Постанова КЦС ВС № 757/26709/19-ц

Постанова Іменем України 19 жовтня 2022 року м. Київ справа № 757/26709/19-ц провадження № 61-6092св22 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачка - ОСОБА_2 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф., від 15 лютого 2022 року. Зміст позовної заяви та її обґрунтування У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 17 лютого 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він надав відповідачці в позику 1 418 000,00 грн, а остання зобов`язалася повернути зазначену суму грошових коштів до 01 квітня 2016 року. Вказував, що відповідачка свої зобов`язання за договором позики не виконала, а його неодноразові вимоги про повернення грошових коштів не виконує. Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму позики у розмірі 1 418 000, 00 грн, проценти за користування позикою у розмірі 1 481 984, 83 грн та 3 % річних у розмірі 138 692, 00 грн. Стислий виклад заперечень відповідачки ОСОБА_2 проти задоволення позову заперечувала у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог. Зазначала, що не отримувала від ОСОБА_1 жодних грошових коштів, а надана позивачем розписка була написана нею під погрозами застосування фізичного насильства. Додатково зазначала про пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, оскільки строк виконання зобов`язання за спірною розпискою визначено 01 квітня 2016 року, а з позовом у цій справі ОСОБА_1 звернувся лише 23 травня 2019 року. Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду міста Києва у складі судді Писанця В. А. від 09 червня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 2 176 931, 44 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачка взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконала, отримані в позику грошові кошти у встановлений сторонами строк не повернула, у зв`язку із чим наявні підстави для стягнення з неї на корить позивача суми позики, процентів за час користування отриманими у позику грошовими коштами, нарахованими відповідно до положень статті 1048 Цивільного кодексу України, а також 3 % річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до положень статті 625 ЦК України. Основний зміст та мотиви судового рішення апеляційного суду Постановою Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 11 715,50 грн. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 , однак не звернув уваги на пропуск позивачем позовної давності при зверненні до суду із позовом, зокрема не урахував, що строк виконання зобов`язання за договором позики сторонами визначено 01 квітня 2016 року, а з позовом про стягнення заборгованості за договором позики ОСОБА_1 звернувся лише 23 травня 2019 року, що з урахуванням поданої відповідачкою заяви про застосування позовної давності, є підставою для відмови у задоволенні позову. Доводи позивача про переривання позовної давності у зв`язку з визнанням відповідачкою боргу суд апеляційної інстанції вважав недоведеними належними та допустимими доказами. Узагальнені доводи касаційної скарги 01 липня 2022 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року і залишити в силі рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року. Підставами касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначив неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 509/3589/16-ц, а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази. Також заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 362 Цивільного процесуального кодексу України (пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України). ОСОБА_1 посилається на те, що відповідачка не скористалась своїм правом на подання заяви про застосування позовної давності, а тому відсутні підстави для її застосування. Вважає, що відповідачка просила суд відмовити у задоволені позову з інших підстав, а її посилання на пропуск позовної заяви у відповідь на додаткові пояснення його представника не свідчить про подання нею заяви в порядку частини третьої статті 267 ЦК України. Крім того, на думку заявника, суд апеляційної інстанції безпідставно не врахував його пояснення щодо причин пропуску позовної давності, а також заявлену його представником в судових дебатах суду першої інстанції заяву про визнання поважними причин пропуску позовної давності. Додатково посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема прийняття до розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , підписаної від її імені адвокатом Мельником І. І., який згідно з наданим договором про надання правової допомоги не мав повноважень на підписання апеляційної скарги. З урахуванням зазначеного, вважає, що суд апеляційної інстанції відповідно до пункту 2 статті 362 ЦПК України повинен був закрити апеляційне провадження. Крім того зазначає про безпідставне стягнення судом апеляційної інстанції з нього в порядку розподілу судових витрат судового збору за подання апеляційної скарги, з огляду на те, що він є інвалідом ІІ групи та звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано з Печерського районного суду міста Києва цивільну справу № 757/26709/19. 21 вересня 2022 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу У поданому відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 , а оскаржене судове рішення апеляційного суду залишити без змін. Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що касаційна скарга є необґрунтованою та не спростовує висновків суду апеляційної інстанції. На думку представника відповідачки, суд правильно встановив початок перебігу позовної давності у спірних правовідносинах, відсутність підстав для її переривання, та урахувавши заяву відповідачки про застосування наслідків пропуску позовної давності, заявлену як у письмовому, так і в усному порядку, дійшов законного висновку про відмову у задоволенні позову. Фактичні обставини справи, встановлені судами 17 лютого 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, за умовами якого остання отримала від позивача у позику 946 000,00 грн, 20 000,00 доларів США, 27 000,00 грн та 5 000,00 грн, які зобов`язалась повернути до 01 квітня 2016 року. Про отримання грошових коштів відповідачкою складено розписку. Позиція Верховного Суду Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинахта якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Встановивши, що між сторонами було укладено договір позики у формі розписки ОСОБА_2 про отримання грошових коштів та зобов`язання їх повернення 01 квітня 2016 року, а також факт невиконання відповідачкою взятих на себе зобов`язань з повернення грошових коштів у встановлений договором строк, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 . Касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права в частині встановлення судами попередніх інстанцій обставин укладення спірного договору позики, а також розміру заборгованості за ним, а тому в силу положень статті 400 ЦПК України справа в цій частині не переглядається в касаційному порядку. У справі, що переглядається, перевірці в касаційному порядку підлягає правильність застосування судом апеляційної інстанції положень статті 267 ЦК України, а також статей 141, 362 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір». Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша, п`ята статті 261 ЦК України). Отже ця норма передбачає презумпцію обізнаності особи про стан своїх майнових прав і вимог. Спростування цієї презумпції покладається на позивача. Перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається. Відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. З тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника), що свідчать про визнання боргу (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 640/22879/14-ц). У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою». Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Положенням статті 267 ЦК України встановлено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. ЦК України не встановлює вимог щодо форми заяви про застосування наслідків спливу позовної давності. Така заява може бути викладена у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання (письмового чи усного), що відповідає вимогам цивільного процесуального законодавства, згідно з якими учасники справи мають право заявляти клопотання, а також давати усні і письмові пояснення суду. Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27 лютого 2019 року у справі № 521/4606/16-ц. У той же час, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Слід звернути увагу, що позовна давність має на меті гарантувати правову визначеність, встановлюючи межу для дій або ж перешкоджаючи несправедливості, яка могла б виникнути, якби суди ухвалювали рішення щодо подій, які відбулисяу далекому минулому. Встановивши, що у договорі позики, укладеному у формі розписки, сторони визначили строк виконання зобов`язання - 01 квітня 2016 року, а з позовом про стягнення заборгованості за указаним договором ОСОБА_1 звернувся лише 23 травня 2019 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про пропуск позивачем позовної давності. З урахуванням наведеного, а також на підставі заяви представника відповідачки у суді першої інстанції про застосування наслідків спливу позовної давності (у відзиві на позовну заяву, заяві від 22 січня 2021 року, а також в усних поясненнях у судовому засіданні в суді першої інстанції), апеляційний суд правильно застосував положення частини четвертої статті 267 ЦК України та ухвалив судове рішення про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності при зверненні до суду. При цьому апеляційним судом надано правову оцінку наведеним позивачем доводам щодо переривання позовної давності на підставі частини першої статті 264 ЦК України та обґрунтовано зазначено про відсутність належних та допустимих доказів вчинення відповідачкою дій, що могли б свідчили про визнання нею свого боргу. Колегія суддів враховує, що судом апеляційної інстанції помилково зазначено про те, що позивач не звертався із заявою про визнання поважними причин пропуску позовної давності, що підтверджується технічним записом судового засідання, яке відбулось у суді першої інстанції 09 червня 2021 року. Однак з огляду на те, що апеляційним судом надано загальну оцінку зазначеним стороною позивача причинам пропуску такого строку (суперечливі дії відповідачки, усне визнання боргу, звернення до суду одразу після висловлення відповідачкою не бажання повертати борг), колегія суддів вважає, що зазначений недолік не призвів до ухвалення незаконного судового рішення, а вказані позивачем обставини не підтверджують поважності причин пропуску трирічного строку позовної давності. Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Доводи касаційної скарги щодо неналежної оцінки заяви відповідачки про застосування позовної давності, існування підстав для її переривання, а також наявності поважних причин для пропуску позовної давності зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). Необґрунтованими є також доводи касаційної скарги про відсутність підстав у суду апеляційної інстанції для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_2 , підписаної від її імені адвокатом Мельником І. І. З матеріалів справи слідує, що апеляційна скарга на рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 червня 2021 року подана ОСОБА_2 , від імені якої діяв адвокат Мельник І. І. На підтвердження повноважень зазначеного представника до апеляційної скарги додано договір про надання правової допомоги від 28 липня 2021 року та ордер, що відповідає положенням частини четвертої статті 62 ЦПК України та статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 2.1 договору про надання правової допомоги від 28 липня 2021 року передбачено право адвоката Мельника І. І. представляти інтереси ОСОБА_2 в усіх судах України зі всіма правами, які надано заявнику, в тому числі (серед іншого) подавати скарги, оскаржити рішення в апеляційному та касаційному порядку. При цьому, будь-яких обмежень у повноваженнях представника не зазначено. Ордер видано адвокатом Мельником І. І. для представництва інтересів ОСОБА_2 в Київському апеляційному суді, Верховному Суді (серія КВ № 057993від 28 липня 2021 року). Київський апеляційний суд перевірив повноваження зазначеного представника та ухвалою від 17 січня 2022 року відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою, поданою представником ОСОБА_2 - Мельником І. І . Ураховуючи наведене, безпідставними є доводи касаційної скарги щодо порушення судом апеляційної інстанції положень статті 362 ЦПК України, а також посилання заявника на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми у подібних правовідносинах. Вказані вище висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які послався заявник у касаційній скарзі, оскільки суд застосував вказані вище норми права із урахуванням встановлених у цій справі обставин. Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Водночас слід зазначити, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, зокрема стягнення судового збору, сплаченого відповідачкою за подання апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 141 ЦПК України, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. Згідно з положеннями частини шостої статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. У пункті 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. З огляду на те, що ОСОБА_1 є інвалідом ІІ групи, відсутні правові підстави для стягнення з нього судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги. У цій справі розподіл судових витрат має здійснюватися з урахуванням положень частини шостої статті 141 ЦПК України. Ураховуючи, вказані обставини, а також те, що відповідачка постанову апеляційного суду не оскаржує, відповідно до положень пункту 2 частини другої, а також частини шостої статті 141 ЦПК України на користь ОСОБА_2 підлягає компенсації сума судового збору, сплаченого нею за подання апеляційної скарги, у розмірі 11 715,50 грн У відповідності до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. З огляду на те, що відсутні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, оскаржене судове рішення апеляційного суду в частині розподілу судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про компенсацію зазначених витрат за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В іншій частині оскаржене судове рішення ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального й процесуального права. Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення. Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 11 715 (одинадцять тисяч сімсот п`ятнадцять) грн 50 коп. В іншій частині постанову Київського апеляційного суду від 15 лютого 2022 рокузалишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді: О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта