Постанова 4854 № 420/5498/20

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 липня 2020 р.м. ОдесаСправа № 420/5498/20 Місце ухвалення рішення суду 1 інстанції: м. Одеса; Дата складання повного тексту судового рішення суду 1 інстанції: 30.06.2020 року; Головуючий в 1 інстанції: Корой С.М. П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії: Головуючого судді Єщенка О.В. суддів Димерлія О.О. Танасогло Т.М. За участю: секретаря - Іщенка В.О. представника апелянта - Шепітка Г.І. (ордер від 07.07.2020 року) представника відповідача - Кавун А.В. (довіреність від 21.07.2020 року) розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року по справі за адміністративним позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 до прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: Громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України щодо неповідомлення Іллічівської місцевої прокуратури Одеської області про затримання у межах її територіальної юрисдикції громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 ; визнати протиправною бездіяльність прокуратури Одеської області у вигляді негайного не прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 зі слідчого ізолятора, припинення тимчасового та екстрадиційного арештів; визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо прийняття до розгляду запиту Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу ОСОБА_1 до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 210.1 Кримінального кодексу РФ (зайняття вищого положення у злочинній ієрархії); зобов`язати Офіс Генерального прокурора та прокуратуру Одеської області припинити екстрадиційну перевірку запиту Генеральної прокуратури Російської Федерації про видачу ОСОБА_1 до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 210.1 Кримінального кодексу РФ (зайняття вищого положення у злочинній ієрархії). В обґрунтування позову зазначено, що 31.03.2020 року о 07:00 год. співробітниками Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України позивача затримано за адресою мешкання: АДРЕСА_1 , розшукуваного правоохоронними органами Російської Федерації з метою притягнення до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст. 210.1 КК РФ (зайняття вищого положення у злочинній ієрархії). Зазначені обставини свідчать про те, що подальше клопотання до слідчого судді щодо застосування тимчасового арешту затриманого мало бути реалізоване Іллічівською місцевою прокуратурою. Проте, в результаті не повідомлення прокурора за місцем затримання позивача на території Овідіопольського району Одеської області та подальше запрошення позивача до Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області для встановлення особи затриманого відбулась штучна підміна фактичної адреси затримання громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . Разом з цим, позивач зазначає, що злочин, за який запитано видачу особи, не передбачає покарання у виді позбавлення волі за законом України, а тому, відповідно до приписів ст. 589 КПК України, ст. 2 Європейської конвенції про видачу правопорушників, ст. 56 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справ, стороною-держави, до якої адресовано запит, відмовляється іноземній державі у видачі відповідної особи. Зазначені обставини є підставою для вжиття прокуратурою Одеської області заходів щодо припинення екстрадиційної перевірки, негайного скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та негайного звільнення ОСОБА_1 . Аналогічно, вказані обставини свідчать і про протиправність дій Офісу Генерального прокурора України щодо екстрадиційної перевірки громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . Наведене у сукупності свідчить про те, що відповідачами порушено право ОСОБА_1 на свободу та особисту недоторканність, а також про неправомірну бездіяльність суб`єктів владних повноважень щодо повідомлення місцевої прокуратури про затримання позивача у межах територіальної юрисдикції, прийняття рішення про звільнення позивача, припинення тимчасового та екстрадиційного арештів, у зв`язку із чим позивач вимушений звернутись до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року відмовлено у відкритті провадження за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 . Відмовляючи у відкритті провадження за вказаною заявою, суд першої інстанції виходив з того, що предметом даного позову є бездіяльність та дії прокуратури Одеської області, Офісу Генерального прокурора, Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, які ними допущені (вчинені) під час екстрадиційної перевірки, екстрадиційного арешту відносно позивача та затримання на території України особи, яка розшукується іноземною державою у зв`язку із вчиненням кримінального правопорушення, а тому позов підлягає вирішенню за правилами, встановленими КПК України. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, громадянин Російської Федерації ОСОБА_1 звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить судове рішення скасувати та направити справу на продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки нормам ст.ст. 4, 19 КАС України, ст.ст. 572, 573 КПК України та помилково не враховано, що на момент звернення до адміністративного суду із цим позовом щодо неправомірних дій слідчого органу та органів прокуратури не здійснюються жодні досудові розслідування, підготовче чи подальше судове провадження стосовно позивача. З огляду на те, що позивачем оскаржується бездіяльність суб`єктів владних повноважень, вчинених в межах екстрадиційної перевірки, а неможливість оскаржити відповідні дії (бездіяльність) вказаних органів в межах кримінального процесуального законодавства підтверджується відмовою відповідних судів у прийнятті до розгляду скарг, звернення із вказаним позовом є альтернативним способом захисту прав та інтересів позивача, а тому у суду першої інстанції не виникло обставин для відмови у прийнятті адміністративної позовної заяви до свого провадження. Як вбачається з матеріалів справи, старшим оперуповноваженим УСР в Одеській області ДСР НП України складено протокол про те, що 31.03.2020 року о 13:10 год. за адресою: м. Одеса, вул. Філатова, 15-А, працівниками УСР в Одеській області ДСР НП України, на підставі матеріалів наданих відділом міжнародного поліцейського співробітницва ГУНП в Одеській області від 31.03.2020 року №50/521 про те, що гр. Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинувачений у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 210 КК РФ та відносно нього винесено вирок 06.10.2019 року Центральним районним судом м. Челябінськ про арешт ОСОБА_1 та відповідно до ст.ст. 208, 582 КПК України затримано вказану особу. Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 2 квітня 2020 року по справі №947/7455/20, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 13 квітня 2020 року, задоволено клопотання керівника Одеської місцевої прокуратури №1 Царелунги К.П. про застосування тимчасового арешту відносно гр. Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває в міжнародному розшуку за ініціативи правоохоронних органів Російської Федерації. Застосовано тимчасовий арешт до громадянина гр. Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (інші дати народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , 12.03.1955) на 40 діб, до надходження запиту про його видачу від компетентних органів Російської Федерації. Вирішено гр. Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (інші дати народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , 12.03.1955) утримувати в Одеському слідчому ізоляторі Управління державної пенітенціарної служби в Одеській області за адресою: 65059, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд.

11. Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду від 8 травня 2020 року по справі №521/7130/20, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного суду від 16 червня 2020 року, задоволено клопотання керівника Одеської місцевої прокуратури №2. Застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою для забезпечення видачі (екстрадиційний арешт) відносно громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до вирішення питання про його видачу (екстрадицію) та фактичну передачу компетентним органам Російської Федерації, але не більше строку встановленого ч. 10 ст. 584 КПК України. Вирішено, що строк дії ухвали про застосування екстрадиційного арешту до ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обчислюється з дня її постановлення, тобто з 08.05.2020 року, з перевіркою слідчим суддею наявності підстав для подальшого тримання під вартою або звільнення не пізніше 06.07.2020 року. Загальний строк застосування екстрадиційного арешту не може тривати більше 12 місяців. Утримувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в ДУ «Одеський слідчий ізолятор». Разом з цим, згідно матеріалів справи, представники ОСОБА_1 звертались до слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси із скаргами на протиправні дії та бездіяльність прокуратури Одеської області, на підставі ст. 572 УПК України щодо екстрадиційного арешту останнього. Ухвалою слідчого судді Приморського районного суду від 2 червня 2020 року по справі №522/6808/20 відмовлено адвокатам у задоволенні скарг на протиправні дії та бездіяльність прокуратури Одеської області, на підставі ст. 572 УПК України. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2020 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою захисника в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 02.06.2020 року про відмову у задоволенні його скарги на противоправні дії та бездіяльність посадових осіб прокуратури Одеської області. Таким чином, посилаючись на те, що ОСОБА_1 відмовлено в оскарженні протиправних дій та бездіяльності органу прокуратури в порядку КПК України, на даний момент у відношенні позивача не здійснюється ні досудове розслідування, ні підготовче чи судове провадження в порядку кримінального судочинства, позивач вважає, що належна реалізація захисту його прав та інтересів має відбуватись за правилами адміністративного судочинства. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. За правилами ч. 2 вказаної статті адміністративного процесуального законодавства юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства. При цьому, розмежування компетенції між судами різних юрисдикцій є запорукою стабільності правової системи як необхідної умови втілення гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина. Критеріями такого розмежування, тобто передбаченими законом умовами, за якими певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, суб`єктний склад і характер спірних правовідносин у їх сукупності або пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. Право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, встановлених законом. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу та самі по собі не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6, 13 Конвенції про захист прав особи і основоположних свобод. Регламентована у статті 13 Конвенції гарантія встановлює загальний фундаментальний принцип, відповідно до якого кожна людина і громадянин, які вважають порушеним своє право, визначене Конвенцією, повинні мати реальну можливість у межах національних правових процедур домогтися ретельної перевірки відповідних доводів компетентними органами, в разі їх підтвердження - констатації протиправності відповідних рішень, дій або бездіяльності представників держави, анулювання юридичних наслідків вищезазначених рішень або дій, припинення свавільного обмеження прав, за наявності підстав - також відшкодування шкоди і притягнення винних до відповідальності. Зокрема, у кримінальному провадженні твердження про порушення конвенційних прав людини під час одержання доказів можуть бути заявлені під час судового розгляду справи по суті і підлягають ретельній перевірці судом. Констатація факту свавільного втручання у права людини, гарантовані Конвенцією, є безумовною підставою для визнання судом недопустимими доказів, одержаних таким шляхом. Згідно із ч. 1 ст. 1 Кримінального процесуального кодексу України порядок кримінального провадження на всій території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність. За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування і суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист. Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно з ч. 1 ст. 24 Кримінального процесуального кодексу України кожному гарантується в порядку, передбаченому цим Кодексом. Водночас, гарантіями законності процесуальних дій та/або рішень органів досудового розслідування й суду є не лише можливість їх окремого оскарження, а й низка інших визначених кримінальним процесуальним законом механізмів - право підозрюваного, обвинуваченого й інших визначених у КПК осіб брати участь у проведенні слідчих дій, висловлювати зауваження, заперечення щодо порядку їх здійснення (п.п. 9, 10, ч. 3 ст. 42 КПК), а під час судового розгляду кримінального провадження по суті - заявляти клопотання про визнання недопустимими доказів, одержаних з порушенням установленого законом порядку (ч. 3 ст. 89 КПК). Апеляційний суд враховує, що порядок міжнародної правової допомоги при проведенні процесуальних дій врегульований Главою 43 КПК України. Так, відповідно до ст. 551 КПК України суд, прокурор або слідчий за погодженням з прокурором надсилає до уповноваженого (центрального) органу України запит про міжнародну правову допомогу у кримінальному провадженні, яке він здійснює. За правилами ст. 572 КПК України особи, які вважають, що рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, завдано шкоди їхнім правам, свободам чи інтересам, мають право оскаржити рішення, дії та бездіяльність до суду. Порядок видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадиція) врегульований Главою 44 Кримінального процесуального кодексу України. Так, відповідно до ст. 573 КПК України запит про видачу особи (екстрадицію) направляється за умови, якщо за законом України хоча б за один із злочинів, у зв`язку з якими запитується видача, передбачено покарання у виді позбавлення волі на максимальний строк не менше одного року або особу засуджено до покарання у виді позбавлення волі і невідбутий строк становить не менше чотирьох місяців. Запит компетентного органу іноземної держави про видачу особи може розглядатися лише у разі дотримання вимог, передбачених частиною першою цієї статті. Запити про тимчасову видачу і транзитне перевезення особи направляються та розглядаються у такому самому порядку, як і запити про видачу особи (екстрадицію). При розгляді запитів компетентних органів іноземних держав про транзитне перевезення екстрадиційній перевірці підлягають лише обставини, передбачені частинами першою і другою статті 589 цього Кодексу. Центральний орган України має право відмовити в направленні запиту до іноземної держави, якщо існують передбачені цим Кодексом або міжнародним договором України обставини, які можуть перешкоджати видачі. Він також має право відмовити компетентному органу України у зверненні до іноземної держави, якщо видача буде явно невиправданою з огляду на співвідношення тяжкості вчиненого особою кримінального правопорушення та ймовірних витрат, необхідних для екстрадиції. Згідно із ст. 574 КПК України центральними органами України щодо видачі особи (екстрадиції), якщо інше не передбачено міжнародним договором України, є відповідно Офіс Генерального прокурора та Міністерство юстиції України. Офіс Генерального прокурора є центральним органом України щодо видачі (екстрадиції) підозрюваних, обвинувачених у кримінальних провадженнях під час досудового розслідування. Центральні органи України щодо видачі особи (екстрадиції) відповідно до цього Кодексу: 1) звертаються до компетентних органів іноземних держав із запитами про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення; 2) розглядають запити компетентних органів іноземних держав про видачу особи (екстрадицію), тимчасову видачу або транзитне перевезення та приймають рішення щодо них; 3) організовують проведення екстрадиційної перевірки; 4) організовують прийом-передачу осіб, щодо яких прийнято рішення про видачу (екстрадицію), тимчасову видачу чи транзитне перевезення; 5) здійснюють інші повноваження, визначені цим розділом або міжнародним договором про видачу особи (екстрадицію). За правилами ст. 575 КПК України клопотання про видачу особи в Україну готує слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, з дотриманням вимог, передбачених цим Кодексом та відповідним міжнародним договором України. Клопотання складається у письмовій формі і повинно містити дані про особу, видача якої вимагається, обставини і кваліфікацію вчиненого нею злочину. Клопотання про видачу особи (екстрадицію) передаються до відповідного центрального органу України через відповідну регіональну прокуратуру у десятиденний строк з дня затримання особи на території іноземної держави. У зазначений строк керівник відповідного органу досудового розслідування у складі апарату Національної поліції, центрального апарату, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України безпосередньо передає Офісу Генерального прокурора клопотання про видачу особи (екстрадицію). Центральний орган України за наявності підстав, передбачених міжнародним договором України, звертається до компетентного органу іноземної держави із запитом про видачу особи в Україну. Запит про видачу направляється керівником центрального органу України або уповноваженою ним особою протягом п`яти днів з дня отримання клопотання. У разі повідомлення компетентним органом іноземної держави про одержання згоди затриманої особи на її видачу (екстрадицію) в Україну підготовка клопотання здійснюється виключно на вимогу уповноваженого (центрального) органу України. Зміст клопотання та перелік документів, що додаються до клопотання, визначаються уповноваженим (центральним) органом України відповідно до вимог цього Кодексу та міжнародних договорів України. Відповідно до ст. 587 КПК України екстрадиційна перевірка обставин, що можуть перешкоджати видачі особи, проводиться центральним органом України або за його дорученням чи зверненням відповідною регіональною прокуратурою. Екстрадиційна перевірка здійснюється протягом шістдесяти днів. Цей строк може бути продовжено відповідним центральним органом України. Матеріали екстрадиційної перевірки разом із висновком щодо такої перевірки надсилаються відповідному центральному органу України. Статтею 591 КПК України врегульований порядок оскарження рішення про видачу особи (екстрадицію), згідно якої рішення про видачу особи (екстрадицію) може бути оскаржено особою, стосовно якої воно прийняте, її захисником чи законним представником до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого така особа тримається під вартою, крім випадку, передбаченого статтею 588 цього Кодексу. Якщо до особи застосовано запобіжний захід, не пов`язаний із триманням під вартою, скарга на рішення про видачу такої особи (екстрадицію) може бути подана до слідчого судді, в межах територіальної юрисдикції якого розташований відповідний центральний орган України. Якщо скаргу на рішення про видачу подає особа, яка перебуває під вартою, уповноважена службова особа місця ув`язнення негайно надсилає скаргу до слідчого судді і повідомляє про це відповідну регіональну прокуратуру. Розгляд скарги здійснюється слідчим суддею протягом п`яти днів з дня її надходження до суду. Судовий розгляд проводиться за участю прокурора, який проводив екстрадиційну перевірку, особи, щодо якої прийнято рішення про видачу, її захисника чи законного представника, якщо він бере участь у провадженні. Згідно Рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року N 6рп/2001, кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства. Таким чином, оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб та відшкодування завданої шкоди здійснюється у порядку, передбаченому законами України, треба розуміти так, що у разі оскарження рішення, дії чи бездіяльності органів державної влади України, їх посадових чи службових осіб, вчинених у зв`язку з виконанням запиту про міжнародну правову допомогу, а також вчинених в порядку екстрадиції, які були порушені, недотримані чи не виконані під час здійснення процесуальних дій на досудовому провадженні, застосовуються положення КПК України й передбачені цим Кодексом правила кримінального процесуального судочинства. Оскільки спір у цій справі виник у зв`язку з протиправними, на переконання позивача, діями та бездіяльністю посадових та службових осіб органів прокуратури, слідчих органів, вчинених або не вчинених останніми в рамках надання правової допомоги у кримінальних справах та порядку екстрадиції особи, перевірка правомірності таких діянь з огляду на положення п. 2 ч. 2 ст.19 КАС України знаходиться поза межами юрисдикції адміністративного суду, їх оскарження має здійснюватися у порядку, встановленому КПК. Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 квітня 2020 року по справі №826/2106/17. Враховуючи викладене, оскільки висновки суду ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів вважає, що судове рішення відповідно до ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови складено та підписано 31.07.2020 року. Головуючий-суддя: О.В. Єщенко Судді: О.О. Димерлій Т.М. Танасогло