Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/11872/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 квітня 2021 рокуЛьвівСправа № 380/11872/20 пров. № А/857/4625/21 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В., за участю секретаря судового засідання Михальської М.Р., розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 380/11872/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про визнання протиправною та скасування постанови,- суддя (судді) в суді першої інстанції Крутько О. В., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: 14 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернулася в суд з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Р.В., в якому просила визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 63435822 від 29 жовтня 2020 року. На обґрунтування позовних вимог зазначає, що приватним виконавцем протиправно постановлено оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження, оскільки така прийнята з порушенням правил територіальної діяльності виконавця. Звертає увагу на те, що місцем реєстрації та місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 . Поряд з тим, за адресою АДРЕСА_2 позивач не проживає та не є зареєстрованою. Відтак, місце виконання виконавчого документу, за яким відкрито виконавче провадження, знаходиться поза межами виконавчого округу відповідача. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною та скасовано постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження № 63435822 від 29 жовтня 2020 року. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що постанова приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Р.В. про відкриття виконавчого провадження № 63435822 від 29 жовтня 2020 року прийнята ним з порушенням приписів частини 2 статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника та за відсутності доказів наявності у боржника майна у виконавчому окрузі м. Києва. Не погодившись з прийнятим рішенням, приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Клименко Роман Васильович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що виконавчим документом встановлено місце проживання боржника, ОСОБА_1 , в межах виконавчого округу м. Києва, а дії приватного виконавця Клименка Р.В. не суперечать нормам чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5. Особи, які беруть участь у справі в судове засідання не прибули, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розгляд справи проведено у їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції 08 вересня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського районного нотаріального округу Гораєм О.С. вчинено виконавчий напис про звернення стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № 003-08504-260613 від 26 червня 2013 року. З вказаного виконавчого напису слідує, що адресою реєстрації боржника ОСОБА_1 є АДРЕСА_3 , а місцем проживання АДРЕСА_4 . 29 жовтня 2020 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Клименко Р.В. прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 63435822 із виконання виконавчого напису № 36297 від 08 вересня 2020 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Аланд» заборгованості в розмірі 58435,05 грн. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих написів нотаріусів. Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до частини першої статті 3 Закону України від 02 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (далі - Закон № 1403-VIII) завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом. Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 1403-VIII, діяльність органів державної виконавчої служби та приватних виконавців здійснюється з дотриманням принципів: 1) верховенства права; 2) законності; 3) незалежності; 4) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 5) обов`язковості виконання рішень; 6) диспозитивності; 7) гласності та відкритості виконавчого провадження та його фіксування технічними засобами; 8) розумності строків виконавчого провадження; 9) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Частиною другою статті 4 Закону № 1403-VIII передбачено, що державний виконавець та приватний виконавець повинні здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, не розголошувати в будь-який спосіб професійну таємницю, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність. Відповідно до частини першої статті 27 Закону № 1403-VIII фізичні або юридичні особи мають право вільного вибору приватного виконавця з числа тих, відомості про яких внесено до Єдиного реєстру приватних виконавців України, з урахуванням суми стягнення та місця виконання рішення, визначеного Законом України «Про виконавче провадження». Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною першою статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що у виконавчому документі зазначаються: 1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала; 2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи; 4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності); реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків); 5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень; 6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню); 7) строк пред`явлення рішення до виконання. У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Згідно із частиною другою статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Частиною четвертою статті 24 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. Відповідно до частини п`ятої статті 24 Закону № 1404-VIII у разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Згідно із частин першої, другої і шостої статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України. Частиною п`ятою статті 26 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 1404-VIII копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур`єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1 - 4 частини дев`ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення. Згідно із частин першої, шостої статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання. Статтею 3 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), встановлено наступні визначення: вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку. Відповідно до частини десятої статті 6 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Згідно із частиною одинадцятою статті 6 № 1382-IV у разі якщо нове місце проживання особи знаходиться в іншій адміністративно-територіальній одиниці, орган реєстрації після реєстрації такого місця проживання надсилає повідомлення про зняття особи з реєстрації відповідному органу реєстрації за попереднім місцем проживання особи в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Частиною першою статті 4 Закону України від 20 листопада 2012 року № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI), передбачено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування. Відповідно до пункту 14 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI до Реєстру вноситься додаткова змінна інформація про місце проживання, про народження дітей, про шлюб і розірвання шлюбу, про зміну імені, у разі наявності - інформація про податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платників податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган), а також про місце роботи та посаду (у разі оформлення посвідчення члена екіпажу). Згідно з частиною другою цієї статті, у разі відсутності інформації, передбаченої зокрема, пунктами 9-14 частини першої цієї статті, вноситься відповідна відмітка. Пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю. Аналіз наведених положень Цивільного кодексу України у зіставленні з положеннями Закону № 1382-IV дозволяє зробити висновок, що місцем проживання особи є житло, в якому вона проживає (постійно або тимчасово). Особа не обмежена у можливості мати більше, ніж одне місце проживання, проте реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, яку особа сама вибрала і за якою вестиме листування з фізичними/юридичними особами, контролюючими органами, отримуватиме офіційну кореспонденцію. Відомості про місце проживання вносяться, серед іншого, до паспорта громадянина України. Колегія суддів зазначає, що згідно положень статті 24 Закону № 1404-VIII зазначено термін «місце проживання, перебування» боржника, а не термін «зареєстроване місцем проживання» як чинник, який впливає на визначення місця виконання рішення. Аналізуючи норми статті 24 Закону № 1404-VIII у системному зв`язку з іншими положеннями зазначеного Закону, колегія суддів вважає, що виконавчі дії мають провадитися з урахуванням (в межах) дійсного/фактичного місця проживання боржника. Тобто «примусове виконання» рішень має бути певним чином «наближеним», прив`язаним до місця проживання/перебування боржника, що, окрім іншого, дасть змогу останньому (чи принаймні створить йому відповідні умови) належним чином реалізовувати свої права та обов`язки як учасника виконавчого провадження (як-от: ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення). Окрім того, здійснення виконавчих дій саме за місцем проживання/перебування боржника обумовлюється також змістом цих дій. З матеріалів справи слідує, що оскаржується правомірність постанови приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження від 08 вересня 2020 року ВП № 63435822 з тих мотивів, що виконавчий документ пред`явлено не за місцем його виконання. Також, згідно матеріалів справи позивач ОСОБА_1 (боржник у виконавчому провадженні) проживає за адресою: АДРЕСА_5 . За тією самою адресою вона і зареєстрована, про що зроблено відповідні відмітки у її паспорті громадянина України. На підтвердження свого місця проживання позивачем долучено довідку про доходи, видану Відділом освіти Миколаївської РДА, згідно якої позивач працює вчителем у Тужанівській НСШ. Проте, оскільки виконавчим округом відповідача є місто Київ, то останній аж ніяк не міг провадити виконавчі дії за виконавчим документом щодо боржника, місце проживання якого знаходиться за межами його виконавчого округу. Щодо твердження відповідача, що згідно виконавчого документа, на підставі якого ухвалено спірну постанову про відкриття виконавчого провадження, а саме - виконавчого напису приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Горая О. С., вчиненого 08 вересня 2020 року № 36297, місцем проживання боржника ОСОБА_1 зазначено: АДРЕСА_2 , то колегія суддів зазначає наступне. Згідно матеріалів справи ТзОВ «Фінансова Компанія «Аланд» звернулося до приватного нотаріуса Горая О. С. із заявою про примусове виконання рішення, у якій, серед іншого, вказано дві (різні) адреси боржника: «адреса реєстрації» та «адреса проживання». На підставі зазначеної заяви приватний нотаріус Горай О.С. зазначив у виконавчому написі «адресу проживання» боржника АДРЕСА_2 Однак, матеріалами справи підтверджується, що зареєстроване місце проживання боржника знаходиться в іншому виконавчому окрузі (Львівська область), аніж повідомлене стягувачем «місце проживання» (місто Київ). Проте, саме з огляду на останнє відповідач визначила місце виконання виконавчого документа і ухвалила спірну постанову про відкриття виконавчого провадження. Колегія суддів приходить до висновку про те, що місце проживання (або ж «адреса проживання», як зазначено у виконавчому написі приватного нотаріуса Горая О. С. від 08 вересня 2020 року № 36297) має відповідати дійсності. Тому, не стільки номінальна адреса проживання боржника, скільки його фактичне, реальне місце проживання повинні визначати місце виконання задля досягнення мети виконавчого провадження і дотримання його засад, визначених статтею 2 Закону № 1404-VIII. Об`єктивних даних, на основі яких можна було б стверджувати, що ОСОБА_1 проживала у місті Києві (хоча б на дату відкриття виконавчого провадження), чи має майно на території цього виконавчого округу, відповідач (на підтвердження правомірності спірної постанови у вимірі мотивів, з яких її оскаржено) не надав. Отже, з огляду на встановлені обставини, «адреса проживання» боржника базується виключно «на словах» стягувача (тобто особи, яка у виконавчому провадженні є заінтересованою стороною), жодного підтвердження вірогідності цієї інформації немає, проте в матеріалах справи офіційно підтверджено (відповідні відомості зазначено у паспорті громадянина України) зареєстроване місце проживання боржника. Колегія суддів зазначає, що приватний виконавець повинен здійснювати свою професійну діяльність сумлінно, поважати інтереси стягувачів, боржників, третіх осіб, не принижувати їхню гідність (частина друга статті 4 Закону № 1403-VIII), повинен дотримуватися принципів верховенства права, законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності (частина перша статті 4 Закону № 1403-VIII). Закріплені у статті 4 Закону № 1403-VIII засади діяльності, зокрема, приватного виконавця вимагають діяти добросовісно, що, окрім іншого, вимагає від нього більш вдумливого і ретельно виваженого підходу до виконання своїх професійних обов`язків. Колегія суддів вважає, що отримавши заяву ТзОВ «Фінансова Компанія «Аланд» про примусове виконання виконавчого напису приватного нотаріуса, в якому, як і в указаному виконавчому документі, зазначено дві різні адреси боржника, приватний виконавець не міг не звернути уваги, що ці адреси, якщо вирішувати питання про прийняття до виконання цього виконавчого документа, відсилають до різних виконавчих округів (Львівська область та місто Київ відповідно). Звідси виникає потреба з`ясування місця проживання боржника як умови прийняття виконавчого документа до примусового виконання приватним виконавцем, територіальним округом якої є місто Київ. У контексті спірних правовідносин колегія суддів дійшла висновку, що сама лише вказівка на місце проживання, яке не має жодного взаємозв`язку з особою боржника, не може вважатися достатньою підставою для прийняття виконавчого документа приватним виконавцем, територіальний округ якої охоплює місце виконання, визначеного за цією адресою. Визначення місця виконання виконавчого документа щодо позивача (як фізичної особи-боржника) має відбуватися за зареєстрованим місцем проживання боржника. Будь-яка інша адреса місця проживання чи відомості про місце перебування особи-боржника можуть слугувати додатковою інформацією і сприяти примусовому виконанню рішення, але не використовуватися як юридичний факт, з яким Закон № 1404-VIII пов`язує місце виконання рішення, а з ним і виконавчий округ приватного виконавця. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що приватний виконавець Клименко Р.В., виконавчим округом якої є місто Київ, не могла прийняти до примусового виконання виконавчий документ (виконавчий напис приватного нотаріуса Горая О. С. від 08 вересня 2020 року № 36297), місце виконання якого знаходиться в іншому виконавчому окрузі, а тому оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження є протиправною. Стосовно посилання відповідача на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 460/3537/20 колегія суддів зазначає, що цим судовим рішенням суд касаційної інстанції направив справу на новий розгляд з мотивів неповноти дослідження обставин справи, які мали значення для правильного її вирішення, тому це судове рішення не може слугувати прикладом застосування норми матеріального права у подібних правовідносинах. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ст. 243, ст. 287, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка Романа Васильовича залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 грудня 2020 року у справі № 380/11872/20 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повне судове рішення складено 09 квітня 2021 року.