Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/1243/20

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Головуючий суддя у першій інстанції : Брильовський Р.М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2020 рокуЛьвівСправа № 380/1243/20 пров. № А/857/5140/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Бруновської Н.В. суддів: Матковської З.М., Улицького В.З. за участю секретаря судового засідання: Волошин М.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 380/1243/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторій для дітей з батьками "Пролісок" до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, - ВСТАНОВИВ : 11.02.2020р. позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» (надалі ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок») звернувся в суд з позовом до Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови № ЛВ2353/462/АВ від 07.11.2018р про накладення штрафу уповноваженими особами у розмірі 111690,00 гривень. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2020р. позов задоволено. Суд визнав протиправною та скасував постанову Головного управління Держпраці у Львівській області № ЛВ2553/462/АВ/ФС від 07.11.2018р. про накладення штрафу уповноваженими особами на ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» у розмірі 111690,00 гривень. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт Головне управління Держпраці у Львівській області подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом порушено норми процесуального права. Апелянт просить суд, рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.03.2020р. скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. 06.07.2020р. на адресу Восьмого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання Головного управління Держпраці у Львівській області про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадження заходів карантину. ч.2 ст.313 КАС України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. При цьому, ч.3 цієї статті передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. Отже, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки учасники справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду, а їх участь у судовому засіданні не визнана обов`язковою. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. ст.229 КАС України передбачено, що фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав. 18.10.2018р. уповноваженими особами Головного управління Держпраці у Львівській області 18.10.2018р. здійснено інспекційне відвідування ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок», що підтверджується наказом Головного управління Держпраці у Львівській області № 2445-П від 17.10.2018 р. та направленням № 2250 від 20.10.2018 р., За результатами інспекційного відвідування контролюючим органом 19.10.2018р. складено акт № ЛВ2353/462/АВ та припис № ЛВ2353/462/АВ/П від 19.10.2018р. про усунення виявлених порушень. 07.11.2018р. першим заступником начальника Головного управління Держпраці у Львівській області Грицак О.О. прийнято постанову № ЛВ2353/462/АВ/ФС про накладення на ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» штрафу у розмірі -111690 грн. за порушення вимог ч. 1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України №413. Зокрема, контролюючий орган таких висновків дійшов з огляду на те, що під час інспекційного відвідування на території ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» виявлено особу ОСОБА_1 у формі охоронця з логотипом санаторію, який надав пояснення, що виконує роботу охоронця на території санаторію. Проте, трудових відносин із вказаною особою ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» не укладено. Колегія суддів звертає увагу, що позивач не пропустив шестимісячний строк звернення з позовом до суду який визначений ст. 122 КАС України, оскільки про порушення свої прав, свобод та інтересів дізнався 11.11.2019 р. отримавши копії матеріалів перевірки та постанову, а в суд звернувся з даним позовом 11.02.2020 р. За змістом ст.21 КЗпП України трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. З аналізу чинного законодавства видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва. Характерними ознаками трудових відносин є: - систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); - підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; - виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; - обов`язок роботодавця надати робоче місце; - дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо. Взаємовідносини фізичної особи і суб`єкта господарювання можуть виникати як на підставі трудового, так і на підставі цивільно-правового договору. При цьому сторони цивільно-правової угоди укладають договір в письмовій формі згідно з вимогами ст. 208 Цивільного кодексу України. Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у ст. 626 Цивільного кодексу України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Аналіз вказаних норм дає підстави дійти висновку, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій. Зокрема, відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ним ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, 13.06.2019 у справі №815/954/18. ст.978 ЦК України передбачено, що за договором охорони охоронець, який є суб`єктом підприємницької діяльності, зобов`язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Так, організаційно-правові принципи здійснення господарської діяльності у сфері надання послуг з охорони власності та громадян визначає Закон України «Про охоронну діяльність» від 22.03.2012 №4616-VI (далі - Закон №4616-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до абз.4 ч.1 ст.1 якого суб`єкт охоронної діяльності - суб`єкт господарювання будь-якої форми власності, створений та зареєстрований на території України, що здійснює охоронну діяльність на підставі отриманої у встановленому порядку ліцензії; охорона майна - діяльність з організації та практичного здійснення заходів охорони, спрямованих на забезпечення недоторканності, цілісності визначених власником і належних йому будівель, споруд, територій, акваторій, транспортних засобів, валютних цінностей, цінних паперів та іншого рухомого і нерухомого майна, з метою запобігання та/або недопущення чи припинення протиправних дій щодо нього, для збереження його фізичного стану, припинення несанкціонованого власником доступу до нього та забезпечення здійснення власником цього майна всіх належних йому повноважень стосовно нього ч.3 ст.4 Закону України «Про охоронну діяльність» передбачено, що центральний орган виконавчої влади у сфері охоронної діяльності, зокрема, видає та переоформляє ліцензії на здійснення охоронної діяльності, видає дублікати таких ліцензій та приймає рішення про визнання їх недійсними. Відповідно до ч.8 вказаного Закону суб`єкт охоронної діяльності надає послуги з охорони на підставі договору, укладеного із замовником у письмовій формі відповідно до законодавства. У договорах про надання послуг з охорони майна та фізичних осіб відповідно до положень Цивільного кодексу України визначаються умови відшкодування суб`єктом охоронної діяльності шкоди, заподіяної через неналежне виконання ним своїх зобов`язань. Замовник послуг з охорони майна зобов`язаний надати суб`єкту охоронної діяльності для ознайомлення оригінали документів або завірені в установленому порядку їх копії, що підтверджують його право володіння чи користування майном на законних підставах, охорона якого є предметом договору, а також правомірність знаходження такого майна, транспортного засобу чи особи у визначеному місці охорони. 14.11.2015р. позивач ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» (замовник) уклав з ТзОВ «ГАРД» (виконавець) договір № 114 від 14.11.2015р. про виконання робіт (надання послуг) з фізичної охорони об`єкта. (а.с. 10 ) В п.1.1. даного договору визначено, що виконавець власними силами і засобами здійснює цілодобову фізичну охорону об`єкту замовника, зазначеного в дислокації, що міститься в Додатку № 1 до даного договору. У п. 1.1. Додатку № 1 до договору № 114 від 14.11.2015р. передбачено, що об`єктами, які підлягають охороні є майновий комплекс дитячого санаторію та власне майно замовника, що знаходяться на адресою: м.Моршин, вул. Проліскова, 3, 8, 8А, 8Б, 10, 10А, 10В. ( а.с. 13 ) п.п. «в» п. 2.2 договору № 114 від 14.11.2015р. визначено, що замовник зобов`язаний забезпечити вільний доступ співробітників виконавця на об`єкти, що підлягають охороні. Отже, вказані обставини дають підстави дійти висновку, що охоронець ОСОБА_1 , який виявлений контролюючим органом в ході інспекційного відвідування на території санаторію виконує функції згідно умов договору №114 від 14.11.2015р. та не підпорядковується ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок». При цьому, колегія суддів вважає зазначити, що договір № 114 від 14.11.2015р. про надання послуг по охороні майнового комплексу дитячого санаторію та власне майно замовника ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» укладено саме із виконавцем ТОВ «ГАРД», який надає безпосередньо усі послуги по охороні, оплата яких здійснюється на рахунки останнього, а не безпосередньо охоронцю, що підтверджується карткою-рахунком № 361 за 2017р., актом звірки взаємних розрахунків за 2018р., 2019р., платіжними дорученнями № 22 від 14.03.2017р.; № 12 від 13.04.201р.; № 38 від 13.05.2017р.; № 42 від 17.06.201 р., № 63 від 26.07.201 р.; № 67 від 15.08.2017р.; № 78 від 14.09.2017р.; № 93 від 24.10.2017р.; № 107 від 17.11.2017р.; № 128 від 19.01.2018р.; № 143 від 20.02.2018р.; № 157 від 29.03.2018р.; № 166 від 18.04.2018р.; № 182 від 22.05.2018р.; № 200 від 27.06.2018р.; №209 від 19.07.2018р.; № 221 від 30.08.2018р.; № 230 від 25.09.2018р.; № 247 від 30.10.2018р.; № 258 від 30.11.2018р.; № 268 від 04.01.2019р.; № 284 від 15.02.2019р.; № 314 від 20.03.2019р.; № 39 від 27.03.2019 р. Із змісту ч.1 ст.77 КАС України видно, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. Зокрема, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З огляду на вказане, відповідач всупереч вимогам ч. 2 ст.77 КАС України не надав суду належних, допустимих та достовірних доказів, які свідчать про ту обставини, що ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» порушив вимоги ч. 1, ч.3 ст. 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України №413. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки Головне управління Держпраці у Львівській області як суб`єкт владних повноважень діяв не у спосіб що визначені законами та Конституцією України. В діях позивача відсутній склад порушення вимог ч.1, ч. 3 ст. 24 КЗпП України, Постанови Кабінету Міністрів України №413. Щодо доводів апелянта в частині належного повідомлення ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» про розгляд справи щодо порушення законодавства про працю, колегія суддів вважає зазначити наступне. ч.1 ст.268 КУпАП передбачено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Аналіз вказаних норм, дає підстави дійти висновку, що законодавством надано право особі, яка притягується до відповідальності ряд процесуальних прав та обов`язків, для захисту свої прав, свобод да інтересів. Зокрема, особі, яка притягується до відповідальності надано право бути присутніми під час розгляду справи, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою захисника. Разом з тим, колегія суддів вважає, що неналежне повідомлення особи, яка притягується до відповідальності позбавляє останнього права в повній мірі та на власний розсуд здійснювати надане їй законодавством процесуальне право захисту. ст.278 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання в тому числі: чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи про час та місце її розгляду. Із змісту ст.280 КУпАП видно, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Судом першої інстанції встановлено, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повідомлення ТзОВ «Санаторій для дітей з батьками «Пролісок» у один із способів, що передбачений п. 6, п.7 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013р. №509, оскільки саме лише надсилання тексту відповідного повідомлення від 31.10.2018р. (без доказів його отримання) не може свідчити про інформованість особи про час та місце розгляду справи. Висновки колегії суддів узгоджуються з правовою позицією яка викладена в постанові Верховного Суду у справі № 813/3415/18 від 12.06.2019р. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки колегії суддів. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст.229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 березня 2020 року у справі № 380/1243/20 - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя Н.В. Бруновська Суддя З.М. Матковська Суддя В.З. Улицький Постанова в повному обсязі складена 27.07.2020р.