Постанова 4807 № 331/8095/17

Дата документу 29.01.2021 Справа № 331/8095/17 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЄУН 331/8095/17 Головуючий у 1 інстанції Скользнєва Н.Г. Провадження №22ц/807/72/21 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 січня 2021 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: Головуючого: Полякова О.З., суддів: Кухаря С.В., Крилової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И Л А: У листопаді 2017 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування своїх вимог зазначали, що 06 січня 2015 року між ТОВ «Служба термінового кредитування» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 150106-154851, згідно якого ОСОБА_1 отримала від ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредит у сумі 2000 грн. Відповідно до п. 3.1 Договору кредиту № 150106-154851 від 06 січня 2015 року ОСОБА_1 зобов`язалася повернути ТОВ «Служба миттєвого кредитування» отримані грошові кошти в розмірі 2000 грн. та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 1200 грн. у строк до 04 лютого 2015 року. 28 січня 2015 року та 16 квітня 2015 року відповідачем відповідно до п. 2.3 Договору сплачено відсотки за користування кредитом по 300 грн., 19 травня 2015 року ОСОБА_1 сплачено відсотків за користування кредитом у розмірі 700 грн. Отже, в порушення договірних умов Відповідач станом на 15 листопада 2017 року не виконує зобов`язання щодо повернення отриманих грошових коштів у розмірі 2000 грн. а також сплати процентів за користування кредитом. Згідно п. 4.4. договору у разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту, до позичальника застосовуються штрафні санкції у виді неустойки пені з розрахунку 2 % за кожен день прострочення платежу. Таким чином, сума заборгованості ОСОБА_1 разом з пенею, враховуючи часткову сплату процентів у розмірі 300 грн., станом на 15 листопада 2017 року становить 42500 грн., з яких 2000 грн. - сума кредиту, 900 грн. заборгованість за відсотками, 39600 грн. заборгованість за пенею. Посилаючись на наведені обставини, ТОВ «Служба миттєвого кредитування» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на їх користь 42500 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Служба миттєвого кредитування» заборгованість за кредитним договором № 150106-154851 від 06 січня 2015 року станом на 15 листопада 2017 року у розмірі 42500 грн., з яких: 200 грн. - сума кредиту, 900 грн. - проценти за користування кредитом, 39600 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, а також судовий збір в розмірі 1600 грн., а всього - 44100 грн. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на його незаконність, та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, подала апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на безпідставність стягнення з неї 900 грн. процентів за користування кредитом. Так, згідно заяви-анкети для отримання кредиту, яку підписано нею і яка додана до позовної заяви, їй надавався кредит у розмірі 2000 грн. строком на 30 днів до 04 лютого 2015 року на умовах сплати процентів у розмірі 1200 грн. - 2% за кожен день користування кредитом (730 відсотків річних або відсотків річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік). Таким чином, розмір процентів за весь строк користування кредитом визначено в твердій грошовій сумі. Згідно позовної заяви, ОСОБА_1 сплачено відсотки за користування кредитом в загального розмірі 1300 грн., тобто більше, ніж передбачено умовами, викладеними в заяві-анкеті, а отже 100 грн. повинні бути враховані як частина погашення основної суми кредиту. Проте, з доданого до позовної заяви розрахунку вбачається, що суми процентів, сплачених нею 16 квітня 2015 року - 300 грн. та 19 травня 2015 року - в сумі 700 грн. віднесено на рахунок пені. Будь-яких підстав для цього в позові не наведено. Посилання ТОВ «Служба миттєвого кредитування» на п.4.4. договору, згідно якого у разі несвоєчасного повернення Позичальником обумовленої суми кредиту, до позичальника застосовуються штрафні санкції у виді неустойки - пені з розрахунку 2 (два) відсотки за кожен день прострочення платежу» скаржниця вважає безпідставними, оскільки, ніякого договору про умови отримання нею кредиту позивачем суду не надано. До позовної заяви долучено копію Наказу № 51 від 11 жовтня 2014 року, згідно якого директором ТОВ «Служба миттєвого кредитування» затверджено примірний Договір про надання