Постанова 4824 № 367/1896/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа №367/1896/18 Апеляційне провадження №22-ц/824/7583/2021 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2021 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гаращенка Д.Р., Журби С.О., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за невчасний розрахунок при звільненні, В С Т А Н О В И В : 16 березня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Ірпінського міського суду Київської області, де з урахуванням заяв про збільшення позовних вимог, просила стягнути з КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» компенсацію за невикористані 74 дні щорічної основної відпустки в розмірі 20 708,16 грн, 3 дні щорічної додаткової відпустки - 839,52 грн., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні - 95 764,80 грн та судові витрати. Заявлені вимоги обґрунтовані тим, що вона 01 серпня 2013 року прийнята на посаду інженера-землевпорядника до КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», а 02 вересня 2014 року - переведена на посаду начальника відділу з питань оформлення оренди, постійного користування, відведення землі. 31 березня 2017 року вона звільнена з КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» в порядку переведення. При цьому, за її бажанням, за нею збережено невикористані частини відпусток за період з 02 серпня 2013 року по 31 березня 2017 року в загальній кількості 50 календарних днів. 03 квітня 2017 року, позивачка прийнята на посаду інженера-землевпорядника в КП «Ірпіньжитлоінвестбуд», а 14 серпня 2017 року - звільнена із займаної посади за власним бажанням. На переконання позивачки, КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», при її звільненні в порядку переведення в КП «Ірпіньжитлоінвестбуд», зобов`язано було виплатити грошову компенсацію за всі невикористані нею дні відпустки, або здійснити перерахунок на рахунок КП «Ірпіньжитлоінвестбуд», чого не здійснило. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 05 лютого 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 50 днів щорічної основної відпустки за період з 02.08.2013 року по 31.03.2017 року в розмірі 13 992,33 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 13 992,33 грн та витрати на правову допомогу - 6 000,00 грн. В решті позовних вимог відмовлено. На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено про те, що відповідно до трудової книжки позивачка 01 серпня 2013 року прийнята на посаду інженера-землевпорядника КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», а 02 вересня 2014 року - переведена на посаду начальника відділу з питань оформлення оренди, постійного користування, відведення землі. 31 березня 2017 року звільнена в порядку переведення для подальшої роботи в КП «Ірпіньжитлоінвестбуд» згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України, а 03 квітня 2017 року - прийнята на посаду інженер-землевпорядника в КП «Ірпіньжитлоінвестбуд» в порядку переведення з КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро». 14 серпня 2017 року звільнена з займаної посади за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України. При цьому, згідно з наказом КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» від 31.03.2017 №13-к позивачку звільнено в порядку переведення для подальшої роботи в КП «Ірпіньжитлоінвестбуд». За її бажанням, при переведенні, збережено за нею невикористані частини відпусток за 10 календарних днів за період з 02 серпня 2013 року по 31 липня 2014 року, за 24 календарних дні за період з 01 серпня 2015 року по 31 липня 2016 року, за 16 календарних днів за період 01 серпня 2016 року по 31 березня 2017 року, загальна кількість невикористаних частини відпусток становить 50 календарних днів. Згідно наказу КП «Ірпіньжитлоінвестбуд» від 14.08.2017 № 65 К позивачку звільнено з 14.08.2017 із займаної посади за власним бажанням. Вимоги ст. 47 КЗпП України передбачають, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1 ст. 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Загальна сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.04.2016 року по 31.03.2017 року складає 70 241,53 грн, що підтверджується Формою ОК-5 Пенсійного фонду України від 02.10.2017 року та відомостями з Державного реєстру фізичних осіб платників податків ДФС України від 26.09.2017 № 5824/п/183. Для розрахунку компенсації за невикористану основну відпустку судом першої інстанції взято до уваги період 12 місяців, що передував звільненню, з 01.04.2016 року по 31.03.2017 року, в якому було 251 робочий день. Таким чином: 70 241,53 грн : 250 роб. днів х 50 днів основної відпустки = 13 992,33 грн. Отже, відповідач повинен сплатити позивачці 13 992,33 грн, як суму за невикористані 50 днів основної відпустки. Щодо стягнення щорічної додаткової відпустки тривалістю 3 дні в сумі 839,52 грн, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження права позивача на вказану відпустку. Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.04.2017 року по серпень 2018 року, становить 94 322,25 грн ( 333 х 283,25 ). Виходячи з обставин справи, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивач, приймаючи до уваги такі обставини, як розмір невиплаченої позивачу суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника. Так, відповідно до матеріалів справи, відповідач є комунальним підприємством, середній заробіток за час затримки розрахунку, який просить стягнути позивач, становить 95 764,80 грн, а розмір заборгованості відповідача перед позивачем становить 13 992,33 грн, отже, має місце істотна більшість середнього заробітку, який просить стягнути позивач, від суми заборгованості відповідача на час звільнення позивача. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що застосовуючи принцип співмірності в сторону зменшення розміру відшкодування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції вважає за можливе зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 94 322,25 грн до 13 992,33 грн ( розмір заборгованості за невикористані дні основної щорічної відпустки на час звільнення ). Таким чином, стягненню з відповідача підлягає 13 992,33 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Окрім того, при зверненні до суду, позивач надав ордер про надання правової допомоги, укладений між позивачем та адвокатом Махнівським М.О., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, розрахунок винагороди адвоката за надання правової допомоги, квитанцію до прибуткового касового ордера № 5 від 25.05.2018 року про сплату позивачкою 6 000,00 грн на користь адвоката Махнівського М.О. Оскільки суду надано підтверджуючі документи про оплату правничих послуг позивачем, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в розмірі 6 000,00 грн. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 та КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» подали апеляційні скарги, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та не врахування правових висновків Верховного Суду при його ухваленні. При цьому, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 лютого 2021 року та прийняти нове, яким позов задовольнити в повному обсязі. КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», при цьому, просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 лютого 2021 року та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Суд, з`ясувавши обставини справи і перевіривши їх доказами у межах доводів апеляційних скарг, вважає за необхідне апеляційні скарги ОСОБА_1 та КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» залишити без задоволення, керуючись наступним. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенів постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, ОСОБА_1 , відповідно до її трудової книжки НОМЕР_1 . 93 ), 01 серпня 2013 року прийнята на роботу до КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» на посаду інженера землевпорядника згідно наказу від 01 серпня 2013 року № 18-К. 02 вересня 2014 року наказом № 22-К вона переведена на посаду начальника відділу з питань оформлення оренди, постійного користування, відведення землі,. 31 березня 2017 року, ОСОБА_1 наказом № 13-К звільнена з КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» в порядку переведення для подальшої роботи в КП «Ірпіньжитлоінвестбуд», згідно п. 5 ст. 36 КЗпП України. При цьому, в наказі КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» від 31 березня 2017 року № 13-К «Про звільнення в порядку переведення» зазначено, що за ОСОБА_1 за її бажанням при переведенні, зберегіються невикористані частини відпусток загальною кількістю 50 календарних днів 03 квітня 2017 року, ОСОБА_1 прийнята на посаду інженера-землевпорядника в КП «Ірпіньжитлоінвестбуд». 14 серпня 2017 року, ОСОБА_1 звільнена з займаної посади за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, наказом від 14 серпня 2017 року № 65к ( а.с. 8-9, 10, 92 ). Окрім цього, 23 лютого 2017 на сьомій сесії Ірпінської міської ради Київської області прийнято Рішення № 2001-28-VII, про припинення діяльності юридичної особи - КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», шляхом його приєднання до КП «Ірпіньжитлоінвестбуд» ( а.с. 77-79 ). Також, позивачка додала до матеріалів справи форму ОК-5 з Пенсійного фонду України індивідуальні відомості про застраховану особу за 2013-2017 роки ( а.с. 11 ) та Відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДФС України про суми виплачених доходів позивачки в період з 01.01.2013 по 30.06.2017 ( а.с. 12 ). Крім того, позивачка направила на адресу відповідача лист-вимогу від 26 січня 2018 року про виплату на її користь коштів за невикористані 50 днів відпустки та середнього заробітку за час затримки розрахунку ( 13-14 ). Відповідач, листом від 02 березня 2018 року повідомив позивачку, що їй необхідно звернутися до комісії з реорганізації юридичної особи, яка здійснювала керівництво діяльністю КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» на період реорганізації та КП «Ірпіньжитлоінвестбуд», з яким було припинено трудові відносини позивачки ( а.с. 15 ). При вирішенні зазначеного спору між сторонами суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати наступне правове обґрунтування свого рішення. Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника, йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми ( заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо ), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. При стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України суд керується Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 ( далі - Порядок № 100 ). Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної ( годинної ) заробітної плати ( пункт 5 Порядку № 100 ). Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного ( годинного ) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна ( година ) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі ( календарні ) дні на число відпрацьованих робочих днів ( годин ), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства ( пункт 8 Порядку № 100 ). Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Згідно з частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України ( далі - ЦК України ) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин. Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках, невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі ( встановленому законом або договором ) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор ( постраждала сторона ) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки ( прострочення ) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц ( провадження № 14-623цс18 ). Враховуючи встановлені обставини, положення зазначених норм матеріального права, ст.ст. 76-82 ЦПК України, суд першої інстанції, на переконання апеляційного суду, дав вірну правову оцінку доказам у справі, а відтак - обґрунтовано задовольнив позов частково та стягнув з відповідача на користь позивачки компенсацію за невикористані 50 днів щорічної основної відпустки за період з 02.08.2013 року по 31.03.2017 року в розмірі 13 992,33 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - 13 992,33 грн та витрати на правову допомогу - 6 000,00 грн. Таким чином, доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» про незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні, зокрема доводи ОСОБА_1 про порушення ст.ст. 116, 117 КЗпП України, ст.ст. 2, 5 ЦПК України, а також неврахування зазначених нею правових висновків Верховного Суду при його ухваленні, доводи КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» - про порушення п. 1 ст. 104 ЦК України, п. 8 ч. 7 ст. 10 Закону України «Про відпустки», ст. 81, ч. 1 ст. 116 КЗпП України, з точки зору суду другої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи у суді другої інстанції. Інші доводи апеляції ОСОБА_1 , зокрема, про те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не враховано строк затримки розрахунку з позивачем при звільненні, а також не надано оцінку фактичним обставинам справи, які призвели до виникнення заборгованості перед працівником, дії як роботодавця, так і працівника щодо врегулювання цього спору та досягнення компромісу, та КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» - про те, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення не враховано, що відповідно до рішення Ірпінської міської ради Київської області № 2001-28-VII від 23.02.2017 «Про реорганізацію юридичної особи - КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», реорганізація відповідача відбулася шляхом його приєднання до КП «Ірпіньжитлоінвестбуд», в результаті чого, майно, майнові права та обов`язки переходять до КП «Ірпіньжитлоінвестбуд», а також про те, що позивачка входила до складу комісії з реорганізації КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» та мала забезпечувати разом з іншими членами комісії в порядку, встановленому законом попередження та звільнення працівників КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», на момент звільнення позивачки, відповідач не здійснював свою господарську діяльність як окрема юридична особа, а також те, що КП «Ірпіньжитлоінвестбуд» в день звільнення позивачки мало здійснити розрахунок за невикористані частини відпусток, відповідач припинив свою діяльність, стягнення компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні повинні здійснюватися з КП «Ірпіньжитлоінвестбуд», з точки зору суду другої інстанції, правового значення для правильного вирішення заявлених вимог не мають, а тому - не спростовують законність та обґрунтованість судового рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 лютого 2021 року. Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази припинення діяльності юридичної особи КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро», а також докази того, майно, майнові права та обов`язки відповідача перейшли до КП «Ірпіньжитлоінвестбуд» про що свідчать матеріали поданої апеляційної скарги ( а.с. 205-208 ). Відтак, викладені у апеляціях ОСОБА_1 та КП «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» доводи, суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України. Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено при ухваленні судового рішення. Апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ). Враховуючи наведене та керуючись ст.ст.5, 10-13, 77-82, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» залишити без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 05 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Ірпінське земельно-кадастрове бюро» про стягнення компенсації за невикористану відпустку та середнього заробітку за невчасний розрахунок при звільненні - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий А.С. Сержанюк Судді: Д.Р. Гаращенко С.О. Журба