Постанова Київський апеляційний суд № 754/2707/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 31 травня 2023 року м. Київ єдиний унікальний номер судової справи 754/2707/17 номер провадження №22-ц/824/3310/2023 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Міжнарлдний резервний банк» уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Луньо Іллі Вікторовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва 09 грудня 2022 року /суддя Бабко В.В./ у справі за позовом акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - В С Т А Н О В И В: Позивач ПАТ «Сбербанк» звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №70#00017817541 від 06.12.2013 в розмірі 218 650,60 грн, з яких: 50 278,22 грн - заборгованість за кредитом; 45 937,43 грн - заборгованість процентів за користування кредитом; 80 617,48 грн - нарахування пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом; 41 817,47 грн - нарахування пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, посилаючись на те, що між сторонами укладено кредитний договір, внаслідок невиконання відповідачем вимог якого виникла зазначена заборгованість. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва 09 грудня 2022 року позов правонаступника ПАТ «Сбербанк» - Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» до ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» заборгованості за кредитним договором в розмірі 55 278,22 грн, судові витрати в розмірі 3 280, 51 грн. В інших позовних вимогах - відмовлено. /а.с. 175-183/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Луньо І.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду в частині відмови скасувати, задовольнивши вимоги у повному обсязі, додатково стягнувши заборгованість у розмірі 131 584, 67 грн. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що Лист-вимога від 14.10.2014 року щодо дострокового погашення заборгованості надсилався відповідачу рекомендованим листом, однак повернувся у зв`язку з закінченням терміну зберігання. У зв`язку з цим відсутні правові підстави вважати, що направленням на ім`я відповідача повідомлення-вимоги щодо сплати суми заборгованості, банк змінив кінцеву дату користування кредитом, оскільки для не повідомленої особи (для відома якої така вимога не доведена) обов`язок виконати таку вимогу виникнути не може. Такий висновок повністю узгоджується з висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц. Вказував, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується, що умовами пункту 6.4. кредитного договору, укладеного між позивачем та відповідачем, сторони погодили, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення Кредиту в повному обсязі. Крім того, відповідно до п.п.11.6. кредитного договору №70#00017817541 від 06.12.13 р. за будь-якими вимогами сторін, що випливають за даним договором, позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Тобто, відмовивши в стягненні з відповідачки заборгованості з процентів за користування кредитом в сумі 31 633,81 гри (заявлені вимоги за вирахуванням погашеного та стягнутих 4 000 гри) без належного обґрунтування, суд допустив неправильне застосування ст. 536, 625 та 1050 ЦК України. Щодо стягнення пені, суд першої інстанції, без належного обґрунтування та розрахунку, з недоведеністю обставин та невідповідністю висновків обставинам справи, з порушенням вимог ст. 265 ЦПК України без зазначення мотивів, стягнув тільки 1000 гривень пені (по 500 грн за прострочення повернення основної заборгованості і за прострочення сплати процентів). Перед укладенням сторонами кредитного договору банк у письмовій формі надав позивачу у повному обсязі усю необхідну інформацію. На час укладення кредитного договору (перед його підписанням) відповідач був ознайомлений з умовами кредитування. Вказував, що до заяви про зменшення пені відповідач додала довідку про другу групу інвалідності ОСОБА_2 , в якій зазначено про дату огляду 06.10.2011 року. Жодного документа який підтверджує родинні стосунки не надано як і не надано жодного доказу, що ОСОБА_2 потребує догляду і саме відповідачка такий догляд здійснює. Наголошував також, що догляд про який надано довідку відбувся 06.10.2011, тобто, на час укладання Кредитного договору 06.12.2013 (більше ніж через 2 роки) можливий «догляд за інвалідом» як обставина «обтяжуюча» погашення кредитних зобов`язань була відома відповідачці і вона, при наявності такої обставина взяла на себе такі зобов`язання саме з таким розміром пені, приховала зазначену обставину від банку при вирішенні питання щодо надання кредиту. ОСОБА_1 про розгляд справи в порядку письмового провадження поінформована належним чином, за адресою, вказаною у матеріалах справи, конверт повернувся за вказівкою адресат відсутній. Водночас, ОСОБА_1 звернулась до суду з письмовими поясненнями по суті справи, які повертаються у зв`язку з недотриманням порядку їх направлення другій стороні - апелянту і не враховуються апеляційним судом. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині вирішення позову щодо стягнення процентів за користування кредитом та пені, на підставі наступного. Судом встановлено, що 06.12.2013 між ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», правонаступником якого є ПАТ «Сбербанк» та відповідачем було укладено кредитний договір №70#00017817541 від 06.12.2013 року, відповідно до якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 53 000,00 грн під 33% річних. Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору позичальник зобов`язався своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, використовувати його за цільовим призначенням, виконувати інші умови Кредитного договору і своєчасно повернути кредит та сплатити нараховані проценти в порядку, передбаченому Графіком повернення кредиту (додаток №1 до кредитного договору). Оскільки позичальник не виконала умови договору щодо страхування, процентна ставка за користування кредитом встановлена на рівні 35% з 01.01.2015. Згідно із п. 10.1 Кредитного договору, за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за цим договором, позичальник зобов`язаний сплачувати банку пеню у розмірі 0,2% від простроченої суми за кожен день прострочення. 09.12.2021 зареєстрована нова редакція Статуту АТ «Сбербанк» та відповідно до внесених змін було змінено найменування Банку на АТ «Міжнародний резервний Банк» (скорочена назва АТ «МР Банк». Згідно із п.1.3. Статуту АТ «МР Банк», є правонаступником всього майна, прав та обов`язків АТ «Сбербанк» ПАТ «Сбербанк» ЗАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії», ЗАТ «Сбербанк Росії», ЗАТ «Банк НРБ». Отже АТ «Міжнародний резервний Банк» є належний позивач по справі. Банком зобов`язання за договором виконались, а саме відповідачу надались кредитні кошти в розмірі 53 000,00 грн. Відповідач порушив умови договору в частині неповернення кредиту та несплати процентів за його користування та не виконав взяті на себе зобов`язання, тобто в односторонньому порядку відмовився від виконання договірних зобов`язань. Згідно розрахунку заборгованості за договором № 70#00017817541 від 06.12.2013, загальна заборгованість відповідача за невиконання умов договору станом на 16.02.2017, становить - 218 650,60 грн, що складає заборгованість за кредитом - 50 278, 22 грн; заборгованість процентів за користування кредитом - 45 937,43 грн; нарахування пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 80 617,48 грн; нарахування пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 41 817,47 грн. Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався нормами ст. 526 ЦК України про те, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. Згідно статей 1049, 1054 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором. Банк виконав свої зобов`язання, передбачені кредитним договором. Відповідачем не виконано зобов`язань, визначених Договором, кредитні кошти не повертає, порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих процентів за його користування. Відповідач порушив умови договору та не виконав взяті на себе зобов`язання. Відповідач порушив вимоги ст. 530 ЦК України, відповідно до якої, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк, тобто згідно зі ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно із ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання». Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо договором установлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстрочкою), то при простроченні повернення чергової частини позикодавець має право зажадати дострокового повернення частини позики, що залишилася, й сплати відсотків, що йому належать. За змістом ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження належного виконання вимог договору з боку відповідачки, відсутності заборгованості перед Банком. Отже, суд першої інстанції вірно прийняв розрахунок заборгованості, як належний та допустимий доказ, оскільки вказаний розмір заборгованості здійснений відповідно до умов договору та підтверджений наданими до суду розрахунками. Судом першої інстанції також вірно враховано, що під час здійснення виконавчого провадження були погашені наступні борги за кредитним договором, а саме за період з 27.08.2020 по 20.12.2021 в розмірі 10 303,62 грн (проценти) та 21 484,09 грн (пеня), що разом становить 31 787,71 грн., про що заявлено банком в ході розгляду справи в суді першої інстанції. /а.с. 161/ Також відповідачкою подана до суду заява про застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України щодо зменшення розміру пені. З посиланням на те, що банком не надано суду доказів, що підтверджують розмір збитків завданих банку неналежним виконанням відповідачкою її зобов`язань. А щодо обставин, які мають істотне значення, зазначала, що має дуже скрутне матеріальне становище, внаслідок того, що отримує незначну заробітну плату та доглядає хворого батька, який є інвалідом 2 групи (довічно). Тому стягнення значної суми пені тільки погіршить і так не просте життя та забере достатньо коштів на нормальне існування та лікування батька. Вивчаючи зазначені обставини, що фактично є предметом оскарження в суді апеляційної інстанції, судом першої інстанції зроблено наступний висновок. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частиною третьою статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже, положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням наведених положень норм процесуального права щодо загальних засад цивільного судочинства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків. Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013, наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення, оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. При цьому слід враховувати, що правила ст. 551 ЦК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником. Неустойка не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Зазначені норми законодавства ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. Зменшення суми неустойки є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізовано ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів (позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 01.08.2019 у справі № 922/2932/18, від 08.10.2019 р. у справі № 922/2930/18, від 08.10.2019 у справі № 923/142/19, від 09.10.2019 у справі №904/4083/18). З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду (Постанова від 18.03.2020 у справі №902/417/18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. З огляду на стан в державі Україна, на території якої введено воєнний стан на підставі Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України», що призвело до скрутного матеріального становища відповідача, причини неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної оплати і його ступінь вини, відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення оплати, та не співмірність заявлених до стягнення сум заборгованості, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд першої інстанції вважав, що стягнення з боржника пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом в розмірі 80 617,48 грн, пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом в розмірі 41 817,47 грн та процентів за користування кредитом в розмірі 45 937,43 грн, що разом становить 168 372,38 грн, не може бути джерелом збагачення кредитора. Враховуючи наведене вище, і те, що однією із функцій неустойки є компенсаторна функція, суд першої інстанції вважав за можливе зменшити розмір нарахованої пені та процентів річних з урахування сплаченої суми в розмірі 31 787,71 грн (разом проценти та пеня), та стягнути з відповідача 4 000,00грн процентів річних за користування кредитом, 500,00 грн пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом та 500,00грн пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме до стягнення з відповідачки на користь позивача підлягає сума заборгованості в розмірі 55 278, 22грн, з якої: заборгованість за кредитом в розмірі 50 278,22 грн; заборгованість процентів за користування кредитом в сумі 4000,00 грн; нарахування пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 500,00 грн; нарахування пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 500,00 грн. Однак з таким висновком суду погодитись не можна з наступних підстав. Так, досліджуючи предмет апеляційного оскарження та розрахунки суду першої інстанції, апеляційним судом встановлено, що заборгованість за кредитом в розмірі 50 278,22 грн апелянтом не оскаржується. Заборгованість процентів за користування кредитом судом першої інстанції зменшена до суми 4000,00 грн, з підставою такого зменшення апеляційний суд не погоджується, оскільки вона не ґрунтується на вимогах закону, з огляду на таке. ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 53 000,00 грн під 33% річних. Відповідно до пункту 1.1. кредитного договору позичальник зобов`язався своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, використовувати його за цільовим призначенням, виконувати інші умови Кредитного договору і своєчасно повернути кредит та сплатити нараховані проценти в порядку, передбаченому Графіком повернення кредиту (додаток №1 до кредитного договору). Оскільки позичальник не виконала умови договору щодо страхування, процентна ставка за користування кредитом встановлена на рівні 35% з 01.01.2015. Водночас, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України В даній справі, позичальник вимогу щодо дострокового повернення кредитних коштів не отримувала, Лист-вимога від 14.10.2014 року щодо дострокового погашення заборгованості надсилався відповідачу рекомендованим листом, однак повернувся у зв`язку з закінченням терміну зберігання. У зв`язку з цим відсутні правові підстави вважати, що направленням на ім`я відповідача повідомлення-вимоги щодо сплати суми заборгованості, банк змінив кінцеву дату користування кредитом, оскільки для не повідомленої особи (для відома якої така вимога не доведена) обов`язок виконати таку вимогу виникнути не може. Такий висновок повністю узгоджується з висновком викладеним у постанові Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц. Відповідно до позовних вимог, які позивачем не змінювались, позивач просив стягнути проценти за користування кредитом в розмірі 45 937, 43 грн, з яких сплачено 10 303, 62 грн. /а.с. 161/ Отже, апеляційний суд доходить висновків, що стягненню на користь банку з позичальника підлягають 35 634, 43 грн. процентів за користування кредитними коштами. Також апеляційний суд не погоджується з судом першої інстанції в частині щодо стягнення пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом - 500,00 грн; пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом - 500,00 грн. Вказана сума жодним чином не обґрунтована судом першої інстанції. Так, за матеріалами справи встановлено, що позичальником на погашення пені сплачено 21 484, 09 грн. /а.с. 161/ За вказаним розрахунком пеня банком не розділена за її видом. Вимоги позову в цій частині банком заявлені щодо стягнення 80 617,48 грн - нарахування пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом; 41 817,47 грн - нарахування пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом, що разом становить 122 434, 95 грн. За вирахуванням сплаченої суми пені, остаточна сума боргу становить 100 950, 86 грн. Зазначену суму пені апеляційний суд вважає надмірною, та з урахуванням обставин, встановлених судом першої інстанції щодо підстав її зменшення, з якими погоджується апеляційний суд, доходить висновків про її зменшення до суми заборгованості по кредиту - 50 278, 22 грн саме з урахуванням співмірності заявлених до стягнення сум заборгованості, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, користуючись правом, передбаченим ч. 3 ст. 551 ЦК України. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновків про наступний розмір заборгованості, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь банку: - заборгованість за кредитом - 50 278, 22 грн; - проценти за користування кредитом - 35 634, 43 грн; - пеня за прострочення повернення заборгованості за кредитом та за прострочення сплати процентів за користування кредитом 50 278, 22 грн., що разом становить 136 190, 87 грн. Оскільки суд першої інстанції стягнув в резолютивній частині рішення загальну суму заборгованості, не розділяючи її на складові, резолютивна частина рішення суду першої інстанції підлягає викладенню в редакції постанови суду апеляційної інстанції, з урахуванням того, що рішення в частині стягнення заборгованості за кредитом - 50 278, 22 грн залишається без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права. Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, розподілу підлягають судові витрати, стягненню з ОСОБА_1 за розгляд справи в суді першої інстанції підлягає 2042, 85 грн, а апеляційній інстанції 3 064, 27 грн. Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства «Міжнарлдний резервний банк» уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Луньо Іллі Вікторовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва 09 грудня 2022 року - задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва 09 грудня 2022 року в частині стягнення процентів за кредитом та пені - скасувати, викласти його резолютивну частину наступним чином. Позов акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» заборгованість за кредитним договором №70#00017817541 від 06.12.2013 р. яка складається з: - заборгованості за кредитом - 50 278, 22 грн; - процентів за користування кредитом - 35 634, 43 грн; - пені за прострочення повернення заборгованості за кредитом та за прострочення сплати процентів за користування кредитом 50 278, 22 грн., що разом становить 136 190, 87 грн. /сто тридцять шість тисяч сто дев`яносто гривень вісімдесят сім копійок/ В іншій частині позовних вимог відмовити. Судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції розподілити наступним чином: Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» 2042, 85 грн. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином: Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» 3 064, 27 грн. Дані сторін: Позивач: Акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк», ЄДРПОУ 25959784, адреса місцезнаходження: м. Київ, вулиця Володимирська,

46. Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 . Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді: