Постанова 4852 № 160/9865/22

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 16 серпня 2023 року м. Дніпросправа № 160/9865/22 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Суховарова А.В., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 (суддя першої інстанції Лозицька І.О.) в адміністративній справі №160/9865/22 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення своєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні в розмірі 340 835,04 грн. за період з 27 листопада 2018 року по 16 червня 2022 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , але при цьому відповідачем не проведено розрахунок за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2014 року по 2018 рік. На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 року у справі №160/19204/21 відповідач здійснив повний розрахунок грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за спірний період лише 16.06.2022 року. Позивач зазначає, що відповідно до приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки спеціальним законодавством України не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, а тому, застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми саме трудового законодавства. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його права. Рішенням Військової частини НОМЕР_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення своєчасного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні за період з 27 листопада 2018 року по 16 червня 2022 року. У іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаною постановою, Військовою частиною НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Так, на переконання апелянта, ст. 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати. До того ж, враховуючи, що при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст. 117 КЗпП України також відсутні. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з такого. Як встановлено судом, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 у період з 07.02.2014 року по 27.11.2018 року. Позивач є ветераном війни - учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 18.08.2015 року, копія якого наявна в матеріалах справи. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №283 від 27.11.2018 року ОСОБА_1 був звільнений у запас відповідно до підпункту «к» п.2 ч.5 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також позивача виключено зі списків особового складу військової частини. Станом на день прийняття наказу про звільнення ОСОБА_1 з ним не було проведено розрахунку за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період проходження військової служби. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 року у справі №160/19204/21 було задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.11.2018 року. На виконання означеного рішення відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 16.06.2022 року, що підтверджується копією банківської виписки, яка міститься в матеріалах справи. Оскільки відповідачем остаточний розрахунок здійснено лише 16.06.2022 року, а відповідно до приписів статей 116, 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, тому ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в день звільнення позивача відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, позивач має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визначення суми, що має бути нарахована та виплачена відповідачем, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про можливе не застосування відповідачем постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року під час нарахування та виплати позивачу середнього заробітку у майбутньому, тому, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 року по 16.06.2022 року. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи (перегляду підлягає рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову), визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці. Проте, спеціальним законодавством щодо порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення), у зв`язку з чим до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП), що не заборонено спеціальним законодавством. В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин. Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16. Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу. За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму. Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору. Колегією суддів встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.12.2021 року у справі №160/19204/21 було задоволено позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби; зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 27.11.2018 року. На виконання вказаного рішення суду, відповідач, 16.06.2022, провів розрахунок з позивачем, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з карткового рахунку позивача (а.с. 9). Враховуючи, що непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Таким чином, предметом спору в цій справі є стягнення з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з 27.11.2018 (дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини) до моменту остаточного розрахунку 16.06.2022. Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку з 27.11.2018 (день виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по день фактичного розрахунку 16.06.2022, що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України. Разом з цим, суд першої інстанції, встановлюючи право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не визначив розмір такого відшкодування, пославшись на те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про можливе не застосування відповідачем постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року під час нарахування та виплати позивачу середнього заробітку у майбутньому. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та таким, що зроблено при неповному з`ясуванні обставин у справі, оскільки за змістом статті 117 КЗпП України обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки проведення остаточного розрахунку покладено саме на орган, який виносить рішення по суті спору, тобто в цьому випадку - на суд. Відтак суд апеляційної інстанції, не виходячи за межі повноважень, встановлених статтею 308 КАС України, вважає за необхідне здійснити відповідний розрахунок самостійно. Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України. Ці норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства усіх виплат у день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. При визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку слід враховувати розмір середнього заробітку позивача, факт наявності спору між позивачем та відповідачем щодо права отримання коштів при звільненні, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, ступінь вини відповідача та інших обставин справи. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Відповідно до п. 2 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам (затверджена наказом МВС України від 15.03.2018р. № 200; далі за текстом - Інструкція №200) грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з п.4 Інструкції № 200 за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується. Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період. У відповідності до довідки про грошове забезпечення ОСОБА_1 від 20.05.2021 № 10351451416, який проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , доданої позивачем до позову, розмір грошового забезпечення за вересень 2018 року становить 8021,28 грн, за жовтень 2018 року - 8021,28 грн. Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків військової частини та всіх видів грошового забезпечення є 27.11.2018. Отже, двома попередніми місяцями перед звільненням є вересень 2018 року (30 календарних днів, розмір грошового забезпечення - 8021,28 грн) та жовтень 2018 року (31 календарний день, розмір грошового забезпечення - 8021,28 грн). Отже, розмір середньоденного грошового забезпечення заявника складає 263 грн (16042,56 грн/61 календарний день). Як вже було зазначено вище в день виключення позивача зі списків особового складу 27.11.2018, відповідачем не було виплачено всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, а саме грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2018 роки. Виплата вказаної компенсації в сумі 14748,46 грн позивачу була виплачена лише 16.06.2022, що підтверджується копією виписки з рахунку позивача (а.с. 9). Враховуючи дату виключення позивача зі списків особового складу (27.11.2018) та дату проведення остаточного розрахунку (16.06.2022), кількість днів затримки розрахунку при звільненні становить 1297 днів. Таким чином сума компенсації за затримку розрахунку при звільненні за період з 27.11.2018 по 16.06.2022 становить 341 111 грн (263 грн - середньоденний заробіток позивача * 1297 днів). При цьому, недоплачена сума грошової компенсації за вказаний період становить 14748,46 грн, а у процентному виразі по відношенні до загальної суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні (341 111 грн) дорівнює 4,3 %. Беручи до уваги суму несвоєчасно сплаченої позивачу грошової компенсації за вказаний період (14748,46 грн), відсоток цієї суми (4,3%) відносно розміру суми компенсації за затримку розрахунку при звільненні (341 111 грн), колегія суддів вважає за необхідне застосувати принцип співмірності та зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку до 14748,46 грн. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів приходить до висновку про необхідність керуватися принципом співмірності, та зазначає, що в даному випадку належним способом захисту прав позивача є саме зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі, яка не перевищує суми, що була виплачена відповідачем на користь позивача із затримкою розрахунку. З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Підставами для зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 317 КАС України). Зміна судового рішення може полягати, зокрема, у доповненні або зміні його мотивувальної частини (частина четверта статті 317 КАС України). Враховуючи, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку встановлюючи право позивача на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак не визначив розмір такого відшкодування та відповідно не зазначив про це в резолютивній частині рішення, колегія суддів вважає, що рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 по справі № 160/9865/22 слід змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції: " Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні належних йому грошових сум за період з 27 листопада 2018 року по 16 червня 2022 року у розмірі 14748,46 грн". Керуючись ст.ст.243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 в адміністративній справі №160/9865/22 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення в наступній редакції: " Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати розрахунку при звільненні належних йому грошових сум за період з 27 листопада 2018 року по 16 червня 2022 року у розмірі 14 748,46 грн". В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.05.2023 в адміністративній справі №160/9865/22 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Повний текст судового рішення складено 17 серпня 2023 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Л.А. Божко суддя А.В. Суховаров