Ухвала КГС ВС № 42/254

УХВАЛА 07 травня 2020 року м. Київ Справа № 42/254 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Катеринчук Л.Й. - головуючої, Білоуса В.В., Васьковського О.В. за участю секретаря судового засідання Лавринчук О.Ю. учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Меджестік" відповідач - Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" Акціонерне товариство "РВС Банк" Товариство з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" Компанія Пресан ЛТД розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у складі колегії суддів: Остапенко О.М. (головуючий), Отрюх Б.В., Грек Б.М. у справі №42/254 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меджестік" до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" про визнання договорів недійсними ВСТАНОВИВ:

1. У серпні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Меджестік" (далі - ТОВ "Меджестік", позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (далі - ПАТ "Сведбанк", відповідач) про визнання недійсними кредитного договору №6/42353/Н-191206/К від 18.05.2007, а також іпотечних договорів №15/42353/Н-150206/І від 18.05.2007 та №14/42353/Н-150206/І від 18.05.2007. 1.1. В обґрунтування позовних вимог ТОВ "Меджестік" зазначило, що 18.05.2007 між позивачем та відповідачем, як правонаступником АКБ "ТАС-Комерцбанк", укладено кредитний договір №6/42353/Н-191206/К, за умовами якого відповідач зобов`язався надати позивачу кредит з лімітом до 30 000 000 доларів США, а відповідач, у свою чергу, повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом; також, між сторонами спору 18.05.2007 укладено іпотечні договори №15/42353/Н-150206/І та 14/42353/Н-150206/І, відповідно до яких на забезпечення виконання кредитних зобов`язань позивачем передано в іпотеку відповідача земельну ділянку площею 0,0882 га та будівлю торгівельно-офісного центру площею 5591,2 кв.м. по провулку Рильському, 6 у місті Києві. 1.2. Як підставу позову визначено приписи статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та зазначено про укладення спірного кредитного договору від імені товариства-позивача його генеральним директором на виконання рішення загальних зборів товариства 15.05.2007, яке було прийняте з порушенням вимог Закону України "Про господарські товариства", а, відтак, за відсутності достатнього обсягу цивільної дієздатності позивача на вчинення оспорюваного правочину, що є підставою для визнання його недійсним; позивач доводив, що недійсне кредитне зобов`язання не підлягає забезпеченню, тому укладені на його забезпечення 18.05.2007 іпотечні договори підлягають визнанню недійсними в силу частини 2 статті 548 ЦК України.

2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі №42/254 позов задоволено частково, визнано недійсними іпотечні договори №14/42353/Н-150206/І та №15/42353/Н-150206/І від 18.05.2007, укладені між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ "Сведбанк", та ТОВ "Меджестік"; у задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору 18.05.2007 №6/42353/Н-191206/К відмовлено. 2.1. Відмовляючи в позові в частині визнання недійсним кредитного договору, місцевий суд виходив із встановлених обставин наявності у генерального директора ТОВ "Меджестік" Бондара В .М. повноважень на укладення від імені товариства спірного договору в силу наданих йому повноважень керівника юридичної особи-позивача відповідно до статті 92 ЦК України та підпункту 10.6.4 пункту 10 Статуту ТОВ "Меджестік" в редакції, чинній на момент вчинення 18.05.2007 спірного правочину. 2.2. Місцевий суд встановив, що генеральний директор товариства-позивача при укладенні 18.05.2007 спірних іпотечних договорів про передачу нерухомого майна (земельної ділянки та будівлі торгівельно-офісного центру) позивача в іпотеку відповідача діяв на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "Меджестік" від 15.05.2007, оформленого протоколом №15/05, яке в подальшому було визнано недійсним на підставі рішення суду від 26.09.2011 у господарській справі №62/56, що набрало законної сили. Зазначене підтверджує вчинення керівником ТОВ "Меджестік" від імені товариства спірних іпотечних договорів з перевищенням повноважень і за відсутності волевиявлення учасників товариства-позивача на укладення оспорюваних правочинів щодо розпорядження його майном, що є підставою для визнання таких правочинів недійсними.

3. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач ПАТ "Сбербанк" 28.11.2011 звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою з вимогою про скасування рішення місцевого суду 15.11.2011 в частині задоволення позовних вимог, в решті оскаржуване рішення залишити без змін. 3.1. Відповідач зауважив, що під час розгляду справи місцевим судом позивач тричі змінював підстави позову, зокрема, після початку розгляду справи по суті 11.10.2011 подав заперечення, в яких просив суд визнати оспорювані правочини недійсними, виходячи із встановленого на підставі рішення суду 26.09.2011 у господарській справі №62/56 факту недійсності рішення загальних зборів учасників ТОВ "Меджестік", оформленого протоколом №15/05 від 15.05.2007, про погодження передання нерухомого майна товариства-позивача в іпотеку відповідача; позовні вимоги 08.08.2011 заявлено про визнання недійсними іпотечних договорів на підставі частини 2 статті 548 ЦК України у зв`язку з недійсністю кредитного зобов`язання, на забезпечення якого укладено іпотечні договори; за доводами відповідача, вбачається заявлення позивачем нової підстави позову під час розгляду справи по суті, що не допускалося в силу частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції до 15.12.2017, яка застосовувалася при розгляді справи місцевим судом. 3.2. Відповідач доводив, що іпотечні правовідносини не передбачають переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки внаслідок укладення іпотечного договору, а зумовлюють накладення на нерухоме майно іпотекодавця обтяження, яке забезпечує належне виконання боржником основного (кредитного) зобов`язання; тому є помилковими висновки місцевого суду про обов`язковість згоди загальних зборів учасників ТОВ "Меджестік" на укладення його керівником спірних іпотечних договорів. 3.3. Відповідач аргументував, що впродовж тривалого часу позивач визнавав факт укладення оспорюваних договорів іпотеки, підписував із відповідачем договори про внесення змін №1 від 28.11.2008, №2 від 15.01.2010 до спірних договорів іпотеки, а також на загальних зборах його учасників 17.12.2009 було прийнято рішення звернутися до банку-відповідача з проханням щодо зменшення комісії за управління кредитною лінією до 8% річних від заборгованості, встановленої з дати підписання додаткового договору, у разі надання ТОВ "Меджестік" та/або заставодавцем та/або іпотекодавцем додаткового забезпечення ліквідаційною вартістю не менше 3 500 000 доларів США; зазначене, на думку відповідача, свідчить про схвалення товариством-позивачем, як юридичною особою, оспорюваних іпотечних договорів, вчинених від його імені генеральним директором в порядку статті 241 ЦК України.

4. Також, 24.11.2011 рішення місцевого суду в частині відмови в позові в апеляційному порядку оскаржив позивач ТОВ "Меджестік" та просив визнати недійсним кредитний договір, укладений між сторонами спору, обґрунтовуючи тим, що за своїм змістом спірний договір відноситься до договорів про розпорядження майном, так як сплата відсотків за користування кредитом передбачає розпорядження банком-відповідачем таким майном позивача як грошові кошти; тому на вчинення оспорюваного правочину згідно з підпунктом 10.6.4 пункту 10 Статуту ТОВ "Меджестік" потрібна згода загальних зборів учасників товариства; за умов скасування в судовому порядку 26.09.2011 рішення загальних зборів товариства 15.05.2007, яким погоджено укладення генеральним директором ТОВ "Меджестік" спірного кредитного договору від імені товариства, такий правочин є недійсним в силу статей 203, 215 ЦК України.

5. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011 у справі №42/254 апеляційні скарги ТОВ "Меджестік" та ПАТ "Сведбанк" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 - без змін. 5.1. Апеляційний суд погодився з висновками місцевого суду про укладення спірних іпотечних договорів від імені позивача його генеральним директором з перевищенням повноважень, що є підставою для визнання їх недійсними в порядку статей 203, 215 ЦК України; щодо доводів позивача та відповідача у поданих ними апеляційних скаргах, то суд апеляційної інстанції зазначив, що такі доводи є необґрунтованими та спростовуються зібраними у справі доказами та не відповідають вимогам закону.

6. Постановою Вищого господарського суду України від 14.02.2012 у справі №42/254 постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.12.2011 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 залишено без змін.

7. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2012 у справі №42/254 за результатами розгляду заяви ПАТ "Сведбанк" про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами, рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 залишено без змін. Отже, прийняте по суті спору у справі №42/254 рішення місцевого суду 15.11.2011 про часткове задоволення позову набрало законної сили. 8. 27.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" (далі - ТОВ "Голденграунд", скаржник) як особа, що не брала участі у розгляді справи №42/254, однак, суд вирішив питання про її права та обов`язки, в порядку статті 254 ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення місцевого суду від 15.11.2011, в якій просило поновити йому строк на апеляційне оскарження, скасувати частково рішення суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсними іпотечних договорів від 18.05.2007, укладених між ТОВ "Меджестік" та АКБ "ТАС-Комецбанк". 8.1. В обґрунтування вимог апеляційної скарги ТОВ "Голденграунд" зазначило, що оскаржуване судове рішення безпосередньо стосується його прав та інтересів, оскільки місцевим судом визнано недійсними іпотечні договори, якими було забезпечено виконання зобов`язань ТОВ "Меджестік" за кредитним договором №6/42353/Н-191206/К від 18.05.2007, у зв`язку з чим єдиним дійсним забезпеченням виконання кредитних зобов`язань позивача залишилася іпотека майнового поручителя ТОВ "Голденграунд" відповідно до іпотечного договору від 31.03.2009; на даний час правонаступником прав кредитора (відповідача) у зобов`язаннях за кредитним договором 18.05.2007 та договорами забезпечення 18.05.2007 та 31.03.2009 є ПАТ "РВС Банк". 8.2. Скаржник зауважив, що його не було повідомлено про розгляд даної справи та не залучено до участі у справі, в той час як результат розгляду спору про визнання недійсними іпотечних договорів від 18.05.2007 прямо впливає на права та обов`язки ТОВ "Голденграунд", яке як майновий поручитель, на момент передання належного йому нерухомого майна в іпотеку банку за іпотечним договором від 31.03.2009 не мало жодних сумнівів щодо можливості повного погашення основним боржником ТОВ "Меджестік" кредитної заборгованості за рахунок майна, переданого одержувачем кредиту в іпотеку банку за спірними іпотечними договорами від 18.05.2007, вартість якого у декілька разів перевищувала суму кредитної заборгованості ТОВ "Меджестік" за оспорюваним кредитним договором. 8.3. Скаржник доводив, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевим судом не було враховано, що після укладення 18.05.2007 оспорюваних правочинів сторонами вносились зміни та доповнення не лише до кредитного договору 18.05.2007, а й до іпотечних договорів 18.05.2007; такі договори укладались на підставі окремих рішень загальних зборів учасників ТОВ "Меджестік", зокрема, договором про внесення змін 15.01.2010 №2 до іпотечного договору від 18.05.2007 №14/42353/Н-150206/I погоджено забезпечення предметом іпотеки виконання позивачем зобов`язань за кредитним договором 18.05.2007 №6/42353/Н-191206/К про надання непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 31 806 197, 96 доларів США зі строком користування коштами до 17.05.2011; зазначений договір укладено на підставі рішення загальних зборів учасників ТОВ "Меджестік" від 17.12.2009, що свідчить про схвалення учасниками товариства спірних іпотечних договорів, укладених генеральним директором ТОВ "Меджестік", та прийняття загальними зборами учасників товариства-позивача рішення про збільшення кредитної лінії, продовження строку повернення коштів та строку дії іпотеки нерухомого майна позивача. 8.4. Скаржник з посиланням на правові позиції Верховного Суду України у постановах 12.07.2017 у справі №910/31610/15, 13.03.2017 у справі №6-147цс17, 30.11.2016 у справі №6-2362цс16, 27.04.2016 у справі №6-62цс16, 09.11.2016 у справі №6-206цс16 зауважив, що дефекти волі товариства, обмеження повноважень його виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи у третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу товариства; сам факт вчинення виконавчим органом товариства протиправних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

9. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.01.2019 у справі №42/254 за клопотанням ТОВ "Голденграунд" поновлено строк на подання апеляційної скарги, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Голденграунд" на рішення місцевого суду від 15.11.2011, розгляд справи призначено на 25.01.2019. 9.1. Апеляційним судом встановлено, що в силу статей 254, 261, 272 ГПК України в редакції з 15.12.2017, особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права, інтереси та (або) обов`язки та яке вже було переглянуто судами апеляційної та касаційної інстанцій і залишено без змін, може звернутися з апеляційною скаргою до апеляційного суду, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові 06.08.2018 у справі №910/14369/16. 9.2. Зважаючи на доводи ТОВ "Голденграунд" про те, що його не було залучено місцевим судом до участі у даній справі, а прийняте судом рішення безпосередньо стосується його прав та обов`язків як майнового поручителя ТОВ "Меджестік" за спірним кредитним договором, про існування якого скаржник дізнався з листа ПАТ "РВС Банк", апеляційний суд поновив ТОВ "Голденграунд" строк на апеляційне оскарження рішення місцевого суду 15.11.2011 у даній справі та допустив його апеляційну скаргу до провадження.

10. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2019 у справі №42/254 за заявою АТ "РВС Банк" замінено відповідача у справі з ПАТ "Сведбанк" на його правонаступника - АТ "РВС Банк"; прийнято відмову позивача ТОВ "Меджестік" від позову у справі №42/254; визнано нечинним рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011 у справі №42/254; провадження у справі №42/254 закрито.

