Постанова 4812 № 487/9149/21

07.04.25 22-ц/812/496/25 Єдиний унікальний номер судової справи: 487/9149/21 Провадження № 22-ц/812/496/25 Доповідач в апеляційній інстанції Самчишина Н.В. Постанова Іменем України 07 квітня 2025 року м. Миколаїв справа №487/9149/21 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Самчишиної Н.В., суддів: Локтіонової О.В., Серебрякової Т.В., із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С., представника відповідача - Головного управління Національної поліції у Миколаївській області Нофенко М.В., представника відповідача Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області Самарської Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2025 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду у складі головуючого судді Саламатіна О.В., дата складання повного рішення не вказана, за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління Національної поліції у Миколаївській області, Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди, встановив: 22 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до Держави України в особі Головного управління Національної поліції у Миколаївській області, Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області про відшкодування моральної шкоди (справа №487/9149/21, т.1 а.с.1-2). Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 15 листопада 2021 року керівник органу досудового розслідування МРУП ГУНП в Миколаївській області С. Бєліченко, отримавши його заяву №11/ВОП-24 про вчинення щодо нього злочину з ознаками ст. 190 ч. 2 і ч. 4 КК України, не виконав вимоги статей 55, 214 Закону України від 13 квітня 2012 року №4651-VI, а вчинив інші дії, що обмежили його права громадянина, зокрема: не вручив йому пам`ятку про права потерпілого, не визначив слідчого для здійснення досудового слідства тяжкого злочину, з-за чого слідчий не вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості з його заяви і, відповідно злочини не розслідувалися, докази не збиралися, не оцінювалися, нікого не повідомлено про підозру і обвинувальний акт не був переданий в суд. Таким чином, було обмежено до повної втрати порушені проголошені в частині 1 статі 55 Конституції України його конституційні права на захист прав і свобод, які згідно статті 64 Конституції України не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного і надзвичайного стану. Обмеження його конституційних прав і охоронюваних законами України прав людини і громадянина шляхом вчинення інших ніж зазначено в статті 214 КПК України процесуальних дій, бездіяльності завдали йому моральної шкоди відповідно до правового порядку, встановленого в статті 1172 ЦК України відшкодовується юридичною особою якщо завдана її працівником під час виконання ним своїх службових обов`язків. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що моральну шкоду відшкодовує держава в особі держказначейства, в розмірі, вказаному потерпілим, визначеному судом в рішенні суду. Розмір моральної шкоди встановлений Законом України «Про судовий збір» в абзаці 2 підпункту 5 пункту 1 статті 4, де ставка судового збору визначена у розмірі 2393 грн та становить 239 300 грн. Моральна шкода визначається в заподіянні йому як громадянину внаслідок психічного впливу, що призвело до погіршення та позбавлення можливості реалізувати свої звички і бажання, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Невнесення відомостей в ЄРДР його заяви, він тривалий час залишався у стані не визначеності щодо своєї долі та протягом зазначеного строку не мав можливості вести звичайний спосіб життя. Посилаючись на викладене та на статті 10-16, 23, 1167, 1172, 1174, 1191 ЦК України та положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства прокуратури і суду», позивач просив стягнути з Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 239300 грн. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 грудня 2021 року справу № 487/9149/21 було передано на розгляд до Центрального районного суду м. Миколаєва. 22 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Заводського районного суду м. Миколаєва з позовом до Держави України в особі Головного управління Національної поліції у Миколаївській області, Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області, про відшкодування моральної шкоди (справа №487/9150/21, т.2 а.с.1-2). Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що 15 листопада 2021 року начальник Миколаївського районного управління поліції ГУНП в Миколаївській області Гудима О., отримавши його заяву №11/ВОП-24 про вчинення щодо нього злочину з ознаками ст. 190 ч. 2 і ч. 4 КК України, не виконав вимоги статей 55, 214 Закону України від 13 квітня 2012 року №4651-VI, а вчинив інші дії, що обмежили його права громадянина, зокрема: не вручив йому пам`ятку про права потерпілого, не визначив слідчого для здійснення досудового слідства тяжкого злочину, з-за чого слідчий не вніс до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості з його заяви і, відповідно злочини не розслідувалися, докази не збиралися, не оцінювалися, нікого не повідомлено про підозру і обвинувальний акт не був переданий в суд. Таким чином, було обмежено до повної втрати порушені проголошені в частині 1 статі 55 Конституції України його конституційні права на захист прав і свобод, які згідно статті 64 Конституції України не можуть бути обмежені навіть в умовах воєнного і надзвичайного стану. Обмеження його конституційних прав і охоронюваних законами України прав людини і громадянина шляхом вчинення інших ніж зазначено в статті 214 КПК України процесуальних дій, бездіяльності завдали йому моральної шкоди відповідно до правового порядку, встановленого в статті 1172 ЦК України відшкодовується юридичною особою якщо завдана її працівником під час виконання ним своїх службових обов`язків. Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що моральну шкоду відшкодовує держава в особі держказначейства», в розмірі, вказаному потерпілим, визначеному судом в рішенні суду. Розмір моральної шкоди встановлений Законом України «Про судовий збір» в абзаці 2 підпункту 5 пункту 1 статті 4, де ставка судового збору визначена у розмірі 2393 грн та становить 239 300 грн. Моральна шкода визначається в заподіянні йому як громадянину внаслідок психічного впливу, що призвело до погіршення та позбавлення можливості реалізувати свої звички і бажання, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Невнесення відомостей в ЄРДР його заяви, він тривалий час залишався у стані не визначеності щодо своєї долі та протягом зазначеного строку не мав можливості вести звичайний спосіб життя. Посилаючись на викладене та на статті 10-16, 23, 1167, 1172, 1174, 1191 ЦК України та положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства прокуратури і суду», позивач просив стягнути з Головного управління Державної казначейської служби в Миколаївській області на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди 239 300 грн. Ухвалою Заводського районного суду м. Миколаєва від 24 грудня 2021 року справу 487/9150/21 направлено для розгляду до Центрального районного суду м. Миколаєва. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 лютого 2024 року справу №487/9149/21 (н/п 2/490/408/2022) та справу №487/9150/21 (н/п 2/490/845/2023) об`єднано в одне провадження з присвоєнням номеру 487/9149/21. Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2025 року в задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами, як неправомірність дій посадових осіб відповідача, так і факт завдання йому моральної шкоди внаслідок не вручення йому пам`ятки про права потерпілого, не повідомлення нікого про підозру і не передання обвинувального акту в суд, також позивачем не доведено причинний зв`язок між діями посадових осіб відповідача та настанням тих негативних наслідків, на які позивач посилався. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на те, що рішення суду першої інстанції є таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції невірно досліджено докази, які містяться у матеріалах справи, а саме суд констатував процесуальні документи за наслідками розгляду його скарги слідчим суддею та апеляційного суду, проте не вдався в їх суть та жодного разу не аналізував докази та пояснення позивача, хоча ці докази та пояснення свідчать про проведення досудового розслідування не у повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу представник ГУНП в Миколаївській області просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на те, що позивач не маючи жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, фактично обґрунтовував свої позовні вимоги припущенням, що під час здійснення слідства в межах кримінального провадження було здійснено ряд порушень його прав. Вказувала на те, що само по собі твердження позивача про вину відповідачів у незабезпеченні йому ефективного захисту за його заявами не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового слідства, бо позивач є потерпілим, а не обвинуваченим чи підозрюваним та до нього не застосувалися примусові заходи кримінального провадження, з якими закон пов`язує можливість виникнення деліктної відповідальності. У відзиві на апеляційну скаргу представник Головного управління Державної казначейської служби України у Миколаївській області посилаючись на те, що управління не є належним відповідачем у даній справі та позовні вимоги недоведеними, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі. В судовому засіданні представники відповідачів підтримали доводи відзивів на апеляційну скаргу. Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша стаття 4 ЦПК України). Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає. Судом установлено, що 15 листопада 2021 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Миколаївського районного управління поліції Головного управління поліції в Миколаївській області О. Гудими та заступника начальника Миколаївського районного управління поліції Головного управління поліції в Миколаївській області С. Бєліченка із заявою від 12 жовтня 2021 року вих.№11/ВОП-24, яка була зареєстрована 17 листопада 2021 року, про вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2, 4 ст.190 КК України. У заяві ОСОБА_1 зазначив про вчинення учасником, бухгалтером та директором приватного підприємства «ВЕГА-ГРУП» кримінальних правопорушень передбачених ч.2,4 ст.190 КК України, оскільки вказані особи, 18 жовтня 2021 року, ввівши в оману, умовили його підписати Договір купівлі-продажу майнових прав №2/н, та в подальшому під приводом передачі у його власність приміщень у новобудовах після завершення їх будівництва, у період 2018-2020 роки, шахрайським шляхом заволоділи його грошовими коштами. Також в цій заяві ОСОБА_1 просив керівника органу досудового розслідування: - прийняти та невідкладно зареєструвати цю заяву про вчинення бухгалтером, учасником ОСОБА_2 , директором ОСОБА_3 злочину з ознаками ч.2 і 4 ст.190 КК України, вручити йому пам`ятку про його права потерпілого, визначити слідчого для здійснення досудового розслідування. Слідчого: внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення бухгалтером, учасником ОСОБА_2 , директором ОСОБА_3 злочину з ознаками ч.2 і 4 ст.190 КК України, надати йому витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, повідомлення про початок досудового розслідування; - просив слідчого: розпочати за цією заявою про вчинення бухгалтером, учасником ОСОБА_2 , директором ОСОБА_3 злочину з ознаками ч.2 і 4 ст.190 КК досудове розслідування у формі досудового слідства у зв`язку із вчиненням дій, які мають ознаки складу тяжкого злочину, повідомити про підозру, здійснити збирання доказів і доказування, скласти і передати прокурору обвинувальний акт та повідомити письмово у встановленому законом порядку про початок кримінального провадження та закінчення досудового розслідування злочину. З відповіді заступника керівника окружної прокуратури м. Миколаєва від 17 травня 2024 року за №51-50/2-4880 вих-24, встановлено, що 17 листопада 2021 року до Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області надійшла заява ОСОБА_1 від 12 жовтня 2021 року вих. №11/ВОП-24 про вчинення службовими та посадовими особами ПП «Вега-Груп» кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2, 4 ст. 190 КК України, яка була зареєстрована в інформаційно - телекомунікаційній системі Інформаційний портал НПУ Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області за №12021152030001461. Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 грудня 2021 року у справі №487/8309/21, яка залишена без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року, відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на бездіяльність посадових осіб Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за його заявою. Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу). Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи. Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 (провадження № 61-14316св21) зазначено, що: «правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України, шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею). Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, які оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, та скасування цих рішень в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди». Подібні за змістом висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20), від 12 лютого 2024 року у справі № 757/4970/22-ц (провадження № 61-1781св23), від 18 вересня 2024 року у справі № 757/63852/21 (провадження № 61-336св24). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року у справі № 463/1698/21 (провадження №61-9237св23) зроблено висновок, що «правовою підставою для відшкодування шкоди є не лише сам факт скасування процесуальних рішень, прийнятих прокурором або судом, а встановлення протиправності та систематичної бездіяльності слідчих або посадових осіб органів прокуратури, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинених у зв`язку із цим негативних наслідків для позивачки. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17». Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України). Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Наведені норми процесуального права позивачем не дотримано, доказів, які б підтверджували наявність складових для відшкодування моральної шкоди, судам першої та апеляційної інстанцій не надано. Як на підставу задоволення своїх вимог ОСОБА_1 посилався на те, що внаслідок невнесення Миколаївським РУП ГУНП в Миколаївській області до ЄРДР відомостей за його заявою про вчинення кримінального правопорушення за ознаками частин 2 та 4 статті 190 КК України, були порушені його конституційні права, що спричинило йому моральну шкоду. Як встановлено слідчим суддею Заводського районного суду міста Миколаєва в межах своїх повноважень була розглянута скарга ОСОБА_1 на бездіяльність уповноважених осіб Миколаївського РУП ГУНП у Миколаївській області, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення та ухвалою слідчого судді Заводського районного суду міста Миколаєва від 08 грудня 2021 року у справі №487/8309/21, яка залишена без змін ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 17 грудня 2021 року, у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. За таких обставин, суд першої інстанції правильно констатував, що перевірку належного розгляду заяви ОСОБА_1 та законності дій (бездіяльності) уповноважених осіб Миколаївського РУП ГУНП у Миколаївській області, яка полягала у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення було здійснено слідчим суддею Заводського районного суду міста Миколаєва в рамках розгляду відповідної скарги ОСОБА_1 (ухвала від 08 грудня 2021 року у справі №487/8309/2) та зроблено відповідний висновок про правомірність дій посадових осіб відповідача. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильного виснував про те, що позивачем не доведено належними і допустимими доказами неправомірність дій посадових осіб відповідача щодо невнесення відомостей до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 про злочин, та не свідчить про завдання йому моральної шкоди. Відповідно до частини 1 статті 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов`язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування, а дізнавач - керівником органу дізнання, а в разі відсутності підрозділу дізнання - керівником органу досудового розслідування. Таким чином, підставами для початку досудового розслідування є заява (громадян про вчинений злочин; з`явлення із зізнанням); повідомлення (підприємств установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості; представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину; повідомлення, опубліковані в пресі); самостійне виявлення слідчим, прокурором із будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (під час іншого досудового розслідування, через засоби масової інформації, матеріали оперативних підрозділів, виконавчої служби, контролюючих органів тощо). Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 214 КПК України до Єдиного реєстру досудових розслідувань вносяться відомості, зокрема короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела. Отже, аналіз змісту положень статті 214 КПК України вказує на те, що не всі прийняті та зареєстровані заяви повинні бути внесені слідчим до ЄРДР, а лише ті заяви, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення. Визначення обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, є обов`язком слідчого, а не заявника. Як встановив суд заяву ОСОБА_1 від 15 листопада 2021 року було зареєстровано до ЖЄО Миколаївського РУП 17 листопада 2021 року за №21710 та долучено до матеріалів кримінального провадження №12021152030001461. Дії уповноважених осіб Миколаївського РУП ГУНП у Миколаївській області щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви позивача про кримінальне правопорушення були предметом розгляду слідчого судді, за результатами якого прийнято рішення про правомірність дій посадових осіб відповідача, яке набрало законної сили. За таких обставин, незгода позивача із невнесенням вищевказаних відомостей його заяви в ЄРДР, а відтак і не вручення йому пам`ятки за цієї заявою про права потерпілого, не розслідування його заяви, не повідомлення особам про підозру і не складання обвинувального акту не свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Інші доводи апеляційної скарги, що зводяться до неповноти проведення досудового розслідування кримінального провадження №12021152030001461, за результатами розслідування якого була скасована постанова про закриття кримінального провадження, не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновку суду першої інстанції про недоведеність позивачем неправомірності дій посадових осіб відповідача щодо невнесення відомостей до ЄРДР за його заявою про злочин від 15 листопада 2021 року, та не свідчить про завдання йому цим моральної шкоди. Незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, які оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, та скасування цих рішень в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди. Отже, позивач всупереч процесуальних обов`язків доказування підстав заявленого позову, передбачених статтями 12, 81 ЦПК України, не надав до суду належних і допустимих доказів у розумінні статті 76 ЦПК України завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення його заяви до ЄРДР, невручення пам`ятки про права потерпілого, причинний зв`язок між діями працівників поліції та настанням тих негативних наслідків, на які він посилався. За такого, з огляду на відсутність доведення позивачем факту заподіяння йому моральних страждань або втрат немайнового характеру, не встановлення факту протиправності дій уповноважених осіб поліції, факту наявності причинно-наслідкового зв`язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) зазначеного органу та його вини в заподіянні цієї шкоди, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Отже, доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення суду першої інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 375 ЦПК України скасуванню не підлягає. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Н.В. Самчишина Судді: О.В. Локтіонова Т.В. Серебрякова Повна постанова складена 08 квітня 2025 року.