Ухвала КГС ВС № 911/1553/25

УХВАЛА 04 червня 2026 року м. Київ cправа № 911/1553/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І. М. (головуючого), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М., за участю секретаря судового засідання - Росущан К. О., представників учасників справи: позивача - Кріль В. О. (самопредставництво) відповідача - Ліщенко Т. М. (адвокат) розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "С.В.-Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі за позовом Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю "С.В.-Груп" про визнання недійними пунктів договорів, стягнення 269 616,83 грн, ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Департамент регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації (далі - позивач, Департамент регіонального розвитку КОДА) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "С.В.-ГРУП" (далі - відповідач, скаржник) про: - визнання недійсним п.3.1 договору № 153-23 від 14.09.2023 будівельного підряду, який укладено сторонами, в частині включення до ціни договору податку на додану вартість щодо вартості постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла в сумі 256 132,63 грн; - визнання недійсним п.3.1 договору № 153-23/24 від 05.07.2024 будівельного підряду на додаткові роботи в частині включення до ціни договору податку на додану вартість щодо вартості постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла в сумі 13 484,20 грн; - стягнення з ТОВ "С.В.-Груп" на користь Департаменту регіонального розвитку КОДА безпідставно отримані кошти в сумі 269 616,83 грн.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції 2.1. Рішенням Господарського суду Київської області від 29.09.2025 (суддя Ейвазова А.Р.) позов задоволено. 2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 (колегія суддів у складі: Тарасенко К.В., Кравчук Г.А., Сибіга О.М.) рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2025 у справі № 911/1553/25 залишено без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги 3.1. У касаційній скарзі відповідач з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 911/1553/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу 4.1. Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з обґрунтуванням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України. 4.2. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання можливості визнання правочину (його частини) недійсним на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) з підстав порушення вимог Податкового кодексу України (далі - ПК України), який не є актом цивільного законодавства. 4.3. Також, на думку скаржника, ймовірне порушення норм Податкового кодексу України, не може бути підставою визнання недійсності спірних пунктів договору, щодо включення до їх ціни ПДВ, на підставі частини першої статті 203 ЦК України, так як відсутня умова щодо не відповідності змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства. 4.4. Скаржник посилається на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 910/4089/20 (щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК України) та від 28.09.2021 у справі № 809/4194/15 (щодо того, що не передбачено жодних правових наслідків для платника податку у випадку не застосування ним при здійсненні своєї господарської діяльності узагальнюючої податкової консультації); 4.5. Окрім того, скаржник наголошує на тому, що наявність договірних відносин, унеможливлює застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України, яка була застосована судом першої інстанції.

5. Доводи інших учасників справи 5.1. У відзиві на касаційну скаргу позивач просить Суд залишити касаційну скаргу без задоволення та залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін. 5.2. Позивач у своєму відзиві на касаційну скаргу звертає увагу, що справа № 909/753/24 є релевантною до даної справи та може застосовуватись судами до цієї категорії справ, оскільки порушення податкового законодавства має наслідком застосування визнання правочину (його частини) недійсним на підставі частини першої статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, якщо це порушення свідчить про невідповідність угоди вимогам Цивільного кодексу України. 5.3. Також, позивач зазначає, що було порушено інтереси держави в особі Департаменту регіонального розвитку Київської обласної державної адміністрації, а отже судами попередніх інстанцій було правильно застосовано норми законодавства при прийнятті рішень. 5.4. Позивач вказує, позиція щодо необхідності застосування статті 1212 ЦК України викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.02.2026 у справі № 914/2420/24.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ 6.1. 14.09.2023 між Департаментом регіонального розвитку КОДА та ТОВ "С.В.-Груп" укладено договір № 153-23 будівельного підряду по об`єкту "Відновлювальні роботи капітальний ремонт пошкодженого майна багатоквартирний житловий будинок за адресою: вул. Садова, 10 в селі Дмитрівка Бучанського району Київської області" (далі - договір № 153-23; а.с.8-16). 6.2. Відповідно до п.1.1 договору підрядник зобов`язується своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах договірної ціни, що наведена в розділі ІІІ договору, виконати роботи - відновлювальні роботи, капітальний ремонт пошкодженого майна багатоквартирного житлового будинку за адресою: вул. Садова, 10 в селі Дмитрівка Бучанського району Київської області за завданням замовника та у встановлений строк здати виконання робіт замовнику, а замовник зобов`язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від підрядника закінчені роботи (об`єкт будівництва) та оплатити їх. 6.3. Строки виконання робіт, як передбачено п.2.1 договору № 153-23, - до 31.12.2023, якщо інше не встановлено календарним графіком виконання робіт (додаток № 2, який є невід`ємною частиною цього договору), в якому зазначаються дати початку та закінчення всіх основних видів робіт та об`єкта будівництва в цілому, передбачених даним договором; календарний графік виконання робіт складає підрядник та передає його замовнику для узгодження під час підписання договору. 6.4. Згідно з п.3.1 договору № 153-23 його ціна складає 5 865 070,88 грн, у тому числі ПДВ - 977 511,81 грн. 6.5. В силу п.п.3.4, 3.5 договору № 153-24: ціна договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін; ціна договору є динамічною. 6.6. Розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати замовником по факту виконаних робіт, при умові надходження коштів з джерел фінансування на даний об`єкт на умовах відтермінування платежу на термін до 100 календарних днів (п.4.1 договору № 153-23). 6.7. Пунктом 4.3 договору № 153-23 передбачено, що: поточні та остаточний розрахунки за виконані роботи замовник здійснює лише за умови надходження коштів з джерел фінансування, на підставі актів форми КБ-2в, КБ-3, підписаних уповноваженими представниками сторін; акти приймання виконаних будівельних робіт готує підрядник і передає їх для підписання замовнику у строк не пізніше 20-го числа звітного місяця в паперовому вигляді та на електронному носії (в програмному комплексі їх складання - АВК, файл _imp). 6.8. Відповідно до п.8.1 договору № 153-23 постачання, складування та зберігання матеріалів, конструкцій, виробів, устаткування, а також надання послуг, які споживаються до моменту введення об`єкта в експлуатацію, забезпечується підрядником власними силами та за власний рахунок. 6.9. В силу п.п.14.1, 14.2 договору № 153-23: після одержання повідомлення підрядника про готовність до передачі закінчених робіт (об`єкта будівництва) замовник зобов`язаний негайно розпочати їх приймання; передача виконаних робіт (об`єкта будівництва) підрядником і приймання їх замовником оформлюється актом приймання виконаних будівельних робіт. 6.10. Договір № 153-23 набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2023 або до передачі об`єкта будівництва замовнику, а у випадку невиконання сторонами зобов`язань, передбачених договором, діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п.19.1 договору № 153-23). 6.11. Додатком № 1 до договору № 153-23 (а.с.17) сторонами узгоджена договірна ціна робіт за договором у загальному розмірі 5 865 070,88 грн. 6.12. Крім того, додатком № 2 до договору № 153-23 сторони погодили календарний графік виконання робіт по об`єкту (а.с.18), а додатком № 3 - визначили, що джерелом фінансування робіт є субвенції з державного бюджету у розмірі 6 165 041 грн, а договірна ціна на 2023 рік - 5 865 070,88 грн (а.с.18, зворот). 6.13. 22.12.2023 сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору № 153-23, якою змінено п.3.1 договору та визначено ціну договору у розмірі 4 431 394,38 грн, у тому числі ПДВ - 738 565,73 грн, а також внесені відповідні зміни до додатків №№ 1-3 договору, та доповнено договір новим додатком "3-23 "Протокол погодження договірної ціни на 2023 рік" (а.с.19-22). 6.14. Також, 10.04.2024 між сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою внесено зміни до додатку № 2 та доповнено договір № 153-23 новим додатком "3-24 "Протокол погодження договірної ціни на 2024 рік" (а.с.23-25). 6.15. Відповідно до додаткової угоди від 04.07.2024 № 3 сторони дійшли згоди внести зміни до п.3.1 договору, а саме змінено ціну договору та встановлено її рівній 3 418 229,75 грн (з урахуванням зворотних сум в розмірі 1 548,00 грн), у тому числі ПДВ 569 962,96 грн, а також внесено зміни до додатків №№ 1-3 договору (а.