11. Постановою Верховного Суду від 10.10.2019 у справі №42/254 за касаційною скаргою Компанії Пресан ЛТД, як нового власника іпотечного майна, що передавалось іпотекодавцем - ТОВ "Меджестік", ухвали Північного апеляційного господарського суду 02.01.2019 та 25.01.2019 скасовано, справу №42/254 у скасованій частині направлено на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції на стадію розгляду питання щодо відкриття апеляційного провадження.

12. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 у справі №42/254 відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Голденграунд" на рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2011. 12.1. Апеляційний суд дійшов висновку, що рішення місцевого господарського суду, яке вже переглядалося судами апеляційної (28.12.2011) та касаційної (14.02.2012) інстанцій і набрало законної сили, не може бути повторно переглянуто апеляційним судом в порядку статті 272 ГПК України в редакції з 15.12.2017, оскільки чинним на дату прийняття місцевим судом рішення 15.11.2011 процесуальним законом (в редакції до 15.12.2017) не було передбачено права на повторний апеляційний перегляд судового рішення, в тому числі за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, навіть якщо суд вирішив питання про її права та обов`язки.

13. Не погоджуючись з прийнятою апеляційним судом ухвалою, ТОВ "Голденграунд" подало касаційну скаргу, в якій просило передати справу №42/254 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав необхідності формування єдиної правозастосовчої практики застосування статті 55 та пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України щодо захисту прав та інтересів кредиторів та іпотекодавців, а також забезпечення розумної передбачуваності судових рішень; скасувати ухвалу апеляційного суду від 28.11.2019, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду апеляційної скарги ТОВ "Голденграунд" на рішення місцевого суду від 15.11.2011. 13.1. Скаржник доводив помилковість висновків апеляційного суду про недопуск апеляційної скарги ТОВ "Голденграунд" на рішення місцевого суду 15.11.2011 у даній справі до апеляційного розгляду з посиланням на порушення апеляційним судом статей 11, 236, 254, 261, 272 ГПК України в редакції з 15.12.2017 і невідповідність таких висновків правовій позиції Верховного Суду у постанові 06.08.2018 у справі №910/14369/16. 13.2. Скаржник зауважив, що ухвала апеляційного суду 28.11.2019 постановлена без урахування практики Європейського суду з прав людини та його висновків, викладених у рішеннях від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії" щодо умов відступлення судами від принципу правової певності (res judicata), а також з порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою гарантовано "право на справедливий суд". 13.3. Скаржник зазначив, що апеляційним судом не враховано існування вагомих та непереборних обставин, які є підставою для відходу від принципу res judicata у даній справі, а саме прийняття ТОВ "Аквамарин сервіс 2004", як новим власником істотної частки (99,99%) у статутному капіталі ТОВ "Меджестік", рішення про надання згоди на отримання непоновлювальної кредитної лінії у новому розмірі із строком повернення коштів до 17.05.2011, що мало наслідком підписання між сторонами спору договору про внесення змін від 15.01.2010 №2 до іпотечного договору від 18.05.2007 №14/42353/Н-150206/I; зазначене свідчить про схвалення товариством-позивачем вчинених від його імені 18.05.2007 генеральним директором ТОВ "Меджистік" спірних іпотечних договорів. 13.4. Скаржник доводив, що при вирішенні питання про можливість допуску апеляційної скарги ТОВ "Голденграунд" до провадження суду апеляційної інстанції належало керуватися приписами процесуального закону, чинного на момент подання апеляційної скарги у грудні 2018 року, тобто ГПК України в редакції з 15.12.2017, яким надано право особі, яка не брала участі у справі, однак вважає, що рішенням суду першої інстанції вирішено питання про її права та обов`язки, оскаржити рішення місцевого суду в апеляційному порядку (стаття 254), в тому числі якщо таке судове рішення вже було предметом апеляційного (та касаційного) перегляду та залишено без змін (стаття 272). 13.5. Скаржник аргументував, що апеляційним судом помилково взято до уваги роз`яснення Вищого господарського суду України, викладені в пункті 5 постанови Пленуму ВГСУ №7 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", про те, що подання апеляційної скарги на рішення місцевого суду, яке вже було переглянуто в апеляційному порядку, виключає можливість розгляду такої апеляційної скарги по суті в силу приписів ГПК України в редакції до 15.12.2017. До спірних правовідносин підлягали застосуванню положення ГПК України в редакції з 15.12.2017 і на дату подання ТОВ "Голденграунд" 27.12.2018 апеляційної скарги процесуальним законом було передбачено право суду апеляційної інстанції на повторний апеляційний перегляд рішення місцевого суду у разі наведення скаржником як особою, яка не брала участі у розгляді справи і зазначала про порушення її прав та інтересів оскаржуваним судовим рішення, інших доводів, ніж були викладені в апеляційній скарзі особи, за якою було здійснено апеляційний перегляд судового рішення, і були предметом дослідження апеляційного суду при первісному апеляційному розгляді.

14. Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №42/254 визначено колегію суддів у складі Катеринчук Л.Й. - головуючої, Білоуса В.В., Васьковського О.В., що підтверджується витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.02.2020. 14.1. Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2020 поновлено ТОВ "Голденграунд" строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі №42/254 за касаційною скаргою ТОВ "Голденграунд" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 та призначено її розгляд на 26.03.2020 о 10:00. 14.2. З метою захисту здоров`я учасників судового процесу і співробітників суду та з урахуванням рекомендацій уповноважених суб`єктів щодо запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, ухвалою Верховного Суду від 26.03.2020 відкладено розгляд касаційної скарги ТОВ "Голденграунд" у справі №42/254 без визначення дати наступного судового засідання, а ухвалою Суду 01.04.2020 датою проведення судового засідання у справі визначено 07.05.2020 о 10:00.

15. Положеннями частини 3 статті 302, частин 1, 3 статті 303 ГПК України передбачено право колегії суддів Верховного Суду передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду до прийняття постанови судом касаційної інстанції у разі, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

16. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Катеринчук Л.Й. - головуючої, Білоуса В.В., Васьковського О.В., здійснюючи касаційний перегляд прийнятої у справі №42/254 ухвали апеляційного суду 28.11.2019 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Голденграунд" на рішення місцевого суду від 15.11.2011, вважає за необхідне зазначити таке. 16.1. Відповідно до статті 129 Конституції України, забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією із засад судочинства, яка застосовується виходячи з принципу верховенства права, змагальності, рівності всіх учасників перед законом і судом, розумності строків розгляду справи, та є гарантією права на судовий захист. Зазначена конституційна норма конкретизована законодавцем у статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи. Отже, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судового рішення названим Законом ставиться в залежність від положень процесуального закону. Відтак, випадки, в яких особа має право оскаржити рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку, мають бути встановлені ГПК України. Так, законодавцем у частині 1 статті 17 ГПК України в редакції з 15.12.2017 визначено право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яке набрало законної сили. Аналогічна норма передбачена частиною 1 статті 254 ГПК України у зазначеній редакції. Отже, законодавцем визначено дві групи осіб, яким гарантовано право на апеляційне оскарження судового рішення, а саме учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків. Для реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення учаснику справи достатньо довести його процесуальний статус у справі, тоді як особа, яка не була залучена до участі у справі, при поданні апеляційної скарги повинна довести належними і достатніми доказами, що оскаржуване судове рішення стосується її прав, інтересів та (або) обов`язків, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним. Чинний ГПК України, на відміну від попередньої редакції ГПК України, яка діяла до 15.12.2017, в силу статті 272 надає суб`єктам права на апеляційне оскарження (як учаснику справи, так й особі, яка не брала участі у справі) право звернутися до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення (ухвалу, постанову) місцевого суду після закінчення апеляційного розгляду справи та набрання судовим рішенням законної сили. Умовами реалізації такого процесуального права частинами 1, 4 статті 272 ГПК України визначено (1) прийняття рішення апеляційним судом за апеляційною скаргою іншої особи без участі особи, яка подала апеляційну скаргу в порядку повторного апеляційного перегляду, та (2) наведення скаржником в апеляційній скарзі таких доводів, які не розглядалися під час первісного апеляційного перегляду рішення місцевого суду. Інших імперативних обмежень щодо реалізації процесуального права на повторний перегляд судового рішення в апеляційному порядку не визначено як приписами статті 272, так і Розділом XI Перехідні положення ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017. 16.2. Аналіз положень процесуальних кодексів господарської, цивільної та адміністративної юрисдикцій в редакції Закону України 03.10.2017 №2147-VIII дозволяє дійти висновку, що процесуальні норми щодо повторного перегляду справи апеляційним судом є уніфікованими. Так, статті 272 ГПК України "порядок розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи" кореспондують стаття 370 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та стаття 323 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з тотожними назвами та аналогічними за змістом правовими нормами. Єдиний підхід законодавця до закріплення у процесуальних законах алгоритму розгляду апеляційної скарги у господарських, цивільних та адміністративних справах, яку подано скаржником на рішення місцевого суду після закінчення апеляційного провадження за апеляційною скаргою іншої особи на таке судове рішення і набрання ним законної сили, зумовлює необхідність узгодження судової практики касаційних судів господарської, цивільної й адміністративної юрисдикцій під час касаційного перегляду рішень апеляційних судів, прийнятих за наслідком повторного апеляційного розгляду справи. 16.3. Так, за результатами касаційного перегляду рішення апеляційного суду 01.10.2015, прийнятого за наслідком апеляційного перегляду рішення місцевого суду 24.07.2015, та ухвали апеляційного суду 07.09.2018 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою АТ "Кристалбанк" на рішення місцевого суду 24.07.2015, поданою в порядку статті 370 ЦПК України, у цивільній справі №667/3883/15-ц Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою 18.03.2020 скасував оскаржувані судові рішення (рішення 01.10.2015 й ухвалу 07.09.2018) та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи ухвалу апеляційного суду 07.09.2018 про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою банку з перегляду прийнятого по суті спору рішення місцевого суду 24.07.2015 (тобто до набрання чинності 15.12.2017 ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII), Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд як підставу для відмови у відкритті апеляційного провадження вказав на неналежний порядок та спосіб звернення банку за захистом своїх порушених прав, однак, стаття 358 ЦПК України, яка регулює порядок відмови у відкритті апеляційного провадження, такої підстави не містить та розширеному тлумаченню не підлягає. Суд зауважив, що порядок розгляду апеляційної скарги, яка надійшла до апеляційного суду після закінчення апеляційного розгляду справи, врегульовано статтею 370 ЦПК України, і при цьому, не розмежовував за часовим критерієм можливість застосування статті 370 ЦПК України у разі повторного оскарження рішень місцевих судів як прийнятих до 15.12.2017, так і після 15.12.2017. 16.4. Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 13.01.2020 у справі №815/1354/15 за результатами касаційного перегляду постанови суду апеляційної інстанції 08.08.2018, прийнятої в порядку повторного апеляційного перегляду рішення місцевого суду 20.03.2015 відповідно до статті 323 КАС України, скасовано оскаржуване судове рішення та направлено справу на новий розгляд до апеляційного суду з підстав здійснення судом розгляду вимог апеляційної скарги особи за відсутності документального підтвердження її належного повідомлення про дату, час і місце розгляду справи та її неявки у судове засідання. Водночас, Верховним Судом не ставилися під сумнів процесуальні дії адміністративного апеляційного суду щодо поновлення заявникам апеляційних скарг ухвалою від 08.06.2018 строку на апеляційне оскарження рішення місцевого суду 20.03.2015, прийнятого до набрання чинності 15.12.2017 КАС України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, та відкриття апеляційного провадження з перегляду зазначеного судового рішення після закінчення його апеляційного розгляду та залишення без змін ухвалою апеляційного суду 19.02.2016. 16.5. Отже, простежується однаковий підхід касаційних судів цивільної й адміністративної юрисдикцій щодо застосування приписів процесуальних законів (статті 370 ЦПК та статті 323 КАС України) при вирішенні питання про допуск до апеляційного провадження апеляційної скарги, яка подана до суду апеляційної інстанції після набрання чинності 15.12.2017 Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII на рішення місцевого суду, яке прийняте та залишене без змін за наслідком його апеляційного перегляду до 15.12.2017. 16.6. Разом з тим, колегією суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах 17.09.2019 у справі №20/5007/101/11 та 02.04.2019 у справі №922/765/15 зроблено висновок про те, що приписи статті 272 ГПК України щодо права на повторний апеляційний перегляд судових рішень застосовуються лише у разі подання апеляційних скарг на судові рішення місцевих господарських судів, прийняті після набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017, навіть якщо місцевим судом було вирішено питання про права та обов`язки особи, яка не брала участі у справі. Оскільки відповідно до визначених статтею 101 ГПК України в редакції до 15.12.2017 меж перегляду справи в апеляційній інстанції, у процесі перегляду справи за наявними у справі та додатково поданими доказами апеляційний господарський суд повторно розглядав справу. Суд зауважив, що розділом XI Перехідні положення ГПК України в редакції з 15.12.2017 не передбачено права на повторний перегляд в апеляційному порядку судових рішень, які були переглянуті в апеляційному порядку за апеляційною скаргою іншої особи за правилами ГПК України в редакції, чинній до 15.12.2017, і набрали законної сили. Водночас, Суд зазначив, що в силу приписів ГПК України, чинного до 15.12.2017, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення (ухвалу, рішення) місцевого господарського суду, яку вже було переглянуто в апеляційному порядку, то відповідні обставини виключали перегляд рішень суду першої інстанції апеляційним господарським судом. При прийнятті постанови 02.04.2019 у справі №922/765/15 колегія суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постанові 06.08.2018 у справі №910/14369/16 Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду, про право особи, яка не брала участі у справі, однак вважає, що її права та інтереси порушені оскаржуваним судовим рішенням, звернутися з апеляційною скаргою на таке судове рішення в порядку статті 272 ГПК України в редакції з 15.12.2017, навіть якщо оскаржуване судове рішення вже було переглянуто апеляційним судом та залишено без змін до 15.12.2017. Отже, на даний час у Касаційному господарському суді у складі Верховного Суду існує судова практика щодо тлумачення статті 272 ГПК України в редакції з 15.12.2017 таким чином, що зазначена процесуальна норма не передбачає права на повторний апеляційний перегляд рішень місцевих судів, прийнятих до 15.12.2017, навіть за умови доведення особою, яка звернулася з апеляційною скаргою після закінчення апеляційного розгляду справи, порушення її законних прав та інтересів оскаржуваним рішенням суду. 16.7. Предметом касаційного перегляду у справі №42/254 є ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Голденграунд" на рішення місцевого суду 15.11.2011 на підставі пункту 1 частини 1 статті 261 ГПК України в редакції з 15.12.2017, обґрунтована тим, що апеляційну скаргу подано на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню як таке, що вже було предметом апеляційного перегляду 28.12.2011 та набрало законної сили. Рішення місцевого суду, яке оскаржено ТОВ "Голденграунд" в апеляційному порядку у грудні 2018 року, було прийнято 15.11.2011, тобто до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України в редакції Закону України №2147-VIII від 03.10.2017. Підпунктом 13 пункту 1 Розділу XI Перехідні положення ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, визначено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, а підпунктом 9 пункту 1 цього Розділу передбачено, що справи в судах апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу (з 15.12.2017), розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, тобто з урахуванням норм Глави 1 Розділу IV "Апеляційне провадження" (статті 253-285) ГПК України в редакції з 15.12.2017. Отже, при вирішенні питання щодо поновлення строку на апеляційне оскарження та допуску до провадження апеляційної скарги, поданої на судове рішення, прийняте за правилами ГПК України в редакції до 15.12.2017 та залишене без змін апеляційним судом на дату набрання чинності 15.12.2017 Законом України №2147-VII від 03.10.2017, апеляційному суду слід керуватися, поряд з нормами ГПК України в редакції до 15.12.2017, положеннями чинної редакції ГПК України про право апеляційного оскарження (статті 17, 254, 261, 272), що узгоджується з приписами підпункту 9 пункту 1 Розділу XI Перехідні положення ГПК України та вимогами частини 3 статті 3 ГПК України в чинній редакції щодо здійснення судочинства у господарських судах відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Аналогічний висновок щодо застосування процесуальних норм у часі в контексті тлумачення частини 3 статті 3 ЦПК України (яка тотожна за змістом нормі частини 3 статті 3 ГПК України) при вирішенні питання про можливість поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень, прийнятих до 15.12.2017, який пропущено більш як на один рік з дня складення повного тексту судового рішення, викладено колегією суддів об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові 06.02.2019 у справі №361/161/13-ц. 16.8. Право на доступ до суду є одним із аспектів права на справедливий суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Однак, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю правовою природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (рішення ЄСПЛ від 17.01.2012 у справі "Станєв проти Болгарії"). Тим не менше, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, який залишається для особи, у такий спосіб або в такій мірі, щоб сама суть права була порушена. Обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє розумне співвідношення пропорційності між засобами, що використовуються, і метою, яка має бути досягнута (рішення ЄСПЛ від 05.04.2018 у справі "Зубац проти Хорватії"). ЄСПЛ наголошує на цінності та важливості дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися юридична визначеність та повага до суду. При цьому у практиці Суду закріплено, що "надмірний формалізм" може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення ЄСПЛ від 05.04.2018 у справі "Зубац проти Хорватії"). Положеннями частин 1, 4 статті 11 ГПК України передбачено обов`язок суду при розгляді господарської справи керуватися принципом верховенства права та застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Виходячи із зазначеної практики ЄСПЛ, при здійсненні судочинства господарським судам необхідно дотримуватися формалізованих процесуальних норм, закріплених у ГПК України, в тому числі при з`ясуванні права на апеляційне оскарження судових рішень. Водночас, апеляційні суди не повинні допускати "надмірного формалізму" при вирішенні питання про допуск до апеляційного провадження апеляційних скарг, в тому числі після закінчення апеляційного розгляду справи, що може мати місце у разі особливо вузького (буквального) тлумачення судами норм статей 17, 254, 272 ГПК України. 16.9. При прийнятті оскаржуваної в касаційному порядку ухвали 28.11.2019 у справі №42/254 апеляційний суд керувався приписами процесуального закону, чинного на час прийняття рішення місцевого суду 15.11.2011, на яке було подано апеляційну скаргу в порядку статті 272 ГПК України ТОВ "Голденграунд", як особою, яка не брала участі у розгляді справи, однак місцевий суд вирішив питання про її права та обов`язки. У мотивувальній частині ухвали 28.11.2019 апеляційний суд зіслався на правову позицію об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах 17.09.2019 у справі №20/5007/101/11 та 02.04.2019 у справі №922/765/15 щодо неможливості повторного апеляційного перегляду судового рішення, яке було переглянуто в апеляційному порядку за правилами ГПК України в редакції до 15.12.2017, оскільки таке процесуальне право не передбачено Розділом XI Перехідні положення ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017. За своєю правовою природою Перехідні положення (Розділ ХI) ГПК України в редакції з 15.12.2017 є допоміжними нормами, які призначені сприяти запровадженню основних норм ГПК України (тіла закону) та не можуть тлумачитися, як спеціальні норми, які існують автономно від основних норм, інкорпорованих в нову редакцію ГПК України. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Зважаючи на те, що Розділ XI Перехідні положення ГПК України в редакції Закону України №2147-VII від 03.10.2017 не містить імперативних приписів щодо заборони повторного апеляційного перегляду в порядку статей 254, 272 ГПК України в редакції з 15.12.2017 судових рішень, які були переглянуті в апеляційному (та касаційному) порядку за правилами ГПК України в редакції до 15.12.2017 та набрали законної сили, то особа, яка не брала участі у справі, однак вважає, що рішенням місцевого суду, прийнятим та переглянутим апеляційним судом до 15.12.2017, вирішено питання про її права та обов`язки, вправі очікувати застосування норм господарського судочинства (статей 17, 254, 261, 272 ГПК України в редакції з 15.12.2017) відповідно до закону, чинного на момент вирішення апеляційним судом питання щодо відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення апеляційного розгляду справи. 16.10. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою ЄСПЛ закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" 11.04.2013). Європейський суд з прав людини у справі "Аксіс та інші проти Туреччини" зауважив, що очевидні суперечності у прецедентній практиці вищого суду та невиконання механізму, спрямованого на забезпечення гармонізації судової практики, стали причиною порушення прав громадян на справедливий судовий розгляд (рішення від 30.04.2019). З огляду на прийняття колегією суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Cуду постанов від 17.09.2019 у справі №20/5007/101/11 та від 02.04.2019 у справі №922/765/15 з висновками про неможливість допуску до апеляційного провадження поданої в порядку статті 272 ГПК України апеляційної скарги на рішення місцевого суду, яке було прийняте та переглянуте в апеляційному порядку до набрання чинності 15.12.2017 ГПК України в редакції Закону України №2147-VII від 03.10.2017, як такої, що її подано на судове рішення, яке не підлягає апеляційному оскарженню, що має процесуальним наслідком відмову апеляційного суду у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 261 ГПК України, поряд з практикою судів цивільної та адміністративної юрисдикцій, яка зазначена в пунктах 16.3., 16.4. даної ухвали, про скасування прийнятих апеляційними судами за наслідком повторного апеляційного розгляду справ в порядку статті 370 ЦПК України та статті 323 КАС України (які за змістом аналогічні нормі статті 272 ГПК України) з підстав допущених судами процесуальних порушень (відмова у відкритті апеляційного провадження за відсутності на те конкретної підстави, розгляд справи за відсутності заявника апеляційної скарги, не повідомленого належним чином) та передання справ на новий апеляційний розгляд, що свідчить про фактичний допуск скаржників до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду цивільної й адміністративної справ до набрання чинності 15.12.2017 змінами до ЦПК України та КАС України, колегія суддів касаційного суду у справі №42/254 вбачає правові підстави для передачі справи для розгляду Великою Палатою Верховного Суду відповідно до частини 3 статті 302 ГПК України. На підставі викладеного та керуючись статтями 234, 235, частиною 3 статті 302, статтею 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду,- У Х В А Л И В:

1. Клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" про передачу справи №42/254 на розгляд Великої Палати Верховного Суду задовольнити.

2. Справу №42/254 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Голденграунд" на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2019 і доданими до неї документами передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуючий Л.Й. Катеринчук Судді В.В. Білоус О.В. Васьковський