Постанова Дніпровський апеляційний суд № 213/4683/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4513/20 Справа № 213/4683/19 Суддя у 1-й інстанції - Попов В. В. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 квітня 2020 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М. суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П. сторони справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач- Приватне акціонерне товариство "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року, ухваленого суддею Поповим В.В. у місті Кривому Розі, повний текст судового рішення складено 26 лютого 2020 року, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі ПрАТ «ІнГЗК»)про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я. В обґрунтування позовних вимог, зазначив що перебуваючи в трудових відносинах з ПрАТ «ІнГЗК» впродовж тривалого часу більше 28 років підпадав під дію шкідливих факторів виробничого процесу. В результаті чого отримав професійні захворювання. Висновком МСЕК йому вперше у 2014 році встановлена втрата професійної працездатності в розмірі 20%. Через отримані захворювання, порушено звичний ритм його життя, спричинено моральні страждання розмір яких він оцінює в сумі 83460 грн., які просить стягнути з відповідача, який не забезпечив безпечних умов праці. Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ІнГЗК»)на його користь у відшкодування моральної шкоди 30000 грн., без утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнуто з ПрАТ «ІнГЗК» на користь держави судовий збір в сумі 840,80 грн. Не погоджуючись із рішенням суду представник позивача Гузєв І ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про зміну рішення суду в частині розміру моральної шкоди, стягнутого на користь позивача та просить збільшити його розмір до заявленого у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості та справедливості. Зазначає, що судом першої інстанції не враховано характер отриманого позивачем захворювання, тяжкість вимушених змін у життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні йому для поліпшення стану. Не погоджуючись із рішенням суду представник відповідача ПрАТ «ІнГЗК» посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, ставить питання про зміну рішення суду та зменшення розміру стягнутої компенсації моральної шкоди. В мотивування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом не встановлено факту спричинення позивачу моральної шкоди, відповідачем. Суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення моральної шкоди, не враховано свідому дію позивача роботу впродовж тривалого часу, з урахуванням наявності впливу невгавних факторів виробництва. Розмір стягнутої моральної шкоди вважають значно завішеним, та недоведеним належними та допустимими доказами. Відзив не надходив. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційних скарг, та поданого відзиву за наявними матеріалами справи, колегія суддів дійшла наступних висновків. Матеріалами справи і судом встановлено, що згідно записів, що містяться в трудовій книжці, позивач ОСОБА_1 з 18 лютого 1978 року по 18 травня 1993р., та з 10 січня 1996 року по 08 січня 2009 року працював на посаді водія всіх автотранспортних засобів, зайнятий повний робочий день в кар`єрі на підприємстві відповідача. Звільнений 15 жовтня 2010 року за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію (а.с.32-37). Згідно Акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14.02.2014 року позивачу ОСОБА_1 встановлений Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини два професійні захворювання: Хронічне обструктивне захворювання легень першої-другої ст. (пилотоксичний бронхіт першої-другої ст., емфізема легень першої-другої ст.). ЛН першого-другого ст.; Нейросенсорна приглухуватість. В пункті 16,17 Акту зазначається, що причинами виникнення професійного захворювання ОСОБА_1 є робота в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, показники яких перевищували нормативні (а.с.13). Висновком МСЕК від 03.06.2014 року позивачу первинно встановлено втрату професійної працездатності у розмірі 20 %, з яких 15% по ХОЗЛ та 5% по туговухості безстроково (а.с.9-10). У зв`язку із професійними захворюваннями позивач неодноразово перебував на стаціонарному лікуванні в медичних закладах, що підтверджується виписними епікризами. (а.с. 17-31). Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ч.2 ст. 153, ст. 173, ч.1 ст.237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду у зв`язку з отриманою виробничою травмою під час нещасного випадку в період виконання потерпілим трудових обов`язків. Колегія суддів погоджується із висновком суду, з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від неї додаткових зусиль для організації свого життя. У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Як видно з акту розслідування хронічного професійного захворювання від 14.02.2014 року ОСОБА_1 отримав професійні захворювання через те, що на робочому місці він підпадав під дію пилу, формальдегіду та шуму, показники яких перевищували нормативні через недосконалість робочого місця.(а.с.13). Згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Колегія суддів дійшла висновку, що позивач, через отримане ушкодження здоров`я, під час виконання трудових обов`язків має право на отримання компенсації моральної шкоди, оскільки переніс фізичний біль, душевні страждання від отриманого професійного захворювання, що є підставою для її компенсації та спростовує твердження представника відповідача в апеляційній скарзі про відсутність права стягнення моральної шкоди. Суд, першої інстанції на підставі медичних документів про лікування позивача у зв`язку з професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу заподіяна моральна шкода, так як порушено та продовжують порушуватися його нормальні життєві зв`язки, він позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання, оскільки знижений слух, відчуває біль у суглобах, наявна постійна задишка, важкість та хрипи у грудях, внаслідок чого переносить моральні страждання. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ушкодження здоров`я, отримані професійні захворювання, які завдають позивачу фізичного болю та душевних страждань, виникли з вини відповідача, яким не забезпечено надійних та безпечних умов виробничого процесу. Суд першої інстанції при постановленні рішення встановив обставини справи, дав їм належну оцінку і відповідно до норм процесуального та матеріального закону обґрунтовано дійшов висновку, що позивачу заподіяна моральна шкода під час його роботи на підприємстві відповідача, через отримані професійні захворювання, необхідності лікування та відновлення стану здоров`я. Проте, колегія суддів не може у повному обсязі погодитися із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, вважає його дещо заниженим. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, колегія суддів враховує характер та тяжкість отриманих двох професійних захворювань, втрату професійної працездатності в розмірі 20%, тривалість роботи позивача більше 28 років у відповідача, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану та неможливість такого відновлення тому вважає що визначений судом розмір моральної шкоди необхідно змінити та збільшити з 30000 грн. до 60000 грн. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гузєва Ігоря Григоровича, задовольнити частково. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення. Змінити рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 лютого 2020 року в частині розміру стягнутої з Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на користь ОСОБА_1 розміру морально шкоди збільшити її з 30000 грн. до 60000 грн. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 16 квітня 2020 року. Головуючий: Судді: