Постанова 4856 № 120/3991/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3991/19-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк Алла Юріївна Суддя-доповідач - Кузьменко Л.В. 19 травня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Кузьменко Л.В. суддів: Совгири Д. І. Франовської К.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року (рішення ухвалене суддею Чернюк А.Ю. 07 лютого 2020 року в м.Вінниця в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Управління Державної казначейської служби України у Калинівському районі Вінницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державна казначейська служба України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся з адміністративним позовом до Держави Україна в особі Управління Державної казначейської служби України у Калинівському районі Вінницької області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна казначейська служба України, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність управління Державної казначейської служби України у Калинівському районі вінницької області щодо відмови добровільно відшкодувати завдану позивачу матеріальну шкоду; - стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України 18 392 грн. 02 коп. майнової шкоди у вигляді недоотриманої пенсії, завданої законом, що визнаний неконституційним. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, розглянув питання що не належать до предметної юрисдикції адміністративних судів. Позивач вважаючи, що відбулося звуження змісту та обсягу його конституційного права на пенсійне забезпечення внаслідок застосування відповідачем норми Податкового кодексу України, яка не відповідає положенням Конституції України, звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла такого висновку. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру". Зі змісту довідки Козятинського об`єднаного управлінняя Пенсійного фонду України Вінницької області №1293/03-1-29 від 28.03.2019 року про нараховані суми податку на доходи фізичних осіб та військового збору, у період з 01.02.2015 року по 01.12.2016 року з пенсії позивача утримано податок на доходи фізичних осіб у загальній сумі 16735,84 грн. та 1656,18 грн. військового збору. 14.03.2019 року позивач звернувся до Козятинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області з письмовою заявою щодо отримання інформації про підстави утримання та перерахування до Державного бюджету України з його пенсії податків та зборів. Листом Козятинського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області № 178/03-1-28/02 від 28.03.2019 року позивача повідомлено, що у зв`язку із внесенням змінам до Податкового кодексу України, податок на доходи фізичних осіб справляється з суми пенсій, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати. Оскільки розмір пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2017 року не перевищував десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленого на 01.01.2017 року - 12740,00 грн., пенсія позивача з 01.01.2017 року не оподатковувалася. Вважаючи свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що до прийняття Рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 року № 1-р/2018 органи Пенсійного фонду здійснювали свою діяльність у відповідності до чинного законодавства. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно абзацу першого пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України (далі - ПК України) від 02.12.2010 року №2755-УІ тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені п. 162.1 ст. 162 ПК України, а саме фізичні особи - резиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні. Об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені ст. 163 ПК України. Згідно п.163.1 ст.163 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого відповідно до пп. 164.2.19 п. 164.2 ст. 164 ПК України включаються, зокрема, сума пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року - у частині такого перевищення. Ставка збору становить 1,5% об`єкта оподаткування, визначеного пп.1.2 п. 16 прим.1 підрозд. 10 розділу XX ПК України. Так, приписами Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 №1166-VII до ПК України внесено зміни, які набрали чинності з 01.07.2014. Цими змінами статтю 164 Кодексу доповнено новим пунктом 164.2.19, відповідно до якого до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи оподатковуються в країні їх виплати. Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 № 71-VIII до зазначеного підпункту Кодексу внесено нові зміни, що набрали чинності з 01.01.2015, згідно з якими оподаткуванню податком підлягали суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій" від 02.06.2016 №1411-VІІІ, який набрав чинності з 01.07.2016, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України викладено в такій редакції: «суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати». Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 №1-р/2018 у справі за конституційними поданнями 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень абзаців тринадцятого, чотирнадцятого пункту 32 розділу І Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України (справа про оподаткування пенсій і щомісячного довічного грошового утримання) визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. В силу приписів ч. ч. 1 та 2 ст. 152 Конституції України закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачена аналогічна норма. Слід зазначити, що акти Конституційного Суду України є правовими актами, приймаються спеціально уповноваженим органом, з дотриманням встановлених форми і процедури, і є обов`язковими до виконання на території України. Проте, акти Конституційного Суду України не регулюють суспільні відносини, оскільки до повноважень Конституційного Суду України не віднесено нормотворчість. Акти Конституційного Суду України конкретизують чинне законодавство, здійснюють тлумачення положень Конституції. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Це означає, що за загальним правилом норма права діє стосовно відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто, до певних юридичних фактів застосовується той закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали. Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів висловлював Конституційний Суд України. Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 №1-зп, від 09.02.1999 №1-рп/99, від 05.04.2001 №3-рп/2001, від 13.03.2012 №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до певного юридичного факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом. Обставини справи свідчать, що пенсія позивача у спірний період становила понад три розміри мінімальної заробітної плати, тобто перевищувала 3 654 грн на місяць, у зв`язку з чим правомірно було утримано із пенсії позивача, у частині такого перевищення, ПДФО (15%) та військовий збір (1,5%). При цьому, починаючи з 01.01.2017 року були припинені відрахування з пенсії позивача, оскільки розмір пенсії позивача не перевищував 12740 грн. (а.с.15-16). З резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018 вбачається, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнані неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Таким чином, фактичне оподаткування пенсій припинено з 27.02.2018, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення у справі №1-6/2018, а отже, на час виникнення спірних правовідносин (листопад 2011 року - березень 2018 року) положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України були чинними, а отже підлягали застосуванню. Відтак, у період з 01.01.2015 по 01.01.2017 пенсія позивача була об`єктом оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором, оскільки станом на час виникнення спірних відносин, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України підлягали застосуванню у відповідності до чинного на той момент законодавства. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №755/3939/15-а (касаційне провадження К/9901/1250/18), від 24.10.2018 у справі №552/1027/15-а (касаційне провадження К/9901/1477/18), від 20.11.2018 у справі у справі №825/552/18 (касаційне провадження К/9901/53744/18), від 05.12.2018 у справі №453/686/15-а (касаційне провадження К/9901/6794/18), від 16.04.2019 у справі №318/2132/14-а (2а/318/97/2014), від 16.05.2019 року у справі №336/5032/15-а (касаційне провадження 2-а/336/117/2015) Стаття 56 Конституції України визначає право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Частиною 3 статті 158 Конституції України закріплено, що матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку. Цивільний кодекс України визначає підстави відповідальності за завдану майнову шкоду. Так, шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (стаття 1175 Кодексу). В силу положень ч. ч. 1 та 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Отже, поняття «збитки» передбачає й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено. За загальними положеннями про відшкодування шкоди майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. (частина 1 статті 1166 ЦК України). На думку позивача, внаслідок визнання неконституційним, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України відбулося порушення його права на отримання очікуваних доходів у вигляді частини оподаткованих пенсійних виплат у загальній сумі 18392,02 грн. Слід зазначити, що при обчисленні розміру упущеної вигоди (неодержаного прибутку) має значення достовірність (реальність) тих доходів, які потерпіла особа передбачала отримати за звичайних умов цивільного обороту. Обов`язок з доведення розміру тих доходів, яких особа отримала б у випадку не посягання на її право, покладається на цю особу. Позивач вважає, що шкода, завдана йому прийняттям закону, який визнано неконституційним є підставою для стягнення коштів з Державного бюджету України відповідно до ст. 1175 ЦК України. Однак, визнання Конституційним Судом України окремих положень закону неконституційними не вважається тотожним визнанню нормативно-правового акту незаконним. Так, визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування врегульовано в статті 21 ЦК України. В частині 2 цієї статті Кодексу зазначено, що суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Також слід зауважити, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 ПК України в судовому порядку судом не визнані незаконними та не скасовані. В свою чергу положення статті 1175 ЦК України підлягають застосуванню тільки у випадках, коли нормативно-правовий акт органу державної влади визнається незаконним і скасовується. Враховуючи зазначене, оподаткована сума щомісячних пенсійних виплат позивача не може вважатися збитками у розумінні статті 22 ЦК України. Слід також зазначити, що в силу приписів ст. 25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом. За змістом п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України установлено, що до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету відноситься відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Оскільки суми утриманого податку на доходи фізичних осіб і військового збору з пенсії не є збитками, то вони не можуть бути відшкодовані в порядку ст. 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів Державного бюджету. Отже, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що Державна казначейська служба України (чи її територіальні органи) не є розпорядником бюджетних коштів, а здійснює списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийняте державним органом. Таким чином, є помилковим твердження апелянта, що сплачений податок з доходів фізичних осіб є шкодою на відшкодування збитків, завданою органом Державної казначейської служби в результаті порушення його цивільного права, оскільки, відповідач лише здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та не є їх розпорядником, тому не порушував права позивача. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають. Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з викладеним апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 07 лютого 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 19 травня 2020 року. Головуючий Кузьменко Л.В. Судді Совгира Д. І. Франовська К.С.