Постанова 4852 № 340/1322/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 17 липня 2020 року м. Дніпросправа № 340/1322/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В., суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 (головуючий суддя Брегей Р.І.) у справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс", про визнання протиправною та скасування постанови,- ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до відповідача приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс", просив визнати протиправною та скасувати постанову від 15 квітня 2020 року стосовно відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса. Позов обґрунтовано тим, що виконавче провадження відкрито з порушенням принципу територіальності. Стверджує, що відсутні кошти на банківському рахунку у третьої особи та постійно проживає і зареєстрований на території Кіровоградської області. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клименка Романа Васильовича від 15 квітня 2020 року про відкриття виконавчого провадження стосовно ОСОБА_1 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Сіті Фінанс". Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що вирішуючи питання про відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець зобов`язаний впевнитись, що відповідно до приписів Закону має право відкривати виконавче провадження щодо певної особи, тому може вимагати у стягувача надання доказів місця проживання боржника, якщо існують суперечності. Суд першої інстанції також зазначив, що суперечності існували, оскільки виконавчий напис приватного нотаріуса містив інформацію про два місця проживання боржника, одне з яких нічим не підтверджене. Підсумовуючи, суд зробив висновок про протиправність постанови щодо відкриття виконавчого провадження (порушення припису пункту 3 частини 2 статті 2 КАС України). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Посилається на те, що позивач ніколи не проживав у м. Києві і не повідомляв про це місце, укладаючи кредитний договір. Зазначає, що приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Колейчиком В.В. встановлено місце реєстрації позивача та місце проживання: АДРЕСА_1 . Вказує на те, що норма Закону України «Про виконавче провадження» є диспозитивною, згідно з якою у стягувача є право вибору пред`явлення виконавчого документу або ж за місцем реєстрації або ж за місцем проживання боржника. Вказує на те, що стягувач наділений правом вибору місця виконання рішення. До суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, залишивши рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване. Вказує на те, що позивач ніколи не був зареєстрований, не проживав чи тимчасово не перебував (на момент вчинення виконавчого напису, та на час відкриття виконавчого провадження) в межах виконавчого округу, де відповідач має право здійснювати діяльність як приватний виконавець, як наслідок оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне. Судом першої інстанції встановлено, що 15 квітня 2020 року ТОВ "Фінансова компанія "Сіті Фінанс" звернулося до приватного виконавця з заявою про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів у сумі 15082,35 грн. (а.с.76-77). Разом з заявою третя особа надала квитанцію про сплату авансового внеску, оригінал виконавчого напису, належним чином завірену копію довіреності представника стягувача. У заяві зазначено, що боржник зареєстрований на території м.Долинська Долинського району Кіровоградської області, а проживає у м.Київ. Такі ж відомості містяться і у виконавчому написі нотаріуса (а.с.80-81). Виконавчий напис від 03 березня 2020 року видано на підставі кредитного договору від 11 жовтня 2013 року (а.с.78-79). У правочині зазначено, що ОСОБА_1 зареєстрований у м.Долинська Долинського району Кіровоградської області (ця ж адреса використовується у випадку листування). У паспорті громадянина України, який виданий ОСОБА_1 , міститься відмітка про місце реєстрації з 1994 року. Таким місцем є м.Долинська Долинського району Кіровоградської області (а.с.4). Згідно довідки вуличного комітету м.Долинська Долинського району Кіровоградської області позивач з 1988 року не змінював місце реєстрації і проживання (а.с. 119). Оглянувши записи у трудовій книзі ОСОБА_1 , суд першої інстанції встановив, що у період з 22 травня 2017 року по 24 квітня 2020 року обіймав посаду водія у Долинській районній державній адміністрації Кіровоградської області (а.с.120). Третя особа не надала на письмову вимогу суду першої інстанції (ухвала суду) інформацію щодо збереження коштів на рахунку позивача станом на 15 квітня 2020 року і до цього часу (а.с.16-18, 70). 15 квітня 2020 року приватний виконавець прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження стосовно ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса (а.с.7). При цьому, у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначено дві адреси проживання боржника (Кіровоградська область та м. Київ). Того ж дня відповідач надіслав позивачу постанову (а.с.6). Приватний виконавець направив постанову про відкриття виконавчого провадження поштовим зв`язком за місцем реєстрації ОСОБА_1 (а.с.8, 68-69). Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що ОСОБА_1 одержав постанову про відкриття виконавчого провадження 23 квітня 2020 року (а.с. 69). Наступного дня (24.04.2020) Позивач звернувся до суду з позовом (а.с.1-2, 14). Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносини слід застосовувати норми Конституції України, Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VIII, Закону України від 02.06.2016 №1403-VIII "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", норми Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року за №512/5. Предметом спору у даній справі є правомірність/протиправність дій приватного виконавця при винесенні постанови від 15.04.2020р. про відкриття виконавчого провадження стосовно боржника ОСОБА_1 з урахуванням місця проживання боржника (а.с. 53, 85). Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи. Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 р. № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом п. 3 ч. 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" (№1404-VIII), відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів виконавчих написів нотаріусів. При цьому, в силу п. 10 ч. 4 статті 4 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VII) виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Частиною 1 ст. 5 цього ж Закону (№1404-VIII) встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів". Слід взяти до уваги, що згідно пункту 4 частини 2 статті 23 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" від 02.06.2016 №1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Зокрема, частиною 1 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (№1403-VIII) передбачено, що виконавчим округом є територія: - Автономної Республіки Крим, - області, - міста Києва чи Севастополя. Згідно з частиною 2 статті 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (№1403-VIII), приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Місце виконання рішення згідно п. 10 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року за №512/5, визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження". Частиною 2 статті 24 Закону №1404-VIII передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника фізичної особи, за місцезнаходженням боржника юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. За змістом статті 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Статтею 25 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" встановлено, що право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України. При цьому, в силу положень ч.2 статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VII), якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Згідно інформації Єдиного реєстру приватних виконавців України, приватний виконавець Клименко Роман Васильович, номер посвідчення 0415 від 30.09.2019, здійснює діяльність у виконавчому окрузі - м. Київ. Таким чином, відповідач має право на ведення незалежної професійної діяльності у виконавчому окрузі м. Києва. Однак, матеріалами справи підтверджується, що позивач ОСОБА_1 (боржник у виконавчому провадженні) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта (а.с. 4). Крім того, в договорі № 14783/0008ХSGF про відкриття банківського (карткового) рахунку, кредитного обслуговування рахунку та встановлення кредитного ліміту від 11.10.2013 адреса реєстрації та листування ОСОБА_1 вказана - АДРЕСА_2 (а.с. 38, 39, 78, 79). При цьому, доказів проживання позивача (боржника у виконавчому провадженні) в іншому місті матеріали справи не містять, як і не містять інформації щодо наявності у позивача об`єктів нерухомого майна зареєстрованого на території міста Києва (а.с. 15-17). Слід взяти до уваги, що в силу ч.2 ст.24 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VII) приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Отже вказана норма чітко передбачає прийняття виконавчих документів приватним виконавцем за місцем проживання/перебування боржника. Згідно до ч. 4 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VII), виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Частина 2 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" (№ 1404-VII) вказує, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Зі змісту заяви від 23.03.20220 № 724/ПВ/20, яка була надана приватному виконавцю ТОВ «Фінансова компанія «Сіті Фінанс» про примусове виконання виконавчого напису від 03.03.2020 р. №2628, вчиненого приватним нотаріусом Колейчиком В.В. - вбачається, що адресою реєстрації боржника (позивача) визначено саме: АДРЕСА_2 (а.с. 80). Вказана адреса місця реєстрації позивача відображено і в договорі № 14783/0008ХSGF про відкриття банківського (карткового) рахунку, кредитного обслуговування рахунку та встановлення кредитного ліміту від 11.10.2013 (а.с.38,39,78,79). Також згідно паспортних даних ОСОБА_1 (боржник у виконавчому провадженні) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 4). Водночас, матеріали справи містять довідку, видану головою вуличного комітету вулиці Чумацький Шлях (Войкова) м.Долинська Кіровоградської області про те, що позивач з 1988 року не змінював місце реєстрації і проживання (а.с. 119). При цьому, матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження реєстрації позивача та/або його проживання у виконавчому окрузі м. Києва,. Крім того, матеріали виконавчого провадження, на підставі яких вчинено виконавчий запис, також не містять підтверджених даних про проживання ОСОБА_1 (боржник у виконавчому провадженні) за адресою: АДРЕСА_1 , визначеною у виконавчому написі (а.с.80). Колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист. Як зазначено вище, ОСОБА_1 (боржник у виконавчому провадженні) зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта (а.с. 4). Оскільки на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №618405 від 15.04.2020 на підставі виконавчого напису приватного нотаріуса №2628 від 03.03.2020, у відповідача були відсутні докази того, що адреса реєстрації боржника здійснена у виконавчому окрузі м. Києва, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача правових підстав для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №618405 від 15.04.2020. Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування. Водночас, вирішуючи питання щодо судових витрат, понесених позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Частиною 1 статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При цьому, в силу ч. 5 ст. 139 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: - складністю справи; - часом, витраченим адвокатом, - обсягом надання послуг, - ціною позову або значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. В силу ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) з урахуванням співмірності витрат, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України. Витрати на правничу допомогу, які надані адвокатом Чуприною С.П. складають 1500 грн. (а.с.3, 12-13). Згідно акту приймання-виконання робіт від 24 квітня 2020 року кошти сплачені за ознайомлення з документами, підготовку і виготовлення позовної заяви. На вивчення документів та підготовку і виготовлення позовної заяви адвокат затратив 3 години. Кожну годину праці оцінив у 500 грн. Сплата коштів за надання правової допомоги доводиться договором та квитанцією від 23 квітня 2020 року. Слід також зазначити, що відповідно до положень статті 14 Податкового кодексу України адвокати здійснюють незалежну професійну діяльність. У свою чергу, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не наводить форму та вимоги до документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди) адвокату. Закон України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», Положення №13 та Положення №148 не визначають порядок здійснення розрахунків адвокатом зі своїм клієнтом за готівку, оскільки не поширюються на осіб, що здійснюють незалежну професійну діяльність. Тобто, аналіз спеціального законодавства щодо діяльності адвоката дає підстави для висновку про те, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Слід також зазначити, що предметом розгляду даної справи є правомірність дій приватного виконавця при винесенні постанови від 15.04.2020 р. про відкриття виконавчого провадження стосовно ОСОБА_1 щодо стягнення в примусовому порядку з позивача заборгованості в розмірі 15082,35 грн. Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. На думку колегії судів апеляційної інстанції (виходячи з викладеного) співмірною сумою витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції є 1500 грн., що правильно встановлено судом першої інстанції. З огляду на результати розгляду справи, характер спірних відносин судові витрати розподілу не підлягають. Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст. 241-245, 250, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 29.05.2020 -залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: «а», «б», «в», «г» пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України. В силу п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів згідно ст. 329 КАС України з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 30.07.2020. Головуючий суддя Ю. В. Дурасова суддя Л.А. Божко суддя О.М. Лукманова