Постанова Чернігівський апеляційний суд № 741/944/19
від 09.04.2020НЕ ВЕРХОВНИЙ СУДЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 квітня 2020 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 741/944/19 Головуючий у першій інстанції - Киреєв О. В. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/448/20 Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової плати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бечка Є.М., суддів - Євстафіїва О.К., Іванової О.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, дата складання повного тексту рішення, місце його ухвалення - 18 листопада 2019 року м.Носівка, В С Т А Н О В И В: В червні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у розмірі 122878 грн 94 коп. за кредитним договором № б/н від 14 липня 2011 року, яка складається з наступного: 6324 грн 94 коп. - заборгованість за кредитом; 112496 грн 75 коп. - заборгованість по процентах за користування кредитом, 4057 грн 26 коп. - заборгованість за пенею та комісією. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до укладеного договору б/н від 14 липня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 4800 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зміна кредитного ліміту визначена п.2.1.1.2.3, п.2.1.1.2.4 Умов та Правил надання банківських послуг, а підписання договору є прямою і безумовною згодою ОСОБА_1 щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, Правилами користування платіжною карткою становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Банк нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі, встановленому Тарифами Банку, які розміщені на сайті банку, також Умовами та Правилами визначена можливість банку самостійно змінювати тарифи. У порушення умов договору відповідачка зобов`язання належним чином не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка станом на 30 квітня 2019 року становить 122878 грн 94 коп., яка складається з заборгованості за кредитом - 6324 грн 93 коп., заборгованості по процентам за користування кредитом - 112496 грн 75 коп., заборгованість за пенею та комісією - 4057 грн 26 коп. Договір діє на протязі 12 місяців з моменту його підписання. Якщо на протязі цього строку жодна з сторін не проінформує другу сторону про розірвання даного договору, він автоматично лонгується на той же строк (п.1.1.7.11 Договору). Заочним рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2019 року задоволено частково позов АТ КБ «ПриватБанк», стягнуто з ОСОБА_1 6324 грн 93 коп. заборгованості за кредитним договором та судові витрати. Суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність за порушення умов договору у виді сплати пені та розмір процентів, проте, враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку Банку не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що відповідач повинен виконати зобов`язання з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів (тіло кредиту). Не погоджуючись з вказаним рішенням представник АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати заочне рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог та задовольнити позов повністю. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Сторона позивача просить врахувати постанову Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №356/1635/16-ц де зазначено про неможливість вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання; постанову Верховного Суду від 28 березня 2019 року у справі №428/2873/17 де зазначено, що посилання на неознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин; постанову Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №755/2720/16-ц де зазначено, що Умови та Правила надання банківських послуг є складовою частиною кредитного договору, при яких підпис під ними не потрібен, якщо саме ці Умови та Правила були чинними під час укладення договору; постанову Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі №666/388/16-ц де зазначено, що посилання на не підписання позичальником умов та правил надання банківських послуг та не ознайомлення з їх змістом, не може бути підставою для визнання неукладеними кредитних правовідносин; постанову Верховного Суду у справі №356/1635/16-ц де зазначено про неможливість вважати неукладеним договір після його повного або часткового виконання На думку особи, яка подає апеляційну скаргу, суд зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту, оскільки доказів, що відповідача не було ознайомлено з Умовами та правилами, Тарифами банку або ж було ознайомлено з іншими Умовами та правилами, відповідач не надав. Крім того, відсотки зазначені в розрахунку заборгованості. Ухвала про відкриття апеляційної скарги та сама апеляційна скарга були направлені за зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_1 та отримана нею особисто 20 лютого 2020 року, проте відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов. Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Від представника позивача надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що в день підписання заяви про отримання кредиту ОСОБА_1 підписала Довідку про умови кредитування, де, зокрема, визначена процентна ставка - 2,5% на місяць (30% річних) та надано суду уточнений розрахунок заборгованості, виходячи з письмового погодженого сторонами розміру відсоткової ставки. Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку. Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Таким вимогам рішення суду першої інстанції відповідає не в повній мірі. Судом встановлено, що 14 липня 2011 року ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с.8). У тексті вказаної заяви зазначено, що ОСОБА_1 погодилася із тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, становить між нею та Банком Договір про надання банківських послуг. Зазначено, що вона ознайомилася і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами Банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку. Відповідачка зобов`язалась виконувати вимоги Умов та правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку. З наданої Довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки «Кредитка Універсальна» 56 днів пільгового періоду, вбачається, що відповідачка підписала вказану Довідку 14 липня 2011 року. Дана довідка містить умови кредитування, зокрема визначена процентна ставка - 2,5 % на місяць, та зазначена під номером 0505090400232262430 (а.с.9, 72, 98). З наданого Банком розрахунку заборгованості (а.