Постанова 4857 № 380/881/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 серпня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/881/20 пров. № А/857/5685/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Іщук Л.П., Затолочного В.С., з участю секретаря судових засідань Гром І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Галицької митниці Держмитслужби про скасування рішень, суддя у І інстанції Коморний О.І., час ухвалення рішення не вказано, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складення повного тексту судового рішення 31 березня 2020 року, ВСТАНОВИВ: У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом, у якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці ДФС (далі - Львівська митниця), правонаступником якої є Галицька митниця Держмитслужби (далі - Галицька митниця), про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/000538/2 від 19 листопада 2019 року; визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці № UA209190/2019/01301 від 19 листопада 2019 року. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 380/881/20 позов було задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не доведено наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів за першим методом. Натомість позивач підтвердив заявлену ним митну вартість товарів необхідними документами, що свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого транспортного засобу та протиправність прийнятих митницею оспорюваних рішення та картки відмови у прийнятті митної декларації. У апеляційній скарзі Галицька митниця просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що при митному оформленні декларантом легкового автомобіля марки FORD модель TOURNEO CONNECT, що був у вжитку, дизель, об`єм двигуна - 2967см3, кузов НОМЕР_1 , колір синій, рік випуску - 2014, потужність 110kW за поданою митною декларацією UA209190/2019/071476 від 06 листопада 2019 року індикатор ризику склав 12724 євро, що перевищувало заявлену фактурну вартість 6800 євро. При перевірці цієї митної декларації та доданих документів було встановлено: у фактурі № FV190510 від 30.10.2019 вказана дата першої реєстрації транспортного засобу 15 травня 2015 року, що суперечить даті, вказаній у технічному паспорті даного автомобіля де зазначено дату 03 вересня 2014 року, а також вартість автомобіля вказано без VAT без зазначення підстав для звільнення від оподаткування; у експортній декларації MRN №19CZ6200002BK57S40 від 30 жовтня 2019 року статистична вартість відрізняється від фактурної на суму 121,20 євро. У зв`язку із цим відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України (далі - МК) Галицькою митницею декларанту була виставлена вимога про подання додаткових документів для підтвердження заявленої митної вартості товару. Інших додаткових документів, згідно з переліком вимоги, які б підтвердили заявлену митну вартість даного автомобіля, декларантом надано не було.. Джерелом інформації для визначення митної вартості при винесенні рішення про коригування митної вартості від 19 листопада 2019 року № UA209000/2019/000538/2 використано рівень ціни, за який транспортний засіб визначеної марки, моделі, комплектації пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції, визначений за результатами спрацювання АСАУР - 12724,00 євро. Окрім того, скаржник звертає увагу на те, що суд першої інстанції помилково вирішив стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2467,60 грн без урахування дійсного розміру судового збору, якій підлягав сплаті при подання такого позову, оскільки позивачем було сплачено судовий збір у розмірі, що перевищував ставки, визначені Законом України «Про судовий збір», і переплачена сума становила 786 грн. Представник Галицької митниці у ході апеляційного розгляду підтримав вимоги, викладені у апеляційній скарзі, у повному обсязі. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Представник ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду заперечила обґрунтованість вимог апелянта. Просила залишити рішення суду першої інстанції щодо вирішення позовних вимог по суті без змін, а вирішення питання про розподіл судових витрат судом першої інстанції залишила на розгляд суду апеляційної інстанції. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 придбав у нерезидента - юридичної особи PROCARGO.r.o. (Loubska 704/9, 405 02 Decin) у Чеській Республіці легковий автомобіль марки Ford Tourneo Connect, що був у використанні, номер кузова НОМЕР_1 , об`єм двигуна 1596 см3, 2014 року випуску, за який на підставі рахунку-фактури (інвойс) FV190510 від 30 жовтня 2019 року сплатив готівкою 6800,00 євро, що підтверджується прибутковим касовим ордером (а.с. 20). 06 листопада 2019 року уповноваженим позивачем митним брокером ФОП ОСОБА_2 відповідачу було подано митну декларацію UA209190.2019.071476 з метою митного оформлення вказаного автомобіля у режимі імпорту, до якої для підтвердження заявленої митної вартості автомобіля у сумі 6 800,00 євро додано: - рахунок-фактуру (інвойс) FV190510 від 30 жовтня 2019 року; - акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу UA20903/2019/92323 від 03 листопада 2019 року; - свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 03 вересня 2014 року; - платіжний документ, що підтверджує вартість товару б/н від 30 жовтня 2019 року; - договір про надання послуг митного брокера б/н від 01 листопада 2019 року; - копію митної декларації країни відправлення 19CZ6200002BK57S40 від 30 жовтня 2019 року; - паспорт громадянина України; - сертифікат відповідності щодо індивідуального затвердження колісного транспортного засобу UA.005.061641-19 від 04 листопада 2019 року; - паспортний документ фізичної особи, що дає право на перетин державного кордону України НОМЕР_3 від 21 квітня 2017 року; - митну декларацію, за якою було відмовлено у випуску товарів UA209190.2019.071476 від 06 листопада 2019 року; - інші некласифіковані документи від 05 листопада 2019 року. Митним органом 19 листопада 2019 року прийнято оспорюване рішення про коригування митної вартості № UA209000/2019/000538/2, яким митну вартість визначено за резервним методом у зв`язку із наявністю у митного органу цінової інформації з системи АСАУР ДФС. При цьому відповідач зазначив, що заявлена митна вартість не підтверджена документально і не відповідає інформації по вартості даного транспортного засобу, яка згенерована АСАУР ДФС та складає 12 724 євро. На підставі вказаного рішення відповідачем було видано оспорювану картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209190/2019/01301 від 19 листопада 2019 року. Позивач скористався правом на випуск автомобіля у вільний обіг відповідно до приписів частини 7 статті 55 МК, 20 листопада 2019 року надав фінансові гарантії відповідно до розділу X МК, сплативши різницю у митних платежах на рахунок Львівської митниці та подав митну декларацію МД-2 №UA209190/2019/074270 від 20 листопада 2019 року. У подальшому 09 грудня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про подання додаткових документів в порядку статті 55 МК, у якій просив за результатами розгляду доданих документів скасувати рішення про коригування митної вартості від 19 листопада 2019 року та повернути йому сплачену фінансову гарантію. До заяви для спростування розбіжностей додав; - договір купівлі-продажу транспортного засобу від 30 жовтня 2019 року; - рахунок-фактуру (інвойс) FV190510 від 30 жовтня 2019 року; - прибутковий касовий ордер від 30 жовтня 2019 року. Листом від 12 грудня 2019 року №7.4-08-15-12/323 митний орган повідомив позивача про відсутність підстави для скасування рішення про коригування митної вартості №UA209000/2019/000538/2 від 19 листопада 2019 року, оскільки подані додатково документи уже були подані до митного оформлення та були враховані під час винесення вказаного рішення про коригування митної вартості. ОСОБА_1 не погодився із рішеннями митного органу і звернувся до адміністративного суду із цим позовом за захистом своїх прав. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із положеннями пункту 24 частини 1 статті 4 МК митний контроль - це сукупність заходів, що здійснюються митними органами в межах своїх повноважень з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку. Відповідно до приписів статей 49, 50 МК митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів. Згідно із частинами 4, 5 статті 58 МК митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов`язаних із продавцем осіб для виконання зобов`язань продавця. Частиною 3 статті 318 МК встановлено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Як визначено у статті 50 МК, відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов`язання, визначеного за результатами документальної перевірки. Частиною 1 статті 51, частиною 1 та 2 статті 52 МК встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу; заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. Декларант який заявляє митну вартість товару зобов`язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню. Згідно із частинами 1 та 2 статті 53 МК у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, що встановлені частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. Відповідно до частини 3 статті 53 МК у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи, які як: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Приписами частин 1 та 2 статті 54 МК передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу. Відповідно до пункту 2 частини 5 вказаної статті МК органу доходів і зборів, з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів, надано право письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. Згідно із частиною 4 статті 53 МК у разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи: виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України; довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам; розрахунок ціни (калькуляцію). Митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК). У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК). Відповідно до частини 1 статті 55 МК рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Приписами статті 57 МК передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; на основі віднімання вартості; на основі додавання вартості (обчислена вартість); резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Окрім того, відповідно до частини 6 статті 53 МК декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Разом із тим, на переконання апеляційного суду, наведені правові норми дають підстави для висновку, що органи доходів і зборів при реалізації свої повноважень щодо контролю за правильністю обчислення митної вартості декларантом мають право витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості, однак лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей через неповноту поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідність характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше. При цьому наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою з огляду на те, що саме із цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування ним додаткових документів у декларанта та вчинення наступні дії, спрямованих на визначення дійсної митної вартості товарів. Однак, витребуванню підлягають не всі документи, що передбачені приписами статті 53 МК, а лише ті, що надають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості. Відтак, ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення органом доходів і зборів іншої митної вартості лише тоді, коли подані декларантом документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Отже, на переконання апеляційного суду, митний орган зобов`язаний зазначати конкретні обставини, що викликали обґрунтовані сумніви у правильності визначення митної вартості декларантом, а також причини неможливості її перевірки на підставі наданих декларантом документів, обґрунтувавши як необхідність перевірки спірних відомостей, так і вказавши документи, надання яких може усунути такі сумніви. Відтак, відсутність у рішенні про коригування митної вартості товарів інформації з належним обґрунтуванням того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування митницею додаткових документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчать про його протиправність. Одночасно апеляційний суд звертає увагу на те, що наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку. Сам факт ненадання позивачем додатково затребуваних документів, які підтверджують митну вартість товару, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за обраним декларантом методом на підставі поданих документів, не є достатнім для висновку про наявність підстав для її коригування митним органом. Доводи відповідача щодо оцінки ризиків при перевірці митної вартості товарів (наведені з посиланням на відповідні нормативні акти) апеляційний суд оцінює критично, оскільки спрацювання профілів ризиків АСАУР і наявність в базах митного органу інформації про те, що ідентичні або подібні товари було розмитнено у попередні періоди за вищою митною вартістю, не може бути підставою для відмови у прийнятті заявленої декларантом митної вартості за відсутності інших законних підстав для витребування додаткових документів. Виходячи із приписів частини 2 статті 55 МК та вимог наказу Міністерства фінансів України № 598 від 24 травня 2012 року «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» рішення про коригування митної вартості товару повинно містити обґрунтування причин, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються. Зазначення в рішенні лише формальних посилань на неможливість перевірки задекларованої митної вартості суперечить наведеним вимогам законодавства. При цьому апеляційний суд наголошує, що відповідач не надав суду доказів звернення до спеціалізованого підрозділу ДФС для визначення митної вартості, а також не повідомив суд які саме дані спеціалізованих програмно-інформаційних комплексів Єдиної автоматизованої інформаційної системи ДФС або цінову інформацію, отриману в рамках домовленостей, укладених між ДФС та об`єднаннями імпортерів і виробників, використано окрім програмно-інформаційного комплексу АСАУР. Апеляційний суд акцентує увагу на тому, що митним органом не було надано доказів про врахування реального стану транспортного засобу при здійсненні митного контролю та визначенні його митної вартості. Одночасно апеляційний суд звертає увагу на безпідставність посилання митного органу на приписи національного законодавства України при оцінці документів, оформлених у країні походження товару, що імпортується. При цьому, на переконання апеляційного суду, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що подані декларантом відповідачу документи надавали можливість встановити дійсну митну вартість товару за ціною рахунку рахунок-фактуру (інвойс) FV190510 від 30 жовтня 2019 року. Окрім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям. Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими. У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень». Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб`єктом приватного права і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов`язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними. У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Відтак, судом першої інстанції правомірно визнано протиправними та скасовано оскаржувані ОСОБА_1 рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів № UA209000/2019/000538/2 від 19 листопада 2019 року та картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення Львівської митниці № UA209190/2019/01301 від 19 листопада 2019 року. Разом із тим, при наданні оцінки правильності вирішення судом першої інстанції питання про розподіл судових витрат за наслідками вирішення спору суд апеляційної інстанції зазначає таке. Як свідчать матеріали справи, позовна заява ОСОБА_1 від 28 січня 2020 року містить дві вимоги, одна з яких (визнати протиправним та скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості від 19 листопада 2019 року №UА209000/2019/000538/2) носить майновий характер, а інша (визнати протиправною та скасувати картку відмови № UА209190/2019/01301 від 19 листопада 2019 року) є вимогою немайнового характеру. Ціною позову за позовною вимогою майнового характеру є різниця між сумами платежів, нарахованими за митною вартістю, визначеною декларантом, і митною вартістю, визначеною митним органом (у разі внесення грошової застави на відповідний рахунок митного органу), яка становить 50824,48 грн. Таким чином, з урахуванням приписів частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» обидві позовні вимоги при зверненні до суду першої інстанції підлягали оплаті судовим збором у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб кожна. Тому розмір судового збору за подання позовної заяви із двома вимогами становив 1681,60 грн (840,80 грн за вимогу майнового характеру + 840,80 грн за немайнову вимогу), що свідчить про те, що позивачем при поданні позову було надмірно сплачено судовий збору у сумі 786 грн = (2467,60 грн -1681,60 грн). Відтак, слід погодитися із скаржником у тому, з огляду на приписи частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - відповідача по справі - на користь ОСОБА_1 слід стягнути саме 1681,60 грн. Доводи апеляційної скарги у іншій частині, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, однак допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Відтак, апеляційну скаргу Галицької митниці слід задовольнити частково, змінивши оскаржуване судове рішення у цій частині. Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційну скаргу Галицької митниці Держмитслужби задовольнити частково. Змінити рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року у справі № 380/881/20 у частині вирішення питання про розподіл судових витрат. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Галицької митниці Держмитслужби (вул. Костюшка, 1, м. Львів, 79000; код ЄДРПОУ 43348711) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 1681 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна) грн 60 коп. У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 31 березня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з урахуванням приписів пункту 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. П. Іщук В. С. Затолочний Постанова у повному обсязі складена 10 серпня 2020 року.