягу з ЄДРЮОФОП та громадських формувань, позивачка зареєстрована як ФОП 22.01.2003. 11.12.2018 внесено запис до ЄДРЮОФОП та громадських формувань про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності позивача. Таким чином, в період з 22.01.2003 по 11.12.2018 позивачка відповідно до статті 4 Закону № 2464 була платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Виходячи з аналізу наведених вище норм права та обставин справи, апеляційний суд приходить до висновку про те, що прийнята відповідачем вимога про сплату боргу № Ф-5272-54 від 12.11.2018 є законною та обгрунтованою, а отже відсутні підстави для її скасування. Щодо твердження апелянта про відсутність в неї обов`язку зі сплати єдиного внеску оскільки фактичної підприємницької діяльності вона не вела та прибутку не отримувала, то таке є безпідставним. Згідно абзацу 2 частини 2 статті 7 Закону № 2464 у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Аналіз наведеного дозволяє дійти висновку, що Закон не ставить у залежність обов`язок зі сплати єдиного внеску від факту отримання чи неотримання в певному звітному періоді фізичною особою-підприємцем доходу (прибутку). Щодо посилання апелянта на відсутність в неї обов`язку зі сплати єдиного внеску оскільки з 2008 року вона перебувала у трудових відносинах з Тернопільським районним госпрозрахунковим бюро технічної інвентаризації, то такі також є безпідставиними. Як уже зазначалось вище, частиною 4 статті 4 Закону № 2464 передбачено пільги зі сплати єдиного внеску. Такі пільги зокрема встановлено для осіб, що отримують пенсію за віком, осіб з інвалідністю, осіб що досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Вказаний список є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Отже, Законом не передбачено для ФОП-ів пільг зі сплати єдиного внеску за умови роботи найманим працівником. Щодо твердження апелянта про не включення про неї інформації до ЄДРЮОФОП та громадських формувань у зв`язку з закінченням підприємницької діяльності, то вказане спростовується наявним у матеріалах справи витягом, з якого видно, що позивачка зареєстрована як ФОП 22.01.2003. 11.12.2018 внесено запис до ЄДРЮОФОП та громадських формувань про державну реєстрацію припинення її підприємницької діяльності . Твердження апелянта про порушення відповідачем строку надсилання їй оскарженої вимоги також слід визнати безпідставним. Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування страхувальниками, визначеними Законом № 2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція). Як встановлено пунктом 3 розділу VI («Порядок стягнення заборгованості з платників») Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів із дня її винесення. Суд апеляційної інстанції вважає, що хоча оскаржена вимога № Ф-5272-54 від 12.11.2018 була сформована відповідачем 12 листопада 2018 року, та на адресу платника надіслана лише 06 грудня 2018 року, тобто з порушенням вимоги пункту 3 розділу VI Інструкції, зазначена обставина не впливає на правильність формування вимоги, не спростовує наявності у позивача недоїмки з єдиного внеску та не нівелює обов`язку його сплати як такого. Посилання апелянта на правову позицію, висловлену Верховним Судом у постанові від 05.11.2018 у справі № 806/2196/16, є безпідставними, оскільки відповідно до даних ЄДРСР постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 16.11.2016 у справі № 806/2196/16 в апеляційному і касаційному порядку не переглядалася. Виходячи з наведеного, судом першої інстанції прийнято законне та обгрунтоване рішення про відмову позивачці в задоволенні позову. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з врахуванням усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, тому підстави для його зміни чи скасування відсутні. Доводи апелянта, в силу наведеного, висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають. Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 500/409/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя В. М. Багрій судді В. Я. Качмар Д. М. Старунський Повний текст постанови виготовлений 14.02.2020.