с.5-7) вбачається, що станом на 30 квітня 2019 року загальна заборгованість відповідачки по наданому кредиту складає 122878 грн 94 коп., з якої 6324 грн 93 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 112496 грн 75 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 4057 грн 26 коп. - заборгованість за пенею та комісією, 0,00 грн. - штраф (фіксована частина) та 0,00 грн. - штраф (процентна складова). Також суду першої інстанції було надано копію посвідки на постійне проживання в Україні ОСОБА_1 (а.с.34) та копію Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщений на сайті Банку (а.с.10-33). Банком до апеляційного суду подано виписку по основній карті НОМЕР_1 (а.с.77-81, 109-124), довідку про наявність двох кредитних карток у ОСОБА_2 , які були видані на підставі Анкети-заяви від 14 липня 2011 року (а.с.76, 99). Також надано уточнений розрахунок заборгованості за договором №б/н від 14 липня 2011 року, укладеним між ПриватБанком та ОСОБА_1 , станом на 31 травня 2017 року (а.с.100-108). В даному розрахунку зазначено, що загальний залишок заборгованості за наданим за наданим кредитом (тілом кредиту) - 6324 грн 93 коп., загальний залишок заборгованості за відсотками станом - 6532 грн 05 коп., а разом - 12856 грн 98 коп. (а.с.100-108). Інших доказів, які б містили відомості щодо предмету доказування ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції надано не було. Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ст.ст.76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи. Докази повинні бути належними, допустимими та достовірними. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Згідно ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним. У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Враховуючи, що АТ КБ «ПриватБанк» оскаржує зазначене судове рішення лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків та, з урахуванням правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №186/1743/15-ц, де визначено, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується, тому колегія суддів не переглядає судове рішення в частині задоволених позовних вимог та в частині відмови у стягнення пені та комісії. Висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення відсотків є помилковим, оскільки, відповідачка, підписуючи 14 липня 2011 року Анкету-заяву, також підписала довідку про ознайомлення із умовами кредитування, тобто відповідачка погодилась у письмовому вигляді з умовами кредитного договору. Проте суд першої інстанції не надав правової оцінки даній довідці, хоча нею визначено розмір відсотків. Доводи апеляційної скарги в цій частині заслуговують на увагу. Разом з тим, протягом спірного періоду позивач неправомірно, в односторонньому порядку, неодноразово змінював процентну ставку, що підтверджується розрахунками, всупереч вимогам ст.10561 ЦК України. Вбачається, що позивачем нарахована заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 112496 грн 75 коп., що суперечить умовам кредитування, обумовленим сторонами у письмовому вигляді, а саме базова ставка за процентами за користування кредитними коштами, зазначена у довідці становить 2,5 % на місяць, проте із розрахунку вбачається, що позивачем нараховувались відсотки як у передбаченому розмірі, так і у підвищеному розмірі. Апеляційний суд, за вказаних обставин приймає до уваги наданий стороною позивача уточнений розрахунок заборгованості, в якому проведено нарахування відсотків у передбаченому договором розмірі. Доводи апеляційної скарги про те, що встановивши отримання відповідачкою кредиту та його неповернення, суд не мав відмовляти у стягненні відсотків, оскільки законом визначено оплатність кредитних коштів, зокрема сплатою відсотків (ст.1054 ЦК України), та що надання безпроцентних кредитних коштів забороняється (ст.49 Закону України «По банки і банківську діяльність), а у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ (ст.1048 ЦК України), не можуть бути в даному випадку підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки, по-перше, рішенням Конституційного Суду України № 15-рп/2011 від 10 листопада 2011 року (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних відносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору, а по-друге, встановлено, що в даному випадку сторони обумовили розмір відсотків. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява №17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява №20372/11, §65). Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку, що апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні відсотків скасувати, позовні вимоги в цій частині задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь банку за період з 14 липня 2011 року по 31 травня 2017 року заборгованість по відсотках, виходячи із розміру відсоткової ставки 2,5 % на місяць, в сумі 6532 грн 05 коп. Крім того, ст.141 ЦПК України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, у разі задоволення позову, покладаються на відповідача. З матеріалів справи вбачається, що подаючи позов АТ КБ «ПриватБанком» було сплачено судовий збір в сумі 1921 грн та, враховуючи, що апеляційний суд змінює розмір стягнутої суми за кредитним договором, задовольнивши позовні вимоги банку частково, практично на 10%, слід також змінити рішення суду першої інстанції і в частині розміру стягнутого з ОСОБА_1 судового збору на користь банку, стягнувши з відповідачки 192 грн 10 коп. (1921 х 10%). Також, враховуючи, що задоволена частково апеляційна скарга банку, слід пропорційно стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 288 грн 15 коп. (2881,50 х 10%) у відшкодування сплаченого судового збору при поданні апеляційної скарги. Керуючись ст. 367, 374, 376 ч.4, 381-384, 389 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково. Заочне рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 18 листопада 2019 року скасувати в частині відмови у стягненні відсотків за користування кредитом та змінити в частині розміру стягнутого з ОСОБА_1 судового збору за подання позовної заяви. Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість по процентах за користування кредитом за період з 14 липня 2011 року по 31 травня 2017 року в сумі 6532 (шість тисяч п`ятсот тридцять дві) грн 05 коп. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) 192 (сто дев`яносто дві) грн 10 коп. на відшкодування судового збору за подання позовної заяви. В іншій частині заочне рішення залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1Д; код ЄДРПОУ 14360570) 288 (двісті вісімдесят вісім) грн 15 коп. у відшкодування судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України. Головуючий: Судді: