Постанова 4818 № 644/2889/18

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2020 року м. Харків справа № 644/2889/18 провадження № 22-ц/818/2758/20 Харківський апеляційний суд у складі: головуючого: Маміної О.В., суддів: Тичкової О.Ю., Яцини В.Б. учасники справи: позивач : Комунальне підприємство «Харківводоканал» , відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 розглянувши у порядку ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, в приміщенні суду в м. Харкові цивільну справу за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року у складі судді Сітало А.К., - в с т а н о в и в : 04 травня 2018 року Комунальне підприємство «Харківводоканал» звернулося у суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення , в якому просило, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ( т. 1 а.с. 180) та відповіді на відзив ( т.1 а.с. 216), стягнути солідарно заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, індекс інфляції та 3 % річних на загальну суму 18260,62грн. Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» суму заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.12.2002 по 31.05.2019 та надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.07.2009 по 31.05.2019 року, з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, в розмірі 8795,33 грн. та судовий збір у розмірі по 216,54 грн. з кожного. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_3 ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.. Зазначає, що позивачем пропущений строк позовної давності, що є підставою для відмови у позові, оплата частини суми у рахунку не свідчить про визнання всієї суми та не є підставою для переривання строку позовної давності, також не погоджуються із розрахунком інфляційних витрат, також судом необґрунтовано відмовлено в задоволенні відшкодування витрат понесених судових витрат на правову допомогу. Представник КП «Харківводоканал» - Хом`як Р.В. у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року - без змін. Відзив мотивовано тим, щовідповідачі є споживачами житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення. Відповідачами неодноразово порушувався порядок здійснення оплати за надані послуги, а тому за їх особовим рахунком утворювались заборгованість за попередні періоди. Оскільки відповідачами під час здійснення оплат за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, не вказувався період здійснення оплат, то частина коштів зараховувалась в рахунок попередньої заборгованості, виниклої за попередні періоди. Вирішуючи питання щодо витрат понесених учасником справи на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що додані докази, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному учасником справи розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року в частині позовних вимог, в задоволенні яких відмовлено, сторонами не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що з відповідачів підлягає солідарному стягненню заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01.12.2002 по 31.05.2019 та надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.07.2009 по 31.05.2019 з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, в розмірі 8795,33 грн.,враховуючи оплати проведені у зазначений період. При цьому суд вирішив відмовити в задоволені заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Судом встановлено, що відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 є споживачами послуг Комунального підприємства «Харківводоканал» за адресою: АДРЕСА_1 ( т.1 а.с. 4). Згідно до зведеної картки абонента за особовим рахунком № 168521 , за адресою: АДРЕСА_1 , загальна заборгованість - 18193,62 грн., яка складається з заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 грудня 2002 по 31 травня 2019 у розмірі 9903,99 грн., індекс інфляції в розмірі 1125,06 грн., 3 % річних з простроченої суми 253,68 грн. на загальну суму 11282,73; за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.07.2009 по 31.05.2019 у розмірі 5818,28 грн.. індекс інфляції в розмірі 891,23 грн., грн., 3% річних з простроченої суми 201,38грн. на загальну суму 6910,89 грн.( т.1 а.с.182-194). Як на підставу позовних вимог Комунальне підприємство «Харківводоканал» посилалося на те, що відповідачі належним чином не виконують своїх обов`язків зі своєчасної оплати наданих позивачем послуг, тому сума їх заборгованості з урахуванням ст. 625 ЦК України становить 18193,62 грн. Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальними послугами визначається результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Відповідно до вимог Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуги з централізованого водопостачання та водовідведення віднесено до комунальних. Згідно п.5 ч.3 ст.20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в строки, встановлені договором або законом. Пунктом 18 «Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005року №630, встановлено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць; плата вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Матеріали справи свідчать про те, що за особовим рахунком № № 168521 , за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачі мають заборгованість за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення у розмірі 18193,62 грн., яка складається з заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 грудня 2002 по 31 травня 2019 року., індексу інфляції, 3 % річних з простроченої суми, а також за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01.07.2009 по 31.05.2019 року., індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми ( т.1 а.с.182). Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України). Вимогами статті 541 ЦК України визначено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. При цьому правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов`язанням, у якому, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржників покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) - вимагати сплату грошей за надані послуги. Отже, виходячи з юридичної природи спірних правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Згідно ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України, боржники, які прострочили виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Разом з тим представник відповідача ОСОБА_3 ОСОБА_5 наполягав на застосуванні строків позовної давності до спірних правовідносин (т.1 а.с.142), також ця вимога зазначено і в апеляційній скарзі представником ОСОБА_4 (а.с. 43-47). Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України). Відповідно до частин першої, другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, позовна давність переривається у разі пред`явлення позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом є лише частина вимоги, право на яку має позивач. З тлумачення цієї норми статті 264 ЦК України слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника), що свідчать про визнання боргу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій, такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16. У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою». Матеріали справи свідчать про те, що відповідачі, у період з 2004 року, частково виконували свої обов`язки по оплаті послуг водопостачання та водовідведення, які фактично їм були надані КП «Харківводоканал» (т.1 а.с.64-88). Зазначене свідчить про переривання строку позовної давності. Доводи відповідачів щодо безпідставного поновлення судом строків позовної давності позивачу, - спростовуються матеріалами справи, оскільки строк позовної давності у справі не поновлювався судом, сума заборгованості стягнута з відповідачів у межах позовної давності. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та,що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача, такий правовий висновок зробив Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18). Будь-яких належних та допустимих доказів на спростування розрахунку чи розміру заборгованості відповідачами суду не надано. Посилання скаржника на те, що відсутні підстави для стягнення з відповідачів заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, оскільки між ними, як споживачами, та між КП «Харківводоканал» відсутні договірні правовідносини, - не приймаються до уваги, оскільки споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг саме по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20 квітня 2016 року № 6-2951цс15. Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновки суду першої інстанції. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог та розподілу судового збору ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Проте, не може погодитися з висновком суду про відмову відповідачу ОСОБА_3 у задоволені заяви про відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, а саме понесених на професійну правничу допомогу. Так, однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Зі змісту ст.ст. 58,60, ч. 4 ст. 62 ЦПК України убачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник. Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. Так у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час. За умовами ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Як вбачається з матеріалів справи представником відповідача ОСОБА_3 адвокатом Лиска П.О. до відзиву на позов долучено копії: договору про надання правових послуг № 23/19 від 20.04.2019 року, звіту до договору про надання правових послуг № 23/19 від 20.04.2019 року, акту здачі-приймання до договору про надання правових послуг № 1/18 від 15.01.2018 року та квитанції до прибуткового касового ордеру № 1-0606 від 06.06.2019 року, якою підтверджено розрахунок між відповідачем ОСОБА_3 та адвокатом Лиска П.О. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 996 від 01.07.2011, видане КДКА Полтавської області) ( т.1. а.с. 144-150). Так. відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких в числі інших належать і витрати на професійну правничу допомогу. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 137 ЦПК України). ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати, застосовує критерії на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що з урахуванням складності справи та часткового задоволення позову, обґрунтованим розміром витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача ОСОБА_3 є судові витрати у розмірі 1500 грн. За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції, відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 та п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підлягає зміни в частині вирішення питання про відшкодування судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу. Рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог не оскаржується і судом апеляційної інстанції не переглядається. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд, -- ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити частково. Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 07 лютого 2020 року змінити. Стягнути з Комунального підприємства «Харківводоканал» (код ЄДРПОУ 03361715) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п`ятсот) грн.. В частині задоволення позовних вимог та розподілу судового збору рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і, в силу п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, оскарженню не підлягає. Головуючий: О.В.Маміна Судді: О.Ю. Тичкова В.Б. Яцина