Постанова 4813 № 519/751/24

Номер провадження: 22-ц/813/2118/25 Справа № 519/751/24 Головуючий у першій інстанції Барановська З. І. Доповідач Драгомерецький М. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05.06.2025 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Драгомерецького М.М., суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М., при секретарі: Узун Н.Д., переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Буцан Оксана Володимирівна, на рішення Южного міського суду Одеської області від 25 липня 2024 року по справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - В С Т А Н О В И В: 29 травня 2024 року Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (-далі АТ «ПУМБ») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та судових витрат. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 уклав з позивачем кредитний договір №2001462056901, отримавши кредит у розмірі 60 000 грн. 26 липня 2022 року ОСОБА_1 уклав з позивачем кредитний договір №1002102196901, отримавши кредит у розмірі 56 040,84 грн. Відповідно до даних кредитних договорів банк повністю та в строки виконав зобов`язання по даним договорам перед відповідачем. Відповідач свої зобов`язання за умовами кредитного договору в повному обсязі не виконує. У зв`язку з зазначеними порушеннями станом на 31 квітня 2024 року заборгованість перед позивачем за кредитним договором №2001462056901 становить 85 174,61 грн, за кредитним договором №1002102196901 становить 53 781,69 грн. У відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 позов не визнав, та зазначив, що позивачем пропущені строки давності звернення до суду, так як за кредитним договором №2001462056901 від 25.11.2019 перебіг позовної давності розпочався з 30.12.2019. Даний кредит є споживчим, графік платежів за кредитом з урахуванням розміру комісії не відповідає вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а відсотки за заборгованістю повинні бути списані на підставі п. 18 прикінцевих та перехідних положень ЦПК України у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану. Також від відповідача до суду надійшла заява про застосування строків позовної давності за кредитним договором №2001462056901 від 25.11.2019, так як перебіг позовної давності розпочався з 30.12.2019 згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, а позивач звернувся з позовом до суду тільки 28.05.2024. У відповіді на відзив представник АТ «ПУМБ» вказує, що протягом дії договору відповідач користувався кредитними коштами неодноразово здійснював операції покупки через POS-термінал, отримував готівкові кошти, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача, яка додана до позовної заяви. ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. ст. 256, 257 ЦК України). Статтею 264 того ж ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Окрім того, 11.03.2020 постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 впроваджено дію карантину на території України. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 ЦК України були продовжені на строк дії такого карантину (п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). Також 24.02.2022 Законом України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України). У цей же строк позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від сплати неустойки (штрафи, пені) нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, які підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). 01 липня 2023 завершено дію карантину (постанова КМУ №651 від 27.06.2023). Однак строки стягнення заборгованості по кредитах, які настали в період з 11.03.2020 продовжуються до закінчення дії воєнного стану в Україні та тридцятиденний строк після його припинення або скасування. Кредитний договір від 25.11.2019 №2001462056901 укладено між сторонами 25.11.2019. Однак, відповідач здійснював платежі до 01.02.2024, що відображено в розрахунку заборгованості та виписках по рахунку. Оскільки позивач звертається до суду 10.05.2024, строки позовної давності в даному випадку повністю дотримано. Умовами договору передбачено сплату відсотків за користування кредитом, а також комісії банку за обслуговування кредитної заборгованості. Разом з тим, звертаємо особливу увагу суду, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають положення ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору), а саме, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування» (в редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору). Також представник просить застосувати правову позицію Верховного Суду викладену в постанові №201/10403/19 від 30.06.2021. Рішенням Южного міського суду Одеської області від 25 липня 2024 року позов АТ «ПУМБ» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитом №1002102196901 у розмірі 43 057,63 грн, заборгованість за процентами у розмірі 3,13 грн, всього в сумі 43 060,76 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованість за кредитом №2001462056901 у розмірі 56 061,30 грн, заборгованість за процентами у розмірі 29 113,31 грн, а всього в сумі 85 174,61 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» судовий збір у розмірі 5 029,63 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Буцан О.В. звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Южного міського суду Одеської області від 25 липня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову АТ «ПУМБ» в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Учасники справи в судове засідання до апеляційного суду не з`явились, про розгляд справи повідомленні належним чином та завчасно, про що свідчить довідки про доставку судових повісток-повідомлень в електронний кабінет Електронного суду (а.с. 231-233). Так, згідно ч. ч. 4-5 ст. 14 ЦПК України, Єдина судова інформаційно-комунікаційна система відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило. Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, та відзиві на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, за наступних підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України). Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України). Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні поговорів, виборі контрагента та визначенні умов договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання не зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. У частині 1 статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтями 525, 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; договір є обов`язковим для виконання сторонами; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Статтею 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до п. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилися, та сплати процентів, належних йому. Судом першої інстанції встановлено, що 25 листопада 2019 року ОСОБА_1 підписав заяву №2001462056901 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у АТ «ПУМБ», а також паспорт споживчого кредиту, відповідно до яких розмір кредитного ліміту: 10 000 грн, строк кредитування 12 місяців, зі спливом вказаного строку продовжується кожного разу на такий самий строк у разі відсутності заперечень будь-якої із сторін, розмір процентної ставки: 47,88 % річних. У матеріалах справи міститься копія публічної пропозиції ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (нова редакція діє з 12.06.2019). Відповідно до пункту 5.1.7. передбачено, що клієнт зобов`язаний сплачувати заборгованість по договору, проценти за користування кредитними коштами, оплачувати комісії та неустойку, а також виконувати зобов`язання з повернення кредиту, в тому числі простроченої заборгованості, на умовах, в строки та в розмірі, що передбачені договором. У зв`язку із зазначеними порушеннями станом на 31.03.2024 заборгованість перед позивачем за кредитним договором №2001462056901 становить 85 174,61 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 56 061,30 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 29 113,31 грн, заборгованості за комісією у розмірі 0 грн. Також встановлено, що 25 липня 2022 року ОСОБА_1 підписав заяву №1002102196901 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у АТ «ПУМБ», а також паспорт споживчого кредиту, відповідно до яких сума кредиту: 56 040,84 грн, цільове призначення: загальні споживчі цілі; строк: 36 місяців, розмір процентної ставки: 0,01 % річних, розмір комісії за обслуговування кредитної заборгованості 1,45%, погоджено графік платежів. У матеріалах справи міститься копія публічної пропозиції ПАТ «ПУМБ» на укладення договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (нова редакція діє з 04.04.2022). Відповідно до пункту 5.1.7. передбачено, що клієнт зобов`язаний сплачувати заборгованість по договору, проценти за користування кредитними коштами, оплачувати комісії та неустойку, а також виконувати зобов`язання з повернення кредиту, в тому числі простроченої заборгованості, на умовах, в строки та в розмірі, що передбачені договором. У зв`язку з зазначеними порушеннями станом на 31.03.2024 заборгованість перед позивачем за кредитним договором №1002102196901 становить 53 781,69 грн, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 43 057,63 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 3,13 грн, заборгованості за комісією у розмірі 10 720,93 грн. До теперішнього часу відповідач не виконує свої обов`язки щодо погашення боргу за даними кредитами та продовжує користуватися отриманими кредитними коштами. На адресу відповідача позивачем були направлені письмові вимоги (повідомлення) вих. КНО-44.2.2/196 від 31.03.2024 про виконання зобов`язання щодо погашення кредитної заборгованості протягом тридцяти днів з дня отримання відповідного повідомлення. Доказів отримання вказаних поштових відправлень матеріали справи не містять. Задовольняючи частково позовні вимоги АТ «ПУМБ» суд першої інстанції вказав, що позивачем надано достатні та належні докази на підтвердження істотного порушення відповідачем умов кредитних договорів №1002102196901 від 25.07.2022, №2001462056901 від 25.11.2019 та існування заборгованості, за кредитами та процентами. Вимоги щодо стягнення заборгованості за комісію суд першої інстанції визнав необґрунтованими, з огляду на наступне. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також Законом України «Про захист прав споживачів». Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на час укладання кредитного договору) кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною. Так як вимога позивача про стягнення з боржника заборгованості з плати за управління кредитом ґрунтується на нікчемній умові укладеного з кредитодавцем попереднього договору, у цій частині позов задоволенню не підлягає. Даний висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 31.10.2018 по справі №404/1339/15-ц. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19. До загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного право-відношення. Відповідно до частини першої, другої та п`ятої статті 18 Закону №1023-XII продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Однак, встановивши у заяві на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту в розмірі 1,45% від суми кредиту, банк не роз`яснив за які конкретні розрахунково-касові дії з відповідача буде взята комісія за обслуговування кредитної заборгованості. Отже відповідні дії банку вносять істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими. Схожих висновків щодо дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору є несправедливими дійшов Верховний Суд у постанові від 01 лютого 2023 року у справі №199/7014/20 (провадження №61-17825св21). Враховуючи вищенаведене, положення пункту 5 Заяви №1002102196901 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб у АТ «ПУМБ», укладеної 25.07.2022 між ОСОБА_1 та АТ «ПУМБ» щодо обов`язку сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно у розмірі 1,45% є нікчемними. Колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки суд в повному обсязі встановив характер спірних правовідносин, належним чином встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих учасниками справи доказам у їх сукупності та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог. В апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції безпідставно не застосував строки позовної давності до кредитного договору №2001462056901 від 25.11.2019. Щодо даних тверджень колегія суддів зазначає наступне. Так, відповідно до ст. ст. 256, 257, 258, 259, 261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, №22083/93, №22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), №66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року). Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року). Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України). Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі №6-1996цс16. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі №161/15679/15-ц (провадження №61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов`язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов`язаного суб`єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб`єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб`єкта». У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій». У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі №6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов`язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою». Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. На підставі частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі №554/9126/20 (провадження №61-13760сво21)). Як вірно встановлено судом першої інстанції відповідач здійснений останній платіж 30 квітня 2023 року, тобто частково сплатив суму боргу, що свідчить про визнання боргу або обов`язку щодо сплати заборгованості за кредитом. При цьому, із позовом банк звернувся до суду 23 травня 2024 року, тобто в межах строку позовної давності, тому в даній справі відсутні підстави для застосування строку позовної давності. В апеляційній скарзі також зазначено, що розрахунок заборгованості кредитного договору №2001462056901 від 25.11.2019 не може слугувати доказом розміру грошових вимог позивача до ОСОБА_1 та правовою підставою для стягнення відповідних сум, оскільки він не містить періоду фактичного нарахування відсотків, кількості днів за яке проводиться таке нарахування, не зазначено ставку відсотків за користування кредитом (з розрахунку вбачається, що це не 47,88% річних, а різні відсоткові ставки). Колегія суддів не приймає до уваги дані твердження, оскільки вони ґрунтуються на невірному тлумаченні наданого позивачем розрахунку заборгованості. Так, згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором 2001462056901 від 25.11.2019, зі всіма змінами і доповненнями до нього, станом на 31.03.2024 (включно) вбачається, що такий розрахунок містить розділ 1 розрахунок суми простроченої заборгованості відповідача за відсотками за користування кредитом, який містить інформацію про період нарахування, суму нарахованих відсотків, дату їх погашення, фактичне їх погашення відповідачем та інформацію (графу) про залишок непогашеної суми відсотків. Тобто в розділі 1 розрахунку відображена інформацію лише про відсотки за користування кредитом. При цьому, розділ 2 даного розрахунку розрахунок суми заборгованості відповідача з погашення суми кредиту станом на 31.03.2024 (включно), містить інформацію про період нарахування суми заборгованості, дату її погашення, фактичне погашення відповідачем, про залишок непогашеної суми заборгованості. Тобто в розділі 2 розрахунку відображена інформація лише про суми заборгованості з погашення кредиту (а.с. 42-44). Дослідивши розрахунок заборгованості ОСОБА_1 перед АТ «ПУМБ» за кредитним договором 2001462056901 від 25.11.2019, зі всіма змінами і доповненнями до нього, станом на 31.03.2024 (включно), апеляційним судом встановлено, що позивачем нараховувались відсотки саме в розмір 47,88% річних, який був погоджений сторонами в заяві №2001462056901 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 25.11.2019 (а.с. 20). Апеляційний суд також звертає увагу, що встановлений в заяві №2001462056901 на приєднання до договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб від 25.11.2019 кредитний ліміт в сумі 10 000 грн неодноразово збільшувався, та станом 03.03.2022 був збільшений до 60 000 грн, що підтверджується довідкою про збільшення кредитного ліміту за кредитним договором 2001462056901 від 25.11.2019 (а.с. 46 зворот). Так, апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові від 14 листопада 2018 року в справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18), згідно яких у разі не спростування презумпції правомірності договору усі права, набуті за ним сторонами правочину, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Відповідачем у цій справі не спростовано належними, достатніми та допустимими доказами обставини отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку. Згідно з позицією Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року по справі №464/4985/15-ц визначено, що твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано. У постанові від 02 липня 2020 року в справі №753/16745/15-ц Верховним Судом підтримано позицію суду апеляційної інстанції про те, що розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору, а тому є належним доказом. Колегія суддів зазначає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є чіткими, зрозумілими та узгоджуються з умовами кредитного договору, а тому приймається судом до уваги. Колегія суддів відхиляє твердження в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції помилився відносно суми судового збору, яка повинна була бути стягнута з відповідача в порядку ст. 141 ЦПК України, з огляду на наступне. Так, матеріалами справи встановлено, що позивач АТ «ПУМБ» за подання позовної заяви сплатив судовий збір в загальному розмірі 5 450,40 гривень (2 422,40 грн + 3 028 грн), що підтверджується платіжною інструкцією №339 від 16.05.2024, та №000391380/00 (000019305) від 11.06.2024 (а.с. 8, 85). Також встановлено, що з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» стягнуто судовий збір в розмірі 5 029,63 гривень, який є пропорційним до розміру задоволених позовних вимог (ціна позову 138 956,30 грн, задоволено судом 128 235,37 грн, що є 92,28%), таким чином судовий збір підлягає стягненню у розмірі 5 029,63 грн (5450,40 грн * 92,28%). За приписами частин 1-2 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Статтею 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат. Обов`язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов`язок, визначений нормами процесуального права. Положеннями частини першої ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно роз`яснень, які містяться в п. 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» №10 від 17 жовтня 2014 року, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Твердження представника відповідача, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, всупереч принципу диспозитивної вийшов за межі позовних вимог, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки саме на суд покладений обов`язок вирішити питання про розподіл судових витрат у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України. Такі твердження апеляційної скарги мають формальний характер, та не можуть бути прийняті до уваги апеляційним судом. Так, Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у своїй практиці критично оцінює надмірну формалізованість вимог національного законодавства різних держав-учасниць, що перешкоджають доступу до суду. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та у рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права на доступ до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Отже, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява №12964/87). Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими і не дають підстав для висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права чи матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Крім того, ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)». На підставі вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши доводи позивача, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про частково задоволення позовних вимог, такий висновок суду відповідає засадам розумності та справедливості. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, - У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Буцан Оксана Володимирівна, залишити без задоволення. Рішення Южного міського суду Одеської області від 25 липня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст судового рішення складено: 16 червня 2025 року. Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький Р.Д. Громік С.М. Сегеда