Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 120/1161/20-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/1161/20-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Свентух Віталій Михайлович Суддя-доповідач - Кузьменко Л.В. 23 липня 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Кузьменко Л.В. суддів: Совгири Д. І. Франовської К.С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року (рішення ухвалене суддею Свентухом В.М. 21 квітня 2020 року в м.Вінниця в порядку письмового провадження) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Держави України через Вінницький міський суд Вінницької області в особі Алексейчук В.І. - Начальника відділу узагальнення судової практики, аналітично-статистичної роботи та надання інформаційних послуг про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : В березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Начальника відділу узагальнення судової практики аналітично-статистичної роботи та надання інформаційних послуг ОСОБА_2 щодо незабезпечення 23.09.2019 року участі ОСОБА_1 при розгляді його звернення від 16.09.2019 року; - зобов`язати Вінницький міський суд Вінницької області в особі Алексейчук В.І. - Начальника відділу узагальнення судової практики, аналітично-статистичної роботи та надання інформаційних послуг розглянути у встановленому законом порядку, з дотриманням ст.18-19 Закону України "Про звернення громадян" електронне письмове звернення від 16.09.2019 року про причини порушення строку надання відповіді на звернення від 03.08.2019, згідно листа ВМС ВО від 10.09.2019 року за №03-47/321/2019; - стягнути з Держави України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 100000 гривень. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Начальника відділу узагальнення судової практики аналітично-статистичної роботи та надання інформаційних послуг ОСОБА_2 щодо незабезпечення 23.09.2019 року участі ОСОБА_1 при розгляді його звернення від 16.09.2019 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо зобов`язання відповідача розглянути електронне звернення від 16.09.2019 року з дотриманням статтей 18,19 Закону №393/96-ВР та стягнення моральної шкоди, позивач оскаржив його в апеляційну порядку. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що бездіяльність з боку відповідача зумовила приниження його гідності та завдала моральних страждань. Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому представник Вінницького міського суду заперечує проти доводів. наведених в апеляційній скарзі. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з огляду на таке. Судами встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що 16.09.2019 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області із зверненням (скаргою), у якому просив повідомити причини порушення строків надання відповіді на його звернення від 03.08.2019 року. Розгляд скарги просив провести за його участі. 23.09.2019 року Начальник відділу узагальнення судової практики, аналітично-статистичної роботи та надання інформаційних послуг ОСОБА_2 надіслала відповідь, при цьому на розгляд скарги (звернення) позивача не запросила. Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, при розгляді його електронного звернення (скарги) від 16.09.2019 року, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції зазначив, що відповідач зобов`язаний був запросити позивача для розгляду його скарги, оскільки, в іншому випадку, унеможливлюється практична реалізація права заявника особисто викласти аргументи особі, яка перевіряла заяву чи скаргу, брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви та бути присутнім при розгляді заяви чи скарги. Також суд першої інстанції відхилив доводи заявника щодо неналежного його повідомлення при розгляді звернення від 16.09.2019 року та дійшов висновку, що позивач не довів факту заподіяння йому моральної шкоди відповідачем. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно до ст.40 Конституції України держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Відповідно до ст.1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Згідно ч.3 ст.3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. Питання розгляду заяв (клопотань) врегульовано ст.15 Закону, відповідно до якої, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). За правилами статті 18 Закону № 393/96-ВР громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: - особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; - знайомитися з матеріалами перевірки; - подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; - бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; - користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; - одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; - висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; - вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень. Статтею 19 Закону №393/96-ВР передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані: - об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; - у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; - на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; - скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; - забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв`язку з заявою чи скаргою рішень; - письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; - вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; - у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; - не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; - особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи. У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Положеннями статей 18 та 19 Закону №393/96-ВР чітко визначено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право бути присутнім при розгляді заяви чи скарги, а органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов`язані на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо того, що в ході розгляду справи відповідачем усунуто порушення, що слугували підставою для пред`явлення позову в частині зобов`язання відповідача розглянути електронне звернення від 16.09.2019 року з дотриманням статтей 18, 19 Закону № 393/96-ВР, оскільки розгляд звернення (скарги) ОСОБА_1 від 16.09.2019 року відбувся 09.04.2020 року, за результатами повторного розгляду скарги ОСОБА_1 була надана відповідь, яка направлялась йому на електронну адресу. Окрім того, суд відхиляє доводи апелянта щодо неналежного повідомлення позивача про розгляд його звернення (скарги) та призначення розгляду скарги в період дії постанови КМУ №211 від 11.03.2020 року. Оскільки, про дату та час засідання органу, що розглядав звернення (скаргу), позивач повідомлявся шляхом направлення електронних листів та телефонограмами. Таким чином, апелянт мав змогу подати, шляхом надсилання на електрону пошту суду клопотання щодо відкладення розгляду його звернення (скарги). Однак, на засідання органу, що здійснював розгляд звернення (скарги) ОСОБА_1 не з`явився, про причини неявки не повідомив та не просив перенести розгляд звернення (скарги) на інший час. Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. У вказаній постанові Пленуму Верховний Суд України зазначив, що судам слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Для відшкодування моральної шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 грудня 2018 року у справі №826/23650/15 та від 27 листопада 2019 року у справі №288/1631/14-а. В даному випадку позивачем не доведено та не надано суду відповідних доказів завдання йому моральної шкоди, а також не наведено міркування, з яких позивач виходив при визначені розміру такої шкоди, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині. Суд апеляційної інстанції перевірив всі доводи апеляційної скарги позивача, які є аналогічними доводам його позовної заяви. Оцінюючи наведені апелянтом аргументи, суд апеляційної інстанції вважає, що вказані доводи, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. Враховуючи, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Окрім того при поданні апеляційної скарги апелянтом заявлено клопотання про звільнення його від сплати судового збору, яке мотивовано скрутним матеріальним становищем. Колегія суддів звертає увагу, що на стадії відкриття провадження дане клопотання залишилось поза увагою суду. Ознайомившись з поданим клопотанням, суд апеляційної інстанції вважає, що викладені в ньому аргументи є обґрунтованими, відтак клопотання підлягає до задоволення з огляду на таке. Згідно із ч.1 ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. На підтвердження наявності тяжкого майнового стану, апелянтом подано копію акта обстеження житлових умов №2 від 02.01.2020 року, копію довідки Вінницького міського центру зайнятості від 25.05.2020 року №02-17/601 та копію відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з 1 кварталу 2019 року по 4 квартал 2019 року, які свідчать про відсутність інформації про отримання позивачем у вказаний період будь-яких доходів. Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" суду надано право зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті, зокрема, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік. На підставі вищевикладеного та з урахуванням положень ст. 133 КАС України та ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" колегія суддів, враховуючи майновий стан позивача, вважає за можливе звільнити позивача від сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 21 квітня 2020 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 23 липня 2020 року. Головуючий Кузьменко Л.В. Судді Совгира Д. І. Франовська К.С.