Постанова 4816 № 587/193/17

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2021 року м.Суми Справа №587/193/17 Номер провадження 22-ц/816/86/21 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач), суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І. з участю секретаря судового засідання Назарової О.М., учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_3 , представника ОСОБА_1 адвоката Бровко Руслана Миколайовича та представника ОСОБА_2 - адвоката Бровко Руслана Миколайовича на рішення Сумського районного суду Сумської області від 27 жовтня 2020 року в складі судді Черних О.М., постановленого в м. Суми, в с т а н о в и в: Звернувшись до суду в січні 2017 року, Публічне акціонерне товариство «Банк «фінанси та кредит», остаточно уточнивши свої позовні вимоги, просило суд стягнути з ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 11/І-2007/81 від 03.05.2007 р. в сумі 584414 грн. 29 коп., вирішити питання розподілу судових витрат. Свої вимоги мотивувало тим, 03.05.2007 року між ТОВ «Банк «фінанси та кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «фінанси та кредит» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 11/І-2007/81, за умовами якого позичальник отримав грошові кошти в розмірі 15040,00 доларів США та зобов`язався в порядку та на умовах визначених кредитним договором повернути заборгованість з урахуванням 11 процентів річних за користування кредитом в строк до 03.01.2026 року. Позивач свої зобов`язання виконав та надав позичальнику кредитні кошти, однак, в порушення умов кредитного договору позичальник своїх зобов`язань належним чином не виконував, внаслідок чого, станом на 01.12.2016 року виникла заборгованість, в сумі 584414 грн.29 коп., з яких: заборгованість по основному боргу кредиту -11421, 49 дол. США, що еквівалентні по курсу НБУ станом на 01.12.2016 року 291917 грн. 29 коп., строкової заборгованості по відсоткам 112,44 дол. США , що еквіваленті 2873 грн. 81 коп., сума простроченої заборгованості по відсоткам 2255,42 дол. США , що еквівалентні 57645 грн. 38 коп., простроченої заборгованості по щомісячній комісії 167 грн.09 коп., пені за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту та відсоткам 207098 грн. 75 коп. Вказує, що на забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір застави від 03.05.2007 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передав позивачу в заставу житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,5 кв.м і житловою площею 44,2 кв.м позначений за планом літерою «А-1», з надвірними господарсько побутовими будівлями та спорудами. Також банком з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено договори поруки від 03.05.2007 року, за якими останні поручались перед банком за виконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за кредитним договором № 11/І-2007/81. В травні 2018 року відповідач ОСОБА_1 подав до суду зустрічний позов, в якому просив розірвати укладеним ним з банком кредитний договір №11/І-2007/81 від 03.05.2007 року. Свої вимоги мотивував тим, що за укладеним кредитним договором № 11/І-2007/81 він отримав грошові кошти в розмірі 15040,00 доларів США та зобов`язався в порядку та на умовах визначених кредитним договором повернути заборгованість з урахуванням 11 % річних за користування кредитом. Зазначає, що він належним чином виконував умови договору до 2015 року. В подальшому, через падіння курсу національної валюти відносно дол. США, він не в змозі виконувати умови кредитного договору. Вказує, що курс іноземної валюти по відношенню до національної збільшився в 5,2 рази, що є істотною зміною обставин, та підставою для розірвання договору, оскільки в разі якщо б він мав можливість її передбачити, то не уклав би вказаного кредитного договору з банком та таких умовах. Зазначає, що ним сплачено за кредитним договором грошові кошти в розмірі 14895,86 дол. США, з яких по тілу кредиту 2775 дол. США, за відсотками за користування тілом кредиту 12120,86 дол. США. Вказує, що при курсі долару США 5,05 він мав повернути відповідачу в гривневому еквіваленті 75952 грн., однак фактично ним було повернуто 394740 грн. 29 коп., що значено більше від отриманої суми. Ухвалою Сумського районного суду Сумської області від 04 грудня 2019 року замінено позивача ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» на його правонаступника товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм фінанс». Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 27 жовтня 2020 року позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм фінанс» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм фінанс» заборгованість за кредитним договором № 11/І-2007/81 від 03.05.2007 року у розмірі 456152,95 грн. (чотириста п`ятдесят шістсот п`ятдесят дві) гривні 95 коп., яка складається: з строкової заборгованості по основному боргу кредиту в сумі 11421,49 доларів США в еквіваленті по курсу НБУ на 01.12.2016 року - 291917,29 грн.; з строкової заборгованості по сплаті відсотків у сумі 112,44 доларів США в еквіваленті по курсу НБУ на 01.12.2016 року 2873,81 грн., простроченої заборгованості по відсоткам у сумі 2255,42 доларів США в еквіваленті по курсу НБУ на 01.12.2016 року 57645,38 грн., простроченої заборгованості по щомісячній комісії 167,09 грн, пені в сумі 103549,38 грн. Стягнуто в дольовому порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм фінанс», судові витрати в розмірі по 2922,07 (дві тисячі дев`ятсот двадцять дві) гривень 07 коп., з кожного. В іншій частині позовних вимог відмовлено. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм фінанс» про розірвання кредитного договору в зв`язку з істотною зміною обстановки - відмовлено в повному обсязі. Задовольняючи частково позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм фінанс» та відмовляючи у зустрічному позові ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 , за належне виконання зобов`язань по кредитному договору якого поручилися відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , порушив умови кредитного договору в частині своєчасного повернення кредиту, оскільки платежі по кредитному договору в частині погашення основної суми кредиту ним не проводились згідно графіку, а тому вимоги про стягнення з відповідачів заборгованості по кредиту є правомірними. Разом з цим, суд прийшов до висновку про необхідність зменшити розмір стягнутої з відповідачів неустойки на 50 % до суми 103549 грн. 38 коп. Також суд прийшов до висновку, що позивачем було вчасно заявлено вимоги до поручителів, а стягнення необхідно проводити в солідарному порядку. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач був ознайомлений з умовами кредитування, сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їх внутрішній волі, а тому вказаний договір відповідає вимогам закону. Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених до нього позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову в задоволенні позову в цій частині. Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції не правильно встановлено термін, від якого здійснюється відлік шестимісячного строку для звернення до поручителя з вимогою про сплату заборгованості, передбачений ст. 559 ЦК України. Вказує, що кредитним договором сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення місячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на підставі договору. Тому строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. Зазначає, що жодних вимог про сплату заборгованості через невиконання боржником умов кредитного договору до нього не надходило. Вказує, що судом неправомірно встановлено солідарну відповідальність між поручителями, за окремими договорами поруки, які в свою чергу не передбачають встановлення солідарної відповідальності боржників, що призвело до помилкових висновків та неправильного застосування норм матеріального права. Не погоджуючись з вказаним рішенням представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Бровко Р.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, про відмову в задоволенні позову та задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що залучаючи правонаступника позивача суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в прохальній частині заяви про залучення правонаступника ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» просить здійснити заміну сторони стягувача ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» на ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс», хоча на момент розгляду заяви жодна із сторін не набула статусу стягувача. Крім того, ТОВ ФК «Інтайм Фінанс» не надало до суду належних доказів того, що відбулося відступлення прав вимоги стосовно відповідача ОСОБА_1 . Вказує, що наданий до суду реєстр кредитних договорів в своєму переліку не містить кредитного договору що укладений між ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 , право вимоги за яким відступається. Тому відсутні підстави вважати, що відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором. Також вказує, що договір про відступлення права вимоги зі сторони ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» підписано представником за довіреністю, який не мав права укладати зазначений правочин, оскільки ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» перебував в процедурі припинення, а тому від імені банку може виступати лише уповноважена особа ФГВФО, а не будь яка інша. Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що грошове зобов`язання за кредитним договором має бути вираженим в гривні. Вказує, що суд першої інстанції помилково вважав, що ОСОБА_1 у своєму зустрічному позові ставить вимогу про визнання кредитного договору недійсним, але такої вимоги заявлено не було. Однак предметом позовних вимог у вказаному позові було розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК України. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 адвокат Бровко Р.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_2 та ухвалити в цій частині нове рішення, про відмову в задоволенні позову в цій частині. Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що залучаючи правонаступника позивача суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в прохальній частині заяви про залучення правонаступника ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс» просить здійснити заміну сторони стягувача ПАТ «Банк «Фінанси і Кредит» на ТОВ «ФК «Інтайм Фінанс», хоча на момент розгляду заяви жодна із сторін не набула статусу стягувача. Вказує, що договір про відступлення права вимоги зі сторони ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» підписано представником за довіреністю, який не мав права укладати зазначений правочин, оскільки ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» перебував в процедурі припинення, а тому від імені банку може виступати лише уповноважена особа ФГВФО, а не будь яка інша. Вказує, що судом неправильно встановлено дату останнього платежу, який здійснений відповідачем. Зазначає, що останній платіж відповідачем здійснено 12.01.2015 року. Наступні платежі були здійснені в сумі меншій 159 дол. США., а отже право на пред`явлення вимоги виникло у позивача 13.02.2015 року, оскільки саме з цього часу настав строк виконання основного зобов`язання. Від позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому останнє не погоджується з доводами, що викладені в апеляційних скаргах та зазначає, що оскільки договори відступлення прав вимог до відповідачів від 10.10.2019 року не було визнано недійсними в судовому порядку, а правові підстави їх нікчемності в силу закону відсутні й позивачем за зустрічним позовом не заявляються вимоги про застосування наслідків нікчемного правочину, то встановлення нікчемності договору про відступлення прав вимоги від 10.10.2019 року не є належним способом захисту прав чи інтересів ОСОБА_1 . Зазначає, що відповідачами не подано жодних спростувань щодо розрахунку суми заборгованості. Вказує, що хоча грошовою одиницею в Україні є гривня, проте Законом не встановлено заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав. Зазначає, що законодавець пов`язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю одночасно всіх чотирьох умов, визначених частиною 2 ст. 652 ЦК України. Укладаючи кредитний договір відповідач свідомо прийняв на себе ризик зміни курсу української гривні до долара США. Також вказує, що суд першої інстанції правомірно солідарно стягнув заборгованість з відповідачів за укладеним з ОСОБА_1 кредитним договором. Просило відмовити в задоволенні апеляційних скарг, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. В ході апеляційного перегляду справи від позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» надійшла заява про заміну його на правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» у зв`язку із відступленням останньому право вимоги за кредитним договором, укладеним з ОСОБА_1 . Ухвалами Сумського апеляційного суду від 04.02.2021 року та від 04.03.2021 року частково задоволено клопотання і замінено позивача в особі Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» його на правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» в частині заявленої майнової вимоги за кредитним договором до ОСОБА_1 02.03.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» надійшла заява про заміну сторони у справі правонаступником у зв`язку із відступленням право вимоги за договорами поруки згідно додаткової угоди №2 від 15.02.2021до договору про відступлення право вимоги від 02.10.2020р. Ухвалою Сумського апеляційного суду від 04.03.2021р. замінено позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» правонаступником Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» в частині майнової вимоги до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Представник відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав апеляційні скарги, просив задовольнити. Пояснив, що ОСОБА_1 не сплачував кошти в рахунок своїх зобов`язань за кредитним договором перед банком або його правонаступником товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс». Представник відповідача Золотого О.Д. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила задовольнити. Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» в судовому засіданні проти апеляційних скарг заперечував, просив рішення залишити без змін. Пояснив, що представленими ними реєстри до договорів про відступлення прав вимоги за кредитним договором та договорами поруки від товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс» доведено факт переходу до них прав вимоги за цими договорами, підтримав заявлені вимоги у повному обсязі на підставі розрахунків заборгованості представлених ще банком. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 адвоката Бровко Р.М. підлягає частковому задоволенню, а апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Бровко Р.М. та Золотого О.Д. підлягають задоволенню. Як вбачається з матеріалів справи, 03.05.2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» укладено кредитний договір № 11/І-2007/81 за умовами якого, ОСОБА_1 отримав кредитні кошти в розмірі 15040,00 доларів США на придбання житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,8 кв.м житловою площею 44,2 кв.м з надвірними господарсько побутовими спорудами та земельної ділянки площею 0,03 га, на якій знаходиться вищевказаний будинок на умовах строковості, платності та повернення. (том. 1, а.с. 7). Згідно умов вказаного кредитного договору розмір плати за користування кредитними коштами складає 11 процентів річних. Строк дії договору визначено до 03.01.2026 року (п. 3.2 договору). Відповідно до п. 3.2 укладеного сторонами кредитного договору визначено, що ОСОБА_4 зобов`язався щомісячно в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення кредитної заборгованості по кредиту платежем, розмір якого складає 159 доларів США. Як передбачено у п.3.4 цього кредитного договору банк має право вимагати дострокове повернення кредитних ресурсів , сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору, а саме, порушення будь-яких умов цього договору серед яких і несвоєчасне або не в повному обсязі зарахування коштів на погашення заборгованості за кредитом або на сплату процентів і комісійної винагороди, відповідно до пунктах 3.2; 4.3;4.4;4.7; 4.8. Згідно з п. 3.6. цього кредитного договору погашення заборгованості проводиться в наступній черговості: в першу чергу погашаються прострочені проценти за користування кредитними ресурсами; у другу чергу погашаються нараховані проценти за користування кредитними коштами, які не є простроченими; у третю чергу погашаються прострочені суми по комісійній винагороді банку за надання кредитних ресурсів; у четверту чергу погашаються суми комісійної винагороди банку за надання кредитних ресурсів, які не є простроченими, у п`яту чергу погашаються прострочені суми за основним боргом по кредиту; у шосту чергу погашається непрострочена заборгованість по кредитних ресурсах; у сьому чергу погашається пеня за прострочення сплати ануїтетного платежу, комісій банку та інших платежів за цим договором. Пунктом. 4.7. цього кредитного договору передбачено, що позичальник щомісяця в строк до 10 числа сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 167,09 грн. Вказана комісійна винагорода сплачується позичальником щомісяця за весь період до моменту повного виконання позичальником зобов`язань по поверненню кредитних ресурсів. Додатком №1 до кредитного договору визначений порядок погашення кредитних коштів отриманих позичальником ОСОБА_1 та оплату процентів за їх користування і комісії, який останній повинен був здійснювати щомісячно окремою сумою платежу. Умови п.4.7 кредитний договору є діючими і відповідачем ОСОБА_1 в судовому порядку не визнавалися недійсними. 03.05.2007 року між ОСОБА_1 та ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» укладено договір іпотеки, за яким, відповідач ОСОБА_1 передав в заставу (іпотеку) житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 65,8 кв.м житловою площею 44,2 кв.м з надвірними господарсько побутовими спорудами. Відповідно до п. 4 укладеного договору іпотеки, вказаний житловий будинок переданий в іпотеку як забезпечення повернення кредитних ресурсів виданих за кредитним договором від 03.05.2007 року № 11/І-2007/81, а саме: 15040,00 дол. США, сплати процентів за користування кредитом виходячи з процентної ставки 11% річних, комісійної винагороди, неустойки,відшкодуванню збитків завданих про строчкою платежів за кредитним договором, витрат на звернення стягнення на предмет іпотеки, що визначені на момент фактичного задоволення вимог. Згідно з п. 5 іпотечного договору вартість предмета іпотеки становить 93272 грн. 00 коп. Відповідно до п. 17 іпотечного договору, вказаний договір набуває чинності після його нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником своїх зобов`язань за основним зобов`язанням. Вказаний іпотечний договір посвідчено 03.05.2007 року приватним нотаріусом. Договором про внесення змін до іпотечного договору від 03.05.2007 року з 06.01.2009 змінено предмет іпотеки та зазначено п. 1 іпотечного договору в редакції, відповідно до якої в іпотеку передається нерухоме майно, а саме земельна ділянка площею 0,0266 га, що знаходиться у АДРЕСА_1 з кадастровим номером 5924787100:01:004:0195 з цільовим призначенням обслуговування житлового будинку та господарських будівель (том. 1, а.с. 25). Банком представлені розрахунки заборгованості за кредитним договором згідно яких загальна сума боргу за період з 03.05.2007 по 01.12.2016р. становить 12265,44 доларів США; заборгованість по сплаті процентів за користування кредитом 2367,86 доларів США; заборгованість по сплаті щомісячної комісії за користування кредитом в сумі 53342,25 грн., а також розмір нарахованої пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом 145899,54 грн за період з 03.02.2016. по 30.11.2026 та пені за несвоєчасне погашення заборгованості по щомісячній комісії з 01.12.2015р. по 30.11.2016р. (366 днів) на суму 7856,95 грн, а разом на загальну суму 207098,74 грн. Згідно представленого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 , кредитні гроші були ним отримані 03.05.2007р. на суму 15040 доларів США і у період з 04.06.07 по 12.01.2015 ним регулярно вносилася щомісячна сума в рахунок погашення тіла кредиту, визначена графіком погашення кредиту. Але 13.02.2015 ОСОБА_1 в останнє здійснив щомісячний платіж по кредиту у розмірі 10,58 доларів США і починаючи з 17.02.2015р. припинив виконувати свої кредитні зобов`язання щодо сплати щомісячного платежу по кредиту, тому станом на 01.12.2016р. розмір заборгованості по кредиту склала 12265,44 доларів США, в т.ч. 11431,49 доларів США сума строкової заборгованість по кредиту і 843,95 доларів США сума простроченої заборгованості по кредиту. Згідно розрахунку банку заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом, ОСОБА_1 по 01.11.2016 здійснював погашення процентів за користування кредитом не повному обсязі і станом на цю дату заборгованість по процентах склала 2367,86 доларів США, в т.ч. 112,44 доларів США - сума строкової заборгованості по процентах і 2255,42 доларів США - сума простроченої заборгованості по процентах. У розрахунку розмір заборгованості за кредитним договором по курсу НБУ за 1 долар США - 25,5586грн. станом на 01.12.2016р. визначено банком у гривневому еквіваленті з таких складових: сума строкової заборгованості по кредиту - 11421,49 доларів США або 291917,29 грн; сума простроченої заборгованості по кредиту - 843,95 доларів США або 21570,18 грн;сума строкової заборгованості по відсоткам 112,44 доларів США або 2873,81грн; сума простроченої заборгованості по відсоткам 2255,42 доларів США або 57645,38 грн; сума строкової заборгованості по щомісячній комісії 167,09грн; сума простроченої заборгованості по щомісячній комісії 3141,80 грн; пеня за прострочення заборгованості по основному боргу кредиту, відсоткам та комісії 207098,74 грн., а разом 584414,29 грн. Проте, у позові банком заявлена майнова вимога щодо стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості на загальну суму 584414,29 грн., але без стягнення суми простроченої заборгованості по кредиту 843,95 доларів США або 21570,18 грн та суми простроченої заборгованості по щомісячній комісії у розмірі 3141,80 грн. Отже, фактично заявлена загальна сума заборгованості, т.т без урахування не заявлених до стягнення сум заборгованості на суму 24711,98грн (21570,18грн+3141,80грн), склала 559702,31грн. На ім`я поручителя ОСОБА_3 була направлена вимога датована 08.12.2016р. про дострокове погашення кредитної заборгованості у розмірі 622148,90грн обрахована станом на 05.12.2016, з яких пеня склала 245000,80 грн., яку останній повен був повністю погасити протягом 2-х банківських днів. Також на ім`я позичальника ОСОБА_1 від 05.12.2016р. була направлено лист, де викладено про порушення ним кредитного зобов`язання та повернення кредиту на суму 622148,90 грн. зі сплатою пені у розмірі 245000,80грн., яка вказує на пред`явлення банком вимоги про дострокове погашення кредиту. Отже, пред`явленням таких вимог банком відповідно до п.3.5 кредитного договору заявлено про дострокове погашення кредитних ресурсів, внаслідок чого відбулась зміна строку дії договору, визначена у пункті 3.2 цього договору до 03.01.2026р. Позов направлено до суду поштою 24.01.2017р. Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч.1, 2 ст. 1054 ЦК України). Як встановлено судом першої інстанції, та не заперечувалося відповідачами, ОСОБА_1 взяті на себе кредитні зобов`язання належним чином не виконав, внаслідок чого в останнього утворилася заборгованість перед позивачем. Разом з цим, згідно з положеннями ч. 5 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (редакція на день укладання договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору Як передбачено у частині 11 ст.11цього Закону, якщо кредитодавець у позасудовому порядку або до судового провадження звертається з вимогою про повернення споживчого кредиту або погашення іншого боргового зобов`язання споживача, кредитодавець не може у будь-якій спосіб вимагати будь-якої плати або винагороди від споживача за таке звернення. При цьому кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови щодо плати за обслуговування кредиту, а також визначено про відсутність права у кредитодавця на вимогу повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув. Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача. Відповідно до положень абзацу 2 частини 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції чинній на час укладення кредитного договору, кредитодавцю заборонялося встановлювати у договору про надання споживчого кредиту будь-які збори , відсотки, комісії, платежі за дії, які не є послугою у визначенні цього закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього закону, є нікчемною. Такий правовий висновок викладений у постанові ВС від 02.10.2019р. у справі № 640/2755/16-ц. Крім того, відповідно до ч.1,3 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції на момент укладання договору) відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг. Згідно з правовим висновком зробленим у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. За аналізу вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що з огляду на те, що надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, а тому така дія не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання грошових коштів є фактично наданням кредиту позичальнику, та здійснюється при виконання прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору. Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Положення спірного кредитного договору від 03.05.2007 року № 11/І-2007/81 про сплату позичальником на користь банку комісій у вигляді винагороди за надання кредитних ресурсів є нікчемними, оскільки вказані платежі є платою, встановлення якої було заборонено частиною третьою статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а встановлення всупереч вимогам нормативно-правових актів цих невиправданих платежів спрямоване на незаконне заволодіння грошовими коштами фізичної особи-споживача, як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, отже такі умови договору порушують публічний порядок. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про помилковість висновків суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 комісійної винагороди в розмірі 167 грн. 09 коп. та суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості по щомісячній комісії у розмірі 7856,95грн, як виду неустойки в рахунок забезпечення виконання нікчемних умов кредитного договору, у разі порушення строків внесення щомісячної комісійної винагороди. З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку стосовно незаконності нарахування банком комісійної винагороди в розмірі 167 грн. 09 коп. та суми пені за несвоєчасне погашення заборгованості по щомісячній комісії у розмірі 7856,95грн, оскільки є такими, що не відповідають чинному законодавству, а відтак і не підлягають задоволенню. Відповідно до наданого до суду позивачем розрахунку кредитної заборгованості вбачається, що відповідачем надано до суду окремо розрахунок заборгованості по тілу кредиту, заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, по сплаті щомісячної комісії за користування кредитом, пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом, пені за несвоєчасне погашення заборгованості по щомісячній комісії. Наданими банком розрахунками пені не підтверджується заявлена загальна сума такої вимог, а саме, стягнення з відповідача ОСОБА_1 пені по кредитному договору у розмірі 207098,74 грн. Так, з розрахунків сум заборгованості по пені вбачається, що банком нараховано пеню за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в сумі 145899 грн. 54 коп. та пеню за несвоєчасне погашення заборгованості по щомісячній комісії в сумі 7856 грн. 95 коп. Загальна сума пені від складання цих сум становить 153756 грн. 49 коп. Крім того, представлений розрахунок суми заборгованості по пені за прострочення сплати відсотків за користування кредитом доводить нарахування суми пені у розмірі 46215 грн. 29 коп., в той час, як відповідачем вказано в даному розрахунку загальну суму 145899 грн. 54 коп., яка не підтверджується наданим банківським розрахунком. Отже, за прострочення сплати відсотків за користування кредитом в межах річного строку до дати звернення до суду станом на 30.11.2016р. з ОСОБА_1 підлягає стягненню тільки 46215,29 грн пені. Враховуючи, що в суді знайшло підтвердження про відступлення право вимоги за кредитним договором укладеним з ОСОБА_1 спочатку від ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інтайм Фінанс», а потім до нового кредитора товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії», на користь цього товариства підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором № 11/І-2007/81 від 03.05.2007 року у розмірі 398649,77 грн, яка складається: з строкової заборгованості по основному боргу кредиту у сумі 11421,49 доларів США в еквіваленті по курсу НБУ на 01.12.2016 року - 291917,29 грн, з строкової заборгованості по сплаті відсотків у сумі 112,44 доларів США в еквіваленті по курсу НБУ на 01.12.2016 року 2873,81 грн, простроченої заборгованості по відсоткам у сумі 2255,42 доларів США в еквіваленті по курсу НБУ на 01.12.2016 року 57645,38 грн, пені у сумі 46215,29грн. Стягуючи з ОСОБА_1 кредитну заборгованість у розмірі 456152,95 грн., суд першої інстанції не перевірив достовірність розміру заявлених банком майнових вимог, не врахував викладені положення Закону України «Про захист прав споживачів» і помилково застосував ч.3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру неустойки. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. За таких обставин, враховуючи що відповідачем ОСОБА_1 оскаржується рішення суду в першої інстанції в повному обсязі, апеляційний суд вважає за необхідне вийти за межі доводів апеляційної скарги через невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та неправильне застосування ним норм матеріального права, змінив в цій частині рішення, зменшивши стягнуту з ОСОБА_1 суму заборгованості за кредитним договором до 398649,77 грн. З наданих до суду першої інстанції реєстрів, вбачається, що в них дійсно містяться договори поруки від 03.05.2007 року, що укладені між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , а відомості про передачу прав вимоги за кредитним договором укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_5 від 03.05.2007 року № 11/І-2007/81 у зазначених реєстрах не містяться. Разом з цим, на виконання ухвали апеляційного суду від 04.02.2021 року, ТОВ ФК «Інтайм Фінанс» надано акт приймання передачі до Договору про відступлення права вимоги від 10 жовтня 2019 року, що складений ПАТ «Банк фінанси та кредит» та ТОВ ФК «Інтайм Фінанс», відповідно до якого, ПАТ «Банк фінанси та кредит» передав ТОВ ФК «Інтайм Фінанс» право вимоги за кредитним договором від 03.05.2007 року № 11/І-2007/81, що укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк фінанси та кредит», в зв`язку з чим, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність доводів ОСОБА_1 , які викладені в апеляційній скарзі про недоведеність відступлення кредитних прав вимоги до ОСОБА_1 від ПАТ «Банк фінанси та кредит» - ТОВ ФК «Інтайм Фінанс». Також, колегія суддів вважає неспроможними доводи, що викладені в апеляційній скарзі в частині того, що договір про відступлення права вимоги зі сторони ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» підписано представником за довіреністю, який не мав права укладати зазначений правочин, оскільки ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» перебував в процедурі припинення, а тому від імені банку може виступати лише уповноважена особа ФГВФО, а не будь яка інша, з огляду на те, що доказів того, що підписуючи вказаний договір, представник ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» не був уповноважений на вчинення вказаних дій уповноваженою особою ФГВФО в матеріалах справи відсутні. Вказаний договір в силу ст. 204 ЦК України є дійсним. Доводи апеляційній скарзі в частині того, що грошове зобов`язання за кредитним договором має бути вираженим в гривні, колегія суддів також вважає неспроможними. Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) в якій зазначено, що «із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству». Що стосується доводів викладених в апеляційній скарзі ОСОБА_1 в частині наявності підстав для розірвання кредитного договору на підставі ст. 652 ЦК України, колегія суддів вважає зазначити таке. За змістом частин 1, 2 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона. Посилаючись на зміни істотних обставин, ОСОБА_1 не було на виконання ст. 81 ЦПК України представлено суду докази того, що зміна обставин зумовлена причинами, які він не міг усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, бо ним, як стороною кредитного договору, з моменту здороження іноземної валюти долару США, питання внесення змін щодо повернення кредиту в національній валюті не порушувалося. Укладаючи кредитний договір, підписаний сторонами, останні досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Доказів того, що відповідач ОСОБА_1 на момент укладення договору заявляв додаткові вимоги щодо умов спірного договору останнім до суду надано не було, умови кредитного договору містять повну інформацію щодо умов кредитування. Разом з цим, укладаючи оспорюваний договір, відповідач не міг не розуміти наявність ризиків під час виконання зобов`язань за кредитним договором в іноземній валюті, крім того, саме по собі зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою розірвання Кредитного договору, оскільки зазначені ризики мають як позичальник, так і кредитор. Проявивши належну обачливість, виходячи з динаміки зміни курсів валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, позивач міг передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також - отримати кредит в національній валюті. Крім того, заявивши вимогу про дострокове повернення заборгованості, банк фактично змінив строк дії кредитного договору, а тому виконання кредитного договору на момент подання зустрічної позовної заяви є таким, що настав, з огляду на що його розірвання після настання строку сплати заборгованості є неможливим. Ураховуючи, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічного позову при відсутності доказів щодо доведеності підстави для розірвання кредитного договору у зв`язку із істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, колегія суддів визнає доводи апеляційної скарги проте, що суд першої інстанції помилково вважав, що ОСОБА_1 у своєму зустрічному позові ставить вимогу про визнання кредитного договору недійсним, такими, які не дають підстав для скасування або зміни в цій частині рішення. Щодо стягнення кредитної заборгованості у солідарному порядку з позивальника і поручителями, колегія суддів зауважує, що наведені доводи апеляційних скарг вказують на необґрунтованість висновків суду в цій частині рішення за таких обставин. Матеріалами справи доведено і сторонами визнано, що 13.02.2015р. ОСОБА_1 , сплативши щомісячний платіж по кредиту і процентах, в останній раз здійснив виконання свого кредитного зобов`язання у повному обсязі. В подальшому ним проводилося погашення тільки процентів за користування кредитом, але з поодиноким порушенням строків внесення щомісячних платежів. На забезпечення виконання взятих боржником на себе зобов`язань за кредитним договором від 03.05.2007 року № 11/І-2007/81 між відповідачем ОСОБА_2 та ТОВ Банк «Фінанси та кредит» укладено договір поруки від 03.05.2007 року (том. 1 а.с. 17), за умовами якого, відповідач ОСОБА_2 поручилася перед ТОВ Банк «Фінанси та кредит» відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 03.05.2007 року № 11/І-2007/81. Пунктами 2.1, 2.2 договору поруки встановлено, що боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники по основному боргу, сплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, сплаті комісійної винагороди, сплаті неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків. Пунктом 5.1. укладеного договору поруки передбачено, що порука припиняється із припиненням зобов`язання, що забезпечується нею, а також, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не заявить позовні вимоги до поручителя. В пункті 6.2. договору визначено, що порука набирає чинності з моменту підписання договору та діє до повного виконання сторонами прийнятих на себе зобов`язань. На забезпечення виконання взятих боржником на себе зобов`язань за кредитним договором від 03.05.2007 року № 11/І-2007/81 між відповідачем ОСОБА_3 та ТОВ Банк «Фінанси та кредит» укладено договір поруки від 03.05.2007 року (том. 1 а.с. 19), за умовами якого, відповідач ОСОБА_3 поручився перед ТОВ Банк «Фінанси та кредит» відповідати в повному обсязі за своєчасне і повне виконання боржником зобов`язань за кредитним договором від 03.05.2007 року № 11/І-2007/81. Умови договору поруки аналогічні укладеному договору поруки з ОСОБА_2 08.12.2016 року АТ «Банк «Фінанси та кредит» надіслав на адресу відповідача ОСОБА_3 вимогу, відповідно до якої вимагав від останнього, як поручителя, протягом двох банківських днів погасити заборгованість позичальника за кредитним договором від 03.05.2007 року № 11/І-2007/81, що утворилася станом на 02.12.2016 року в сумі 622148 грн. 90 коп., з яких пеня складає 245 000 грн. 80 коп. (том. 1 а.с. 57-58). Відомості щодо пред`явлення вимог до поручителя ОСОБА_2 в матеріалах справи відчутні. Заяви вимоги банку свідчать про те, що банк заявив вимогу про дострокове припинення договору та зміну строку його дії. Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Згідно з частини першої ст. 251 та частини першої статті 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями або годинами. Поряд з цим, з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України). Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції станом на дату здійснення останнього платежу за тілом кредиту, тобто на 12.02.2015) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки. З укладених договорів поруки вбачається, що в них не встановлено строку, після закінчення якого порука припиняється, а умова договорів поруки про їхню дію до повного припинення зобов`язання, що забезпечується нею не вважається встановленим сторонами строком припинення договору поруки, оскільки це суперечить ч. 1 ст. 251 ЦК України та ч. 1 ст. 252 ЦК України. За таких обставин, підлягають застосуванню норми частини четвертої ст. 559 ЦК України про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Аналогічне положення щодо припинення поруки також обумовлено сторонами в пунктах 5.1 укладених договорів поруки. Колегія суддів звертає увагу, що з огляду на преклюзивний характер строку поруки й зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання пред`явлення вимоги до поручителя слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної вимоги до поручителя, а не будь якої іншої, що не позбавляє права кредитора пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. Таким чином, порука є строковим зобов`язанням і в незалежності від того, договором чи законом установлено строк її дії, сплив цього строку припиняє суб`єктивне право кредитора, і такий строк не вважається строком захисту порушеного права, а є строком існування самого зобов`язання поруки, з огляду на що, після спливу цього строку жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі шляхом застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може. Таким чином, вимогу до поручителя про виконання ним зобов`язання за договором поруки банк мав пред`явити в судовому порядку в межах дії строку поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, оскільки кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів (згідно з графіком погашення кредиту та процентів), а за договорами поруки відповідальність поручителів установлена в такому ж розмірі, у такий строк і в такому порядку, як у кредитному договору. Незважаючи на те, що графіком погашення заборгованості за кредитним договором № 11/І-2007/81 від 03.05.2007 року, укладеним між ОСОБА_1 та ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» передбачено погашення заборгованості за кредитом шляхом здійснення щомісячних платежів і ОСОБА_1 було здійснено останній платіж по кредиту 15.02.2015 року, банк звернувся з позовною вимогою до поручителів лише 27.01.2017 року, тобто поза межами строку дії поруки, оскільки саме з дати несплати чергового платежу за основним зобов`язанням по кредитному договору слід відраховувати строк пред`явлення вимог до поручителів. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвалюючи в цій частині рішення суд першої інстанції не врахував наведені норми матеріального права, умови договорів поруки стосовно строку пред`явлення до поручителя вимоги про погашення кредитного зобов`язання після наступу чергової дати сплати заборгованості після 17.02.2015 року. Відповідно до статей 374, 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин. Враховуючи вищевикладене, через неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права, на підставі пунктів 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до поручителів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підлягає скасуванню і ухваленню нового про відмову у задоволенні цієї частини вимоги до поручителів. У зв`язку з наведеним рішення в частині розподілу судових витрат підлягає зміні. Відповідно до ст. 141 ЦПК України, через часткове задоволення позовних вимог, задоволення апеляційних скарг представника ОСОБА_2 - адвоката Бровко Р.М. та Золотого О.Д., а також часткового задоволення апеляційної скарги представника ОСОБА_1 підлягають перерозподілу понесені сторонами судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції. У відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позову з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» підлягає стягненню 5979,74грн. З ТОВ «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 2000 грн. за апеляційний перегляд справи, а на користь ОСОБА_1 580,02 грн. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Бровко Руслана Миколайовича задовольнити частково, апеляційні скарги ОСОБА_3 і представника ОСОБА_2 - адвоката Бровко Руслана Миколайовича задовольнити. Рішення Сумського районного суду Сумської області від 27 жовтня 2020 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості та розподілу судових витрат змінити, виклавши абзаци 2 та 3 резолютивної частини рішення в наступній редакції: Абзац другий: Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» заборгованість за кредитним договором № 11/І-2007/81 від 03.05.2007 року у розмірі 417485,05 грн, яка складається: з строкової заборгованості по основному боргу кредиту у сумі 11421,49 доларів США в еквіваленті по курсу НБУ на 01.12.2016 року - 291917,29 грн, з строкової заборгованості по сплаті відсотків у сумі 112,44 доларів США в еквіваленті по курсу НБУ на 01.12.2016 року 2873,81 грн, простроченої заборгованості по відсоткам у сумі 2255,42 доларів США в еквіваленті по курсу НБУ на 01.12.2016 року 57645,38 грн, пені у сумі 65048,57 грн. Абзац третій: Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» судові витрати за подання позовної заяви у розмірі 6262,28 грн. В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» до поручителів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості відмовити. В іншій частині рішення Сумського районного суду Сумської області від 27 жовтня 2020 року залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» на користь ОСОБА_2 у відшкодування фактично понесених нею витрат по сплаті судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2000,00 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» на користь ОСОБА_3 у відшкодування фактично понесених ним витрат по сплаті судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 2000,00 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестиційні рішення та стратегії» на користь ОСОБА_1 у відшкодування фактично понесених ним витрат по сплаті судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 580,02 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 березня 2021 року. Судді: С.С. Ткачук О.Ю. Кононенко В.І. Криворотенко