Постанова 4814 № 524/11853/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 524/11853/24 Номер провадження 22-ц/814/725/25Головуючий у 1-й інстанції Ковальчук Т. М. Доповідач ап. інст. Чумак О. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 січня 2025 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Чумак О.В. суддів Дряниці Ю.В., Пилипчук Л.І. за участю секретаря Галушко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 жовтня 2024 року, постановлену суддею Ковальчук Т.М., у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення позову. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, в с т а н о в и л а: У вересні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Автозаводського районного суду міста Кременчука з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя. Разом із позовною заявою нею подано заяву про забезпечення позову, у якій вона просила накласти арешт на майно, яке на праві власності належить відповідачу, та яке є предметом спору у справі за її позовом, а саме: квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 ; автомобіль «KiaSportage», об`єм двигуна 1598 см куб., 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; автомобіль «LincolnMKX», об`єм двигуна 3726 см куб., 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 . В обґрунтування заяви ОСОБА_2 зазначила, що зазначене майно перебуває у фактичному володінні та розпорядженні відповідача ОСОБА_1 , з яким у неї неприязні відносини. Окрім цього, є ризик відчуження спірного майна подружжя, що в подальшому може істотно ускладнити або унеможливити виконання судового рішення у разі невжиття заходів забезпечення позову. Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартири АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 . Накладено арешт на автомобіль «KiaSportage», об`єм двигуна 1598 см куб., 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 Накладено арешт на автомобіль «LincolnMKX», об`єм двигуна 3726 см куб., 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 . Ухвала суду першої інстанції оскаржена до апеляційного суду відповідачем ОСОБА_1 , який просить її скасувати та відмовити у задоволенні заяви. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що позивачкою не надано доказів на підтвердження того, що він має намір здійснити відчуження належного йому майна. Крім того, вжиті судом заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими вимогами. В судове засідання до суду апеляційної інстанції позивач та відповідач не з`явились, про день та час розгляду справи належним чином повідомлялися. Відповідно до ст. 372 ч.2 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи вищенаведене та положення ст. 372 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про розгляд справи у відсутності осіб, які в судове засідання не з`явились. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За змістом ст. 374 ч. 1 п. 2 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно із ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне. Судом першої інстанції встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що в провадженні Автозаводського районного суду м. Кременчука перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та поділ спільного майна подружжя. Згідно змісту позовної заяви позивачка просить визнати право спільної сумісної власності на автомобілі автомобіль «KiaSportage», об`єм двигуна 1598 см куб., 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 ; автомобіль «LincolnMKX», об`єм двигуна 3726 см куб., 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , а також грошові кошти, які були витрачені на ремонт та невід`ємні поліпшення квартири АДРЕСА_3 в розмірі 1 154 477 грн. Задовольняючи заяву, ОСОБА_2 про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існує спір щодо придбаного в період шлюбу майна, тому, враховуючи реальну імовірність його відчуження, на нього слід накласти арешт. Колегія суддів не в повній мірі погоджується з цим висновком суду першої інстанції, приймаючи до уваги наступне. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України). Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших прийшов до висновку, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову. У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1). Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії. Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову. Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Такі правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23, від 11 серпня 2022 року в справі № 522/1514/21 (провадження № 61-19123св21) та інших. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) прийшла до висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх не вжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку. Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23. В даному випадку матеріали оскарження ухвали свідчать про те, що між сторонами існує спір щодо розподілу майна, набутого в шлюбі, а саме автомобілів «KiaSportage», об`єм двигуна 1598 см куб., 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1 , та «LincolnMKX», об`єм двигуна 3726 см куб., 2018 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , які зареєстровані за відповідачем. Реєстрація права власності на спірне рухоме майно свідчить про те, що за відсутності встановленої заборони останній може у будь-який момент відчужити його або здійснити інші реєстраційні дії щодо нього без погодження з позивачкою. Арешт майна як спосіб забезпечення позову передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду в складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року в справі № 908/2382/21, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі № 504/3408/22 (провадження № 61-18041св23). Суд першої інстанції надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановив безпосередній зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, правильно застосував положення статті 149 ЦПК України та обґрунтовано обрав захід до забезпечення позову, який відповідає пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України. Вжиті заходи забезпечення позову в частині накладення арешту на транспортні засоби не спричинять збитків відповідачу, не порушать його права та охоронювані законом інтереси. Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд помилково наклав арешт на квартири АДРЕСА_3 , оскільки дане нерухоме майно не є предметом спору. Позивачка ставить питання про стягнення грошової компенсації за проведення ремонтних робіт у даних квартирах, розмір якої є значно нижчим ніж їх вартість. Тому застосований судом захід забезпечення позову не є співмірним заявленим позивачкою вимогам. За таких обставин ухвала Автозаводського районного суду м. Кременчука від 16.10.2024 року в частині накладення арешту на кваритри1, 3 в будинку АДРЕСА_4 підлягає скасуванню, а заява ОСОБА_2 про забезпечення позову в цій частині залишенню без задоволення. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 жовтня 2024 року в частині накладення арешту на кваритри1, 3 в будинку АДРЕСА_4 , скасувати. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом накладення арешту накваритри1, 3 в будинку АДРЕСА_4 відмовити. В іншій частині ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 16 жовтня 2024 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О. В. Чумак Судді Ю. В. Дряниця Л. І. Пилипчук