с.26-28). 6.16. Додатковою угодою від 27.12.2024 № 4 сторони внесли зміни до додатку № 2 до договору № 153-23 та доповнили договір новим додатком "№ 3-24 "Протокол погодження договірної ціни на 2024 рік" (а.с.29-31). 6.17. 05.07.2024 сторонами укладено договір № 153-23/24 будівельного підряду на додаткові роботи по об`єкту "Відновлювальні роботи капітальний ремонт пошкодженого майна багатоквартирний житловий будинок за адресою: вул. Садова, 10 в селі Дмитрівка Бучанського району Київської області", в силу п.1.1 якого підрядник зобов`язується своїми силами і засобами та на свій ризик, в межах договірної ціни, що наведена в розділі III Договору, виконати додаткові будівельні роботи з відновлювання робіт - капітальний ремонт пошкодженого майна багатоквартирного житлового будинку за адресою: вул. Садова, 10 в селі Дмитрівка Бучанського району Київської області за завданням замовника та у встановлений строк здати виконання робіт замовнику, а замовник зобов`язується надати підряднику будівельний майданчик (фронт робіт), передати дозвільну документацію, прийняти від підрядника закінчені роботи (об`єкт будівництва) та оплатити їх (далі - договір № 153-23/24; а.с.32-39). 6.18. Ціна договору, як встановлено п.3 договору № 153-23/24, становить 303 335,20 грн, у тому числі ПДВ - 50 555,87 грн. 6.19. Невід`ємною частиною договору № 153-23/24 є додатки: № 1, яким визначено договірну ціну робіт за договором, у загальному розмірі 303 335,20 грн (а.с.40); № 2 - погоджений сторонами календарний графік виконання робіт по об`єкту (а.с.41); № 3 - договірна ціна на 2024 рік, що складає 303 335,20 грн (а.с.41,зворот). 6.20. Також позивачем надано додаткову угоду від 27.12.2024 № 1, яка не є належним доказом у справі, оскільки укладена відносно капітального ремонту за об`єктом, розташованим в селі Дмитрівка Бучанського району Київської області вул. Садова, 8 (а.с.42). 6.21. На підтвердження здачі відповідачем та прийняття позивачем робіт за договорами №№ 153-23, 153-23/24 з капітального ремонту по об`єкту, сторонами підписано довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат форми КБ-3, а також акти приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в на загальну суму 3 688 428,41 грн, а саме: - акт від 22.12.2023 № 1 за грудень 2023 року та довідка від 22.12.2023 за грудень 2023 року на суму 1 876 767,80 грн (а.с.45-55); - акти від 10.04.2024 №№ 2, 2/1 та від 11.04.2024 № 3 за квітень 2024 року та довідки від 10.04.2024 № 2, 11.04.2024 № 3 за квітень 2024 року на загальну суму 1 541 461,95 грн (а.с.56-73); - акт від 24.07.2024 № 1 за липень 2024 року та довідка від 24.07.2024 за липень 2024 року на суму 270 198,66 грн (а.с.74-79). 6.22. В рахунок виконання зобов`язань за договорами в частині оплати робіт, відповідачу перераховано позивачем 3 688 428,41 грн, що підтверджується платіжними інструкціями, які містять посилання на укладені договори, а саме: 18.09.2023 № 16 на суму 1 759 521,26 грн, у т.ч. ПДВ - 293 253,54 грн (а.с.80); 25.12.2023 № 459 на суму 117 246,54 грн, у т.ч. ПДВ - 19 541,09 грн (а.с.81); 15.04.2024 № 34 на суму 998 854,59 грн, у т.ч. ПДВ - 166 475,77 грн (а.с.82); 15.04.2024 № 36 на суму 542 607,36 грн, у т.ч. ПДВ - 90 434,56 грн (а.с.83); 25.07.2024 № 275 на суму 270 198,66 грн, у т.ч. ПДВ - 45 033,11 грн (а.с.84). 6.23. Відповідно до листа від 31.10.2024 вих.№ 4284/34/34.06.01/2024 позивач звернувся до відповідача з пропозицією внести зміни до договорів в частині виключення з його ціни сум ПДВ, з проведенням коригувань сум за довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрат та актам приймання виконаних будівельних робіт (а.с.85-86). 6.24. Вказаний лист вручений відповідачу 10.12.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0600988600404 (а.с.135). 6.25. Як вбачається з рішення Рахункової палати від 10.12.2024 № 55-2 "Про розгляд Звіту про результати аудиту ефективності на тему "Територіальні громади у війну: відновлення соціальної та критичної інфраструктури" (а.с.92-96), доручено позивачу до 01.04.2025 вжити заходів щодо повернення нарахованої та сплаченої суми ПДВ у розмірі 21 560 000 грн та здійснення її перерахування до державного бюджету, перегляду умов чинних договорів з будівництва/відновлення житла у частині дотримання вимог п.197.15 ст.197 розділу V ПК України. 6.26. Отже, предметом спору у цій справі є дійсність/недійсність частини договорів щодо включення до ціни договору ПДВ, у вказаному розмірі, а також, як наслідок, наявність у відповідача обов`язку повернути позивачу частину отриманого ПДВ у складі вартості робіт за договорами.

7. Підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду 7.1. Об`єктом касаційного перегляду у цій справі є рішення судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, які мотивовано не відповідністю оспорюваних пунктів договору положенням пункту 197.15 статті 197 ПК України, що за висновком судів повинно мати наслідком визнання таких пунктів договору недійсними з підстав, визначених положеннями статей 203, 215 ЦК України, як таких, що суперечать вимогам цивільного законодавства. 7.2. Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 7.3. Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 7.4. Із системного аналізу наведених положень ЦК України вбачається, що правочин може бути визнано недійсним, зокрема, з підстав його невідповідності актам цивільного законодавства. 7.5. Разом з тим, відповідно до статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. 7.6. Згідно зі статтею 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу (далі - закон). Якщо суб`єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов`язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Зміни до цього Кодексу можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Цивільного кодексу України. Цивільні відносини можуть регулюватись актами Президента України у випадках, встановлених Конституцією України. Актами цивільного законодавства є також постанови Кабінету Міністрів України. Якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону. Інші органи державної влади України, органи влади Автономної Республіки Крим можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом. Цивільні відносини регулюються однаково на всій території України. 7.7. При цьому, ПК України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. 7.8. Відтак, у цій справі, серед іншого, постало питання тлумачення можливості застосування до спірних правовідносин пункту 197.15 статті 197 ПК України в сукупності із положеннями статей 203, 215 ЦК України, як правової підстави для визнання недійсними окремих елементів правочину та стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 ЦК України. 7.9. Під час розгляду вказаного питання необхідним є дослідження питання обґрунтованості віднесення судами положень пункту 197.15 статті 197 ПК України до актів цивільного законодавства. 7.10. Частиною п`ятою статті 302 ГПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. 7.11. При цьому, на теперішній час відсутній висновок Великої Палати Верховного Суду щодо вказаного питання у подібних правовідносинах. 7.12. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи. 7.13. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. 7.14. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне передати справу № 911/1553/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 302 ГПК України, оскільки справа містить виключну правову проблему, яка може бути сформульована шляхом визначення основних питань правозастосування у подібних правовідносинах: 1) Чи є достатньо обґрунтованим віднесення судами положень пункту 197.15 статті 197 ПК України до актів цивільного законодавства та, як наслідок, визначення порушення вказаних положень ПК України як правової підстави для визнання недійсними елементів правочину з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України? 2) Чи є можливим застосування до спірних правовідносин пункту 197.15 статті 197 ПК України в сукупності із положеннями статей 203, 215 ЦК України, як правової підстави для визнання недійсними окремих елементів правочину, як таких, що суперечать актам цивільного законодавства? 7.15. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. 7.16. Кількісний критерій відображає той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. 7.17. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини: відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. 7.18. ЄСПЛ зазначає, що дотримання принципу правової визначеності пов`язане з забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд. 7.19. При визначенні того, чи існування конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції враховується: 1) наявність "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджені і, якщо так, то чи були вони ефективні. 7.20. Крім того, виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням. 7.21. Колегією суддів встановлено, що в провадженні судів господарської юрисдикції перебуває значна кількість судових справ, позови у яких заявлені з аналогічних правових підстав, а саме невідповідності оспорюваних правочинів положенням пункту 197.15 статті 197 ПК України та/або стягнення безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 ЦК України, з наведених підстав. 7.22. Так, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень за 2023 рік господарським судом першої інстанції ухвалено 1 рішення по суті спору у схожих справах (справа № 921/281/22). 7.23. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень за 2024 рік господарськими судами першої інстанції ухвалено 2 рішення по суті спору у схожих справах (справи № 910/6202/24 та № 907/485/24). 7.24. Також, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень за 2025 рік господарськими судами першої інстанції ухвалено 18 рішень по суті спору у схожих справах (справи №№ 909/753/24, 920/458/24, 904/5280/24, 904/5281/24, 914/3141/24, 914/60/25, 904/5279/24, 904/1456/25, 904/1406/25, 904/1306/25, 914/938/25, 904/1923/25, 914/1842/25, 911/1553/25, 914/1523/25, 903/636/25, 904/4761/25, 908/2253/25). 7.25. Разом з тим, лише за перші 5 місяців 2026 року господарськими судами першої інстанції ухвалено 15 рішень по суті спору у схожих справах (справи №№ 908/2904/25, 924/954/25, 902/286/25, 911/3329/25, 911/3584/25, 914/59/25, 908/1888/25(908/2188/25), 911/3081/25, 911/3470/25, 911/3300/25, 910/16412/25, 910/127/26, 911/3375/25, 910/198/26, 911/3653/25). 7.24. З наведеного вбачається очевидна тенденція до збільшення самих лише розглянутих судами схожих спорів, заявлених з аналогічних підстав, порівняно із минулими роками. 7.25. Більше того, очевидним є ініціювання й інших подібних справ у майбутньому з урахуванням невизначеного обсягу правовідносин, які стосуються укладення договорів, сторони у яких звільняються від оподаткування на підставі положень пункту 197.15 статті 197 ПК України. 7.26. Таким чином, на думку Суду, наявний кількісний критерій задля передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 7.27. Щодо якісного критерію колегія суддів звертає увагу, що від вирішення зазначеної правової проблеми залежатиме й розуміння визначеності для сторін у аналогічних правовідносинах правових питань на нормативному рівні, правильність розгляду таких видів спорів, а також її вирішення сприятиме формуванню однозначної практики судів з цього питання та забезпечить належний баланс між інтересами сторін у невизначеній кількості справ. 7.28. Згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання. 7.29. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це в перш за все, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, в якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи. 7.30 Оскільки у цьому випадку чітко прослідковується наявність якісного та кількісного критеріїв визначення виключної проблеми і вона має значення для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, існують обґрунтовані припущення, що аналогічні проблеми щодо тлумачення правових норм неминуче виникатимуть у майбутньому у значній кількості судових спорів. 7.31. Частиною першою статті 303 ГПК України унормовано, що питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. 7.32. Окрім того, колегія суддів вважає за необхідне також звернути увагу на відмінність підходів щодо застосування одних і тих самих положень ПК України судами господарської та адміністративної юрисдикцій. 7.33. В силу пункту 197.15 статті 197 ПК України звільняються від оподаткування операції з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва доступного житла та житла, що будується за державні кошти. 7.34. За практикою судів господарської юрисдикції, що знаходить своє відображення і в судових рішеннях у цій справі, пункт 197.15 статті 197 Податкового кодексу України є чітким, зрозумілим та передбачуваним. При цьому, він визначає лише одну умову для застосування податкової пільги, а саме фінансування будівництва житла за державні кошти. 7.35. Втім у практиці судів адміністративної юрисдикції сформовано інший підхід щодо застосування тих самих положень ПК України. 7.36. Так, за практикою судів адміністративної юрисдикції (зокрема у постановах Восьмого апеляційного господарського суду від 17.03.2021 у справі № 500/2034/19, П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.07.2022 у справі № 420/6392/19 та інших), застосовувати податкову пільгу щодо звільнення від оподаткування податком на додану вартість операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що будується за бюджетні кошти, встановлену п.197.15 статті 197 ПК України, мають лише ті суб`єкти господарювання - платники ПДВ, які є забудовниками та визначені виконавцями цільової програми будівництва житла і безпосередньо здійснюють будівельно-монтажні роботи. 7.37. З наведеного можна дійти висновку про те, що надаючи оцінку можливості застосування наведених положень ПК України щодо звільнення від оподаткування ПДВ, суди адміністративної юрисдикції зазначають, що для їх застосування необхідною є наявність одночасно таких умов: - суб`єкт господарювання, який застосовує таку пільгу, є платником ПДВ, який є забудовником і безпосередньо здійснює будівельно-монтажні роботи; - суб`єкт господарювання, який застосовує таку пільгу, визначений виконавцем цільової програми будівництва житла; - операції з постачання, будівельно-монтажних робіт та будівництва житла здійснюються за бюджетні кошти. 7.38. Тобто, зазначене дає підстави для висновку про те, що суди господарської юрисдикції застосовують концептуально спрощений підхід до застосування п.197.15 статті 197 ПК України, акцентуючи увагу на загальній меті звільнення від оподаткування ПДВ, тоді як суди адміністративної юрисдикції додатково визначають необхідність одночасної наявності інших необхідних умов для такого звільнення. 7.39. Окрім того, зазначення судами про застосування такої податкової пільги щодо операцій з постачання будівельно-монтажних робіт з будівництва житла, що будується за бюджетні кошти, також формує правову невизначеність щодо необхідності класифікації бюджетів (державний, місцеві, спеціальні, тощо) які входять до сфери регулювання положень п.197.15 статті 197 ПК України, та відповідно ускладнює визначення судами можливості застосування положень наведеної норми до таких правовідносин. 7.40. З наведеного вбачається наявність фундаментальної відмінності тлумачення та застосування судами різних юрисдикцій положень однієї і тієї ж норми - п.197.15 статті 197 ПК України, враховуючи те, що законодавцем жодного разу не вносилися зміни до положень вказаної норми кодифікованого Закону. 7.41. З огляду на викладене, Верховний Суд вважає за необхідне передати справу № 911/1553/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Справу № 911/1553/25 разом із касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "С.В.-Груп" на рішення Господарського суду Київської області від 29.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 911/1553/25 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Булгакова Суддя Т. Малашенкова