фінансових послуг у новій редакції, що складається з Заяви-анкети та Умов видачі кредиту (додатки 1,2) з 11 жовтня 2014 року та Умови надання і обслуговування кредиту (додаток 2, затверджені вищезазначеним наказом. Пункт 4.4 цих Умов передбачено інші, ніж зазначено в позовній заяві, штрафні санкції за порушення строків повернення кредиту. Крім того, доказів ознайомлення її з вищезазначеними Умовами видачі кредиту позивач не надав. При підписанні Анкети-заяви ОСОБА_1 ознайомлено з умовами кредитування, які було викладено в самій Анкеті-заяві і які передбачали надання кредиту на особисті потреби в сумі 2000 грн. на 30 днів строком до 04 лютого 2015 року, а вона зобов`язалася повернути кредит у розмірі 2000 грн. та сплатити проценти у розмірі 1200 грн. Розмір процентів визначено 2% за кожен день користування кредитом (730 відсотків річних або відсотків річних, якщо на період користування кредитом припадає високосний рік). В Прикінцевих умовах Анкети-заяви також зазначено про вартість кредиту 40 грн. на день та не зазначено будь-яких строків сплати процентів за кредитом. Ні про які штрафні санкції не йшлося, тому скаржниця вважає, що пеня за прострочення сплати процентів та суми кредиту нараховані безпідставно і стягненню з неї не підлягають. Також скаржниця посилається на незастосування судом першої інстанції приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України, незважаючи на той факт, що пеня в 13,2 рази перевищує розмір боргового зобов`язання. Окрім того, враховуючи, що справу було розглянуто без її участі та належного повідомлення, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року (справа 200/11343/14-ц, провадження 14-59цс18) є підставою для вирішення апеляційним судом заяви про застосування позовної давності, ОСОБА_1 просить застосувати строк позовної давності до вимог позивача про стягнення пені. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що у відповідності до ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. З матеріалів справи вбачається, що 06 січня 2015 року ОСОБА_1 підписала заяву-анкету для отримання кредиту (а.с. 5). У заяві зазначено, що ознайомившись з Умовами надання та обслуговування кредитів, що розміщені на Офіційному сайті www.bistrozaim.ua, ОСОБА_1 виявила бажання отримати кредит на особисті потереби у розмірі: Сума кредиту 2000 грн. строком на 30 днів до 04 лютого 2015 року (дата повернення кредиту) та зобов`язалась повернути кредит у розмірі 2000 грн. та сплатити проценти у розмірі 1200 грн. Розмір процентів 2% за кожен день користування кредитом (730 відсотків річних). Дата початку нарахування процентів за кредитом 06 січня 2015 року. У прикінцевих умов, п.3.1 встановлено, що Клієнту пропонується фінансова послуга, а саме - короткостроковий кредит вартістю 40 грн. на день. Свої зобов`язання за кредитним договором ТОВ «Служба миттєвого кредитування» виконало у повному обсязі, а саме: надали відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором, про що свідчить копія видаткового касового ордеру від 06 січня 2015 року за кредитним договором № 150106-154851 від 06 січня 2015 року (а.с. 6). З розрахунку заборгованості, наданого ТОВ «Служба миттєвого кредитування», вбачається, що внаслідок невиконання своїх зобов`язань, ОСОБА_1 станом на 15 листопада 2017 року має заборгованість у загальному розмірі 42500 грн., з яких тіло кредиту - 2000 грн., відсотки 1200 грн., пеня 40600 грн. (а.с. 15-32). Стягуючи вищезазначену заборгованість у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з законності та обґрунтованості заявлених вимог у повному обсязі. З зазначеним висновком колегія суддів погодитись не може. За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. Вбачається, що у позовній заяві, ТОВ «Служба миттєвого кредитування», в обґрунтування нарахування заборгованості за пенею, посилалось на п.4.4 Договору, який міститься в Умовах надання та обслуговування кредитів, затверджених наказом № 51 від 11 жовтня 2014 року (а.с. 9-14). ОСОБА_1 заперечує факт ознайомлення її з вищезазначеними Умовами надання та обслуговування кредитів, та зазначає, що при підписанні анкети-заяви її було ознайомлено з умовами кредитування, які були викладені у самій анкеті - заяві. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Велика Палата Верховного Суду вважає, що правила частини першої статті 634 ЦК України неможливо застосувати до спірних правовідносин, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим Банком в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заяві-анкеті домовленості сторін про сплату пені за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умовах надання та обслуговування кредитів не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивач, обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення заборгованості за пенею, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 06 січня 2015 року, посилався на Умови надання та обслуговування кредитів, затверджених наказом № 51 від 11 жовтня 2014 року як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме вищевказані Умови надання та обслуговування кредитів, затверджених наказом № 51 від 11 жовтня 2014 року розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що зазначені документи на момент отримання позичальником кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати пені, оскільки не містять підпису ОСОБА_1 . Крім того, слід звернути увагу, що з розрахунку заборгованості вбачається, що ТОВ «Служба миттєвого кредитування» здійснювала нарахування заборгованості за пенею на умовах, які є відмінні від тих, що містяться у п.4.4 Умов надання та обслуговування кредитів. Так, у п. 4.4 Умов передбачено, що при виникненні заборгованості Клієнт зобов`язується сплачувати Товариству пеню у розмірі 2,64% від суми заборгованості, починаючи з першого дня заборгованості, на п`ятнадцятий день заборгованості Клієнт зобов`язується сплачувати Товариству пеню у розмірі 4,02 %, на тридцятий день заборгованості Клієнт зобов`язується сплачувати Товариству пеню у розмірі 6,67% (а.с. 11). Проте, ТОВ «Служба миттєвого кредитування» нараховувало ОСОБА_1 пеню починаючи з 05 лютого 2015 року у розмірі 40 грн. щодня, що дорівнює 2% від суми тіла кредиту. З огляду на викладене судом першої інстанції помилково зазначено про наявність підстав для задоволення вимоги ТОВ «Служба миттєвого кредитування» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за пенею у розмірі 39600 грн., нарахованої на підставі Умов надання та обслуговування кредитів. Таким чином, колегією суддів встановлено, що за умовами договору № 150106-154851 від 06 січня 2015 року ОСОБА_1 зобов`язалась у строк до 04 лютого 2015 року повернути ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредит у розмірі 2000 грн. та сплатити проценти у розмірі 1200 грн. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625 ЦК України позивач не пред`явив. Учасниками справи визнається, та підтверджується розрахунком заборгованості, що ОСОБА_1 частково сплачувалась заборгованість за вищевказаним договором, а саме: 28 січня 2015 року сплачено 300 грн., 16 квітня 2015 року сплачено 300 грн., 19 травня 2015 року сплачено 700 грн. (а.с. 15, 16, 17). За приписами ч. 1 статті 534 ЦПК України у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу. За таких обставин, враховуючи вищенаведені платежі, та черговість погашення вимог за грошовим зобов`язанням, заборгованість ОСОБА_1 дорівнює 1900 грн. з яких заборгованість за тілом кредиту 1900 грн. Відповідно п. 1, 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Таким чином, зважаючи на часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення позовних вимог. Згідно з ч.ч. 1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України ТОВ «Служба миттєвого кредитування» має право на компенсацію відповідачем суми судового збору, сплаченого за подання позовної заяви пропорційно до задоволених вимог (4,47%), ОСОБА_1 має право на компенсацію позивачем суми судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги у розмірі 2276,63 грн. Частиною 10 ст. 141 ЦПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат. Таким чином, з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір 2205,11 грн. Керуючись ст. ст. 7 ч. 13, 367, 369 ч. 1 ст. 374, ст. 376, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,- ПОСТАНОВИЛА : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 19 лютого 2018 року - скасувати, прийняти нову постанову, за якою: «Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» заборгованість за тілом кредитного договору № 150106-154851 від 06 січня 2015 року у розмірі 1900 (одна тисяча дев`ятсот) гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 2205 (дві тисячі двісті п`ять) гривень 05 копійок.» Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 29 січня2021 року. Головуючий: Судді: