Постанова 4824 № 760/21892/19

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И Справа № 760/21892/19 Провадження: № 22-ц/824/238/2025 31 січня 2025 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О., суддів Верланова С.М., Нежури В.А. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Коробенка С. В., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в с т а н о в и в: У липні 2019 року ТОВ «Новобудова» ( далі по тексту - Товариство) звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ТОВ «Новобудова» є юридичною особою, предметом діяльності якої відповідно до статуту є надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинків та іншим юридичним та фізичним особам, експлуатація та обслуговування житлового фонду, внутрішньо будинкових інженерних мереж, систем та обладнання об`єктів соціально-побутового призначення, в тому числі, технічне обслуговування, реконструкція, капітальний і поточний ремонти та інше. Відповідно до рішення правління АТ ХК «Київміськбуд» №142 від 16.06.2004 житловий будинок АДРЕСА_1 , був переданий Товариству в експлуатацію та обслуговування. Відповідачі є власниками квартири за адресою: АДРЕСА_2 , зокрема, ОСОБА_1 належить 1/2 частка у праві власності, а ОСОБА_2 та ОСОБА_4 - по 1/4 частці. Позивачем безперебійно надавались та надаються житлово-комунальні послуги, однак, відповідачі не сплачують за спожиті ними житлово-комунальні послуги, чим спричиняють збитки позивачу. До 01.01.2020 року відповідачам надавалися послуги у вигляді утримання будинків і споруд та прибудинкової території, а після вказаної дати - у вигляді управління багатоквартирним будинком на підставі договору №2, укладеного 27.12.2019 між позивачем та уповноваженими зборами співвласників будинку особами, які діють на підставі протоколу зборів співвласників будинку, проведених 28 листопада 2019 року. Крім того, позивач продовжив надавати послугу з вивезення твердих побутових відходів з 01.08.2018, яка була виведена зі складу послуги з утримання будинку та прибудинкової території. Нарахування плати за надані комунальні послуги відповідачам до 01.01.2020 здійснювалося на підставі затверджених у встановленому порядку тарифів, а з 01.01.2020 розмір винагороди управителю визначався на підставі укладеного договору №2 від 27.12.2019. за період з 01.02.2016 по 01.03.2023 включно складає 72 753,23 грн, з них: основний борг - 61 539,27 грн, 3 % річних від простроченої суми за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 - 2991,80 грн, індекс інфляції за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 - 8 222,16 грн. За наведених підстав, ТОВ «Новобудова» просило суд стягнути з відповідачів на свою користь заборгованість у розмірах відповідно до їх часток у праві власності на квартиру, а саме: з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2016 по 01.03.2023 в розмірі 36 376,61 грн, з яких: основний борг в розмірі 30769,63 грн; 3% річних від простроченої суми за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 1 495,90 грн; інфляційні втрати за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 4 111,08 грн; з ОСОБА_2 заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2016 по 01.03.2023 в розмірі 18188,31 грн, з яких: основний борг в розмірі 15 384 ,82 грн; 3% річних від простроченої суми за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 747,95 грн; інфляційні втрати за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 2055,54 грн; з ОСОБА_5 заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2016 по 01.03.2023 в розмірі 18 188,31 грн, з яких: основний борг в розмірі 15 384,82 грн;3% річних від простроченої суми за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 747,95 грн; інфляційні втрати за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 2 055,54 грн. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року позов ТОВ «Новобудова» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2016 по 01.03.2023 в розмірі 36 376 грн. 61 коп., з яких: основний борг в розмірі 30 769 грн 63 коп., 3% річних від простроченої суми за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 1 495 грн 90 коп., інфляційні втрати за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 4 111 грн 08 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2016 по 01.03.2023 в розмірі 18 188 грн. 31 коп., з яких: основний борг в розмірі 15 384 грн 82 коп., 3% річних від простроченої суми за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 747 грн 95 коп., інфляційні втрати за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 2 055 грн 54 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Новобудова» заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2016 по 01.03.2023 в розмірі 18 188 грн. 31 коп., з яких: основний борг в розмірі 15384 грн 82 коп., 3% річних від простроченої суми за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 747 грн 95 коп., інфляційні втрати за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 в розмірі 2 055 грн 54 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» судовий збір в розмірі 1342 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Новобудова» судовий збір в розмірі 671 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Новобудова» судовий збір в розмірі 671 грн. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального, а також неправильне встановлення обставин у справі, просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначили, що ПАТ «ХК «Київміськбуд» не був співвласником багатоквартирного будинку в оскаржуваний період, а тому згідно ст. 369 ЦК України не мав належних повноважень передавати будинок в експлуатацію та обслуговування позивачу. Суд першої інстанції не досліджував належне надання усіх 17 послуг, які входять до складу послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкових територій, їх якісні та кількісні показники, що передбачено статтею 16 Закону. В судовій справі відсутні докази надання позивачем житлово-комунальних послуг, наданих відповідно до стандартів, нормативів, норм і правил, що визначені статтею 8 Закону. Суд першої інстанції помилково вважав, що фактичне надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, а в подальшому - послуг з управління багатоквартирним будинком підтверджується копіями наданих позивачем договорів, укладеними з виконавцями, що спеціалізуються на виконанні специфічних робіт, що входять до складу комунальних послуг. Копії господарських договорів, доданих до відповіді на відзив N?290/8 від 18.05.2022 р., передбачають фактичне надання послуг за умови підписання сторонами актів виконаних робіт або наданих послуг. В матеріалах судової справи відсутні такі акти. Крім того, зазначені докази подані з порушенням процесуальних строків, передбачених для подання доказів. Враховуючи, що копії господарських договорів подані з порушенням ст.83 ЦПК України, суд не повинен брати до уваги такі докази. Також суд першої інстанції не звернув уваги на те, що повноваження представників позивача не підтверджені належними доказами. Відсутні належні докази на підтвердження факту, що в період з 01.02.2016 по 01.07.2021 року власниками квартири АДРЕСА_2 були відповідачі. Також вважали, що суд першої інстанції безпідставно прийняв заяву позивача про збільшення позовних вимог та безпідставно не застосував строки позовної давності. Ухвалами Київського апеляційного суду від 01 вересня 2023 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У відзиві на апеляційну скаргу Яценко Т. Ю. в інтересах ТОВ «Новобудова» заперечила проти апеляційної скарги та зазначила, що судом ухвалено судове рішення відповідно до вимог процесуального закону та правильно застосовані норми матеріального права, обставини у справі, встановлені судом, підтверджені належними доказами, які наявні в матеріалах справи, а тому просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Рішення суду оскаржено лише відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Іншими учасниками справи рішення суду не оскаржено, а тому рішення суду першої інстанції переглядається судом апеляційної інстанції лише в частині вирішення позовних вимог, пред`явлених позивачем до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, згідно рішення правління АТ ХК «Київміськбуд» №142 від 16.06.2004 житловий будинок АДРЕСА_1 , був переданий Товариству в експлуатацію та обслуговування. На підставі договору дарування квартири від 29 листопада 2007 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Міленіною К.О. та зареєстрованого в реєстрі за №699, власниками квартири АДРЕСА_2 в наступних частках є: ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частини, ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини, ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 року №869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», затверджено Порядок формування тарифів на житлово-комунальні послуги (далі - Постанова №869). Частина 3 п.2 Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (загальна частина), (Порядок), передбачає, що тариф на послуги розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням переліку послуг згідно з додатком до Порядку. Згідно з Порядком калькуляційною одиницею при нарахуванні плати за послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій є 1 кв. м загальної площі, що перебуває у власності фізичної особи (п. 5 Порядку). Отже, тариф на послугу з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій у будинку, в тому числі і квартири АДРЕСА_1 : в період з 01.02.2016 по 01.07.2017 встановлений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №273 від 05.03.2013р. та складав 3,05 грн./міс. за 1 кв. м загальної площі квартири; в період з 01.07.2017 по 01.12.2017 встановлений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №633 від 26.05.2017 та складав 4,89 грн./міс. за 1 кв. м загальної площі квартири; в період з 01.12.2017 по 01.07.2018 встановлений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №1207 від 05.10.2017 та складав 5,11 грн./міс. за 1 кв. м загальної площі квартири; в період з 01.07.2018 по 01.01.2020 встановлений розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) №937 від 01.06.2018 та складає 6,74 грн./міс. за кв. м загальної площі квартири. Враховуючи площу квартири АДРЕСА_1 в будинку, а саме 122,60 кв. м, загальна вартість послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій становила: в період з 01.02.2016 по 01.07.2017 - 373 грн 93 коп. в місяць; в період з 01.07.2017 по 01.12.2017 - 599 грн 51 коп. в місяць; в період з 01.12.2017 по 01.07.2018 - 626 грн 49 коп. в місяць; в період з 01.07.2018 по 01.01.2020 - 826 грн 32 коп. в місяць; Рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 від 28листопада2019рокуТОВ «Новобудова» визначено управителем багатоквартирного будинку та затверджено умови договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком. 27 грудня 2019 року між ТОВ «НОВОБУДОВА» та уповноваженими зборами співвласників будинку особами, які діють на підставі протоколу зборів співвласників будинку, проведених 28 листопада 2019 року, підписаний договір №2 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком. Згідно з вказаним договором ціна послуги з управління (крім квартир та нежитлових приміщень першого поверху) становить 7,49 гривень (в тому числі податок на додану вартість) на місяць за 1 кв. метр загальної площі житлового або нежитлового приміщення у будинку та включає: витрати на утримання будинку та прибудинкової території і поточний ремонт спільного майна будинку в розмірі 6,41 гривень відповідно до кошторису витрат на утримання будинку та прибудинкової території (далі - кошторис витрат), що міститься у додатку 5 до договору; винагороду управителю в розмірі 1,08 гривень на місяць. Рішенням зборів співвласників будинку від 28 листопада 2019 року, ТОВ «НОВОБУДОВА» уповноважено на укладення з підрядною організацією договору про надання послуги з вивезення твердих побутових відходів на умовах погоджених сторонами та здійснювати розрахунки зі співвласниками за спожиті послуги. ТОВ «НОВОБУДОВА» продовжило надавати комунальну послугу з вивезення твердих побутових відходів на підставі укладеного з ДП «Фірма Альтфатер Київ» договору №976 на вивезення твердих побутових відходів від 31.01.2014 та договору №976р на вивезення твердих побутових відходів роздільно зібраних (ТПВРЗ) від 18.11.2013. Згідно з розпорядженнями КМДА №551 від 04.04.2018 та №267 від 21.02.2018р. з серпня 2018 року нарахування за послугу з вивезення твердих побутових відходів здійснюється з урахуванням кількості осіб, що проживають у квартирі, середньої норми накопичення відходів залежно від типу будинку та тарифу перевізника твердих побутових відходів. Згідно розрахунку загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2016 по 01.03.2023 включно складає 72 753,23 грн, з них: основний борг - 61 539,27 грн, 3 % річних від простроченої суми за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 - 2 991,80 грн, індекс інфляції за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 - 8 222,16 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі як споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якими вони фактично користувалися. Фактичне надання послуг з утримання будинку та прибудинкової території, вивезення твердих побутових відходів, а в подальшому - послуг з управління багатоквартирним будинком підтверджується копіями наданих позивачем договорів, укладеними з виконавцями, що спеціалізуються на виконанні специфічних робіт, що входять до складу комунальних послуг. Крім того, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували наявність претензій у відповідачів щодо кількості та якості отримуваних ними комунальних послуг з боку позивача. Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів ураховує наступне. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: - утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; - купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; - поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної та гарячої води, водовідведення, газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо). Відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 власник та наймач (орендар) квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Тобто, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. У постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 зроблено висновок, що «хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі». Отже під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги. Розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними (стаття 77 ЦПК), допустимими (стаття 78 ЦПК), достовірними (стаття 79 ЦПК), а у своїй сукупності - достатніми (стаття 80 ЦПК ). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановлено, що ТОВ «Новобудова» є юридичною особою, предметом діяльності якої відповідно до Статуту є надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинків та іншими юридичними та фізичними особами, експлуатація та обслуговування житлового фонду, внутрішньобудинкових інженерних мереж, систем та обладнання об`єктів соціально-побутового призначення, технічне обслуговування, реконструкція, капітальний і поточний ремонт. Рішенням правління АТ ХК «Київміськбуд» № 142 від 16 червня 2004 року житловий багатоквартирний будинок по АДРЕСА_1 був переданий ТОВ «Новобудова» в експлуатацію та обслуговування. Вказане рішення є чинним, у встановленому законом порядку не оскаржувалося, а тому доводи скаржника про відсутність повноважень у АТ ХК «Київсміськбуд» передавати в управління позивачу багатоквартирний будинок та про відсутність належних доказів на підтвердження факту надання позивачем житлово-комунальних послуг є безпідставними. Факт надання позивачем житлово-комунальних послуг в будинку АДРЕСА_1 підтверджується наявними у справі доказами, а саме рішенням правління АТ ХК «Київміськбуд» №142 від 16.06.2004, рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 від 28 листопада 2019 року, укладенням 27 грудня 2019 року між ТОВ «НОВОБУДОВА» та уповноваженими зборами співвласників будинку особами договору №2 про надання послуги з управління багатоквартирним будинком, а також укладенням ТОВ «Новобудова» низки договорів з підрядними організаціями (постачання питної води, приймання стічних вод, постачання електричної енергії, технічне обслуговування ліфтів, вивезення твердих побутових відходів, а також надання інших послуг). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц). Заперечуючи щодо позовних вимог та, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідачі посилались на відсутність належних доказів надання позивачем житлово-комунальних послуг. В той же час, жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх заперечень суду не надали. Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі до моменту подання позовної заяви звертались до позивача з повідомленням про перерахунок вартості наданих послуг на підставі індивідуальних показників засобів обліку чи про зміну кількості зареєстрованих чи фактично проживаючих осіб у квартирі, або з претензіями щодо надання послуг неналежної якості або не надання таких послуг взагалі. Натомість, матеріалами справи підтверджується, що відповідачі є співвласниками квартири АДРЕСА_2 в наступних частках: ОСОБА_1 в розмірі 1/2 частини, ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини, ОСОБА_2 в розмірі 1/4 частини на підставі договору дарування квартири від 29 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Міленіною К.О. та зареєстрованого в реєстрі за №

699. Відповідно до частини першої ст.718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Частини перша та четверта ст.722 ЦК України передбачають, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка. За таких обставин, відповідачі 29 листопада 2007 року набули право власності на квартиру АДРЕСА_2 . Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав)- це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За змістом наведеної вище норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає. З огляду на викладене доводи скаржника про відсутність належних доказів, що в період з 01.02.2016 по 01.07.2021 року власниками квартири АДРЕСА_2 були відповідачі, є неприйнятними. В будь-якому випадку, обставини належності вказаного нерухомого майна відповідачам з 29 листопада 2007 року до пред`явлення даного позову останніми у встановленому процесуальним законом порядку не спростовано, доказів відчуження квартири третім особам не надано. З наданих позивачем розрахунків вбачається, що відповідачі не вносили плату у повному обсязі за отримані житлово-комунальні послуги з 01.02.2016 року. Згідно розрахунку заборгованості, загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_2 за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.02.2016 по 01.03.2023 складає 61 539,27 грн. При цьому матеріали справи свідчать, що нарахування по сплаті житлово-комунальних послуг за адресою: кв. АДРЕСА_2 здійснювалося позивачем відповідно до вимог чинного законодавства на підставі тарифу, погодженого співвласниками будинку. Доказів зворотного відповідачами не надано. Згідно з наданим позивачем розрахунком у відповідності до положень ст. 625 ЦК України, 3 % річних від простроченої суми за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 становить 2 991,80 грн, індекс інфляції за період з 01.02.2016 по 01.02.2022 становить 8 222,16 грн. Наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, повним та розгорнутим по окремим категоріям. Відповідачами вказаний розрахунок заборгованості у встановленому процесуальним законом порядку не спростований, контррозрахунку не надано. Встановивши, що позивачє надавачем житлово-комунальних послуг в буд. АДРЕСА_1 , а відповідачі є власниками квартири АДРЕСА_2 та є споживачами даних послуг, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального закону під час прийняття заяви позивача про збільшення позовних вимог, скаржник посилались на те, що така заява не відповідає вимогам статтей 175, 177 ЦПК України, у зв`язку з чим відповідачами було подане відповідне клопотання. Вказане клопотання про приведення нової позовної заяви у відповідність до вимог ст. 175 ЦПК України було проігноровано судом. Відхиляючи такі доводи скаржників, колегія суддів відмічає, що наявна в матеріалах справи заява ТОВ «Новобудова» є такою, що відповідає вимогам ст.ст. 175,177 ЦПК України, та подана в порядку ст. 49 ЦПК України, копія такої заяви та доданих до неї документів надана відповідачам. Отже, суд першої інстанції обгрунтовано прийняв заяву про збільшення позовних вимог до розгляду та долучив до матеріалів справи. Безпідставними також колегія суддів вважає доводи скаржників про відсутність у представників ТОВ «Новобудова» повноважень, оскільки у відповідності до ч. 1 ст. 58 ЦПК України юридична особа бере участь у справі через свого керівника або члена виконавчого органу, уповноваженого діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення (самопредставництво юридичної особи), або через представника. Згідно п. 1 ч. 1 ст. 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи. Частиною 3 ст. 62 ЦПК України передбачено, що довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Наявні в матеріалах справи довіреності ТОВ «Новобудова» видані уповноваженою на це особою Статутом ТОВ «Новобудова», а саме генеральним директором товариства у відповідності до вимог Статуту. Посилання скаржників на те, що згідно Статуту дирекція товариства зобов`язана прийняти відповідне рішення про призначення представника не узгоджується з вимогами ЦПК України, а також положеннями Статуту ТОВ «Новобудова», а зводяться до власного тлумачення цих положень скаржниками. Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи скаржників щодо пропуску позивачем строків позовної давності. Як убачається із матеріалів справи, відповідачами у відзиві було зроблено відповідну заяву, однак така заява відповідачів про застосування строків позовної давності залишена судом першої інстанції поза увагою. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, як це закріплено положеннями ст. 257 ЦК України. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, як це унормовано вимогами ч. 1 ст. 261 ЦК України. У статті 264 ЦК України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Аналіз зазначеної норми статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. У постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457цс16 зазначено, що: «відповідно до частини першої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, в силу частини третьої статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов`язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу». Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі №761/12553/15-ц. Аналіз змісту частин 1 та 3 ст. 264 ЦК України дає підстави для висновку, що переривання перебігу строку позовної давності є можливим виключно в його межах (загальний строк 3 роки), а не після спливу позовної давності чи поза її межами. Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 914/2026/17, Верховний Суд зазначив, що оскільки при дослідженні обставин, пов`язаних з вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може відбутися лише в межах строку давності. Така позиція Верховного Суду сформована у цілому ряді постанова і є сталою. За правилами ч. 5 ст. 216 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. У постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, прийнятій у справі №6-14цс14, від 29 жовтня 2014 року, прийнятій у справі №6-169цс14, від 30 вересня 2015 року, прийнятій у справі №6-154цс15, зроблено висновок про те, що за договором, що визначає щомісячні платежі перебіг позовної давності (стаття 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а також початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Суд зазначає, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч. 5 ст. 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк звернення до суду було пропущено з поважних причин (п.п. 6.43, 6.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019, прийнятій по справі №911/3681/17). Перевіряючи доводи позивача щодо переривання відповідачами позовної давності, колегія суддів виходить із того, що розрахунки заборгованості, надані позивачем, не відображають обставин визнання відповідачами боргу, сторонами не було надано доказів, а саме квитанцій про сплату боргу із зазначенням призначення платежів, платників, період оплат, що було б підставою, передбаченою частиною першою статті 264 ЦК України, для переривання перебігу позовної давності. Отже, відповідачі не вчиняли дій по визнанню боргу, заборгованість в повному обсязі чи її частини не сплачували. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачі періодично сплачували нараховані позивачем послуги за місяць або здійснювали платежі менше нарахованих за місяць сум. Позивачем завлено заборгованість за період з 01.02.2016 року, а з позовом ТОВ «Новобудова» звернулось до суду 31.07.2019 року. Враховуючи вищевикладені обставини справи та норми матеріального права, колегія суддів приходить до висновку про застосування строків позовної давності та стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 01.07.2016 по 01.03.2023 у розмірі 60 573,59 грн, а також 3 % річних у розмірі 2 979,82 грн, та інфляційних втрат у розмірі 8 177,73 грн. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За таких підстав, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 змінити, зменшивши розмір заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.07.2016 по 01.03.2023, який підлягає стягненню з відповідачів на користь ТОВ «Новобудова», а саме: з ОСОБА_1 , з 36 376,61 грн до 35 865,56 грн, з яких основна заборгованість - 30 286,79 грн, 3% річних - 1 489,91 грн, інфляційні втрати 4 088,86 грн; а з ОСОБА_2 , з 18 188,31 грн до 17 932,77 грн, з яких: основний борг в розмірі 15 143,39 грн, 3% річних - 744,95 грн, інфляційні втрати 2 044,43 грн. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України). Згідно ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку зі зміною рішення суду першої інстанції, розмір задоволених позовних вимог складає (98,59%), а розмір задоволених вимог складає (1,41%), що майже не вливає на розподіл судових, колегія суддів дійшла висновку про залишення понесених сторонами судових витрат за ними. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргуОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 змінити. Зменшити розмір заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги за період з 01.07.2016 по 01.03.2023, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова», у зв`язку з чим абзаци 2 та 3 резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ,РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (адреса: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45,код ЄДРПОУ: 35932425) заборгованість у розмірі 35 865,56 грн, з яких основна заборгованість - 30 286,79 грн, 3% річних - 1489,91 грн, інфляційні втрати 4 088,86 грн; Стягнути з ОСОБА_2 (адреса; АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» (адреса: м. Київ, вул. Митрополита Василя Липківського, 45, код ЄДРПОУ: 35932425) заборгованість у розмірі 17 932,77 грн, з яких: основний борг в розмірі 15 143,39 грн, 3% річних - 744,95 грн, інфляційні втрати 2 044,43 грн. В решті рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 19 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т.О. Невідома Судді С.М. Верланов В.А. Нежура