Постанова 4812 № 490/8026/21

06.01.22 22-ц/812/48/22 Провадження № 22-ц/812/48/22 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 січня 2022 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого Бондаренко Т.З., суддів: Темнікової В.І., Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Лівшенком О.С., без участі учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2021 року про відмову у відкритті провадження, постановлену суддею Черенковою Н.П., в приміщенні цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області, про визнання незаконними рішень, дій, бездіяльності дізнавача та відшкодування моральної шкоди, В С Т А Н О В И В: 30 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Миколаївській області (далі - ГУНП в Миколаївській області), третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області (далі - ГУ ДКС в Миколаївській області) про визнання незаконними рішень, дій, бездіяльності дізнавача та відшкодування моральної шкоди. Позовні вимоги мотивовано тим, що 06 червня 2020 року 5 поліцаїв і ОСОБА_3 в процесі розпивання алкогольних напоїв скоїли 5 злочинів і кримінальних проступків, але уповноважені службові та посадові особи з 07 червня по 13 серпня 21 року приховували ці злочини від реєстрації в Єдиному реєстрі досудових розслідувань і тільки після надходження повідомлення про злочини від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, дізнавач Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області Федюніна Є. внесла відомості до ЄРДР, а відомості про інші злочини до ЄРДР не внесла і відповідно не розслідувала. Передбачуючи закриття кримінального провадження через відсутність доказів, не повідомлення про підозру і сплив 12-місячного строку, було подано клопотання про проведення слідчих дій, але дізнавач Федюніна Є. відмовила в задоволенні 16 із 18 клопотань. У такий спосіб його позбавлено конституційних прав потерпілого громадянина на захист судом та порушення прав, передбачених ст. 55 Конституції України. У такий спосіб незаконними діями та бездіяльністю були вчинені інші процесуальні дії, ніж передбачені ст.1172 ЦК України, але які обмежили конституційні права, що заборонено ст. 64 Конституції України навіть в умовах воєнного та надзвичайного стану. Відповідно до положень ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню моральна шкода, завдана внаслідок вчинення будь-якої процесуальної дії, що обмежують права громадян. Посилаючись на приписи ст. 1172,1176 ЦК України, ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач просив задовольнити позов та визнати незаконними рішення, дії, бездіяльність дізнавача стягнути моральну шкоду, яка складає 237900 грн. з Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2021 року відмовлено у відкритті провадження відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження, місцевий суд виходив із того що справа не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства, у зв`язку з чим дійшов до висновку про відсутність підстав для відкриття провадження у справі. Не погодившись з судовим рішенням, представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувану ухвалу. Доводи скарги, мотивовано тим, що суд загальної юрисдикції відмовив у відкритті провадження у справі за його позовом, посилаючись на те, що заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Таке рішення суду призвело до позбавлення його конституційного права на захист прав і свобод, проголошеного в частині 1 статті 55 Конституції, а таке обмеження заборонено в статті 64 Конституції України і тому це рішення є неконституційним. В статті 13 ЦПК України встановлено правовий і процесуальний порядок, відповідно до якого суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і тільки учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Суд обмежив це право і тому судове рішення є незаконним. Скаржник наголошував на тому, що в цій справі для нього важливо визначити, чи дійсно позовні заяви про визнання незаконними інших процесуальних дій, які порушили права і свободи людини і громадянина та відшкодування моральної шкоди не підлягають розгляду місцевим судом загальної юрисдикції на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Відзиви на апеляційну скаргу на час розгляду апеляційної скарги до апеляційного суду не надходили. За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Як вбачається з позовної заяви 06 червня 2020 року стосовно позивача працівниками національної поліції України були вчинені протиправні дії, з приводу яких від звернувся із заявою до Центрального відділу поліції ГУНП в Миколаївській області. У період часу з 07 червня 2020 року по 13 серпня 2020 року будь-яких процесуальних слідчих (розшукових) дій не проводилось. Після надходження повідомлення про злочини від Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, дізнавач Центрального ВП ГУНП в Миколаївській області Федюніна Є. внесла відомості до ЄРДР, а відомості про інші злочини до ЄРДР не внесла і відповідно не розслідувала. Передбачуючи закриття кримінального провадження через відсутність доказів, не повідомлення про підозру і сплив 12-місячного строку ОСОБА_4 , подав клопотання про проведення слідчих дій. Постановою Центрального ВП ГУ НП в Миколаївській області відмовлено в задоволенні 16 із 18 клопотань. В такий спосіб незаконними діями і бездіяльністю, незабезпеченням безпеки особам, які беруть участь у кримінальному судочинстві, обмеженням його конституційних прав на захист судом, що заборонено статтею 64 Конституції України навіть в умовах воєнного і надзвичайного стану, йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданням які він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього та членів його сім`ї, погрозами і замахом на знищення і/чи пошкодження мого майна та незабезпечення безпеки. Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 186 ЦПК України, справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Між тим колегія суддів апеляційного суду вважає, що такі висновку суду першої інстанції не в повній мірі відповідають нормам процесуального права з огляду на таке. Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративним справ, а також справ про адміністративні правопорушення. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом (стаття 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначені її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ. У статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. У поданому позові ОСОБА_4 просив визнати рішення, дії, бездіяльність дізнавача, щодо незабезпечення ними безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, незаконними; стягнути з ГУ ДКС в Миколаївській області на його користь в порядку відшкодування моральної шкоди 237 900, 00 грн., за обмеження прав на захист потерпілого і відмову в задоволенні клопотання потерпілого. Порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України (частина перша статті 1 КПК України). Кримінальне провадження - це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України). Згідно із частиною першою статті 2 КПК Українизавданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура. Відповідно до статті 24 КПК Україникожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування у кримінальних провадженнях визначає глава 26 КПК України. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені такі рішення, дії, бездіяльність слідчого або прокурора, зокрема, при застосуванні заходів безпеки особами до яких можуть бути застосовані заходи безпеки передбачені законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві» (далі - Закон) даного Закону забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, тобто у виявленні, попередженні, припиненні, розкритті або розслідуванні кримінальних правопорушень, а також у судовому розгляді кримінальних проваджень, - це здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист життя, житла, здоров`я та майна цих осіб від протиправних посягань, з метою створення необхідних умов для належного відправлення правосуддя. Як встановлено ОСОБА_4 є учасником кримінального провадження, а отже кримінальний процесуальний закон визначає спеціальний порядок розгляду скарг учасника кримінального провадження на рішення, дії, бездіяльність слідчого або прокурора при застосуванні заходів безпеки особами до яких можуть бути застосовані заходи безпеки передбачені законом, які позивач заявив за правилами цивільного судочинства. За такого такі вимоги повинні розглядатися за правилами кримінального судочинства. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 234/19443/16-ц (провадження № 14-630цс18) та від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19), і підстав для відступу від нього не вбачається. Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку що вимоги про визнання незаконними, неправомірними рішення, дії, бездіяльності дізнавача щодо незабезпечення ними безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві вирішуються за правилами КПК України, а отже не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства. Стосовно доводів апеляційної скарги щодо відшкодування моральної шкоди апеляційний суд зазначає таке. Позивач вказував, що незаконними діями і бездіяльністю органів досудового розслідування щодо незабезпечення йому безпеки, як особі, яка бере участь у кримінальному провадженні, обмеженням його конституційних прав йому було завдано моральну шкоду. Його клопотання про забезпечення заходів безпеки до відповідних органів досудового розслідування залишитися поза увагою. Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви ОСОБА_4 до розгляду та відкриття провадження у справі, в частині вимог про стягнення з Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області шляхом списання грошових коштів з єдиного казначейського рахунку моральної шкоди суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Так за змістом статей 15, 16 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відшкодування шкоди, завданої незаконним рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду урегульовано, зокрема, положеннями статті 1176 ЦК України та Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Приписи статті 23 ЦК України визначають загальні підстави для відшкодування моральної шкоди. З огляду на зазначене позовні вимоги ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди, заданої відповідачем, повинні розглядатися за правилами цивільного судочинства. Оскільки не допускається об`єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства (стаття 20 ЦПК України), апеляційний суд дійшов висновку про неможливість спільного розгляду вимоги про визнання незаконними неправомірними рішення, дії, бездіяльність службових і посадових осіб органу дізнання і досудового розслідування щодо незабезпечення ними безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві у кримінальному провадженні з вирішенням за правилами цивільного судочинства вимог про відшкодування моральної шкоди. За таких обставин колегія суддів апеляційного суду вважає, що судом першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині відмови у відкритті провадження за його позовними вимогами до Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди були порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення в цій частині помилкового судового рішення. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 379 ЦПК України у випадку порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ухвала суду першої інстанції, яка перешкоджає провадженню у справі, підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. З огляду на викладене, оскільки при постановленні ухвали Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2021 року в частині відмови у відкритті провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди у розмірі 237 900 грн. судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, що призвели до ухвалення помилкового судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі та порушує права заявника на гарантії захисту у суді своїх інтересів, ухвала в цій частині підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду, а саме вирішення питання про відкриття провадження у справі. Керуючись статтями 379, 382 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 27 жовтня 2021 року в частині відмови у відкритті провадження за позовними вимогами ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Миколаївській області, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди скасувати і направити справу в цій частині до суду першої інстанції для продовження розгляду. В іншій частині зазначену ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог ст. 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту, 06 січня 2022 року. Судді: Т.З. Бондаренко Т.В. Крамаренко В.І. Темнікова