Постанова 4814 № 524/773/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/773/20 Номер провадження 22-ц/814/1540/20Головуючий у 1-й інстанції Кривич Ж. О. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Панченка О.О., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 лютого 2020 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову,- В С Т А Н О В И В : У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та жінки, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, поділ спільного майна подружжя, та заявою про забезпечення позову. В заяві про забезпечення позову позивач прохала накласти арешт на об`єкт рухомого майна, що є предметом спору автомобіль марки TOYOTA CAMRY, 2010 року випуску, державний номер НОМЕР_1 , чорного кольору, зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 . В заяві посилалась на те, що відповідач ОСОБА_1 наразі виставив на продаж вказаний автомобіль, що підтверджується роздруківкою оголошенняі із мережі Інтернет, а саме сайту оголошень «Бесплатка», де вказується про продаж спірного майна подружжя із контактами відповідача ОСОБА_1 , не дивлячись на те, що майно являється спільним майном подружжя. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 лютого 2020 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на автомобіль марки TOYOTA CAMRY, 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , чорного кольору, зареєстрований на ім`я ОСОБА_1 . З вказаною ухвалою суду не погодився ОСОБА_1 та подав на неї апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 лютого 2020 року, оскільки накладений арешт грубо порушує його право власності. Апелянт вважає, що ухвала суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованою та такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, так як судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Від позивача ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому остання спростовуючи доводи, які викладені в апеляційній скарзі та підтримуючи ухвалу суду першої інстанції прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження за участі сторін та інших осіб по справі. На моменту розгляду справи сторони по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1. ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виник спір. Тому, прийшов до висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання можливого рішення. Колегія суддів погоджується з вказаними вище висновками місцевого суду, виходячи з наступного. Згідно ч.1 та ч.2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. В заяві про забезпечення позову заявник повинен викласти причини, у зв`язку з якими необхідно забезпечити позов, обґрунтувати необхідність певного виду забезпечення позову. Згідно ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Отже, важливими умовами для вжиття заходів забезпечення позову є наявність між сторонами дійсного спору та реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду. Так, звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову ОСОБА_2 виклала у відповідній заяві обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову та надала відповідні докази існування реального спору щодо права власності на спірне рухоме майно, а також того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або унеможливити виконання рішення суду. Матеріалами справи встановлено, що відповідач наразі виставив спірний автомобіль на продаж, тому якщо автомобіль буде продано, то це істотно ускладенить, або взагалі зробить неможливим виконання майбутнього рішення суду. Суд першої інстанції зважаючи на те, що спірний автомобіль є предметом реального існуючого між сторонами спору, тому вчинення будь-яких дій відповідача по його розпорядженню, унеможливить виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, або знівелює ефективність обраного позивачем способу захисту. Отже, на думку колегії суддів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність вжиття заходів забезпечення позову. Посилання апелянта на відсутність доказів, які б підтверджували доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, спростовуються матеріалами справи, які вказують на те, що позивач звернувся до суду з позовом, до якого останнім надано докази, що підтверджують його доводи, на підставі даних доказів і обгрунтовано заява останнього про необхідність забезпечення позову. Доводи апелянта щодо порушення судом першої інстанції порядку розгляду заяв про забезпечення позову, в тому числі прав відповідача на доступ до суду при розгляді таких заяв, є необгрунтованими, оскільки підтверджені лише власними роздумами, які не містять підтверджуючих доказів та не відповідають вимогам закону, якими врегульовано зазначені питання. Відповідно до ч.ч. 1 та 3 ст. 153 ЦПК Українизаява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду). Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язанихіззустрічнимзабезпеченням. Зважаючи на наведене, колегія суддів звертає увагу, що незважаючи на стадію розгляду справи, суд зобов`язаний розглянути заяву про забезпечення позову протягом двох днів з дня її надходження. Питання виклику сторін для участі у її розгляді вирішується на розсуд суду та не є обов`язковим. Отже, судом першої інстанції дотримано принцип гласності судового процесу та приписи норм чинного законодавства при розгляді заяви про забезпечення позову. Доводи апелянта на той факт, що застосуванні місцевим судом заходи забезпечення позову являється втручанням та порушенням його конституційного права на вільне володіння, користування та розпорядження належним йому майном не відповідає дійсності з огляду на наступне. Арешт майна, як вид забезпечення позову це встановлений законом тимчасовий захід, який полягає в обмеженні власника (користувача) майна на вільне володіння, користування та розпорядження даними майном, з метою забезпечення виконання рішень судів якими поновлюються порушенні права та інтереси фізичних осіб, за захистом яких вони звернулися до суду. Той факт, що можливість застосування такого заходу передбачена законом вказує на правомірність дій суду. Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції фактично, до вирішення справи по суті, лише обмежив право відповідача щодо розпорядження належним йому майном, в іншій частині права відповідача не обмежуються. За таких обставин доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на неправильному розумінні змісту норм закону. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не впливають на правильність ухвали суду першої інстанції, яка постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції відсутні. На підставі викладеного, керуючись ст.375, ст. ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови суду виготовлено 10 липня 2020 року. Головуючий: _______________________ Г.Л. Карпушин Судді: ___________________ О.О. Панченко__________________ В.П. Пікуль