Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/13657/20

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 23 грудня 2020 року м. Дніпросправа № 160/13657/20 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач), суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпро апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року (головуючий суддя Коренев А.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про визнання протиправною та скасування постанови, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича (далі Відповідач), третя особи Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (далі Третя особа), в якому просила суд: - визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №63216723 від 06 жовтня 2020 року приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» заборгованості в розмірі 15593,01 грн. на підставі виконавчого напису №48198 виданого 21 вересня 2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Горай О.С. В обґрунтування позовної заяви зазначено про те, що постанова приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименко Романа Васильовича про відкриття виконавчого провадження ВП №63216723, є безпідставною та підлягає скасуванню, оскільки при відкритті виконавчого провадження Відповідачем не дотримано вимог частини другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження», а саме: приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання боржника та не за місцезнаходженням майна боржника. Вказує, що відкриття виконавчого провадження не за місцем реєстрації та проживання Позивача порушує права останнього, як сторони виконавчого провадження, з огляду на що, просив суд задовольнити позовні вимоги. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року по справі №160/13657/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», про визнання протиправною та скасування постанови задоволено (а.с. 88-91). Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його в апеляційному порядку (а.с. 139-145). В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що оскільки до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича надійшов виконавчий документ виконавчий напис №48197 від 21 вересня 2020 року, що виданий приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм О.С. у якому зазначено, що боржник проживає (фактична адреса) у межах виконавчого округу м. Києва, у приватного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, у зв`язку із пред`явленням не за місцем виконання. Позивач не подав відзив на апеляційну скаргу. Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст. 311 КАС України. Проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта (а.с. 34-36). На примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименка Романа Васильовича перебуває виконавче провадження №63216723 у відношенні боржника ОСОБА_1 . Вказане виконавче провадження відкрито на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про примусове виконання виконавчого напису, який в свою чергу було вчинено 21.09.2020 року приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Гораєм Олегом Станіславовичем за № 48197 про стягнення з боржника, яким є ОСОБА_1 , коштів у розмірі 15593,01 грн. 06.10.2020 року приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клименко Р.В. у межах виконавчого провадження № 63216723 винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Правомірність прийняття Відповідачем постанови про відкриття виконавчого провадження від 06 жовтня 2020 року, є предметом судового розгляду у даній справі. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Приймаючи рішення по суті заявлених позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова від 06 жовтня 2020 року про відкриття виконавчого провадження прийнята Відповідачем з порушенням приписів ч. 2 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки приватним виконавцем виконавчий документ прийнято до виконання не за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Поняття та особливості здійснення виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначено Законом України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII). Пунктом 3 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII виконавчі написи нотаріусів віднесено до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 26 Закон № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 1404-VIII у заяві про примусове виконання рішення стягувач має право зазначити відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення (рахунок боржника, місце роботи чи отримання ним інших доходів, конкретне майно боржника та його місцезнаходження тощо), рахунки в банківських установах для отримання ним коштів, стягнутих з боржника, а також зазначає суму, яка частково сплачена боржником за виконавчим документом, за наявності часткової сплати. Частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» від 02.06.2016 № 1403-VIII (далі - Закон № 1403-VIII). Відповідно до частини першої та другої статті 22 Закону № 1403-VIII про початок діяльності приватний виконавець повідомляє Міністерство юстиції України. У повідомленні про початок діяльності обов`язково зазначаються зокрема виконавчий округ, на території якого приватний виконавець має намір здійснювати діяльність. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VIII у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність. Частиною першою статті 25 Закону № 1403-VIII передбачено, що виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя. Згідно з частиною другою статті 25 Закону № 1403-VIII, приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Відповідно до пункту 10 розділу III Інструкції від 02.04.2012 № 512/5, місце виконання рішення визначається відповідно до вимог, встановлених статтею 24 Закону. Згідно із частиною першої статті 24 Закону № 1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Частиною другою статті 24 Закону №1404-VIII передбачено, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу. Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України (частина четверта статті 24 Закону №1404-VIII). У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби (частина п`ята статті 24 Закону №1404-VIII). Абзацом третім частини п`ятої статті 24 Закону №1404-VIII встановлено, що для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України. З аналізу вищенаведеного випливає те, що приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи виключно у двох випадках: або за місцем проживання, перебування, роботи боржника, або за місцезнаходженням його майна. Однією з підстав для відкриття виконавчого провадження є заява стягувача про примусове виконання рішення. Судом встановлено, що виконавчим округом приватного виконавця Клименко Романа Васильовича визначено м. Київ. Отже, відповідно до приписів частини 2 статті 24 Закону №1404-VIII Відповідач приймає до виконання виконавчі документи, та, відповідно, відкриває виконавче провадження за місцем проживання, перебування, роботи боржника, яким є Київ або у разі наявності майна боржника, місцем знаходження якого є м. Київ. Судом апеляційної інстанції встановлено, що Позивач починаючи з 18.05.2006 року по теперішній час зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта. При цьому, матеріали даної справи не містять письмових доказів проживання Позивача за адресою: АДРЕСА_2 , яка зазначена в оскаржуваній постанові в якості адреси боржника. Також, колегією суддів встановлено, що відповідно до Договору кредитної лінії №АG3914649 від 23 січня 2019 року адреса Позивача вказана за місцем реєстрації, а саме: АДРЕСА_1 , жодних інших адрес, в тому числі: АДРЕСА_2 , не зазначено. Крім того, матеріали даної справи, також, не містять доказів наявності у Позивача будь-якого майна (рухомого та/або нерухомого) у м. Києві. З огляду на вказане суд першої інстанції правильно вказав про необґрунтованість доводів Відповідача щодо наявності інформації про проживання позивача у місті Києві та, відповідно, правомірності прийняття до примусового виконання виконавчого листа у виконавчому окрузі міста Києва, оскільки проживання Позивача у межах такого виконавчого округу не підтверджено матеріалами справи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що відображення відомостей про проживання боржника у місті Києві, які не є достовірними, не створює характер правомірності оскаржуваній постанові про відкриття виконавчого провадження у виконавчому окрузі міста Києва. Враховуючи вищевикладене, а також, те що Позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та за відсутності в нього майна в м. Києві, колегія суддів дійшла висновку про те, що Відповідачем вказані обставини не були перевірені та враховані під час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а тому таке рішення приватного виконавця є таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства, не у спосіб та не в порядку, які встановлені Законом №1404-VIII. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об`єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято з дотриманням норм процесуального та матеріального права, тому підлягає залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клименко Романа Васильовича залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року по справі №160/13657/20 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Головуючий - суддя В.В. Мельник суддя С.В. Сафронова суддя Д.В. Чепурнов