Постанова 4857 № 1340/3750/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2020 рокуЛьвівСправа № 1340/3750/18 пров. № А/857/6175/20 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: судді-доповідача Шинкар Т.І., суддів Пліша М.А., Судової-Хомюк Н.М., секретаря судового засідання Максим Х.Б., розглянувши у судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Кухар Н.А.), ухвалене у відкритому судовому засіданні в м.Львові о 14 год. 37 хв. 08 листопада 2018 року, повне судове рішення складено 14 листопада 2018 року, у справі №1340/3750/18 за позовом ОСОБА_1 до Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про стягнення компенсації за невикористані відпустки та компенсації за затримку виплати сум, що належали при звільненні, в частині обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, В С Т А Н О В И В: 21.08.2018 ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, просив, з врахуванням уточнення позовних вимог, стягнути з відповідача 36 887,76 грн., компенсації за невикористані відпустки та компенсацію за затримку виплати компенсації за невикористані відпустки в розмірі на день ухвалення рішення суду у цій справі. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року позов задоволено частково: зобов`язано Червоноградську об`єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані відпустки з врахуванням абзацу 6 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженої Постановою КМ України № 100 від 08.02.1995; зобов`язано Червоноградську об`єднану державну податкову інспекцію ГУ ДФС у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. В решті вимог відмовлено. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду. Суд першої інстанції врахував, що позивач з 24.09.2016 по 02.09.2017 був відсторонений від посади, не працював, заробіток за ним не зберігався, а отже, даний період слід виключити з розрахункового періоду. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Червоноградська об`єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Львівській області подала апеляційну скаргу, просила скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що компенсацію за невикористані відпустки позивачу розраховано правомірно, оскільки відсторонення позивача від посади на підставі ухвал суду не можна вважати поважною причиною, а тому місяці розрахункового періоду, в яких позивач не працював, були включені до розрахункового періоду. Скаржник вважає, що з позивачем проведено вчасний та остаточний розрахунок згідно положень чинного законодавства. Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року апеляційну скаргу Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області задоволено частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року в адміністративній справі №1340/3750/18 змінено, доповнивши: - абзац другий резолютивної частини рішення словами: «у сумі 36 887 (тридцять шість тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн 76 коп без утримання податків та інших обов`язкових платежів»; - абзац третій резолютивної частини рішення словами: «у сумі 32 692 (тридцять дві тисячі шістсот дев`яносто дві) грн 32 коп без утримання податків та інших обов`язкових платежів». У решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року в адміністративній справі №1340/3750/18 залишено без змін. Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, просив змінити рішення суду апеляційної інстанції, виклавши абзац 4 резолютивної частини постанови в наступному змісті: «абзац третій резолютивної частини рішення словами: «у сумі 60 682,32 грн без утримання податків та інших обов`язкових платежів». Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року скасовано в частині обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , та справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду. В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 06 лютого 2019 року залишено без змін. В судовому засіданні 22.06.2020 представник відповідача апеляційну скаргу в частині направленій Верховним Судом на новий розгляд підтримав, позивач просив розгляд справи проводити за його відсутності. 22.06.2020 ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати із занесенням секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, задоволено клопотання скаржника, замінено відповідача Червоноградську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління ДФС у Львівській області, правонаступником Головним управлінням ДФС у Львівській області. В задоволенні клопотання позивача про заміну Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на Головне управління ДПС у Львівській області відмовлено. Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції у вказаній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає. Як встановлено судом першої інстанції з матеріалів справи, у період з 22 липня 1996 року по 09 серпня 2017 року ОСОБА_1 працював в Державній податковій інспекції м. Червонограда та в Червоноградській ОДПІ на різних посадах, останню з яких обіймав посаду начальника відділу податків і зборів з фізичних осіб Червоноградської ОДПІ. Ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2016 року ОСОБА_1 відсторонено від займаної посади на два місяці. Наказом Червоноградської ОДПІ від 11 жовтня 2016 ОСОБА_1 відсторонено від посади начальника відділу податків і зборів з фізичних осіб Червоноградської ОДПІ до 24 листопада 2016 року на підставі ухвали Галицького районного суду м. Львова від 24 вересня 2016 року у справі № 461/6219/16-л, провадження № 1-кс/461/4692/16. Надалі строк відсторонення ОСОБА_1 від посади продовжувався: ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 21 листопада 2016 року - на два місяці; ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 18 січня 2017 року - на два місяці, по 18 березня 2017 року; ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 20 березня 2017 року - на 60 діб, до 18 травня 2017 року; ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 16 травня 2017 року - на 60 діб, по 14 липня 2017 року; ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 05 липня 2017 року - на 60 діб, до 02 вересня 2017 року. 26 липня 2017 року ОСОБА_1 подав до в.о. начальника Червоноградської ОДПІ заяву про звільнення з 09 серпня 2017 року із займаної посади за власним бажанням згідно зі статтею 38 КЗпП України. 09 серпня 2017 року Червоноградською ОДПІ у відповідності до частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу» видано наказ № 43-о, яким ОСОБА_1 звільнено із займаної посади начальника відділу податків і зборів з фізичних осіб за власним бажанням, з 09 серпня 2017 року згідно зі статтею 38 КЗпП України та відповідно до статті 24 Закону України «Про відпустку» виплачено грошову компенсацію за невикористані відпустки, зокрема: 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця та 16 календарних днів основної щорічної відпустки за період з 22 липня 2013 року по 21 липня 2014 року; 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця та 30 календарних днів основної щорічної відпустки за період з 22 липня 2014 року по 21 липня 2015 року; 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця та 30 календарних днів основної щорічної відпустки за період з 22 липня 2015 року по 21 липня 2016 року; 15 календарних днів додаткової відпуски державного службовця та 30 календарних днів основної щорічної відпустки за період з 22 липня 2016 року по 21 липня 2017 року; 15 календарних днів додаткової відпустки державного службовця за період з 22 липня 2017 року по 21 липня 2018 року; 1 календарний день основної щорічної відпустки за період з 22 липня 2017 року по 09 серпня 2017 року. Загалом при звільненні позивачу нараховано компенсацію за 182 дні невикористаної відпустки (107 днів основної щорічної та 75 днів додаткової відпустки державного службовця) та виплачено кошти в сумі 6495,58 грн., що підтверджується розрахунковим листом за серпень 2017 року та розрахунками компенсації за відпустки. При цьому кількість невикористаних днів відпустки сторонами не оспорюється. Вважаючи, що Червоноградською об`єднаною державною податковою інспекцією Головного управління ДФС у Львівській області не вірно проведено нарахування та виплату компенсації за невикористані щорічні основні відпустки, а також допущено затримку виплати такої, ОСОБА_1 звернувся із позовом до суду. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII, в редакції чинній на час звільнення позивача зі служби, відповідно до частин 2, 3 статті 5 якого відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Відповідно до статті 116 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно з статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. У рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 зазначено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Водночас, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця. Статтею 27 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР передбачено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок №100). Чинність вказаної постанови поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності. Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Відповідно до абзаців 3, 4 пункту 2 Порядку №100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку (після змін у 2015 році, цей абзац став четвертим). Згідно з абзацом 3 пункту 4 Порядку №100 у випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу. Отже, вказаний пункт передбачає можливість розрахунку середнього заробітку виходячи з тарифної сітки або посадового окладу за умови, коли працівник не мав заробітку взагалі та внаслідок чого неможливо розрахувати середній заробіток. Судами при розгляді справи встановлено, що позивач у період з 24 вересня 2016 року по 02 вересня 2017 року був відсторонений від посади, не працював та заробіток за ним не зберігався. Так, Верховний Суд при розгляді касаційної скарги у справі №1340/3750/18 погодився в судами першої та апеляційної інстанції, що обчислення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, враховуючи те, що позивач у період з 24 вересня 2016 по 09 серпня 2017 року (день звільнення) не працював і не мав заробітку, повинно здійснюватись відповідно до абзацу 3 пункту 4 Порядку № 100, тобто виходячи з посадового окладу позивача. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на положення абзацу 8 пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100, відповідно до якого у разі коли зміна структури заробітної плати з одночасним підвищенням посадових окладів працівників органів державної влади та органів місцевого самоврядування відбулася у період, протягом якого за працівником зберігається середня заробітна плата, а також коли заробітна плата у розрахунковому періоді не зберігається, обчислення середньої заробітної плати провадиться з урахуванням виплат, передбачених працівникові згідно з умовами оплати праці, що встановлені після підвищення посадових окладів. Так, відповідно до Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплат праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2017 році, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2017 року № 15 в редакції від 16 лютого 2017 року, та складає 4000,00 грн. До матеріалів справи позивачем долучено лист ГУ ДФС у Львівській області від 22.07.2019 в якому зазначено, що відповідно до затвердженого штатного розпису на 2017 рік Червоноградської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області (із врахуванням змін) розмір посадового окладу посади начальника відділу податків і зборів з фізичних осіб станом на 01.06.2017, 01.07.2017, 01.08.2017 становив 4000 грн. Отже, враховуючи вказані положення Порядку №100 суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що в розрахунок середнього заробітку входять два останні повні місяці (червень та липень 2017) станом на день звільнення позивача, а складову заробітної плати позивача слід визначати з посадового (місячного) окладу - 4000 грн. Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 12 грудня 2019 року у справі №815/4149/14. Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Частиною 6 статті 7 КАС України встановлено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону). Оскільки законодавчо не встановлено окремого порядку розрахунку виплат у випадку, коли працівник не мав заробітку, не з вини працівника, оскільки така не доведена, суд апеляційної інстанції вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин алгоритм розрахунку, встановлений положеннями пункту 8 Порядку №100, а саме: ((4000 грн.+4000 грн.(посадовий оклад))/2) / (20+21(робочі дні у червні та липні 2017 року)/2)*311 днів затримки розрахунку (кількість днів затримки розрахунку сторонами не заперечується). Таким чином, слід зобов`язати Головне управління ДФС у Львівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 60 682,92 грн. середнього заробітку за час затримки з 10.08.2017 по 08.11.2018. Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Так, у п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції при винесенні рішення в частині обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а тому рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати. Керуючись статтями 229, 241, 243, 308, 310, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Червоноградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області, правонаступником якої є Головне управління ДФС у Львівській області, задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2018 року у справі №1340/3750/18 в частині обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні скасувати та ухвалити нове рішення, яким зобов`язати Головне управління ДФС у Львівській області (місце знаходження: вул.Стрийська, 35, м.Львів, 79003, код ЄДРПОУ 39462700) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер НОМЕР_1 ) 60 682,92 грн. середнього заробітку за час затримки з 10.08.2017 по 08.11.2018. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач Т. І. Шинкар судді М. А. Пліш Н. М. Судова-Хомюк Повне судове рішення оформлене суддею-доповідачем 01.07.2020 згідно з ч.3 ст.321 КАС України