Постанова Дніпровський апеляційний суд № 212/8730/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5027/20 Справа № 212/8730/19 Суддя у 1-й інстанції - Козлов Ю. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Бондар Я.М., суддів: Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони: позивач - ОСОБА_1 відповідач- Приватне акціонерне товариство «СУХА БАЛКА», розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2020 року, ухваленого суддею Козловим Ю.В. у місті Кривому Розі, (відомості про дату складення повного тексту судового рішення відсутні),- ВСТАНОВИВ: У жовтні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до судуз позовом до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» (надалі - ПрАТ «Суха Балка») про відшкодування моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я у розмірі 180 400 грн. В обґрунтування позову зазначив, що всю свою трудову діяльність провів на підприємстві відповідача, в тому числі в умовах впливу шкідливих факторів. 20.05.1997 року, коли він працював проходчиком ШСУ ш. Ювілейна АО «Суха Балка» з ним стався нещасний випадок. Під час буріння сталося заклининня бурової штанги. При розблокуванні бурової штанги зірвався пневмоподавач, який травмував лице позивача. Встановлено діагноз - посттравматична анцефалопатія 3 стадії зі стійкими паркінсонізмом. Висновком МСЕК йому встановлено 20 % професійної втрати працездатності. Окрім того, 21.04.1998 року йому Київським науково-дослідним інститутом гігієни праці і профзахворювань, встановлені хронічні професійні захворювання: вібраційна хвороба, туговухість. Відповідно до акту розслідування причин хронічного професійного захворювання від 11.05.1998 року причиною професійного захворювання стала робота на протязі 15 років підземним проходчиком з віброінструментами при відсутності засобів, доводять рівні вібрації на їх рукоятках управління до ПДУ, згідно ГОСТ. Робота в умовах високого рівня шуму. Первинним оглядом МСЕК, вперше стійка втрата працездатності встановлена у 1997 році. З 2007 року позивачу встановлено 60% втрати працездатності, з них 30% по вібраційній хворобі, 10% по туговухості, 20% по трудовому каліцтву та третя група інвалідності безстроково. Внаслідок вищезазначеного, позивач змушений тривалий час проходити чисельні медичні огляди та обстеження, медико-соціальні експертні комісії, відновлювальні процедури, лікування. У зв`язку з ушкодженням здоров`я було порушено та порушуються нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Постійно виникають складнощі у зв`язку загальною слабістю, втомою, болями. Позивач не може вести повноцінний образ життя, відчуває фізичні страждання, фізичний біль, обумовлений важкістю самопочуття та особливостями лікування, психологічний дискомфорт, порушення душевної рівноваги, вираженої у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху, поганому сні на фоні сильних больових відчуттів. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на душевному та фізичному стані. Рішенням Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» про відшкодування моральної шкоди від ушкодженням здоров`я задоволені частково. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 126 120 (сто двадцять шість тисяч сто двадцять) гривень 00 копійок, без утримання всіх податків та обов`язкових платежів. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Суха Балка» на користь держави судові витрати в розмірі 1261,20 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. В апеляційній скарзі, відповідач ПрАТ «Суха Балка», вказує, що оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, ґрунтується на висновках, зроблених при неповному та необ`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, порушує питання про його скасування та ухвалення нового рішення про відмову позивачу у повному обсязі у задоволенні його позовних вимог. При цьому, скаржник зазначає, що ПрАТ «Суха Балка» не вчиняв будь-яких протиправних дій, будь-яких порушень законодавства про працю відносно позивача, які б знаходились в причинному зв`язку з настанням професійних захворювань та трудовим каліцтвом, крім іншого, не встановлено причинного зв`язку між ушкодженням здоров`я та заподіянню страждань ОСОБА_1 , тому висновок суду першої інстанції про обов`язок підприємства відшкодувати позивачу моральну шкоду, вважає невірним. Також, відповідач вважає, що визначений судом розмір моральної шкоди в сумі 126 120 грн. не відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, і критеріям ст.23 ЦК України, вважає визначений судом розмір завищеним і належним чином не обґрунтованим. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 15.07.1999 року розірвав шлюб з ОСОБА_2 та змінив прізвище на ОСОБА_1 . Згідно трудової книжки ОСОБА_1 працює на підприємстві ПрАТ Суха Балка »: з 30.12.1982 року по теперішній час прохідником, а з 29.05.1998 року сторожем на різних об`єктах підприємства. 20.05.1997 року під час виконання обов`язків прохідника з ОСОБА_1 (ОСОБА_1 ) стався нещасний випадок, при наступних осбавинах: за нарядом начальника ділянки № 19 ОСОБА_6 , виданого через гірського майстра ОСОБА_7 , прохідники ОСОБА_1 та ОСОБА_9 повинні були отбурити раскоску сполученої орта-зірки 80 осі гор.1100 метрів за допомогою каретки. Оглянувши каретку вони приступили до буріння. При бурінні відбулося заклинювання бурової штанги в шпурі. На прохання ОСОБА_1 , ОСОБА_11 почав стукати молотом по буровій сталі, а ОСОБА_1 зійшовши з піддону каретки, зайшовши в небезпечну зону роботи бурової каретки, вирішив з лівого боку подивитися як відреагує гідравлічний пристрій на їх дії. В цей момент відірвавшимся від салазок натяжним пристроєм пневмодатчіку ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) травмувало лице. Відповідно до акту №23 від 20 травня 1997 року уповноваженою комісією було встановлено обставини, за яких стався нещасний випадок, встановлено осіб, які допустили порушення вимог законодавства про охорону праці, причини настання нещасного випадку тощо. Відповідно до акту, комісія встановила, що проходчик ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), порушив п.3.2.1.3. Інструкції по охороні праці для проходчика, Інструкцію по експлуатації та обслуговуванню борової каретки. Причиною нещасного випадку, стало порушення виробничої дисципліни, яка виризилась порушенні інструкцій по експлуатації та обслуговування самоходної бурової каретки СБПК-2М. Згідно медичних документів ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) встановлено діагноз: черепно-мозкова травма, посттравматична анцефалопатія 3 стадії зі стійким паркінсонізмом. Наявність трудового каліцтва у позивача також підтверджена зібраними у справі доказами, зокрема наданими медичними виписками, з яких вбачається, що він проходив стаціонарне лікування в закладах охорони здоров`я. Відповідно до Акту 10 розслідування хронічного професійного захворювання (отруєння) від 11 травня 1998 року, ОСОБА_1 встановлені професійні захворювання: вібраційна хвороба 1-2 ст., двохстороня сенсоневральна туговухість. Причиною професійного захворювання є робота на протязі 15 років підземним проходчиком з віброінструментами при відсутності засобів, які доводять рівні вібрації на їх рукоятках управління до ГДР (гранично-допустимий рівень), згідно ГОСТ 12.1.072-78; Робота в умовах високого рівня шуму при відсутності технічних рішень по доведенню вимог до ГДР. Відповідно до висновку Дніпропетровської обласної медико-соціальної експертної комісії ОСОБА_1 від 28.05.1998 року встановлено втрату професійної пимездатності: 10% - за трудовим каліцтвом, 30% - за вібраційною хворобою, 5% - за кохлеарним невритом. За результатами останнього переогляду ОСОБА_1 від 22.05.2007 року, висновком МСЕК встановлено та 60 % втрати професійної працездатності з них 30% - відбраційна хвороба, 10% - туговухість, 20% - трудове каліцтво та третя група інвалідності безстроково. Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, керувався нормами статті 441-1 ЦК Української РСР, й виходив з того, що оскільки ОСОБА_1 працював на підприємстві ПрАТ «Суха Балка» та отримав трудове каліцтво та професійне захворювання пов`язані із виконанням трудових обов`язків, наявні підстави для відшкодування моральної шкоди з відповідача. Колегія суддів повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції, як і повністю погоджується із визначеним судом розміром моральної шкоди, з огляду на наступне. Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України передбачають, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Як правильно встановив суд першої інстанції на час виникнення спірних правовідносин (1997-1998 роки) можливість відшкодування моральної шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків за рахунок роботодавця на підставі рішення суду передбачалась пунктом 11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ним трудових обов`язків, затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 №

472. Події, які породили право ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди та стали підставою для звернення до суду з позовними вимогами, мали місце в період з 1982 року по 1998 рік, тобто правовідносини виникли до набрання чинності діючим ЦК України і продовжувались після набрання ним чинності тому судом застосовувались положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення і дії спірних правовідносин, відповідно до хронологічних періодів, а саме: ЦК Української РСР 1963 року до 01.01.2004 року і ЦК України від 16.01.2003 року. Відповідно до роз`яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»(з наступними змінами та доповненнями) спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону «Про інформацію»,ст. 44 Закону «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди (п.2). Згідно п.11 Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, спричиненої працівникові ушкодженням здоров`я, в зв`язку із виконанням ним трудових обов`язків затверджених постановою КМ України від 23.06.1993 №472, що діяли на час виникнення правовідносин і до травня 2000 року, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на підставі: домовленості сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. Максимальний розмір відшкодування моральної шкоди, згідно цього НПА в різні періоди його дії у часі, коливався від 150 до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати незалежно від інших будь-яких виплат. Відповідно до ст.440-1 ЦК України в редакції 1963 року в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин передбачалося, що моральна шкода відшкодовується в грошовій або іншій матеріальній формі за рішенням суду незалежно від відшкодування матеріальної шкоди. Розмір відшкодування шкоди визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено обмеження мінімального розміру відшкодування моральної шкоди не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати та максимального розміру відшкодування моральної шкоди, що не може перевищувати двохсот мінімальних розмірів заробітної плати (150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - в редакції від 03.10.1997р., п.11 Правил). У відповідності до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених в п.9 постанови №5 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового заробітної плати чи неоподаткованим мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діяли на час розгляду справи (абз.2 п.9 вищенаведеної Постанови Пленуму). Вирішуючи питання про розмір відшкодування позивачеві моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин справи, врахував глибину фізичних та моральних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності, отриманої внаслідок трудового каліцтва (20%) та отриманого професійного захворювання (40%), встановлення третьої групи інвалідності безстроково, що свідчить про неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача, у вигляді одноразового відшкодування в сумі 126 120,00 гривень, що становить шістдесят прожиткових мінімумів на одну особу в розрахунку на місяць у 2020. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи представника відповідача щодо завищеного розміру моральної шкоди та вважає що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди, який становить 126 120,00 гривень та складається з шістдесяти прожиткових мінімумів на одну особу в розрахунку на місяць у 2020 році (на час розгляду справи прожитковий мінімум становив 2102 гривни), відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості. Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає, і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «Суха Балка» залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 07 лютого 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення складено 21 травня 2020 року. Головуючий: Судді: