Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1243/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції : Брильовський Р.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1243/20 пров. № А/857/5620/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Матковської З.М., Улицького В.З. за участю секретаря судового засідання: Волошин М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2020 року у справі № 380/1243/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, ВСТАНОВИВ : 11.02.2020р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» (надалі ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок») звернувся в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови № ЛВ2353/462/АВ від 07.11.2018р про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 111690,00 гривень. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2020р. позов задоволено. Суд визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Львівській області № ЛВ2553/462/АВ/ФС від 07.11.2018р. про накладення штрафу уповноваженими особами на ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» у розмірі 111690,00 гривень. 02.04.2020р. додатковим судовим рішенням Львівського окружного адміністративного суду задоволено заяву про розподіл витрат на правничу допомогу ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» та стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Львівській області на користь позивача понесені витрати на професійну допомогу у розмірі 5600 гривень. Не погоджуючись із даним додатковим судовим рішенням, апелянт Головне управління Держпраці у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми процесуального права. Апелянт просить суд, додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02.04.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким заяву про розподіл витрат на правничу допомогу залишити без задоволення. 06.07.2020р. на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання Головного управління Держпраці у Львівській області про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадження заходів карантину. ч.2 ст.313 КАС України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, ч.3 цієї статті передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. Отже, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки учасники справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду, а їх участь у судовому засіданні не визнана обов`язковою. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. 18.03.2020р. на адресу Львівського окружного адміністративного суду надійшла заява ТОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» про прийняття додаткового рішення про стягнення понесених витрат в розмірі 5600 грн. на професійну правничу допомогу. В ст.132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. ч.ч. 1, 3, 6 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Положеннями п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України встановлено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Із змісту ч. 3 ст.134 КАС України видно, що для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Так, відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Аналіз вказаних положень дає підстави дійти висновку, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Крім того, колегія суддів звертає увагу на положення ч.5-ч.7 ст.134 КАС України відповідно до яких визначено, що у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Із змісту ч. 9 ст.139 КАС України видно, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Таким чином, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16. У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V). У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). ч.3 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Згідно з п.п. 1, 2, 6 ч. 1 та ч. 2 ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом. ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Як видно із матеріалів справи, позивач на підтвердження витрат з оплати правової допомоги подав наступні документи: копію договору про надання правової допомоги № 959 від 10.09.2019р., копію акту прийому-передачі № 42 від 17.03.2020р., копією платіжного доручення № 486 від 17.03.2020р. Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами відповідач не подав у встановленому законом порядку. Таким чином, враховуючи наявність документального підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, колегія суддів вважає що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення заяви. Висновки колегії суддів узгоджуються з правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду які викладені у постанові від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 23.05.2018 р. у справі №820/2262/17 та від 31.07.2018 р. у справі №820/4263/17. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта про те, що заява про стягнення витрат на правничу допомогу подана із порушенням строку встановленого ч.7 ст.139 КАС України, оскільки позивач протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду першої інстанції надав докази про розмір понесених витрат. При цьому, в позовній заяві останній просив суд, стягнути понесені витрати на правничу допомогу. п.3 ч.1 ст.252 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки колегії суддів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а додаткове рішення Львівського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2020 року у справі № 380/1243/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя Н.В. Бруновська Суддя З.М. Матковська Суддя В.З. Улицький Постанова в повному обсязі складена 27.07.2020р.