Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/8828/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 грудня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/8828/20 пров. № А/857/15874/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Довгополова О.М., Святецького В.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року (головуючого судді Кузана Р.І. ухвалене в порядку письмового провадження в м. Львів) у справі № 380/8828/20 за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс» про визнання протиправною та скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 19.10.2020 звернувся в суд з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс» в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження №62454480 від 03.07.2020. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року задоволено позов повністю. Не погодившись з прийнятим рішенням Приватний виконавець виконавчого округу м. Києва ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку та просить скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову, апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права. Вказує, що якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та на яку розповсюджується відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання. Зазначає, що у виконавчому написі №3265 від 20.06.2020, що виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С., боржник проживає за адресою АДРЕСА_1 . Тобто, на думку відповідача, виконавчим документом чітко встановлено, що місце проживання боржника знаходиться в межах виконавчого округу міста Києва. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 380/8828/20 та ухвалою суду від 23.12.2020 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 20.06.2020 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем вчинено виконавчий напис №3265 про звернення стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №00597217 від 08.08.2013 в сумі 45224,59 грн. 03.07.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клименком Романом Васильовичем на підставі виконавчого напису №3265 від 20.06.2020, виданого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем про стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова Компанія «Сіті Фінанс» заборгованості в сумі 45224,59 грн., винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №62454480. Позивач не погодившись із постановою державного виконавця та вважаючи її протиправною звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача не було підстав для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ, примусовому виконанню підлягають, зокрема, рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів. Відповідно до частини першої та другої статті 5 Закону № 1404-VІІІ, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім : 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Частиною другою статті 24 Закону № 1404-VIIІ передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначає Закон України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII). Згідно зі статтею 1 Закону № 1403-VIII, примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (надалі також - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України «Про виконавче провадження» випадках - на приватних виконавців. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ (частини 1, 2 статті 25 Закону № 1403-VIII). Пунктом 1 розділом ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802 (далі - Інструкція № 512/5) визначено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення. Згідно з пунктом 4 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, виконавчий документ повертається без прийняття до виконання у випадках, передбачених частиною четвертою статті 4 Закону, про що орган державної виконавчої служби або приватний виконавець надсилає стягувачу повідомлення протягом трьох робочих днів з дня пред`явлення виконавчого документа. Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Відповідно до пункту 5 розділу ІІІ Інструкції № 512/5, у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Згідно з пунктом 10 розділу ІІІ Інструкції № 512/5 місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону № 1404-VIII. Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи, місце виконання яких знаходиться у межах його виконавчого округу, в іншому випадку - виконавець зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу. У свою чергу, місце виконання визначається, виходячи із місця проживання/перебування боржника або з місцезнаходження майна боржника. На підставі відомостей з Єдиного реєстру приватних виконавців України судом встановлено, що виконавчим округом приватного виконавця Клименка Романа Васильовича є місто Київ. Відтак, з огляду на наведене, приватний виконавець Клименко Роман Васильович має право вчиняти дії, пов`язані з відкриттям виконавчого провадження, у територіальних межах міста Києва. Вчинення таких дій можливо у випадку, якщо місце проживання, перебування боржника фізичної особи зареєстроване у місті Києві або ж майно боржника знаходиться у місті Києві. Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно матеріалів справи місце проживання ОСОБА_1 з 03.04.2019 по теперішній час зареєстрований у АДРЕСА_2 , що підтверджується копією його паспорта, серії НОМЕР_1 . Про реєстрацію чи проживання позивача за адресою: АДРЕСА_3 , яка зазначена в оскаржуваній постанові про відкриття виконавчого провадження ВП №62454480 в якості адреси боржника точних відомостей відповідачем чи стягувачем не наведено та відповідних підтверджуючих вказану обставину доказів не надано. Окрім того, суд звертає увагу на те, що згідно з наявною у матеріалах справи копією виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О.С. від 20.06.2020, який підлягав примусовому виконанню, боржник зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 . При цьому, суд не бере до уваги інформацію, вказану у виконавчому листі, щодо місця проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 , оскільки ця інформація спростовується позивачем та не підтверджується жодними іншими доказами, зокрема документами, на підставі яких виник борг позивача, що стягується з нього на користь третьої особи. Також в матеріалах справи відсутні докази знаходження будь-якого майна (рухомого та/або нерухомого), яке б належало позивачу у місті Києві. Згідно із частинами першою та другою статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Фізична особа може мати кілька місць проживання. За приписами Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» від 11.12.2003 № 1382-IV місце проживання - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком понад шість місяців на рік. Місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої фізична особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрацією місця проживання або місця перебування фізичної особи є внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестись офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції. При цьому, підтвердженням реєстрації місця проживання або місця перебування фізичної особи є довідка, яка видається органом реєстрації. Також, відомості про місце проживання та місце перебування особи можуть вноситись до наступних документів: паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Навіть той факт, що у заяві про примусове виконання рішення зазначено однією з адрес реєстрації та фактичного проживання м. Київ, не підтверджує той факт, що місцем проживання/перебування позивача є саме місто Київ. Колегія суддів зазначає, що у разі пред`явлення виконавчого документа не за місцем реєстрації, вказаної у виконавчому документі, стягувачем до заяви мали бути приєднані підтверджуючі документи, що дають змогу достовірно встановити, що боржник проживає, перебуває за адресою, зазначеною стягувачем у заяві. Згідно з частиною п`ятою статті 24 Закону № 1404-УІІІ у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. Вищевказане на думку колегії суддів є підставою для висновку, що на момент відкриття виконавчого провадження № 62454480 приватний виконавець Клименко Р.В. не володів достовірною інформацією про фактичне проживання боржника за вказаною адресою у місті Києві. Жодних доказів проживання позивача, як у період укладення кредитного договору, видачі виконавчого напису нотаріусом, відкриття виконавчого провадження відповідачем, так і на час розгляду справи за адресою АДРЕСА_3 у матеріалах справи немає. Також, суд апеляційної інстанції зауважує, що доказів про наявність будь-якого майна у позивача (боржника) у м. Києві (в межах виконавчого округу відповідача) до матеріалів справи не додано. Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов необхідно задовольнити, оскільки приватний виконавець ОСОБА_2 порушив правила територіальної діяльності приватних виконавців, так як, володіючи інформацією про місце реєстрації позивача (боржника), що не належить до його виконавчого округу, прийняв виконавчий документ з іншого виконавчого округу, що у свою чергу суперечить Закону № 1404-VІІІ та Інструкції № 512/5. Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 30.04.2020 у справі № 580/3311/19 та від 08.04.2020 у справі №804/6996/17, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Також колегія суддів не бере до уваги покликання відповідача на позицію Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладену у постанові від 25 січня 2019 року у справі № 511/1342/17, оскільки вона стосується інших за змістом правовідносин, а саме вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби. Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянта - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ним норм законодавства. Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає. Керуючись ст.ст. 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2020 року у справі № 380/8828/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді О.М. Довгополов В.В. Святецький