Постанова 4824 № 357/10904/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua Єдиний унікальний номер справи № 357/10904/17 Головуючий у першій інстанції - Бондаренко О.В. Номер провадження № 22-ц/824/6802/2020 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24 червня 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді: Яворського М.А., суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О., за участю секретаря - Владімірової О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2018 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2017 року ПАТ «ПроКредит Банк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості. Позов мотивований тим, що між ПАТ «ПроКредит Банк» та відповідачем у справі ОСОБА_1 було укладено Рамкову угоду №FW601.661 від 17 вересня 2013 року, відповідно до умов якої позивач здійснив кредитування відповідача на підставі наступного кредитного договору. Позивач вказував, що 25 жовтня 2016 року між ним та відповідачем ОСОБА_1 було укладено Договір про надання траншу №1.44613/ FW601.661, згідно якого відповідачу надано кредит на наступних умовах: сума кредиту 322 250,00 грн., процентна ставка 23,00% річних, строк 24 місяці, та для забезпечення виконання зобов`язань відповідача за Кредитним договором із АТ «ПроКредит Банк» укладено Договір поруки №304671-ДП1 від 17 вересня 2013 року з ОСОБА_2 . Позивач зазначав, що у відповідача утворилася та існує перед ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за кредитним договором, що складається із заборгованості: 271 179,84 грн. - капітал, 20 037,04 грн. - проценти, 1 029,37 грн. - проценти за неправомірне користування кредитом, 50 511,79 грн. - пеня, а всього 342 758,04 грн. У позові вказано, що умовами вищезазначеної Рамкової угоди п.8.2.1 передбачено, що кредитор має право вимагати дострокового погашення кредиту у разі прострочення погашення грошових зобов`язань за цим Договором тривалістю більше ніж три банківські дні. Умовами Рамкової угоди (пункт 8.6 та пункт 8.7) передбачено, що при прострочені погашення грошових зобов`язань за цим Договором тривалістю більш ніж 30 календарних днів позичальник зобов`язаний повністю достроково погасити кредит не пізніше ніж через 3 банківські дні з дати настання тридцятого дня прострочення незалежно від того, чи Кредитор пред`явив йому вимогу, якщо інше не буде погоджено з Кредитором. При цьому кредитор вправі самостійно та без повідомлення позичальника приймати рішення про збільшення строку прострочення, необхідного для такого дострокового погашення чи строку, в який має бути здійснено таке погашення. Позивач посилався на те, що керуючись вказаними положеннями законодавства та договору, АТ «ПроКредит Банк» надіслало ОСОБА_1 вимогу про повне дострокове погашення кредиту, яка була отримана ним 5 вересня 2017 року. Умовами Рамкової угоди (пункт 8.4) передбачено, що позичальник зобов`язаний достроково погасити кредит протягом п`яти днів з дня відправлення Вимоги. Проте, відповідач ОСОБА_1 не виконав вимогу і взяті на себе зобов`язання та до цього моменту кредит залишається непогашеним. У зв`язку з виникненням заборгованості відповідача ОСОБА_1 , позивач звернувся до поручителя ОСОБА_2 з вимогою про виконання зобов`язання відповідача відповідно до умов Договору поруки. Остання вказану вимогу отримала 05 вересня 2017 року, однак, зобов`язання за вказаним договором не були виконані і погашення на підставі договору поруки не відбулося. Враховуючи викладене, позивач просив стягнути солідарно на користь ПАТ «ПроКредитБанк» з позичальника ОСОБА_1 та з поручителя ОСОБА_2 заборгованість за договором про надання траншу №1.44613/ FW601.661 від 25 жовтня 2016 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди №FW601.661 від 17 вересня 2013 року, а саме: 271 179,84 грн. - капітал, 20 037,04 грн. - проценти, 1 029,37 грн. - проценти за неправомірне користування кредитом, 50 511,79 грн. - пеня, а всього 342 758 04 грн. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року позов ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення кредитної заборгованості, задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» заборгованість за Договором про надання траншу № 1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW601.661 від 17 вересня 2013 року, а саме: суму капіталу -241 179,84 грн., суму процентів - 20 037,04 грн., суму процентів за неправомірне користування кредитом - 1029,37 грн., суму пені - 50511,79 грн., всього 312758,04 грн.Вирішено питання про стягнення судових витрат. В решті вимог відмовлено. У грудні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Залишено без змін постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року в частині позовних вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми капіталу 241179,84 грн. Скасовано постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року в частині позовних вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми процентів 20 037,04 грн., суми процентів за неправомірне користування кредитом 1029,37 грн. та суми пені - 50511,79 грн. та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При повторному розгляді апеляційної скарги від апелянта у справі ОСОБА_1 20 травня 2020 року на адресу Київського апеляційного суду надійшли пояснення, відповідно до яких апелянт зазначає, що рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2018 року в частині стягнення похідних вимог - процентів за неправомірне користування кредитом в сумі 1 029,37грн., пені в сумі - 50 511,79 грн. ухвалено при грубому порушенні норм матеріального та процесуального права, оскільки із розрахунку пені наданого до позовної заяви є незрозумілим, виходячи із якої ставки була нарахована пеня: таблиця розрахунку не містить розкриття величини «Г» - ставка пені, а в тексті позовної заяви ПАТ «ПроКредит Банк» посилається як на пункт 10.2 Рамкової угоди, яким передбачено, що у випадку прострочення встановлених цим Договором строків погашення грошових зобов`язань Позичальник сплачує Кредитору штрафну пеню у розмірі 0,5% від суми непогашеної заборгованості, але не менше ніж 15 грн. в день у еквіваленті валюти кредиту за кожний календарний день прострочення, включаючи день повного погашення заборгованості, так і на норми статті 1, 3 ЗУ «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань». Апелянт вказує, що відповідно до таблиці розрахунку 2, що міститься на 3 аркуші Розрахунку заборгованості та має назву «Фактичне погашення платежів», за період з 25 листопада 2016 року по 05 вересня 2017 року йому була нарахована пеня в розмірі 1 052,29 грн. та яку списано банком в момент зарахування чергових платежів, а тому банком в позові повторно заявлено вимогу про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. ОСОБА_1 зазначає, що не погоджується із задоволенням вимоги про стягнення процентів за неправомірне користування кредитом в сумі 1 029,37 грн., оскільки така вимога не підтверджена розрахунком, а виходячи з розрахунків позивача за період з 26 листопада 2016 року по 08 вересня 2017 року міститься показним в сумі 5 700,51 грн., тому апелянту не зрозуміло з яких мотивів, доказів, розрахунків виходив суд першої інстанції задовольняючи вимогу в такій сумі. Також апелянт вказує, що 05 вересня 2017 року ним було отримано вимогу про дострокове погашення кредиту із наявною заборгованістю в сумі 304 969,34 грн., вказане свідчить про зміну строку виконання основного зобов`язання, після спливу якого припиняється нарахування процентів та пені, а тому звернення до суду із вимогою про стягнення з відповідача суми в розмірі 342 758,04 грн. є незаконним і задоволенню така вимога не підлягає. ОСОБА_1 просить задовольнити апеляційну скаргу скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2018 року в частині стягнення похідних вимог суми процентів - 20 037,04 грн., суми процентів за неправомірне користування кредитом - 1 029,37 грн., суми пені - 50 511,79 грн. - скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні вимог про стягнення суми процентів, суми процентів за неправомірне користування кредитом, суми пені - відмовити. На розгляд апеляційним судом вказаної справи апелянт ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 не з`явилися та направили до суду заяву про розгляд справи у їх відсутність. Представник позивача у справі, ПАТ «ПроКредит Банк», адвокат Король Г.О. заперечила щодо доводів, викладених у апеляційній скарзі, та просила залишити її без задоволення, а рішення місцевого суду в частині щодо стягнення пені та процентів без змін, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм процесуального законодавства та норм матеріального права. Так, Банк реалізуючи своє право, визначене ст. 1050 ЦК України та розділом 8 Рамкової угоди, укладеної між сторонами, направив відповідачам у вказаній справі 02 вересня 2017 року вимогу про виконання зобов`язання за кредитним договором щодо ОСОБА_1 та договором поруки щодо ОСОБА_2 у якій зазначив про невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань по поверненню кредиту та вимагав повернення простроченої суми кредиту, процентів за користуванням кредитом та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань а також решти частини отриманого кредиту достроково, змінивши таким чином строк виконання зобов`язань та надав сторонам погоджений з ними строк 5 днів з дня направлення такої вимоги тобто до 07 вересня 2017 року. Звертаючись до суду із вказаним позовом ПАТ було здійснення розрахунок заборгованості саме в межах змінених строків тобто по 07 вересня 2017 року і після вказаної дати нарахування не проводилися, тому вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим та просила залишити його без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Так, суд першої інстанції при розгляді вказаної справи встановив, що 17 вересня 2013 року між ПАТ «ПроКредит Банк» (Кредитор) та фізичною особою ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Рамкову угоду № FW601.661, за умовами якої кредитор зобов`язався на підставі угоди здійснювати кредитування позичальника у межах лімітів умов кредитування у порядку і на умовах, визначених угодою та кредитними договорами, а позичальник - належно виконати усі умови, необхідні для отримання кредитів, своєчасно і належно здійснювати погашення грошових зобов`язань, а також належно виконувати усі інші зобов`язання, передбачені угодою та кредитними договорами. 25 жовтня 2016 року між ПАТ «ПроКредит Банк» (Кредитор) та ОСОБА_1 укладено Договір про надання траншу № 1.44613/FW601.661, за умовами якого кредитор на підставі та на умовах Рамкової Угоди № FW601.661 від 17 вересня 2013 року, а також цього договору, зобов`язався надати позичальнику кредит, а позичальник - належно виконати усі умови, необхідні для його отримання, належно здійснювати погашення грошових зобов`язань та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених Рамковою угодою та Договором. Кредит було видано на таких умовах: розмір кредиту 322 250, 00 грн., строк користування 24 місяців, від дати видачі кредиту включно, проценти: тип процентної ставки змінювана, 23% річних, виходячи з 360 календарних днів у році, цільове призначення кредиту - рефінансування кредитів, отриманих на підставі: Договору про надання траншу №601.44024/ FW601.661 від 17 вересня 2013 року; Договору про надання траншу №601.44459/ FW601.661 від 11 липня 2014 року. Відповідач ОСОБА_1 з умовами договорів був ознайомлений при їх укладенні, підписав вказану рамкову угоду і договір та отримав кредит в обумовленій сумі, однак умови порушив. 17 вересня 2013 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_2 було укладено та підписано договір поруки №304671-ДП1, в забезпечення виконання зобов`язання рамкової угоди № FW601.661 від 17 вересня 2013 року з усіма діючими та майбутніми змінами та/або доповненнями до неї. 02 вересня 2017 року АТ «ПроКредит Банк» на адресу ОСОБА_1 надіслав вимогу вих. №1-2/17/2345, про повне дострокове погашення кредиту, з якої вбачається, що АТ «ПроКредит Банк» повідомляє, про істотне та тривале порушення ним умов Договору про надання траншу №1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року у вигляді прострочення доплати платежів, передбачених договором. На дату цієї вимоги загальний строк прострочення складає 186 днів. Згідно з умовами договору у разі виникнення заборгованості більш ніж на 3 банківські дні Банк набуває право вимагати повне дострокове погашення кредиту(а.с. 27 т.1). ОСОБА_1 вимогу про повне дострокове погашення кредиту отримав 05 вересня 2017 року. Згідно наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача ОСОБА_1 за договором №1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року станом на 08 вересня 2017 року становить 342 758 грн. 04 коп., яка складається з боргу по капіталу: 271 179,84 грн, боргу по процентам: 20 037, 04 грн, процентів за неправомірне користування кредитом: 1 029, 37 грн, пені: 50 511, 79 грн. 02 вересня 2017 року АТ «ПроКредит Банк» на адресу ОСОБА_2 надіслав вимогу вих. №1-2/17/2344, про виконання зобов`язань за договором поруки, з якої вбачається, що відповідно до договору поруки №304671-ДП1 від 17 вересня 2013 року вона взяла на себе обов`язок відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1 , що виникають з умов Рамкової угоди № FW601.661 від 17 вересня 2013 року та договорів укладених на її підставі, кредитного договору №1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року. Договором поруки передбачено, що поручитель зобов`язаний належно повністю виконати зобов`язання позичальника у випадку та з моменту виникнення заборгованості позичальника. У зв`язку з тим, що позичальником порушено умови кредитного договору та прострочено виконання його грошових зобов`язань перед Банком, останній просив поручителя достроково виконати зобов`язання за кредитним договором по якому він поручився. (а.с. 27 т.1 ). ОСОБА_2 вимогу про виконання зобов`язань за договором поруки отримала 07 вересня 2017 року. 11 липня 2014 року між ПАТ «ПроКредит Банк» та ТОВ "КБ" укладено договір поруки № 303620-ДП1, за умовами якого поручитель поручився перед кредитором за виконання усіх зобов`язань позичальника у їх повному обсязі як солідарний із позичальником боржник. Рішенням Господарського суду Київської області від 08 грудня 2017 року стягнуто з ТОВ "КБ" на користь ПАТ «ПроКредит Банк» 271 179, 84 грн боргу по капіталу згідно Договору про надання траншу № 1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року, який є невід`ємною частиною Рамкової угоди № FW601/661 від 17 вересня 2013 року, 20 037,04 грн боргу по процентам, 1 029,37 грн боргу по процентам за неправомірне користування кредитом та 4 383,69 грн судового збору. 08 грудня 2017 року між ТОВ «КБ» та ПАТ «ПроКредит Банк» уклали договір № 1, про порядок виконання рішення Господарського суду Київської області від 08.12.2017 року у справі №911/3030/17, про стягнення заборгованості перед Кредитором за Рамковою угодою № FW601.661 від 17 вересня 2013 року, Договором про надання траншу № 1.44613/FW601.661 від 25 жовтня 2016 року та Договорами поруки №303620-ДПІ від 11 липня 2014 року. Заборгованість боржника складається із суми, що встановлена рішенням суду станом на 08 вересня 2017 року та суми, що встановлена за погодженням сторін, виходячи з Кредитних договорів та цього договору. Вирішуючи вказаний спір суд першої інстанції мотивував свій висновок тим, що відповідачі у справі, будучи солідарними боржниками не виконали свій обов`язок за кредитним договором (договором поруки ) тому визнав позовні вимоги ПАТ «ПроКредит Банку» законними та обґрунтованими. Оскільки Постановою Верховного Суду від 03 березня 2020 року залишено без змін постанову Апеляційного суду Київської області від 14 серпня 2018 року в частині позовних вимог ПАТ «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми капіталу 241179,84 грн,якою залишено без змін рішення Білоцерківського районного суду Київської області від 10 квітня 2018 року в цій частині , тому колегія суддів рішення місцевого суду не переглядає. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та процентів за користування кредитом, то колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення місцевого суду в цій частині виходячи з наступного. Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно зі статтею 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За правилом статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Суд першої інстанції, вирішуючи вказаний спір, установив, що відповідач у справі ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом не виконував, таким чином прострочив повернення отриманої позики. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У зв`язку із вказаними протиправними діями відповідача ПАТ «ПроКредит Банк» направив 02 вересня 2017 року позичальнику ОСОБА_1 та поручителю ОСОБА_2 вимогу про дострокове повернення суми отриманого кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, а також пені за прострочення виконання зобов`язання та відповідно до узгоджених сторонами умов кредитного договору ( п.8.4 Рамкової угоди ) запропонував протягом 5 днів сплатити вказані кошти, тобто до 07 вересня 2017 року та здійснив відповідний розрахунок заборгованості. Пред`являючи позов ПАТ «ПроКредит банк» просив суд стягнути борг по процентам в розмірі 20 037,04 грн., 1 029,37 грн. - проценти за неправомірне користування кредитом, 50 511,79 грн. - пеня, які розраховані саме до 07 вересня 2017 року, що підтверджується відповідним розрахунком (а.с.16-19 т.1). Суд першої інстанції задовольняючи позов в цій частині обґрунтовано вважав вказані вимоги законними та обґрунтованими, оскільки вони заявлені у відповідності до положення ст. 549, 1048, 1050 ч.2 ЦК України, а розмір нарахованих позивачем процентів відповідачами не спростований так як ними і не було надано відповідних документальних доказів, які б свідчили про сплату вказаних коштів на час винесення судом першої інстанції рішення суду. Колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18), а тому підстав для його скасування у вказаній частині колегія суддів не вбачає. Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в частині рішення, яке переглядається та не тягне за собою його скасування. Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог є законним і обґрунтованим, відповідає обставинам справи та положенням матеріального закону. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 466, 467 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 квітня 2018 року в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення процентів та пені залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 26 червня 2020 року. Головуючий суддя : М.А.Яворський Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв